Рішення № 84727622, 03.10.2019, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 27/123/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.10.2019 Справа № 908/1539/19

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової С.С., при секретарі судового засідання Шолоховій С.В., розглянувши матеріали справи

за позовом: Комунального підприємства “Облводоканал” Запорізької обласної ради (69057 м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 129-А, ідентифікаційний код юридичної особи 03327115)

до відповідача: Державного підприємства “Науково-дослідний та конструкторсько-технологічний інститут міського господарства (03035 м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського (Урицького), б. 35, ідентифікаційний код юридичної особи 03363588)

про розірвання договору № 93-10-16 від 14.12.2016 про проведення проектних робіт по об’єкту капітального будівництва та стягнення 171 429 грн. 00 коп. збитків

за участю

представника позивача: ОСОБА_1, ордер АР № 1001195 від 16.07.2019

відповідача: не з’явився

СУТНІСТЬ СПОРУ:

19.06.2019 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Комунального підприємства “Облводоканал” Запорізької обласної ради до Державного підприємства “Науково-дослідний та конструкторсько-технологічний інститут міського господарства про розірвання договору № 93-10-16 від 14.12.2016 про проведення проектних робіт по об’єкту капітального будівництва та стягнення 171 429 грн. 00 коп. збитків.

Відповідно до витягу з протоколу розподілу судової справи між суддями від 19.06.2019 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/1539/19 та визначено до розгляду судді Дроздовій С.С.

Справа № 908/1539/19 розглядається за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 26.06.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/1539/19, присвоєно справі номер провадження 27/123/19 та призначено підготовче судове засідання на 16.07.2019.

16.07.2019 судом проведено підготовче засідання у справі № 908/1539/19.

Ухвалою суду від 16.07.2019 підготовче засіданні на підставі ст. 183 ПК України було відкладено на 21.08.2019.

Ухвалою суду від 21.08.2019 р., на підставі ст. 177 ч.3 ГПК України, продовжено строк підготовчого засідання на тридцять днів, відповідно до ст. 183 ГПК України, підготовче засідання відкладено на 23.09.2019 р.

23.09.2019 р. продовжено підготовче судове засідання у справі № 908/1539/19.

Ухвалою суду від 23.09.2019 закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті в судовому засіданні 03.10.2019.

У судовому засіданні 03.10.2019 справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України здійснювалося повне фіксування судового засідання з допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу “Акорд”.

Головуючим суддею оголошено яка справа розглядається, склад суду, та роз’яснено представнику позивача, який прибув в судове засідання, його права, у тому числі право заявляти відводи.

Відводів складу суду не заявлено.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Просив суд розірвати договір № 93-10-16 від 14.12.2016 про проведення проектних робіт по об’єкту капітального будівництва та стягнути з відповідача 171 429 грн. 00 коп. збитків.

Зазначив під технічну фіксацію судового процесу, що заяву від 23.07.2019р. вх. № 08-08/15099/19 в порядку статті 226 ГПК України щодо залишення позову без розгляду не підтримує, надав письмову заяву, додано до матеріалів справи.

Відповідач у судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи був попереджений належним чином. В матеріалах справи міститься письмовий відзив на позовну заяву № 607 від 31.07.2019, надісланий на адресу суду 06.08.2019 (вх. № 08-08/16082/19 від 06.08.2019).

Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

З урахуванням викладеного, суд вирішив за доцільне розглянути справу по суті за наявними матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті, за відсутністю відповідача.

Розглянувши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані докази, заслухавши представника позивача, суд

УСТАНОВИВ:

Цивільні обов’язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов’язковим для неї.

Згідно статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 Господарського кодексу України).

Підприємницька діяльність здійснюється суб’єктами господарювання, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Матеріалами справи підтверджено, що 14.12.2016 між Комунальним підприємством “Облводоканал” Запорізької обласної ради (замовник) та Державним підприємством “Науково-дослідний та конструкторсько-технологічний інститут міського господарства (виконавець) укладено договір на проведення проектних робіт по об’єкту капітального будівництва № 93-10-16.

