Рішення № 84727904, 04.10.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.10.2019

Справа № 910/10052/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Приватного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча»

до Акціонерного товариства «Українська залізниця»

про стягнення 102 667,50 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення 102 667,50 грн. штрафу.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на несвоєчасну доставку відповідачем переданого йому позивачем для перевезення вантажу згідно залізничних накладних № № 49119480, 49121338,49124076, 49124076,49126733,49126816, 49126832, 49134265, 49142987, 49145303, 49203987, 4922555, 49242613, 49242639, 49242654, 49242670, 49246705, 46008570, 49340466, 49472285, 49472566, 49473804, 49535324, 49536253, 49547763, 49552367, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 102 667,50 грн. штрафу, нарахованого на підставі ст. 116 Статуту залізниць України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.08.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/10052/19 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування у даній справі, господарським судом на підставі ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України вирішено розгляд справи № 910/6753/19 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Так, через відділ діловодства суду 27.08.2019 від відповідача надійшов відзив № НЮ-14/2382 від 20.08.2019 на позовну заяву, в якому останній заперечує проти позовних вимог в частині стягнення 102 667,50 грн. штрафу за несвоєчасну доставку вантажу, оскільки усі вагони були доставлені до станції призначення з простроченням не з вини залізниці.

Крім того, відповідачем подано суду заяву № НЮ-14/2383, в якій просить суд зменшити розмір штрафних санкцій на 50%, а саме до розміру 51 333,75 грн. Відзив та заяву судом долучено до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем та відповідачем суду не надано.

З огляду на вищевикладене, оскільки заяв та клопотань процесуального характеру від сторін на час розгляду справи до суду також не надходило, а також будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи виключно за наявними матеріалами.

При цьому, зважаючи на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов’язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Стаття 908 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі ст. 306 Господарського кодексу України, встановлює, що загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно ч. 5 ст. 307 Господарського кодексу України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про залізничний транспорт» законодавство про залізничний транспорт загального користування складається з законів України "Про транспорт", «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", цього Закону, Статуту залізниць України, який затверджується Кабінетом Міністрів України, та інших актів законодавства України.

У відповідності до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про залізничний транспорт" нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування, безпеки руху, охорони праці, забезпечення громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті України є обов`язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

У відповідності до частини 3 статті 909 Цивільного кодексу України укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Як встановлено судом за матеріалами справи та зазначається позивачем в позовній заяві, за період квітень 2019 року між сторонами спору на підставі залізничних накладних № № 49119480, 49121338,49124076, 49124076,49126733,49126816, 49126832, 49134265, 49142987, 49145303, 49203987, 4922555, 49242613, 49242639, 49242654, 49242670, 49246705, 46008570, 49340466, 49472285, 49472566, 49473804, 49535324, 49536253, 49547763, 49552367 виникли правовідносини з перевезення вантажу залізницею вантажоодержувачу ТОВ «НИКМОРСЕРВІС Миколаїв» (копії вказаних залізничних накладних наявні в матеріалах справи).

Судом встановлено, що за своїм змістом та правовою природою зазначені правовідносини є договором перевезення, який регулюється нормами глави 64 Цивільного кодексу України та глави 32 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Загальні умови перевезення вантажів залізничним транспортом регулюються Законом України «Про транспорт», Законом України «Про залізничний транспорт», Статутом залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457, та іншими актами законодавства України, зокрема, Правилами оформлення перевізних документів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, Правилами приймання вантажів до перевезення, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 861/5082, Правилами видачі вантажів, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 862/5083, Правилами обчислення термінів доставки вантажу, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644.

Згідно до ст. 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 року №457, статут залізниць України (далі - Статут) визначає обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під`їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.

Відповідно до п. «а» ст. 5 Статуту Правила перевезення вантажів (далі – Правила) є обов`язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

Згідно зі ст. 6 Статуту накладна – основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов`язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.

Як визначено п. 5.4 Правил експлуатації власних вантажних вагонів, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 29.01.2015 року №17, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.02.2015 за №168/26613 (далі - Правила експлуатації власних вантажних вагонів), перевезення власних вантажних вагонів у завантаженому і порожньому стані в усіх випадках (передислокація, ремонт тощо) оформляється перевізним документом (накладною) в електронному (із накладенням електронного цифрового підпису) або паперовому вигляді згідно з Правилами оформлення перевізних документів.

Відповідно до пунктів 22, 23 Статуту за договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов`язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов`язується сплатити за перевезення встановлену плату. Відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем.

