Рішення № 84699454, 03.10.2019, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 жовтня 2019 року м. Чернігів Справа № 620/2318/19

Чернігівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Падій В.В., розглянувши, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі - ГУ ПФУ в Чернігівській області), в якому просить суд: визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Чернігівській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років, згідно з пунктом «а» статті 12 Закону України від 09.04.1992 №2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»; зобов`язати ГУ ПФУ в Чернігівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років, згідно з пунктом «а» статті 12 Закону України від 09.04.1992 №2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з дня звернення - 10.06.2019.

Обґрунтовуючи вимоги, позивачем зазначено, що статтею 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» в редакції, яка набрала чинності 01.10.2011, збільшено стаж військової служби, що дає позивачу право на пенсію за вислугу років, у порівнянні зі статтею 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» в редакції, яка була чинною на момент прийняття позивача на військову службу, з 20 років до 24 календарних років. Звертає увагу суду на те, що станом на 01.10.2011, тобто на час набрання чинності новою редакцією статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», якою було змінено стаж з 20 років до 24 календарних років, позивач вже мав вислугу років 20 років, тобто на той час вже набув право на призначення пенсії за вислугу років. Вважає, що застосування до позивача статті 12 «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» в редакції, чинній на час звільнення, є порушенням принципу належного очікування та звуженням обсягу прав в розумінні Конституції України.

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Падій В.В. від 07.08.2019 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами; встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позов або заяви про визнання позову.

ГУ ПФУ в Чернігівській області, у встановлений судом строк, подано до суду відзив на позов, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі та просив у їх задоволенні відмовити, оскільки для призначення пенсії за віком позивачу Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначає, як обов`язкову вимогу, наявність саме календарної вислуги, а не її загальну тривалість у пільговому обрахуванні. Виходячи з наведеного вважає, що чинним законодавством України не передбачена можливість призначати пенсію за вислугу років при наявності вислуги, обчисленої на пільгових умовах. Зазначив, що вищевказаним законом чітко передбачено, що пенсія за вислугу років у даному випадку призначається при наявності 24 років і більше, та міститься виключний перелік періодів служби, які враховуються в календарну вислугу років.

Позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якій останній зазначив, що відповідачем у відзиві на позов не спростовано тверджень, доводів та аргументів позивача по суті позовних вимог.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню повністю з таких підстав.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 з 25.10.1996 по 15.03.2019 проходив службу в органах Міністерства внутрішніх справ України та Національної поліції України, що підтверджується трудовою книжкою позивача від 19.01.2009 серії НОМЕР_1 , витягом із послужного списку особової справи позивача від 29.08.2018 (а.с.24-27).

Наказом голови Національної поліції України Князєва С.М. від 15.03.2019 №274 о/с «По особовому складу» позивача звільнено зі служби в поліції з посади заступника начальника управління міжнародних відносин - начальника відділу координації Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва за пунктом 7 (за власним бажанням) частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» з 15.03.2019 (а.с.20-22).

Станом на день звільнення позивача його вислуга років у календарному обчисленні становить 22 роки 04 місяці 25 днів, у пільговому обчисленні - 27 років 06 місяців 25 днів. Вказану обставину не заперечують та підтверджують як позивач у адміністративному позові, так і відповідач у відзиві на позов.

Після звільнення Позивач звернувся до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області з приводу призначення йому пенсії за вислугу років.

Головним управлінням Національної поліції в Чернігівській області було підготовлено повний пакет документів для призначення пенсії за вислугу років та направлено його до ГУ ПФУ в Чернігівській області для виконання.

Листом від 21.06.2019 №8078/03-25 на адресу Головного управління Національної поліції в Чернігівській області відповідачем надіслані документи були повернуті без виконання, а у призначенні пенсії було відмовлено, оскільки станом на дату звільнення (15.03.2019) позивач не мав визначеної Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» необхідної вислуги років для призначення пенсії (24 календарних роки та 06 місяців і більше) (а.с.41-42).