Відповідно до п. 1.1 договору замовник доручає, а виконавець зобов'язується виконати проектні роботи по об’єкту капітального будівництва з розробки: «Реконструкція водопровідної очисної станції західного групового водопроводу продуктивністю 150000 м /добу л насосною станцією 2-го підйому. Стадія ТЕО».

Згідно п. 1.2 договору зміст та терміни виконання робіт визначаються Календарним планом та завданням на проектування, що складають невід'ємну частину договору.

Відповідно до Календарного плану роботи поділялись на 3 етапи, а саме:

1 етап - Збір та аналіз сучасного стану водопровідної очисної станції західного групового водоводу;

2 етап - Розробка та погодження варіантів технологічної схеми підготовки питної води; Попередня оцінка вартості реалізації затверджених варіанті;

3 етап - Розробка техніко-економічного обґрунтування реконструкції водопровідної очисної станції західного групового водопроводу продуктивністю 150 000 м3/добу з насосною станцією 2-го підйому.

3 Робота по договору виконувалась за цільові кошти, виділені Запорізькою обласною радою рішенням № 16 від 05.10.2016 «Про внесення змін до цільової програми «Питна вода Запоріжської області» на 2012 - 2020 роки.

Згідно календарного плану 17.12.2016, відповідачем було надіслано лист № 883, з яким було направлено 4 примірника анотованого звіту по етапу 1 «Збір та аналіз сучасного стану водопровідної очисної станції Західного групового водопроводу», акт здачі-прийняття науково-технічної продукції та рахунок на оплату по етапу 1.

21.12.2016 листом № 920 відповідач просив позивача отримати погодження на збільшення продуктивності станції до 150000 м3/добу у Сектора територіального органу Держводагенства у Запорізькій області.

Відповідач зазначив, що даного погодження на збільшення водозабору з каналу Р-9 від позивача не отримував, не зважаючи на нагадування та прохання у оперативному вирішенні питання.

Канал Р-9, який є частиною Каховського магістрального каналу, у 2016 рік вже працював в інших умовах, ніж коли проектувався Західний груповий водопровід, саме тому не отримання даного погодження унеможливлює подальшу роботу над виконанням договору.

Однак, виконавець продовжив виконувати роботу над договором.

Позивач у позові зазначив, що він сплатив відповідачу належні кошти за виконання початкового 1 етапу, що підтверджується платіжним дорученням № 25 від 22 грудня 2016 року на суму 64 286 грн. 00 коп.

Позивач вважає, що виконання відповідачем частини послуг за договором не є виконанням предмету договору та по суті є збором та аналізом сучасного стану водопровідної очисної станції західного групового водопроводу. Станом на грудень 2016 року роботи згідно календарного плану договору не були виконані.

23.12.2016 відповідач надіслав позивачу лист № 926, відповідно до якого надіслав позивачу 4 примірника анотованого звіту по етапу 2 «Розробка та погодження варіантів технологічної схеми підготовки води та у двох примірниках додаткову угоду № 1 від 30.12.2016, відповідно до п. 13 «Строк дії договору» викладено в наступній редакції: « 13.1 Цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов’язань за цим договором до 31.03.2017», а в Календарний план було внесено зміни, відповідно до яких відповідач повинен був доробити свої зобов'язання за договором в строк до березня 2017 року.

В даному анотованому звіті визначається оптимальна технологічна схема підготовки води.

27.12.2016 позивач сплатив відповідачу 107 143 грн. 00 коп. за виконання подальшої роботи за договором, що підтверджується платіжним дорученням № 26 від 27.12.2016.

27.12.2016 року відповідач листом № 937 надіслав акт виконаних робіт № 98 по етапу 2 «Розробка та погодження варіантів технологічної схеми підготовки води. Попередня оцінка вартості реалізації затверджених варіантів» з проханням підписати та завірити печаткою їх та надіслати. Однак, позивачем не було розглянуто та погоджено у 2016 році даного звіту.

05.01.2017 в управлінні КП «Облводоканал» ЗОР було проведено технічну нараду щодо розглядання отриманої від відповідача проектної документації (яка є предметом договору), після розгляду та обговорення був складений протокол. Відповідно до даного протоколу вбачається, що члени наради не задоволені документацією наданою відповідачем, наводячи аргументи, що свідчать про неякісні, виконану роботу відповідача. В ході наради було прийнято рішення про те, що зазначена документація вимагає доопрацювання з урахуванням зазначених зауважень та прийняттю позивачем не підлягає.

