Рішення № 84697992, 02.10.2019, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 жовтня 2019 р. Справа№200/10503/19-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Арестової Л.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у порядку письмового провадження) в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: 87548, м. Маріуполь, вул.. Зелінського, 27а, код ЄРДПОУ 42171861) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

27 серпня 2019 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про:

- визнання неправомірними дії Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо не зарахування до стажу роботи, який дає право на пенсію за віком часу навчання в ГорПТУ №90 м. АДРЕСА_2 Донецької області з 1 вересня 1969 року по 15 липня 1971 року за спеціальністю штукатур – маляр та відбування покарання у вигляді виправних робіт на підприємстві «Маріупольське спеціалізоване управління підприємства «Донбасскокосхимремонт» з 1 серпня 1993 року по 31 серпня 1993 року та з 22 листопада 1993 року 22 жовтня 1995 року у якості монтажника обладнання коксохімічних виробництв 3 розряду;

- визнання неправомірними дії Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо відмови в призначенні пенсії за віком рішенням №12 від 4 березня 2019 року;

- скасування рішення Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області № 12 від 4 березня 2019 року про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ;

- зобов`язання Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за віком час навчання в ГорПТУ №90 м. Тореза Донецької області з 1 вересня 1969 року по 15 липня 1971 року за спеціальністю штукатур – маляр та відбування покарання у вигляді виправних робіт на підприємстві «Маріупольське спеціалізоване управління підприємства «Донбасскокосхимремонт» з 1 серпня 1993 року по 31 серпня 1993 року та з 22 листопада 1993 року 22 жовтня 1995 року у якості монтажника обладнання коксохімічних виробництв 3 розряду;

- зобов`язання Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області призначити пенсію за віком ОСОБА_1 з моменту звернення з відповідною заявою до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області 05.12.2018 року та здійснити відповідні виплати.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії, проте йому не зараховано стаж навчання та періоду роботи відбування виправних робот.

Позивач вказує, що періоди його навчання та роботи належним чином відображені в його трудовій книжці, яка є основним документом, якій підтверджує стаж роботи.

Позивач вважає дії відповідача щодо не зарахування стажу роботи та навчання протиправними та такими, що порушують його конституційні права, а тому позивач звернувся з даним позовом до суду.

Представник відповідача до суду надав відзив проти адміністративного позову. У відзиві відповідач зазначив, що позивач звернувся до управління відповідача з заявою про призначення пенсії. Управління відповідача відмовило в призначені пенсії, оскільки позивачу бракує стажу роботи. Вважає, що правомірно не зараховано до страхового стажу позивача періоди відбування покарання у вигляді виправних робіт без позбавлення волі, адже відповідно до п. 2.22 Інструкції до трудових книжок осіб, які відбули виправні роботи без позбавлення волі власник або уповноважений ним орган підприємства за місцем роботи вносить запис про те, що під час роботи у цей період не зараховується до загального та безперервного стажу. У тому разі, коли судом в установленому законом порядку час відбування виправних робіт без позбавлення волі включено до загального трудового стажу, у трудових книжках робиться запис про те, що цей час не зараховується до безперервного трудового стажу. При включені судом часу відбування виправних робіт до загального трудового стажу в гр. 3 пишеться «Час роботи з такої-то дати не зараховується в безперервний трудовий стаж». Черз відсутність вказаних записів чи рішення суду позивачу не зараховано до спеціального стажу період виправних робіт. Вказує, що при розгляді документів було виявлено, що у трудовій книжці є запис про навчання, але підтверджуючу довідку не надано, тому і час навчання не включено до страхового стажу.

У зв`язку з чим, представник УПФУ вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Ухвалами Донецького окружного адміністративного суду від 02 вересня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі, за правилами спрощеного судового провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та відстрочено сплату судового збору.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 05 грудня 2018 року звернувся до управління відповідача з заявою призначення пенсії.

Рішенням Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 04.03.2019 року № 2809/34-2/09, позивачу відмовлено в призначені пенсії, оскільки загальний страховий стаж ОСОБА_1 за наданими документами складає 12 років 8 місяців 24 дні, що не відповідає умовам ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». До страхового стажу не враховано:

- періоду навчання в горПТУ № 90 з 01.09.1969 року по 15.07.1971 року, оскільки позивач не надав підтверджуючого документу про навчання;

- з 15.12.1976 року по 15.02.1976 року, оскільки в даті (році) про звільнення з роботи є неточність;

- з 01.08.1993 року по 31.08.1993 року, з 22.11.1993 року по 22.10.1995 року, через те, що позивач у цей період відбував покарання у вигляді виправних робіт без позбавлення волі, відповідно до ст. 44 «Основ исправительно-трудового законодательства Украины».

