Рішення № 84670664, 02.10.2019, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

02 жовтня 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/3261/19

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Басова Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Білокуракинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Білокуракинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (далі - відповідач), в якому позивач просив суд:

- зобов`язати Білокуракинське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Луганській області, смт. Білокуракине, Луганська обл., вул. Історична, 81, Код ЄДРПОУ 41246789 виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (код НОМЕР_1 ), заборгованість з виплати пенсії за загальний період з 01 січня 2019 року по квітень 2019 року;

- в частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць рішення суду допустити до негайного виконання;

- зобов`язати Білокуракинське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Луганській області, смт. Білокуракине, Луганська обл., вул. Історична, 81, Код ЄДРПОУ 41246789 подати звіт про виконання судового рішення у місячний строк з дати набрання цим рішенням законної сили (а.с.3-8).

В обґрунтування позовних вимог зазначив наступне.

Позивач є пенсіонером за віком та внутрішньо переміщеною особою. З 01 січня 2019 року відповідач припинив їй виплату пенсії з підстав, не передбачених ст. 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Позивач вважає такі дії незаконними, оскільки вони порушують її право на пенсійне забезпечення та створюють загрозу життю, що є неприпустимим. Позивач намагався самостійно виправити ситуацію та звернувся до відповідача та відповідно прохав надати інформацію, документи на підставі яких було припинено нарахування пенсії позивачу. Відповіддю відповідача за №51/3-14 від 06.06.2019 позивача було проінформовано, що позивач не отримує пенсію з січня 2019 року за відсутності фінансування. На підставі викладеного, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач позов не визнав, до відділу діловодства та обліку звернення громадян 27.08.2019 за вхідним реєстраційним номером 44309/2019 надав відзив на позовну заяву від 22.08.2019 №5862/07/Т (а.с.36-40), в якому заперечував проти задоволення позову. В обґрунтування зазначив, що 17 січня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до управління з заявою про запит пенсійної справи головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві. 02 березня 2019 року за вх.21 - 25 до управління надійшла пенсійна справа ОСОБА_1 від головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві. Згідно атестату про припинення виплати, пенсія виплачена в головному управлінні Пенсійного фонду України м. Києві по 30.04.2018 року. Згідно протоколу № 8 від 15.03.2019 року засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування Троїцької районної державної адміністрації комісією вирішено призначити (поновити) виплату пенсії ОСОБА_1 за фактичним місцем проживання АДРЕСА_1 на виплатну відомість квітня 2019 року. Нарахована заборгованість за період з 01.01.2019 по 31.03.2019, тобто з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо - переміщеної особи про відновлення пенсії в сумі 8202,71 грн обліковується в управлінні та буде виплачена за умови фінансування. Доплата за минулий період з 01.05.2018 по 31.12.2018 в сумі 20788,26 грн обліковується в управлінні окремо та буде виплачуватися на підставі окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. З 01 квітня 2019 року по теперішній час пенсія виплачується щомісячно. На підставі викладеного, відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 09.08.2019 справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін (а.с.1-2).

Представники сторін в судове засідання не прибули, про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином (а.с.68-69).

23.09.2019 позивач подав до суду заяву, в якій просив справу розглядати за його відсутності (а.с.71).

Відповідно до частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про можливість розглянути справу у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77, 90 КАС України, суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянкою України, паспорт серії НОМЕР_2 , виданий 19.05.2001 Жовтневим РВ УМВС України в Луганській області, ідентифікаційний код НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 (а.с.9-11,12).

Позивач є пенсіонером за віком, що підтверджується посвідченням № НОМЕР_3 (а.с.13).

Відповідно до інформації зазначеної у довідці від 09.01.2019 №935-5000002429 ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою з тимчасово окупованої території та районів проведення антитерористичної операції, тимчасова адреса місця проживання позивача: АДРЕСА_1 (а.с.17).