18.01.2017 листом № 18 відповідач відповів та пояснив по усім зауваження технічної ради по розгляду анотованого звіту «Етап 2. Розробка та погодження варіантів технологічної схеми підготовки питної води. Попередня оцінка вартості реалізації затверджених варіантів».

23.01.2017 позивач направив відповідачу лист вих. № 02/78 відповідно до якого запрошував 25.01.2017 спеціалістів відповідача для проведення наради з метою узгодження певних питань.

Позивач у позові зазначив, що 07.02.2017 року в управлінні КП «Облводоканал» ЗОР була проведена ще одна технічна нарада, відповідно до якої був складений протокол, в якому відображено, що фахівці вважають за необхідне при доробці відповідачем документації врахувати пропозиції позивача відповідно до сучасного стану очисних споруд, їх продуктивності, сезонної нерівномірності роботи, з урахуванням розвитку та збільшення виробництва.

Відповідно до цього позивач своїм листом від 10.02.2017 вих. № 02-178 просив врахувати пропозиції та включити їх до проектної документації.

Позивач отримав від відповідача лист вих. № 70 від 14.02.2017 про надання інформації щодо виконання предмету договору.

У відповідь на зазначений вище лист позивач 17.02.2017 свої листом вих. № 03/246 поставив перед відповідачем питання, а саме: задля чого потрібна запитувана інформація, оскільки початковий етап предмету договору вже виконано.

Як зазначив позивач, відповідач з незрозумілих причин звернувся до позивача з питанням надання додаткової інформації до виконання ним початкового етапу. Роботи по виконанню такої послуги відповідачем, були прийняті позивачем згідно акту № 84 від 22.12.2016 та проведено оплату згідно платіжного доручення № 25 від 22 грудня 2016 року в розмірі 64 286 грн. 00 коп.

Позивач вважає, що у вартості робіт зі збору необхідної інформації, з'ясуванню та аналізу сучасного стану водопровідної очисної станції західного групового водопроводу передбачені роботи як за наявною у відповідача документацією, так і з необхідним обстеженням об'єкту відповідачем з проведенням необхідних досліджень для з’ясування стану технології виробництва та споруд.

29.03.2017 року технічною радою було проведено засідання спільно з представниками відповідача з питання обговорення проектної документації наданої відповідачем.

Позивач зазначив, що відповідач, згідно представленої на розгляд проектної документації знову пропонував єдиний варіант реконструкції водопровідної очисної станції західного групового водопроводу. Згідно протоколу наради вирішено зобов'язати відповідача підготувати скоригований, з урахуванням пропозицій позивача звіт, згідно Технічного завдання. Відповідач повинен зробити аналіз витрат для декількох варіантів, провести дослідження якості очищення води на дослідних установках та у зв'язку із тим, що відповідач знову не вкладається в строки виконання робіт — укласти додаткову угоду про подовження строку дії договору.

31.03.2017 року між позивачем та відповідачем укладена додаткова угода № 2, відповідно до якої договір було пролонговано до 31.05.2017, а в Календарний план було внесено зміни, відповідно до яких відповідач повинен був закінчити виконання своїх зобов'язання за договором, в строк до травня 2017 року.

Позивач зазначив, що у зв’язку з тим, що відповідач постійно порушував строки виконання свої зобов'язань за договором, позивач знову був змушений укласти додаткову угоду № 3 від 31.05.2017 відповідно до якої договір було пролонговано до 31.07.2017, а в Календарний план було внесено зміни, відповідно до яких відповідач повинен був закінчити виконання своїх зобов'язання за договором, в строк до липня 2017 року.

24.07.2017 року листом № 636 відповідач направив позивачу виконану в повному обсязі проектно-кошторисну документацію по об'єкту «Реконструкція водопровідної очисної станції західного групового водопроводу продуктивністю 150000 м3/добу з насосною станцією 2-го підйому. Стадія ТЕО» в 6 примірниках, а також накладну № 1 та акт виконаних робіт.

