Рішення № 8465957, 16.03.2010, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.03.10                                                                                           Справа№ 9/17

Господарський суд Львівської області у складі судді Данко Л.С., при секретарі Марочканич І.О.,

Розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом

Позивача: Приватного підприємства «Експортер», м. Кременчук,

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірми «Ватра», с. Доброгостів, Дрогобицького району Львівської області,

Про стягнення 5500,00 грн. - основного боргу, 546,93 грн. - пені, 208,80 грн. –3% відсотків річних, 902, 55 грн. - інфляційних втрат та стягнення судових витрат.

За участю представників:

Від позивача: не прибув,

Від відповідача: не прибув.

Права та обов”язки сторін передбачені ст. 22 ГПК України, підстави відводу судді ст. 20 ГПК України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано.

Суть спору: розглядається справа за позовом Приватного підприємства «Експортер», м. Кременчук, до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірми «Ватра», с. Доброгостів, Львівської області, про стягнення 5500,00 грн. - основного боргу, 546,93 грн. - пені, 208,80 грн. –3% відсотків річних, 902, 55 грн. - інфляційних втрат та стягнення судових витрат.

Позивача, повноважного представника в судове засідання не направив, надіслав заяву від 02.03.2010р. Вих. № 10 (вхідний № 4945 від 12.03.10р.) просить припинити провадження у справі, у зв»язку з повною ліквідацією відповідачем основного боргу, що є предметом позову, що підтверджує банківською випискою від 11.02.2010р., відмовляється від позову в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, в прохальній частині заяви просить вирішити питання повернення з бюджету державного мита в розмірі 102 грн. 00 коп. та витрат на ІТЗ розгляду господарських справ в розмірі 236,00 грн. ( оригінал заяви –в матеріалах справи).

13.03.2010р. (субота, в господарському суді Львівської області –13.03.2010р. - повний робочий день) через канцелярію господарського суду за вхідним № 4990 поступило електронне повідомлення № 4 від 13.03.2010р., згідно якого, Позивач просить суд, заяву від 02.03.2010р. Вих. № 10 про припинення провадження у даній справі вважати помилковою, просить не брати вищезгаданий документ до уваги та винести рішення, яким стягнути з відповідача на свою користь пеню, три проценти річних, інфляційні втрати та судові витрати, просить розглядати справу без участі представника позивача (оригінал електронного повідомлення № 4 –в матеріалах справи).

15.03.2010р. за вхідним № 5085, через канцелярію господарського суду, поступила заява позивача за Вих. № 13 від 11.03.2010р., у якій позивач зазначає, що відповідач в повному обсязі ліквідував основний борг в сумі 5500,00 грн., що підтверджує банківською випискою від 11.02.2010р., просить стягнути з відповідача на свою користь пеню у розмірі 546,93 грн., три відсотки річних в сумі 208 грн.80 коп., інфляційні втрати в розмірі 902,55 грн., стягнути з відповідача на користь позивача державне мито в сумі 102 грн. та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, просить розглядати спір без участі представника позивача, подав заяву Вих. № 14 від 11.03.10р. у якій просить, заяву від 02.03.2010р. Вих. № 10 про припинення провадження у даній справі вважати помилковою, просить не брати вищезгаданий документ до уваги, винести рішення та стягнути з відповідача на свою користь платежі, які ним зазначені в заяві Вих. № 13 від 11.03.2010р. (оригінали заяв позивача – в матеріалах справи).

Статтею 22 ГПК України передбачено, що позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір або зменшити розмір позову, тому суд приходить до висновку, що позивач подаючи до суду заяви Вих. № 13 від 11.03.2010р. та Вих. № 14 від 11.03.10р., діяв в межах прав визначених ст. 22 ГПК України.

Відповідач повноважного представника в судове засідання не направив, подав клопотання (вхідний № 5220 від 16.03.10р.) у якому зазначив, що не заперечує проти припинення провадження у справі, судове слухання просить проводити без участі представника відповідача.

Суд, оглянув докази подані сторонами, прийшов до висновку, розглядати справу без участі представників сторін за наявними у ній матеріалами, відповідно до статті 75 ГПК України.