Пунктом 41 Статуту визначено, що залізниці зобов’язані доставити вантажі за призначенням в установлені терміни. Терміни доставки вантажів і правила обчислення термінів доставки вантажів встановлюються Правилами, виходячи з технічних можливостей залізниць. Обчислення терміну доставки починається з 24-ої години дати приймання вантажу до перевезення. Вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) з вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого терміну доставки. У разі затримки подачі вагонів (контейнерів) під вивантаження внаслідок зайнятості вантажного фронту або з інших причин, залежних від одержувачів, вантаж вважається доставленим вчасно, якщо він прибув на станцію призначення до закінчення встановленого терміну доставки.

Згідно з пунктом 1.1. Правил обчислення термінів доставки вантажу, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 865/5086 (далі - Правил обчислення термінів доставки вантажу), визначено терміни, в які залізниці зобов’язані доставляти вантажі за призначенням, зокрема, відповідно до підпункту 1.1.1 у разі перевезення вантажною швидкістю: маршрутними відправками; вагонними відправками та відправками у великотоннажних контейнерах; дрібними відправками та відправками в середньотоннажних контейнерах, терміни доставки вантажу обчислюються виходячи з 1 (однієї) доби на кожні повні та неповні 320 км щодо маршрутних відправок, та 1 доба за кожні повні та неповні 200 км щодо вагонних відправок.

Відповідно до пункту 1.2. цих Правил термін доставки вантажу визначається виходячи з відстані, за яку обчислюється провізна плата. Обчислення терміну доставки починається з 24-ї години дати приймання вантажу до перевезення, зазначеної в перевізних документах (п. 2.1. Правил обчислення термінів доставки вантажу).

Терміни доставки вантажів, які обчислюються згідно з пунктом 1, збільшуються на одну добу на операції, пов’язані з відправленням і прибуттям вантажу (п. 2.4. Правил обчислення термінів доставки вантажу).

Про причини затримки вантажу, які дають право залізниці на збільшення терміну доставки, та тривалість цієї затримки повинна бути зроблена відмітка в перевізних документах, яка завіряється підписом працівника станції. Вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) з вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого терміну доставки (пункти 2.9., 2.10. Правил обчислення термінів доставки вантажу).

За приписами пункту 8 Правил видачі вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2000 р. за № 862/5083, оформлення видачі вантажу засвідчується календарним штемпелем станції у відповідній графі накладної і дорожньої відомості. Датою фактичної видачі вантажу вважається дата його вивозу з території станції в разі вивантаження засобами залізниці, або дата подачі вагона під вивантаження, якщо вона здійснюється одержувачем на місцях загального або не загального користування.

Як зазначається позивачем в позовній заяві, вантаж, що прямував за залізничними накладними, відповідачем доставлено та видано вантажоодержувачу вже після закінчення встановленого терміну доставки, про що свідчить календарний штемпель видачі вантажу у графі 52, а відтак - відповідач допустив прострочення доставки вантажу та при цьому відмітки про причини затримки вантажу, які дають право відповідачу на збільшення терміну доставки та тривалість цієї затримки, не проставлені, що вказує на відсутність поважних причин прострочення термінів доставки вантажу.

У разі порушення зобов’язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (Статутами) (ст. 920 Цивільного кодексу України).

Згідно з пунктом 116 Статуту за несвоєчасну доставку вантажів і порожніх вагонів, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам-суб’єктам підприємницької діяльності або орендовані ними, залізниця сплачує одержувачу штраф (якщо не доведе, що прострочення сталося не з її вини) у розмірі: 1) 10 відсотків провізної плати - за прострочення на дві доби; 2) 20 відсотків провізної плати - за прострочення на три доби; 3) 30 відсотків провізної плати - за прострочення на чотири і більше діб.

Зазначений штраф не сплачується, якщо вантаж не було вивезено одержувачем із станції впродовж доби після одержання повідомлення про прибуття вантажу або якщо в цей же термін одержувач не розкредитує перевізні документи на вантаж, що прибув.

Як підтверджується календарним штемпелем на спірних залізних накладних (графа 52), відповідачем доставлено позивачу вантаж із порушенням встановленого терміну доставки, визначеного пунктом 41 Статуту та Правилами обчислення термінів доставки вантажу, що у відповідності до пункту 116 Статуту та пункту 1.1. цих Правил є підставою для застосування до відповідача як перевізника відповідальності у вигляді штрафу.