Як свідчать матеріали справи та пояснення представників сторін позивач (замовник) не передавав підписаний та завірений печаткою примірник акту чи мотивовану відмову від приймання виконаного етапу.

Однак, позивач вважає, що відповідно до п. 1.1 договору «Замовник доручає, а виконавець зобов'язується виконати проектні роботи по об'єкту капітального будівництва з розробки «Реконструкція водопровідної очисної станції західного групового водопроводу продуктивністю 150 000 м /добу з насосною станцією 2-го підйому. Стадія ТЕО». Згідно зазначеного пункту договору вбачається, що відповідач зобов'язується виконати роботи, а не передати у власність товар у вигляді проектної документації.

Тобто, згідно накладної № 1 відповідач передав позивачу товар у вигляді 6 книг проектної документації, але жодним чином не виконав роботу (послугу) згідно умов договору, оскільки позивач згідно договору не купував проектну документацію, згідно накладної 4 томи у 6 книгах, а саме купував послугу з розробки проектної документації.

Позивач зауважив, що відповідач повинен був надати позивачу проектну документацію у 4-х примірниках та на електронному носії, а відповідно до накладної № 1 чітко вбачається, що відповідач надав проектну документацію позивачу лише у 1- му примірнику та без наявності електронного носія, що за думкою позивача суперечить умовам договору.

У позові позивач зазначив, що 26.07.2017 позивач знову зібрав технічну нараду, відповідно до якої було складено протокол про те, що виконані відповідачем роботи не є задовільними, а саме: містять неточності, розрахунки виконані з помилками та все потребує доопрацювання та 27.07.2017 позивач направив лист відповідачу вих. № 02/941 в якому зазначено, що у проектній документації виявлена велика кількість неточностей та помилок, а тому потребує коригування.

23.10.2018 вих. № 832 відповідач надіслав позивачу претензію з метою стягнення заборгованості з позивача за виконану роботу за договором, яку по факту не було виконано належним чином.

Листом від 08.11.2018 вих. № 12/1328 позивач повідомив відповідача про те, що зобов'язання за договором були виконані не якісно та з недоліками.

Оскільки, проектна документація надана відповідачем позивачу не відповідає вимогам на думку позивача та має істотні недоліки, позивач звернувся до суду з позовом про розірвання договору та повернення бюджетних коштів, які були сплачені позивачем за неналежне виконання відповідачем своїх обов'язків за договором, згідно платіжних доручень № 25 від 22.12.2016 в розмірі 64 286 грн. 00 коп. та № 26 від 27.12.2016 в розмірі 107 143 грн. 00 коп.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 3 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч. 1, ч. 2 п.п. 2, 4, 10 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов’язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Частиною 2 ст. 20 Господарського кодексу України встановлено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання, припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення, присудження до виконання обов'язку в натурі, відшкодування збитків, іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Частинами 1-3 ст. 509, частиною 3 ст. 510 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 598, ч. 1 ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 ч. 1, ст. 611, ст. 612 ч. 1 ЦК України: порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання; у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків; боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами у справі договір про проведення проектних робіт по об’єкту капітального будівництва № 93-10-16 від 14.12.2016 за своєю правовою природою є договором підряду, який є підставою для виникнення у його сторін прав та обов'язків, визначених цим договором.

Відповідно до ч.1 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням їх результату замовникові.

В силу приписів ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу України, ст.ст. 525, 651 Цивільного кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Згідно зі ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Як вбачається з позовної заяви, позивачем не обґрунтовано позовну вимогу про розірвання договору № 93-10-16 від 14.12.2016 про проведення проектних робіт по об’єкту капітального будівництва, а ні документально, а ні нормативно.

Крім того, умовами договору № 93-10-16 від 14.12.2016 про проведення проектних робіт по об’єкту капітального будівництва сторонами не узгоджено порядок розірвання даного договору.

Відповідно до ст. 210 ГПК України суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.