В ході розгляду справи ВСТАНОВЛЕНО,

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем –Приватним підприємством «Експортер», м. Кременчук (Постачальник) та відповідачем –Товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Ватра», м. Львів (Покупець), 15 серпня 2008 року був укладений договір поставки № 15/08-1 (далі за текстом –договір).

Зазначений договір складено у письмовій формі, підписано уповноваженими особами та їх підписи скріплені печатками двох сторін договору, в силу ст. 207, п. 1 ч. 1 ст. 208, та ст. 204 ЦК України, є правомірним правочином.

За своєю правовою природою, основними та неосновними (другорядними) ознаками зазначений договір є договором поставки, відповідно до статті 712 ЦК України.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов»язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов»язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов»язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктом 1.1. договору передбачено, що постачальник зобов»язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, поставляти покупцю монокальцій-фосфат (далі –Товар), а покупець, зобов»язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, приймати і оплачувати товар, найменування, кількість, ціна товару, що є предметом поставки за цим договором, визначаються у специфікаціях до цього договору, що є його невід»ємними частинами (п. 1.2. договору).

Якість товару визначена у розділі 2 договору, тара і пакування –в розділі 3 договору, ціна товару і умови поставки –в розділі 4 договору, терміни і порядок відвантаження товару –в розділі 5 договору, умови розрахунку – в розділі 6.

Так, в п. 6.1. розділу 6 договору сторони передбачили, що оплата товару здійснюється безготівково в національній валюті України в строк зазначений у Специфікації, що невід»ємною частиною договору.

Право власності на товар переходить до покупця з моменту відвантаження товару зі складу постачальника, про що свідчить відмітка на видатковій накладній та передаточній довіреності (п. 6.2. договору).

Порядок приймання товару за якістю і кількістю сторони передбачили у розділі 7 договору.

Відповідальність сторін –у розділі 8 договору.

Так, п. 8.1. розділу 8 договору (друге речення) передбачено, що порушенням зобов»язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов»язання.

За прострочення терміну розрахунку покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від неоплаченої у встановлений термін суми ( п. 8.2. договору).

На виконання умов даного договору, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 274000,00 грн. за товарними накладними № РН-58 від 18.08.08р., № 08/10-1 від 08.10.08р. з відмітками про отримання продукції (докази – в матеріалах справи).

Відповідно до п. 6.1. договору, згідно специфікації № 1 від 15.08.08р. товар на суму 190 000,00 грн. повинен був бути оплаченим рівними частинами протягом 30 календарних днів після переходу до покупця права власності на товар (п. 6.2. договору), згідно специфікації № 2 від 08.10.08р. товар на суму 84 000,00 грн. повинен був бути оплаченим рівними частинами протягом 20 календарних днів після переходу до покупця права власності на товар (п. 6.2. договору).

Враховуючи наведене, товар, отриманий згідно специфікації № 1 від 15.08.08р. повинен бути оплачений відповідачем не пізніше 18.10.2008р., а згідно специфікації № 2 від 08.10.08р. –не пізніше 28.10.2008р.

Відповідачем в порушення умов даного договору оплата за отриманий товар проведена частково, в сумі 264 500,00 грн., залишилася неоплаченою сума 5500,00 грн. (274000,00 грн. –264500,00 грн. = 5500,00 грн.).

Як вбачається із заяв позивача, які надіслані на адресу суду станом на 15.03.2010р., відповідач 11.02.2010р. сплатив позивачу решту боргу в сумі 5500,00 грн., що підтверджується банківською випискою від 11.02.2010р. (докази –в матеріалах справи).

Статтею 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що вини кає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з під став, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зо бов'язаний вчинити певну дію господарського чи управ лінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від пе вних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому чи слі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сто рони виконання її обов'язку.

          Спірне зобов”язання виникло в силу укладеного між сторонами договору, що відповідає вимогам частини 1 ст. 174 ГК України.

          Відповідно до ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками го сподарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчи нити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

          Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодек сом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

          Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору, ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

          Частиною 1 ст. 530 ЦК України, передбачено, що якщо у зобов”язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

          Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть гос подарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до право порушників господарських санкцій на підставах і в по рядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

          Частиною 2 цієї статті визначено, що застосування господарських санкцій повинно га рантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування зби тків учасникам господарських відносин, завданих внас лідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

          Згідно ст. 217 ГК України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають не сприятливі економічні та/або правові наслідки.

