Ухвала суду № 84730074, 04.10.2019, Кальміуський районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Іллічівський районний суд м. Маріуполя)

221/5296/18

1-кп/264/153/2019

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04.10.2019 року Іллічівський районний суд міста Маріуполя Донецької області під головуванням судді Пустовойт Т.В., за участю секретаря судового засідання Родіної Н.В., прокурора Сластіна М.С., захисників Довженка В.І., Білозьорова О.Б., Ульяненка А.А., обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , розглянувши в режимі відеоконференції у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Маріуполі за засобами відеофіксації питання доцільності продовження тримання обвинувачених під вартою,

У С Т А Н О В И В:

У провадженні суду знаходиться кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого п.п.1, 12 ч.2 ст.115 КК України.

Ухвалою Іллічівського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 09 серпня 2019 року строк тримання під вартою обвинуваченим продовжено до 07 жовтня 2019 року включно.

Частиною 3 статті 331 КПК України передбачено, що до спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинувачених під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому Главою 18 цього кодексу.

Під час здійснення судового провадження судом присяжних питання, передбачене цією частиною, вирішує головуючий.

У судовому засіданні прокурор клопотав про продовження стосовно обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, указуючи на наявність ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, зокрема тяжкість покарання за інкриміноване правопорушення, можливість переховування від суду, знищення доказів, впливу на свідків. Всі ці ризики на теперішній момент продовжують існувати, в зв`язку з чим застосування інших більш м`яких заходів не забезпечить належної поведінки обвинувачених.

Захисник Ульяненко А.А., якого підтримав його підзахисний ОСОБА_2 , заперечував проти продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, посилаючись на те, що вчинення інкримінованого правопорушення ще не встановлено, а отже особа не є винною, свідки при обставинах події були відсутні, матеріали по справі вже знаходяться в суді, тому ризики на які посилається прокурор не існують.

Захисники Довженко В.І. та Білозьоров О.Б., яких підтримав обвинувачений ОСОБА_1 , у судовому засіданні також заперечували проти продовження обвинуваченому строку тримання під вартою та просили змінити на більш м`який, застосувавши домашній арешт. Мотивували тим, що прокурором наведені ризики, які існували на момент обрання запобіжного заходу. Разом з тим, минуло багато часу, справа перебуває на розгляді в суді, де неодноразово продовжувався запобіжний захід відносно ОСОБА_1 , при цьому будь яких нових обставин стороною обвинувачення не наведено, тому, з урахуванням практики ЄСПЧ, є всі підстави змінити запобіжний захід на більш м`який у вигляді цілодобового домашнього арешту, або визначити відносно обвинуваченого розмір застави.

Відповідно до вимог статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.

Вирішуючи питання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , суд також враховує вимоги п.п.3,4 ст.5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому ризик переховування обвинувачених від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, якій не може служити підставою для запобіжного ув`язнення.

Суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинувачених, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Наявність підстав для тримання особи під вартою та доцільність подовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи. Особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу, а суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторно вчинення злочинів.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема «Ілійков проти Болгарії», зазначив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторно вчинення злочинів».

Відповідно до ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.177 КПК України метою запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобіганню спробам обвинуваченого переховуватися від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на свідків в цьому кримінальному провадженні.

Так, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обвинувачуються у вчиненні особливо тяжкого злочину проти життя та здоров,я осіб, за який передбачено покарання у вигляді позбавленні волі на строк від десяти до п`ятнадцяти років або довічного позбавлення волі, будучі військовослужбовцями мають навички поводження зі зброєю, мешкають та зареєстровані за межами Донецької області, що в сукупності з великою часткою ймовірності спонукатиме обвинувачених до втечі у разі обрання більш м`якого запобіжного заходу, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що інші запобіжні заходи не забезпечать їх належної процесуальної поведінки під час розгляду справи, а тому вважає за доцільне залишити обвинуваченим раніше обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

По справі триває судове провадження, не допитані потерпілі та свідки обвинувачення, що не виключає спробу здійснити вплив на них з боку обвинувачених, які поза межами слідчого ізолятора матимуть для цього більше можливостей.

Що стосується клопотання захисту про визначення розміру застави, суд, з огляду на вимоги ч.4 ст. 183 КПК України та того, що ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, яке спричинило загибель людей, не знаходить для цього підстав.

Керуючись статтями 177, 178, 183, 331 КПК України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, суд

У Х В А Л И В:

Продовжити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 строк тримання під вартою у Державній установі «Маріупольський слідчий ізолятор» до шістдесяти днів тобто до 02 грудня 2019 року включно.

В задоволенні клопотання захисника Білозьорова О.Б. відмовити.

На ухвалу може бути подана апеляція до Донецького апеляційного суду через Іллічівський райсуд м.Маріуполя Донецької області протягом семи днів з дня її оголошення.

Суддя: Т. В. Пустовойт