Докази, що не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Позивач лише зазначив, що оскільки проектна документація надана відповідачем позивачу абсолютно не відповідає вимогам та має істотні недоліки, позивач вважає, що це є ще однією підставою для розірвання договору та повернення бюджетних коштів які були сплачені позивачем за неналежне виконання відповідачем своїх обов'язків за договором, згідно платіжних доручень № 25 від 22 грудня 2016 року в розмірі 64 286,00 грн. та № 26 від 27 грудня 2016 року в розмірі 107 143,00 грн.

Підставою для відшкодування збитків відповідно до п. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України є порушення зобов’язання встановлені договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 224 Цивільного кодексу України зазначено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Виникнення у особи права на компенсацію збитків у результаті порушення її цивільного права передбачається і ч. 1 ст. 22 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 225 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються зокрема додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.

Згідно з ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності.

Умовами покладення відповідальності на винну сторону є наявність збитків, протиправність дій цієї особи, причинного зв’язку між діями особи та збитками, які складають об’єктивну сторону правопорушення, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки.

Тобто збитки - це об’єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов’язання було виконано боржником.

Обов’язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв’язок між неправомірними діями і збитками.

Відповідно частин 1, 2, 3 статті 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язань. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Згідно з ч. 2 ст. 623 ЦК розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Отже, обов'язок відшкодування збитків є загальною формою цивільно-правової відповідності, яка настає для боржника внаслідок порушення ним зобов'язання. Протиправність дії чи бездіяльності особи полягає у порушенні зобов'язання.

За загальним правилом, закріпленим у ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Таким чином, для притягнення до цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді відшкодування заподіяних ним збитків є наявність складу правопорушення: протиправна поведінка особи, шкода, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою. Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення виключає настання відповідальності у вигляді відшкодування збитків. При цьому чинне законодавство передбачає принцип вини контрагента або особи, яка завдала шкоду, як підставу для відшкодування заподіяних збитків (шкоди): за приписами ч. 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України особа, яка завдала шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до п. 3 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 24.04.2013 № 01-06/757/20 «Про доповнення Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 № 01-06/249 «Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів», за змістом статті 1166 ЦК України для застосування такого заходу відповідальності, як стягнення збитків необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає (постанова від 22.01.2013 № 5011-71/2684-2012).

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Суд зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 року №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі «Трофимчук проти України» no. 4241/03 від 28.10.2010 року Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішенні Європейского суду з прав людини від 19.03.1997 р. (п. 40) по справі “Горнсбі поти Греції” зазначено: “…Право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов’язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні Гарантії, що надаються сторонам цивільного судового процесу – у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним – і не передбачив при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні сторони зобов’язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію.

Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, судом визнається, що позивачем в позовній заяві не були доведені обставини, не надано належних та допустимих доказів на їх підтвердження, які б свідчили про обґрунтованість позовних вимог. Докази, подані позивачем, не підтверджують обставини, на які позивач посилається в обґрунтування позовних вимог.

Обґрунтовуючи позов, позивач посилається на ст.ст. 13, 14, 46, 73, 162 ГПК України, 626, 629, 837, 846, 849, 852, 853, 857, 858 ЦК України, ст.ст. 42, 46, 173, 174, 193, 324 ГК України та стверджує, що відповідач наніс позивачу збитків у розмірі 171 429 грн. 00 коп.

Разом з тим, а ні ст. 224 ГПК України, а ні ст. 1166 ЦК України не вказана позивачем у підставі позову.

Позивачем не надано доказів в підтвердження того, що відповідачем не виконані роботи відповідно до договору та не доведено неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, та наявності у діях останнього складу господарського правопорушення.

Відповідно до статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встанровленної сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи викладене в сукупності, зважаючи на зміст позовних вимог, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є не обґрунтованими, не доведеними і на час розгляду даної справи відсутні підстави для задоволення позову Комунального підприємства “Облводоканал” Запорізької обласної ради.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

В порядку ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на позивача, якщо в позові відмовлено.

Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Комунального підприємства “Облводоканал” Запорізької обласної ради, м. Запоріжжя до Державного підприємства “Науково-дослідний та конструкторсько-технологічний інститут міського господарства, м. Київ відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення буде розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.

Рішення оформлено та підписано 04.10.2019р.

Суддя С.С. Дроздова