          Частиною 2 цієї статті, що у сфері господарювання застосовуються такі ви ди господарських санкцій: відшкодування збитків; штраф ні санкції; оперативно-господарські санкції.

          Стаття 218 ГК України передбачає, що підставою господарсько-правової відповідальнос ті учасника господарських відносин є вчинене ним пра вопорушення у сфері господарювання, частиною 2 зазначеної статті встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за не виконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення госпо дарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господар ського правопорушення. У разі якщо інше не передба чено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе госпо дарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможли вим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обста винами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для ви конання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

          Статтею 219 ГК України чітко визначено, що за невиконання або неналежне виконання госпо дарських зобов'язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає на лежним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного упра вління майном, якщо інше не передбачено цим Кодек сом та іншими законами.

          Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (не устойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відно син зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

          Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Позивач, у позовній заяві п. 2 прохальної частини, електронному повідомленні № 4 від 13.03.10р. (вх. № 4990 від 13.03.10р.), заяві Вих. № 13 від 11.03.2010р. (вх. № 5085 від 15.03.10р.) просить стягнути з відповідача на свою користь, за порушення строку оплати за отриманий товар, пеню у розмірі 546,93 грн., з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ –10,25%, яка діяла на час нарахування пені, за кожен день прострочення, відповідно до п. 8.2. договору, від суми основного боргу 5500,00 грн., за період з 12.08.2009р. по 04.02.2010р.

Відповідно до вимог визначених ст. ст. 219, 230 ГК України, згідно зі ст. 610 ЦК України, п. 3 ст. 611 ЦК України, ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Згідно зі ст. 549 ЦК України - неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Суд з розрахунком пені, який проведено позивачем, погодитися не може, так як позивачем допущено порушення частини 6 статті 232 ГК України.

Частиною 6 ст. 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов»язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов»язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 6.1. договору, згідно специфікації № 1 від 15.08.08р. товар на суму 190000,00 грн. повинен був бути оплаченим рівними частинами протягом 30 календарних днів після переходу до покупця права власності на товар (п. 6.2. договору), згідно специфікації № 2 від 08.10.08р. товар на суму 84000,00 грн. повинен був бути оплаченим рівними частинами протягом 20 календарних днів після переходу до покупця права власності на товар (п. 6.2. договору), отже відповідач мав сплатити кошти за товар, отриманий згідно специфікації № 1 від 15.08.08р. - не пізніше 18.10.2008р., а згідно специфікації № 2 від 08.10.08р. –не пізніше 28.10.2008р.

Як зазначає позивач у позовній заяві, «Строк виконання зобов»язання (оплата поставленого товару на суму 274000,00 грн.) закінчився 28 жовтня 2008 року.».

Виходячи з наведеного та керуючись вимогами частини 6 ст. 232 ГК України, право на нарахування пені виникло у позивача, з наступного дня, коли зобов»язання мало бути виконано, тобто, з 29.10.2008р. та припинено через шість місяців від дня коли зобов»язання мало бути виконано - 29.04.2009р.

З 30.04.2009р. право на нарахування пені у позивача –припинилося, в силу ч. 6 ст. 232 ГК України.

Іншого ні договором поставки № 15/08-1 від 15.08.2008р., ні законом для відносин, що носять господарський характер не передбачено.

Пунктом 1 частини 2 ст. 258 ЦК України передбачено спеціальну позовну давність, для стягнення пені складає один рік, відтак господарський позов в частині стягнення пені мав бути поданий позивачем до суду в межах річного строку встановленого п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України.

Як вбачається із поштового штампу на конверті, позовна заява направлена позивачем до господарського суду Львівської області - 05.02.2010р.

В даному випадку, враховуючи дату подання позивачем позову до господарського суду –05.02.2010р., в межах річного строку, протягом якого позивач мав право на звернення до суду з позовом щодо стягнення пені, стягненню з відповідача на користь позивача підлягав би розмір пені нарахований за період з 05.02.2009р. по 29.04.2009р. (у випадку нарахування позивачем пені за період з 29.10.2008р. по 29.04.09р., від суми боргу, який склався, при ставці НБУ, що діяла в період за який нараховується пеня.