При цьому пунктом 116 Статуту визначено, що передача іншим організаціям або громадянам права на пред'явлення претензій та позовів не допускається, за винятком випадків передачі такого права вантажовідправником вантажоодержувачу або вантажоодержувачем вантажовідправнику, а також вантажовідправником або вантажоодержувачем вищій організації або уповноваженій особі, яка виступає від їх імені.

Передача права на пред’явлення претензій і позовів засвідчується переуступним підписом на документі (накладній, вантажній, багажній квитанції), а для уповноваженої особи - довіреністю, оформленою згідно із законодавством.

У відповідності до положень пункту 133 Статуту, пункту 2 Правил заявлення та розгляду претензій, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 № 334, на спірних залізничних накладних № № 49119480, 49121338,49124076, 49124076,49126733,49126816, 49126832, 49134265, 49142987, 49145303, 49203987, 4922555, 49242613, 49242639, 49242654, 49242670, 49246705, 46008570, 49340466, 49472285, 49472566, 49473804, 49535324, 49536253, 49547763, 49552367 здійснено переуступні написи, за якими право пред’явлення претензій та позову вантажоодержувачем – ТОВ «НИКМОРСЕРВІС Миколаїв» передано позивачу – Приватному акціонерному товариству «Маріупольський металургійний комбінат іменні Ілліча», тобто вантажовідправнику.

У зв’язку із простроченням відповідачем строку доставки вантажу, визначених Правилами обчислення термінів доставки вантажів, позивачем нараховано відповідачу штраф у розмірі 102 667,50 грн. виходячи з провізної плати відповідно до вказаних вище залізничних накладних.

У відповідності до статей 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є, зокрема, рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов’язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач зазначає, що відповідачем порушено терміни доставки вантажів за залізничними накладними № № 49119480, 49121338,49124076, 49124076,49126733,49126816, 49126832, 49134265, 49142987, 49145303, 49203987, 4922555, 49242613, 49242639, 49242654, 49242670, 49246705, 46008570, 49340466, 49472285, 49472566, 49473804, 49535324, 49536253, 49547763, 49552367, визначені пунктом 41 Статуту та Правилами обчислення термінів доставки вантажу, у зв’язку із чим просить суд стягнути з відповідача - Акціонерного товариства «Українська залізниця» 102 667,50 грн. штрафу на підставі пункту 116 Статуту залізниць України.

Частина перша статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов’язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

Відповідно до інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/420/2012 від 04.04.2012 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про залізничні перевезення» нарахування штрафу за несвоєчасну доставку вантажу здійснюється в залежності від кількості повних прострочених діб, але не менш ніж двох діб. Встановлений пунктом 116 Статуту штраф застосовується у разі прострочення доставки вантажу на дві доби (більше ніж на 48 годин), на три доби (більше ніж на 72 години) і на чотири доби (більше ніж на 96 годин). Якщо прострочення доставки вантажу допущено залізницею менш як на дві доби (не більше 48 годин), що обчислюється з 24-ої години дати приймання вантажу до перевезення, то підстави для нарахування передбаченого статтею 116 Статуту штрафу відсутні.

Як встановлено судом за матеріалами справи, на підставі залізничних накладних № № 49119480, 49121338, 49124076, 49126733, 49126816, 49126832 вагони залізничні 02.04.2019 відправлено зі станції Маріуполь-Сортувальний до станції Миколаїв-Вантажний (експорт). Вантаж прибув 11.04.2019, про що вантажоодержувача (ТОВ «НИКМОРСЕРВІС Миколаїв») було повідомлено 11.04.2019 о 10:35, вантаж одержано вантажоодержувачем 11.04.2019, що підтверджується відповідними відмітками у залізничній накладній.

На підставі залізничної накладної № 49142987 вагони залізничні 03.04.2019 відправлено зі станції Маріуполь-Сортувальний до станції Миколаїв-Вантажний (експорт). Вантаж прибув 11.04.2019, про що вантажоодержувача (ТОВ «НИКМОРСЕРВІС Миколаїв») було повідомлено 11.04.2019 о 10:35, вантаж одержано вантажоодержувачем 11.04.2019, що підтверджується відповідними відмітками у залізничній накладній.

На підставі залізничних накладних № № 49145303, 49134265 вагони залізничні 03.04.2019 відправлено зі станції Маріуполь-Сортувальний до станції Миколаїв-Вантажний (експорт). Вантаж прибув 16.04.2019, про що вантажоодержувача (ТОВ «НИКМОРСЕРВІС Миколаїв») було повідомлено 16.04.2019 о 12:15, вантаж одержано вантажоодержувачем 16.04.2019, що підтверджується відповідними відмітками у залізничній накладній.