Відповідно до трудової книжки ОСОБА_1 з 01.09.1969 року по 15.07.1971 року навчався в горПТУ № 90 м. Тореза та 19.07.1971 року був прийнятий на роботу штукатуром-маляром 3 розряду.

Згідно з дублікатом трудової книжки НОМЕР_2 позивач з 01.08.1993 року по 01.08.1993 року, з 22.11.1993 року по 22.10.1995 року відбував покарання у вигляді виправних робіт без позбавлення волі відповідно до ст. 44 «Основ исправительно-трудового законодательства Украины».

В матеріалах справи наявна довідка Торезького центру професійно-технічної освіти від 02.02.206 року № 23, відповідно до якою ОСОБА_1 навчався в міському професійно-технічному училищі № 90 м. Тореза Донецької області на денному відділені за професією «штукатур-маляр».

Спірним питанням даної справи є правомірність дій відповідача стосовно відмови в призначені пенсії позивачу.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.

Отже, відповідач має діяти в межах та у спосіб, встановлених законодавчих норм.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та Законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 N 280 Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

Основними завданнями Пенсійного фонду України є: реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; внесення пропозицій Міністрові соціальної політики щодо забезпечення формування державної політики із зазначених питань; виконання інших завдань, визначених законом.

Відповідно до ст. 58 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов`язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.

Згідно ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 103 Виправно-трудового кодексу час відбування виправних робіт без позбавлення волі до загального і безперервного трудового стажу засудженого не зараховується, про що робиться запис у його трудовій книжці. При умові сумлінної роботи і зразкової поведінки в період відбування виправних робіт без позбавлення волі цей час може бути включений в загальний трудовий стаж особи, яка відбула покарання, на підставі рішення суду в порядку, встановленому кримінально-процесуальним законодавством України.

Положеннями частини четвертої статті 95 Виправно-трудового кодексу, якими регулювався порядок і умови виконання покарання у виді виправних робіт та які були чинні у період відбування позивачем виправних робіт, визначалось, що час відбування покарання у виді виправних робіт може бути включений судом до загального трудового стажу засудженого.

Згідно з частиною третьою статті 42 чинного Кримінально - виконавчого кодексу України (далі за текстом - КВК України), час відбування засудженим покарання у виді виправних робіт зараховується в загальний стаж роботи.

У свою чергу, статтею 8 КВК України встановлено, що засуджені мають право на соціальне забезпечення, у тому числі й на отримання пенсій відповідно до законів України.

Відповідно до Прикінцевих положень КВК України, з набранням чинності цим Кодексом втрачає чинність Виправно-трудовий кодекс України; закони України та інші нормативно-правові акти до приведення у відповідність із цим Кодексом застосовуються у частині, що не суперечить цьому Кодексу.

Відповідно до статті 56 Закону «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.

Правовідносини, пов`язані із визначенням страхового стажу ОСОБА_1 виникли з моменту звернення позивача до управління ПФУ із заявою про призначення пенсії за вислугу років.

На момент виникнення спірних правовідносин частина 3 статті 42 КВК України передбачає, що час відбування засудженим покарання у виді виправних робіт зараховується в загальний стаж роботи.

З огляду на те, що на час вирішення питання про обчислення страхового стажу ОСОБА_1 частина 3 статті 42 КВК України прямо передбачає можливість включення до загального стажу роботи періоду відбування покарання у виді виправних робіт, то період роботи позивача з 01.08.1993 року по 01.08.1993 року, з 22.11.1993 року по 22.10.1995 року має бути зарахований до його страхового стажу.

Така правова позиція узгоджена з висновками Верховного суду викладених у постанові від 21 червня 2019 року по справі № 448/1691/16-а.

Разом з тим, у справі за подібних правовідносин Верховний Суд вже раніше висловив правову позицію щодо застосування зазначених вище норм матеріального права у постанові від 30 січня 2018 року у справі № 211/1432/17(2-а/211/103/17).

Відповідно до ч. 1 ст. 38 Закону України “Про професійно-технічну освіту” час навчання у закладі професійної (професійно-технічної) освіти зараховується до трудового стажу здобувача освіти, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.

В матеріалах справи наявна довідка Торезького центру професійно-технічної освіти від 02.02.206 року № 23, відповідно до якою ОСОБА_1 навчався в міському професійно-технічному училищі № 90 м. Тореза Донецької області на денному відділені за професією «штукатур-маляр».