Однак, позивач просить стягнути з відповідача пеню в сумі 546,93 грн. за період з 12.08.2009р. по 04.02.2010р., тобто за період, коли нарахування пені - припинилося з 29.04.09р. в силу закону, тому вимога позивача в частині стягнення пені в сумі 546,93 грн., яка нарахована за період з 12.08.2009р. по 04.02.2010р. до задоволення не підлягає.

Слід зазначити, що нарахування штрафних санкції (неустойка, штраф, пеня), відповідно до ч. 6 ст. 232 ГПК України, не суть тотожне, відсоткам, які нараховуються за неправомірне користування чужими коштами, та справляються по день сплати суми цих коштів кредитору, що визначено ч. 4 ст. 232 ГПК України.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь 208 грн. 80 коп. відсотків річних та 902 грн. 55 коп. інфляційних втрат, які нараховано відповідно до ст. 625 ЦК України (Розрахунок відсотків річних та інфляційних втрат –приведений у тексті позовної заяви).

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов”язання, на вимогу кредитора зобов”язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені ст. 625 ЦК України три відсотки річних не є неустойкою (штрафом, пенею), а належать до інших засобів захисту цивільних прав, визначених статтею 16 ЦУ України.

Розрахунок відсотків річних: 5 500,00 грн. –розмір основного боргу х 3% = 165,00 : 365 середньостатистичну кількість днів року = 0,45 х 464 дні прострочення платежу = 208,80 грн.

Разом з тим, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь 902,55 грн. інфляційних втрат, які нараховано відповідно до ст. 625 ЦК України.

При розрахунку інфляційних втрат, у даній справі, використано офіційно встановлений Державним комітетом статистики індекс інфляції: 101.5% х 102,1% х 102,9% х 101,5% х 101,4% х 100,9% х 100,5% х 101,1% х 99,9% х 99,8% х 100,8% х 100,9% х 101,1% х 100,9 = 116,41%;

5500,00 грн. х 116,41% = 6402,55 грн. –5500,00 грн. = 902,55 грн.

Оглянувши та дослідивши подані сторонами документи, оцінивши їх в сукупності, суд прийшов до висновку, що позов підлягає до задоволення частково, а саме: стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 208 грн. 80 коп. –відсотків річних та 902, 55 грн. –інфляційних втрат.

В частині стягнення з відповідача на користь позивача 5500,00 грн. –основного боргу, провадження слід припинити за відсутністю предмета спору відповідно до п. 1-1 частини першої ст. 80 ГПК України, так як відповідачем зазначений борг сплачено 11.02.2010р.

В частині вимог позивача щодо стягнення пені в сумі 546,93 грн. –відмовити, з підстав наведених вище у цьому рішенні.

Судові витрати покласти на сторони пропорційно задоволених позовних вимог, відповідно до статті 49 ГПК України.

На підставі вищенаведеного та керуючись статтями 1, 2, 43 –47, 12, 15, 18, 21, 22, 32, 33, 34, 43, 44 - 49, 69, 75, п. 1-1 частини першої ст. 80, 82 –85, 116 –117 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовільнити частково.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «ВАТРА»(82176, Львівська область, Дрогобицький район, с. Доброгостів, вул. 1 Травня, 8, код ЄДРПОУ 30484438) на користь Приватного підприємства «ЕКСПОРТЕР»(код ЄДРПОУ 31130587, юридична адреса: 390600, м. Кременчук, Полтавської області, вул. Героїв Бреста, 79, кв. 134, Адреса для листування: 39600, м. Кременчук Полтавської області, вул. 60 років Жовтня, 92/17, кв. 8) 208 грн. 80 коп. –відсотків річних, 902 грн. 55 коп. –інфляційних втрат, 99 грн. 36 коп. - державного мита та 229 грн. 36 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 5500 грн. 00 коп., який 11.02.2010р. оплачений відповідачем, провадження у справі припинити за відсутністю предмета спору, відповідно до п. 1-1 частини першої статті 80 ГПК України.

4.          В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5.          Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя