Рішення № 8464980, 04.02.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 21/11104.02.10 За позовомМіжрайонного природоохоронного прокурора Київської області в інтересах держави в особі

1) Кабінету міністрів України

2) Державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель в Київській області

До

Треті особи

про Києва Святошинській районній державній адміністрації Київської області

1) Національний університет біоресурсів і природокористування

2) Відособлений підрозділ Національного університету біоресурсів та природокористування України "Боярська лісова дослідна станція"

визнання недійсним розпорядження.

Суддя Шевченко Е.О.

Представники:

від прокуратури

від позивачів

від відповідача

від третіх осіб Безрук А.С. (дов. № 3287 від 24.11.2009)

1) Андрєєва О.Г. представник

2) не зявились

не зявились

1) не зявились

2) не зявились ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Міжрайонний природоохоронний прокурор Київської області звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Кабінету міністрів України (далі по тексту позивач-1) та (далі по тексту позивач-2) з позовом до Києво-Святошинської районної державної адміністрації (далі по тексту відповідач) про визнання недійсним розпорядження голови Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 02.11.2006 № 854.

Позовні вимоги мотивовані тим, що спірне розпорядження прийнято в порушення ст. 27, ст. 32 Лісового кодексу України, оскільки лісові ділянки понад 1 гектар має право надати у користування лише Кабінет міністрів України та з порушенням норм Земельного кодексу України, оскільки земельні ділянки, право користування якими припинено спірним розпорядженням не вилучались у його постійного користувача належним чином.

Позивач - 1 повністю підтримує позовні вимоги з підстав які зазначені у позові.

Позивач - 2 явку своїх представників в судові засідання не забезпечив, письмових пояснень по суті позовних вимог не надав.

Відповідач письмових пояснень по суті позовних вимог не надав, представник відповідача в судовому засіданні також не надав пояснень по суті позовних вимог, заявлені позовні вимоги не заперечив.

Треті особи явку своїх представників в судові засідання не забезпечили, письмових пояснень по суті позовних вимог не надали.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається судом за наявними в справі матеріалами.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши пояснення учасників процесу, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва

В С Т А Н О В И В:

02.11.2006 Головою Києво Святошинської державної адміністрації Київської області прийнято розпорядження № 854 "Про затвердження проекту землеустрою щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою Державного підприємства "Боярська лісова дослідна станція (відокремлений підрозділ "Національного аграрного університету" та передачі її до земель запасу (землі комунальної власності) в межах с. Лісники Києво Святошинського району Київської області", яким відповідно до ст. ст. 13,92,95,96,141,142,149 та п. 12 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України та Закону України "Про місцеві державні адміністрації", враховуючи протокол № 8 засідання вченої ради Національного аграрного університету від 05.04.2006 та листа Боярської лісової дослідної станції № 281 від 05.06.2006, затверджено проект землеустрою щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою Державного підприємства "Боярська лісова дослідна станція (відокремлений підрозділ "Національного аграрного університету" та передачі її до земель запасу (землі комунальної власності) в межах с. Лісники Києво Святошинського району Київської області; припинено право постійного користування Державного підприємства "Боярська лісова дослідна станція (відокремлений підрозділ "Національного аграрного університету") земельної ділянки загальною площею 9,7999 га (ліси І групи, вкриті лісом), в звязку з добровільною відмовою; віднесено земельну ділянку загальною площею 9,7999 га (ліси І групи, вкриті лісом) до земель запасу (землі комунальної власності) в межах с. Лісники Києво Сявтошинського району Київської області.

До матеріалів справи прокурором надано копії державних актів на право постійного користування землею від 25.06.2003, які видані Боярській лісовій дослідній станції Національного аграрного університету на 95,3 та на 231,3 гектарів для ведення лісового господарства.

Статтею 13 Конституції України визначено, що земля є обєктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцію України.

Згідно з п. 12 перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Згідно п. "а" ч. 1 ст. 17 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла в період прийняття спірного розпорядження) до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" (в редакції, що діяла в період прийняття спірного розпорядження) виконавчу владу в областях, районах, районах Автономної Республіки Крим, у містах Києві та Севастополі здійснюють обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації. Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади. Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.

До відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань, зокрема стосовно використання землі (ст. 13. ст. 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації").

Згідно з ст. 41 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" голови місцевих державних адміністрацій видають розпорядження одноособово і несуть за них відповідальність згідно із законодавством.

Порядок вилучення земельних ділянок передбачений ст. 149 Земельного кодексу України, відповідно до якої земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті; в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті.

Відповідно до ч. 9 ст. 149 Земельного кодексу України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Статтею 32 Лісового кодексу України (в редакції що діяла в період прийняття спірного розпорядження) передбачені повноваження районних державних адміністрацій у сфері лісових відносин, зокрема передають у власність, надають у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки площею до 1 гектара, що перебувають у державній власності, у межах сіл, селищ, міст районного значення та припиняють права користування ними.

З аналізу вказаних норм вбачається, що відповідач наділений повноженнями вилучати земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні ліси та припиняти право користування такими земельними ділянками тільки площею до 1 гектару.

Проте, спірним рішенням відповідач припинив право постійного користування Державного підприємства "Боярська лісова дослідна станція (відокремлений підрозділ "Національного аграрного університету") земельною ділянкою (ліси І групи, вкриті лісом) загальною площею 9,7999 га та відніс вказану земельну ділянку до земель запасу (землі комунальної власності), тобто площею понад 1 гектар.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 Розяснення Президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 № 02-5/35 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів” визначає, що акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Нормативний акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово. Що ж до актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), то вони породжують права і обов'язки тільки у того суб'єкта (чи визначеного ними певного кола суб'єктів), якому вони адресовані.

Відповідно до пункту 2 Розяснення Президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 № 02-5/35 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів”, підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до Рішення Конституційного рішення суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Відповідно до ст. 41 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, Кабінетом Міністрів України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи те, що відповідач, відповідно до норм чинного законодавства, наділений повноженнями вилучати земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні ліси та припиняти право користування такими земельними ділянками тільки площею до 1 гектару, а спірним розпорядженням припинено право користування та віднесено до земель запасу земельну ділянку ліси І групи, вкриті лісом загальною площею 9,7999 га, то суд приходить до висновку, що відповідачем прийнято спірне розпорядження поза межами його компетенції та всупереч ч. 9 ст. 149 Земельного кодексу України, ст. 32 Лісового кодексу України.

За таких обставин, позовні вимоги визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно із ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача та підлягають стягненню в доход Державного бюджету.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним розпорядження Голови Києво Святошинської державної адміністрації Київської області від 02.11.2006 № 854 "Про затвердження проекту землеустрою щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою Державного підприємства "Боярська лісова дослідна станція (відокремлений підрозділ "Національного аграрного університету" та передачі її до земель запасу (землі комунальної власності) в межах с. Лісники Києво Святошинського району Київської області".

3. Стягнути з Києво Святошинській районній державній адміністрації Київської області (03115, м. Київ, пр. Перемоги, 126 код 23570148 з будь якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконавчого провадження) в доход Державного бюджету України державне мито у розмірі 85,00 грн. (вісімдесят пять) та витрати на інформаційно технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн. (двісті тридцять шість).

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

Суддя Е.О. Шевченко

Дата підписання 26.02.2010