Загальновідомою є та обставина, що усі органи, організації, установи державної форми власності, в тому числі і органи Пенсійного фонду України, були евакуйовані з території проведення АТО ще наприкінці 2014 року згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 N 595 на підконтрольну Українській державі територію і продовжили свою роботу за місцем евакуації. При цьому, "ДНР" та "ЛНР" є терористичними організаціями і не визнаються Україною як державні утворення. Відповідно, органи державної влади України, включно із Пенсійним фондом України, не мають права здійснювати листування, робити запити та будь-яким іншим способом взаємодіяти із представниками самопроголошених "республік", а тому Пенсійний фонд України не має правової підстави для використання наданої представниками так званих "ДНР" та "ЛНР" інформації.

Законами України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" та "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях" визначено порядок регулювання правочинів та реалізації прав суб`єктів, названих Законів, з урахуванням необхідних змін на тимчасово окуповані території України у Донецькій та Луганській областях. Так, ч. 1 ст. 9 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" передбачено, що державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та Законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. При цьому згідно ч. 2 ст. 9 цього Закону будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Відповідно ч. 3 ст. 9 зазначеного Закону також передбачено, що будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків. Тобто, документи, видані державними органами та органами місцевого самоврядування так званої "Донецької народної республіки", згідно законодавства України є недійсним та не можуть створювати правових наслідків.

Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані намібійські винятки: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.

У рішенні Європейського суду з прав людини Мозер проти Республіки Молдови та Росії від 23.02.2016 ЄСПЛ констатував, що Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих defacto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами.

За таких обставин суд приймає до уваги інформацію викладену в Довідці Торезького центру професійно-технічної освіти від 02.02.206 року № 23 щодо навчання позивача з 01.09.1969 року по 15.07.1971 року в горПТУ № 90 м. Тореза за спеціальністю штукатур-маляр.

Судом встановлено і підтверджено наявними в справі матеріалами, що позивач з 01.09.1969 року по 15.07.1971 року навчався в горПТУ № 90 м. Тореза та 19.07.1971 року був прийнятий на роботу штукатуром-маляром 3 розряду.

Тобто, з моменту закінчення навчання до початку праці за фахом сплинуло 2 дня.

Проте суд констатує, що позивачем до заяви про призначення пенсії не було надано доказів на підтвердження присвоєної кваліфікації, а з записів в трудовій книжці неможливо зробити висновок щодо набутої професії позивача, тому, хоча в позивач і має право на зарахування вказаного періоду навчання до стажу і це доведено судом, зокрема інформацією з довідки Торезького центру професійно-технічної освіти від 02.02.206 року № 23, відповідач відмовив в зарахуванні цього періоду правомірно.

Щодо позовної вимоги про скасування рішення відповідача №12 від 4 березня 2019 року про відмову у призначенні пенсії за віком суд зазначає, що вказане рішення підлягає скасуванню частково, адже вказаним рішенням позивачу не зараховано до спеціального стажу позивача:

- періоду навчання з 01.09.1969 року по 15.07.1971 року;

- періоду роботи з 15.12.1976 року по 15.02.1976 року;

- періоду відбування покарання у вигляді виправних робіт без позбавлення волі з 01.08.1993 року по 31.08.1993 року, з 22.11.1993 року по 22.10.1995 рок.

Судом доведено, що позивачу протиправно не зараховано період відбування покарання у вигляді виправних робіт без позбавлення волі з 01.08.1993 року по 31.08.1993 року, з 22.11.1993 року по 22.10.1995 року, тому в цій частині рішення підлягає скасуванню.

Щодо зарахування періоду роботи з 15.12.1976 року по 15.02.1976 року, то позивач вказаної позовної вимоги не заявляє.

Також, оцінюючи спірні правовідносини суд приймає до уваги і практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” від 23.02.2006 № 3477-IV, має застосовуватися при розгляді справ як джерело права.

Так, під час розгляду справ проти Туреччини (зокрема, “Loizidouv. Turkey”, “Cyprusv. Turkey”), проти Молдови та Росії (зокрема, “Mozerv/the Republic of Moldova and Russia”, “Ilascu and Othersv. Moldova and Russia”), ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibia case), ЄСПЛ наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони.