На виконання ухвали суду від 09.08.2019 Управління праці та соціального захисту населення Троїцької райдержадміністрації надало інформацію, в якій зазначило, що рішення про скасування довідки не приймалось (а.с.32).

17.01.2019 позивач звернувся до Білокуракинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області з заявою, в якій просив запросити пенсійну справу з Оболонського району м.Києва (а.с.43).

Супровідним листом Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві №28450/03 пенсійну справу ОСОБА_1 направлено до Білокуракинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області та зазначено, що пенсію позивачу виплачено по 30.04.2018 (а.с.52).

З витягу з протоколу призначеної пенсії від 19.03.2019 вбачається, що позивач перебуває на обліку у відповідача з 01.05.2018 (а.с.53).

З наданого відповідачем протоколів індивідуального перерахунку стосовно позивача, вбачається, що за періоди з 01.05.2018 по 31.12.2018 та з 01.01.2019 по 31.03.2019 пенсію ОСОБА_1 не сплачено. Загальний розмір заборгованості за вказані періоди становить 28990,97грн (а.с.63,64).

Відповідачем також надано письмову інформацію від 22.08.2019 №5864/03/Т, в якій зазначено, що пенсія за період з 01.05.2018 по 31.12.2018 в сумі 20788,26 грн обліковується в управлінні окремо та буде виплачуватися відповідно до п.15 Постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 після прийняття окремого Порядку; за період з 01.01.2019 по 31.03.2019 в сумі 8202,71 грн нарахована на додаткову відомість та буде виплачена після надходження фінансування; з 01 квітня 2019 року по теперішній час пенсія виплачується щомісячно (а.с.42).

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до даних правовідносин необхідно застосувати норми Конституції України, Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV) та Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закон № 1706-VII).

Так, у наведених нижче положеннях Конституції України закріплено основи соціальної спрямованості держави:

Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Стаття 3. Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. […]

Стаття 19. [...] Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 46. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Стаття 92. Виключно законами України визначаються: […] 6. основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення […].

Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи міститься у ст. 1 Закону № 1706-VII, який набрав чинності 22 листопада 2014 року.

Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка:

- перебуває на території України на законних підставах;

- має право на постійне проживання в Україні;

- була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.

Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо.

Таким чином, статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV.

Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Частиною 3 ст. 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Враховуючи те, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.

Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Статтею 46 Закону № 1058-IV передбачено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Відповідно до статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

З матеріалів справи вбачається, що пенсію позивач не отримує за загальний період з 01.05.2018 по 31.03.2019, як вбачається з наданої відповідачем довідки та письмової інформації (а.с.42,64).

Оскільки Україна, як правова держава, гарантує своїм громадянам право на соціальний захист, яке реалізується в тому числі і у щомісячному отриманні пенсіонерами належної їм пенсії, тому невиплата призначеної позивачу пенсії за віком за період з 01.05.2018 по 31.03.2019 є протиправною бездіяльністю відповідача, яка порушує конституційне право позивача на соціальне забезпечення.

При цьому право на отримання пенсії є об`єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Щокін проти України", питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (цитата у п. 33 цього рішення).

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено, а відповідач допустив протиправну бездіяльність.

Доводи відповідача про те, що виплата заборгованості позивачу буде виплачена при відповідному фінансуванні Пенсійним Фондом України з посиланням на постанову Кабінету Міністрів України №335 від 25.04.2018 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. №365", суд вважає неприйнятними, виходячи з наступного.

Так, за змістом конституційних норм (ст.ст.113,116,117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

У преамбулі до Закону №1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Судом встановлено, що жодних змін у вказаний Закон з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, яка утворилась внаслідок відсутності коштів в Пенсійному фонді України, а також щодо особливостей виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам Верховною Радою не приймались.

Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

За таких обставин, до спірних правовідносин слід застосовувати норми Закону №1058-IV щодо виплати пенсії пенсіонерам, які мають вищу юридичну силу.

Крім того, суд також вважає за необхідне зауважити, що такий підхід відповідача не враховує принципи верховенства права, законності та добросовісності у діяльності держави.