На підставі залізничної накладної № 49203987 вагони залізничні 07.04.2019 відправлено зі станції Маріуполь-Сортувальний до станції Миколаїв-Вантажний (експорт). Вантаж прибув 16.04.2019, про що вантажоодержувача (ТОВ «НИКМОРСЕРВІС Миколаїв») було повідомлено 16.04.2019 о 12:15, вантаж одержано вантажоодержувачем 16.04.2019, що підтверджується відповідними відмітками у залізничній накладній.

На підставі залізничних накладних № № 49242555, 49242613, 49242639, 49242654, 49242670 вагони залізничні 10.04.2019 відправлено зі станції Маріуполь-Сортувальний до станції Миколаїв-Вантажний (експорт). Вантаж прибув 22.04.2019, про що вантажоодержувача (ТОВ «НИКМОРСЕРВІС Миколаїв») було повідомлено 22.04.2019 о 22:20, вантаж одержано вантажоодержувачем 22.04.2019, що підтверджується відповідними відмітками у залізничній накладній.

На підставі залізничної накладної № 49246705 вагони залізничні 10.04.2019 відправлено зі станції Маріуполь-Сортувальний до станції Миколаїв-Вантажний (експорт). Вантаж прибув 18.04.2019, про що вантажоодержувача (ТОВ «НИКМОРСЕРВІС Миколаїв») було повідомлено 18.04.2019 о 14:50, вантаж одержано вантажоодержувачем 18.04.2019, що підтверджується відповідними відмітками у залізничній накладній.

На підставі залізничної накладної № 49308570 вагони залізничні 14.04.2019 відправлено зі станції Маріуполь-Сортувальний до станції Миколаїв-Вантажний (експорт). Вантаж прибув 25.04.2019, про що вантажоодержувача (ТОВ «НИКМОРСЕРВІС Миколаїв») було повідомлено 27.04.2019 о 08:40, вантаж одержано вантажоодержувачем 27.04.2019, що підтверджується відповідними відмітками у залізничній накладній.

На підставі залізничної накладної № 49340466 вагони залізничні 16.04.2019 відправлено зі станції Маріуполь-Сортувальний до станції Миколаїв-Вантажний (експорт). Вантаж прибув 25.04.2019, про що вантажоодержувача (ТОВ «НИКМОРСЕРВІС Миколаїв») було повідомлено 27.04.2019 о 08:40, вантаж одержано вантажоодержувачем 27.04.2019, що підтверджується відповідними відмітками у залізничній накладній.

На підставі залізничних накладних № № 49472285, 49472566, 49473804 вагони залізничні 25.04.2019 відправлено зі станції Маріуполь-Сортувальний до станції Миколаїв-Вантажний (експорт). Вантаж прибув 03.05.2019, про що вантажоодержувача (ТОВ «НИКМОРСЕРВІС Миколаїв») було повідомлено 03.05.2019 о 05:50, вантаж одержано вантажоодержувачем 03.05.2019, що підтверджується відповідними відмітками у залізничній накладній.

На підставі залізничних накладних № № 49534324, 49536253 вагони залізничні 29.04.2019 відправлено зі станції Маріуполь-Сортувальний до станції Миколаїв-Вантажний (експорт). Вантаж прибув 09.05.2019, про що вантажоодержувача (ТОВ «НИКМОРСЕРВІС Миколаїв») було повідомлено 09.05.2019 о 13:45, вантаж одержано вантажоодержувачем 09.05.2019, що підтверджується відповідними відмітками у залізничній накладній.

На підставі залізничних накладних № № 49547763, 49552367 вагони залізничні 30.04.2019 відправлено зі станції Маріуполь-Сортувальний до станції Миколаїв-Вантажний (експорт). Вантаж прибув 09.05.2019, про що вантажоодержувача (ТОВ «НИКМОРСЕРВІС Миколаїв») було повідомлено 09.05.2019 о 13:45, вантаж одержано вантажоодержувачем 09.05.2019, що підтверджується відповідними відмітками у залізничній накладній.