Листом від 01.07.2019 Головне управління Національної поліції в Чернігівській області повідомило позивача про повернення без виконання документів для призначення йому пенсії за вислугу років (а.с.23).

Вважаючи протиправними оскаржувані дії відповідача, позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд застосовує джерела правового регулювання у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, та зважає на наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, визначає Закон України від 09.04.1992 №2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон №2262-XII).

Відповідно до пункту «а» статті 12 Закону №2262-XII пенсія за вислугу років призначається: а) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«д», «ж» статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби: з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки і більше.

Одночасно стаття 17 Закону №2262-XII визначає вичерпний перелік видів служби та періоди часу, які зараховуються до вислуги років для призначенні пенсії.

Згідно з частиною 2 статті 17 Закону №2262-XII до вислуги років поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України при призначенні пенсії на умовах цього Закону додатково зараховується час їхнього навчання (незалежно від форми навчання) у цивільних вищих навчальних закладах, а також в інших навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання, до вступу на військову службу, службу до органів внутрішніх справ, Національної поліції, Служби судової охорони, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України або призначення на відповідну посаду в межах до п`яти років із розрахунку один рік навчання за шість місяців служби.

Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку, що у Законі №2262-XII не вказано, що пенсію за вислугу років можна призначати особам за наявності 24 календарних років і більше вислуги, обчисленої на пільгових умовах; вказаним Законом чітко передбачено, що пенсія за вислугу років призначається при наявності 24 календарних роки і більше, та міститься виключний перелік періодів служби, які враховуються в календарну вислугу років.

У справі, що розглядається, судом встановлено, що станом на день звільнення позивача його вислуга років у календарному обчисленні становить 22 роки 04 місяці 25 днів, що недостатньою для призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 12 Закону №2262-XII.

Аналогічна правова позиція неодноразово була висловлена і Верховним Судом у постановах: від 19.09.2018 у справі №725/1959/17, від 22.11.2018 у справі №161/4876/17, від 27.02.2019 у справі №295/6454/17, висновки якого, в силу вимог частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Враховуючи вищевказані положення чинного законодавства України та правову позицію Верховного Суду у подібних правовідносинах, суд дійшов висновку щодо відсутності у позивача права на призначення пенсії за вислугу років з урахуванням пільгової вислуги років, оскільки позивач не має встановленої пунктом «а» частини 1 статті 12 Закону №2262-XII календарної вислуги років.

За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання протиправними дій ГУ ПФУ в Чернігівській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років, згідно з пунктом «а» статті 12 Закону України від 09.04.1992 №2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та зобов`язання ГУ ПФУ в Чернігівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років, згідно з пунктом «а» статті 12 Закону України від 09.04.1992 №2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», з дня звернення - 10.06.2019.

При цьому суд відхиляє посилання позивача у адміністративному позові та у відповіді на відзив на той факт, що станом на 01.10.2011, тобто на час набрання чинності новою редакцією статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», якою було змінено стаж з 20 років до 24 календарних років, позивач вже мав вислугу років 20 років, тобто на той час вже набув право на призначення пенсії за вислугу років, а також що застосування до позивача статті 12 «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» в редакції, чинній на час звільнення, є порушенням принципу належного очікування та звуженням обсягу прав в розумінні Конституції України, оскільки закон підлягає застосуванню в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, тобто на час звернення за призначенням пенсії, а не на час прийняття позивача на військову службу чи набрання чинності новою редакцією закону.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Водночас відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, доведено суду правомірність своїх дій.

При вирішенні даної справи судом були враховані положення частини 2 статті 2 та частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи наведене, адміністративний позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Підстави для розподілу судових витрат, у відповідності до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні, оскільки у задоволенні позову відмовлено.

Керуючись статтями 241, 243, 244-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 та підпунктом 15.5 пункту 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, через Чернігівський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ).

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (вул. П`ятницька, 83-А, м. Чернігів, 14005, код ЄДРПОУ - 21390940).

Суддя В.В. Падій