Згідно положень статті 3 Конституції України, як Основного Закону України - людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Як зазначив ЄСПЛ у справі Latvia (п.77 рішення Великої палати ЄСПЛ від 18.02.2009 р.) стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції не накладає ніяких обмежень на свободу держави, що ратифікувала Конвенцію, приймати рішення про те, чи створювати якусь схему соціального забезпечення, або обирати тип або розмір виплат, які надаються відповідно до будь-якої такої схеми. Однак, якщо в державі існують чинні законодавчі норми, що передбачають такі виплати на основі права на соціальну підтримку незалежно від того, чи обумовлені вони попередньою сплатою внесків ці норми слід вважати такими, що створюють майновий інтерес, що потрапляє в сферу дії статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції для осіб, що відповідають пропонованим до благоотримувачів вимогам.

У справі Будченко проти України (рішення від 24 квітня 2014 року, заява № 38677/06) ЄСПЛ також зазначив, що якщо у Договірній державі є чинне законодавство, яким виплату коштів передбачено як право на соціальні виплати (обумовлені чи не обумовлені попередньою сплатою внесків), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, відносно осіб, які відповідають її вимогам.

Отже, враховуючи те, що майновий інтерес позивача ґрунтується на положеннях чинного законодавства, зокрема, статті 14 Закону № 1788, стандарти ЄСПЛ можуть і повинні бути застосовані до цього випадку. ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України тощо).

Суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними, тобто людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично. Більше того, відповідно до статті 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що рішення Маріупольського об`єднаного управління пенсійного фонду України в Донецькій області №12 від 4 березня 2019 року про відмову у призначенні пенсії за віком є таким, що підлягає скасуванню частково.

Згідно положень статті 3 Конституції України, як Основного Закону України - людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно з частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Таким чином суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог частково та зарахування періоду відбування покарання у вигляді виправних робіт без позбавлення волі позивача до страхового стажу.

Стосовно позовних вимог про зобов`язання призначити пенсію за віком з моменту звернення з відповідною заявою від 5 грудня 2018 року та здійснення відповідних виплат суд зазначає наступне.

Статтею 58 Закону № 1058 визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях виплати, призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на іншій.

Повноваження щодо виплати, поновлення виплати пенсії відноситься до компетенції відповідача і суд не може підміняти цей орган або перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. У рішенні по справі “Класс та інші проти Німеччини” Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою.

Завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення, а тому рішення суду про зобов`язання відповідача здійснити поновлення та виплату пенсії є формою втручання у повноваження.

Згідно із частиною 4 статті 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення пенсії (переведення з одного виду пенсії на інший) та визначення підстав, за яких призначається пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні, суд дійшов висновку про зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 05 грудня 2018 року з урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні.

Відповідно до ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

За правилами частин 1, 5 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в разі якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 02 вересня 2019 року позивачу відстрочено сплату судового збору.

Згідно ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Таким чином, зважаючи на те, що позивачу відстрочено сплату суми судового збору, суд приходить до висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань з позивача та відповідача суми судового збору пропорційно задоволених позовних вимог на користь Державного бюджету України, як того вимагає ч.2 ст. 4 Закон України “Про судовий збір”.

Керуючись ст. ст. 139, 244-250, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: 87548, м. Маріуполь, вул. Зелінського, 27а, код ЄРДПОУ 42171861) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо не зарахування до стажу роботи, який дає право на пенсію за віком часу відбування покарання у вигляді виправних робіт на підприємстві «Маріупольське спеціалізоване управління підприємства «Донбасскокосхимремонт» з 1 серпня 1993 року по 31 серпня 1993 року та з 22 листопада 1993 року 22 жовтня 1995 року у якості монтажника обладнання коксохімічних виробництв 3 розряду.

Скасувати рішення Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області №12 від 4 березня 2019 року про відмову у призначенні пенсії за віком в частині не зарахування зо спеціального стажу період відбування покарання у вигляді виправних робіт на підприємстві «Маріупольське спеціалізоване управління підприємства «Донбасскокосхимремонт» з 01 серпня 1993 року по 31 серпня 1993 року та з 22 листопада 1993 року 22 жовтня 1995 року у якості монтажника обладнання коксохімічних виробництв 3 розряду.

Зобов`язати Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за віком час відбування покарання у вигляді виправних робіт на підприємстві «Маріупольське спеціалізоване управління підприємства «Донбасскокосхимремонт» з 1 серпня 1993 року по 31 серпня 1993 року та з 22 листопада 1993 року 22 жовтня 1995 року у якості монтажника обладнання коксохімічних виробництв 3 розряду.

Зобов`язати Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком № 5448 від 05.12.2018 року з урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні.

В задоволені решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 384 (триста вісімдесят чотири) гривні 20 копійок.

Стягнути за рахунок ОСОБА_1 на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 384 (триста вісімдесят чотири) гривні 20 копійок.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 02 жовтня 2019 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Л.В. Арестова