З урахуванням вищевикладених норм Статуту та Правил обчислення термінів доставки вантажу, прострочення з доставки вантажів:

- за залізничними накладними № № 49119480, 49121338, 49124076, 49126733, 49126816, 49126832 становить 3 доби;

- за залізничною накладною № 49142987 становить 2 доби;

- за залізничними накладними № № 49145303, 49134265 становить 7 діб;

- за залізничною накладною № 49203987 становить 3 доби;

- за залізничними накладними № № 49242555, 49242613, 49242639, 49242654, 49242670 становить 6 діб;

- за залізничною накладною № 49246705 становить 2 доби;

- за залізничною накладною № 49308570 становить 5 діб;

- за залізничною накладною № 49340466 становить 3 доби;

- за залізничними накладними № № 49472285, 49472566, 49473804 становить 2 доби;

- за залізничними накладними № № 49534324, 49536253 становить 4 доби;

- за залізничними накладними № № № № 49547763, 49552367 становить 3 доби.

Відповідно до пункту 116 Статуту залізниця не несе відповідальності за порушення термінів доставки, лише якщо порушення сталося внаслідок стихійного лиха або з інших, незалежних від залізниці обставин.

При цьому, відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження причин затримки вантажу, які дають право відповідачу на збільшення терміну доставки.

Належних та допустимих доказів на підтвердження порушення термінів доставки вантажу з незалежних від залізниці обставин станом на час розгляду справи відповідачем суду також не надано.

Відповідачем не надано суду й доказів на підтвердження відсутності сплати штрафу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Судом перевірено наведений позивачем розрахунок розміру штрафу за несвоєчасну доставку вантажу залізницею та встановлено, що позивачем вірно визначено кількість діб прострочення доставки вантажу з урахуванням пунктів 1.1., 2.1, 2.4 Правил обчислення строків доставки та інформаційного листа Вищого господарського суду України від 04.04.2012 № 01-06/420/2012.

Розглянувши клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій до 50 %, а саме 51 333,75 грн., в обґрунтування якого відповідач посилається на надмірний розмір неустойки, а також відсутність завданих позивачу збитків та впливу на господарську діяльність товариства, cуд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

Згідно частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Згідно з частиною 2 вказаної статті штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Частиною 1 статті 233 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України).

З огляду на приписи частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України приймаючи рішення господарський суд має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання.

Суд звертає увагу, що ні у вище зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Тобто при вирішенні питання про можливість зменшення штрафу, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку.

Поряд із цим суд наголошує, що наявність обставин для зменшення штрафних санкцій повинна бути доведена належними та допустимими доказами саме відповідачем.

Суд констатутує, що позивач і відповідач є господарюючими суб`єктами і вони несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності. Зменшення (за клопотанням сторони) заявленого штрафу, який нараховується за неналежне виконання стороною свої зобов`язань кореспондується із обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно зі статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, статтею 233 Господарського кодексу України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2019 року у справі № 910/9765/18.

Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництвом є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Отже сторони, здійснюючи господарську діяльність, мали передбачити пов`язані із цим ризики, в тому числі можливість несвоєчасного виконання зобов`язань та наступне понесення витрат.

Зважаючи на те, що відповідач в обґрунтування свого клопотання про зменшення розміру штрафу не надав суду жодних доказів поважності причин неналежного виконання свого зобов’язання щодо своєчасної доставки вагонів, винятковості даного випадку та невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення розміру штрафу.

При цьому господарський суд не приймає до уваги посилання відповідача на ненадання позивачем доказів понесення збитків внаслідок затримки доставки вантажу, оскільки обов’язок доведення наявності підстав для зменшення штрафу покладений саме на відповідача.

З урахуванням вищенаведеного, оскільки матеріалами справи підтверджується факт несвоєчасної доставки відповідачем переданого його позивачем для перевезення вантажу та, відповідно, порушення норм пункту 41 Статуту та Правил обчислення термінів доставки вантажу, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів вчасної доставки вантажу відповідач суду не представив, як і належних та допустимих доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу підлягають задоволенню в сумі, заявленій позивачем.

Відповідно до частини 1 ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «ГарсіяРуїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «ХіроБалані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та МесропМовсесян ( MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов’язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з’ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

За таких обставин, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5, код ЄДРПОУ 40075815) на користь Приватного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» (87504, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Левченка, буд. 1, код ЄДРПОУ 00191129) 102 667,50 грн. (сто дві тисячі шістсот шістдесят сім гривень 50 коп.) штрафу та 1 921,00 грн. (одну тисячу дев’ятсот двадцять одну гривню 00 коп.) судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» та ст. 256 Господарського процесуального кодексу України рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 04 жовтня 2019 року.

Суддя А.М. Селівон