Так, внаслідок відсутності порядку та механізму виплати особі пенсії за минулий період виникає правова невизначеність щодо змісту обов`язку держави по виплаті такої заборгованості. Така невизначеність створює умови для свавілля з боку держави, що є несумісним з принципом верховенства права.

Взявши на себе обов`язок із виплати особі пенсії за минулий період (стаття 46 Закону № 1058-IV), але при цьому не визначивши певного порядку, держава допустила недобросовісність. Щоправда ця недобросовісність була допущена урядом, а не відповідачем.

Незважаючи на це, носієм обов`язку перед особою виступає держава в цілому. Оскільки у відносинах виконання цього обов`язку державу представляють органи, які уповноважені на нарахування та виплату пенсії, то саме вони повинні нести відповідальність від імені держави.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);

- визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);

- визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4);

- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В рамках адміністративного судочинства:

дії - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб`єктом владних повноважень своїх обов`язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;

бездіяльність - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов`язків згідно із законодавством України;

рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).

Верховний Суд України у постанові від 24 листопада 2015 року по справі № П/800/259/15 (21-3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб`єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов`язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 54398764).

Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що порушення прав позивача відбулося внаслідок протиправної бездіяльності відповідача щодо невиплати пенсії за період з 01.05.2018 по 31.03.2019, тобто допущена протиправна бездіяльність, у зв`язку з чим з метою повного та ефективного захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог з самостійним обранням належного способу захисту порушеного права та визначенням періоду стягнення пенсії з 01.05.2018 по 31.03.2019.

Оскільки судом встановлено відсутність підстав для невиплати пенсії позивачу пенсії за період з 01.05.2018 по 31.03.2019, то таким чином пенсія позивачу повинна бути виплачена без відтермінування на невизначений час.

Приписами ч. 1 ст. 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Положення статті 382 КАС України не є імперативними, тобто, передбачають право суду діяти на власний розсуд в залежності від обставин справи. Суд вважає, що за своїм змістом такі заходи контролю за виконанням судового рішення є додатковим засобом для спонукання суб`єкта владних повноважень до вчинення дій з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази, що відповідач буде ухилятися від виконання рішення суду у визначений чинним законодавством спосіб.

За таких обставин відсутня необхідність застосування положень статті 382 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з обранням належного способу захисту порушених прав позивача.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з такого.

Ухвалою суду від 09.08.2019 відстрочено позивачу сплату судового збору за подання адміністративного позову до ухвалення судового рішення у справі у розмірі 768,40 грн (а.с.1-2).

Станом на дату розгляду справи по суті судовий збір не сплачений, а тому підлягає стягненню даним рішенням суду до Державного бюджету України.

Відповідно до ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що позовні вимоги задоволені, позивачу необхідно відшкодувати 768,40 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 263, 295, 371, п.15.5 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Білокуракинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Білокуракинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за період з 01.05.2018 по 31.03.2019.

Зобов`язати Білокуракинське об`єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області (92200, Луганська область, Білокуракинський район, смт.Білокуракине, вул.Історична, буд.81, код ЄДРПОУ 41246789) виплатити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) заборгованість з пенсії за період з 01.05.2018 по 31.03.2019 у загальному розмірі 28990 (двадцять вісім тисяч дев`ятсот дев`яносто) гривень 97 коп.

Допустити рішення суду до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) суму судового збору у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок на користь Державного бюджету України (стягувач - Державна судова адміністрація України) за наступними реквізитами: Отримувач коштів - ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, Код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37993783, Банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), Код банку отримувача (МФО) - 899998, Рахунок отримувача - UA798999980000031211256026001, Код класифікації доходів бюджету - 22030106.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Білокуракинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (92200, Луганська обл., Білокуракинський район, селище міського типу Білокуракине, вул.Історична, буд.81, код ЄДРПОУ 41246789) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н.М. Басова