Рішення № 84646349, 21.08.2019, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/1868/19-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2019 року Печерський районний суд міста Києва в складі:

головуючого - судді Литвинової І. В.,

при секретарі - Винник С. М.,

за участі:

позивача - ОСОБА_1 , представника відповідача Карпець Ю. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» про захист прав споживача, визнання недійсними пунктів кредитних договорів та скасування нарахувань,

ВСТАНОВИВ:

17 січня 2019 року до Печерського районного суду м. Києва надійшла вказана позовна заява, для розгляду якої, у відповідності до пункту 15 Розділу XIII Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року), визначено суддю та передано, для вирішення питання про відкриття провадження у справі, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Обґрунтовуючи свій позов ОСОБА_1 вказала, що просить визнати недійсними пункти за обслуговування кредитів та скасувати незаконні нарахування по кредитних договорах за обслуговування кредитних договорів, які суперечать вимогам ст.ст. 9, ч. 5 ст. 11, ч.ч. 1, 2, 5, 7 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», і є підставою для визнання таких положень недійсними. Окрім того, оспорювані пункти договору суперечать пункту 3 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банкам забороняється вимагати від споживача придбання чи сплату будь-яких товарів чи послуг банку, як обов`язкову умову надання банківських послуг. Зазначила, що саме пункти по обслуговуванню кредитів збільшують відсотки за кредитами з 21,99% до 104% на ануїтетні платежі і вносять істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу.

Ухвалою судді від 23 січня 2018 року у справі відкрито провадження для розгляду справи у порядку загального позовного провадження та ухвалою суду від 26 лютого 2019 року задоволено заяву позивача про витребування у відповідача доказів /т І а. с. 9, 54-55, 61-63/.

26 лютого 2019 року ухвалою судді закрито підготовче провадження у справі та призначено до судового розгляду /т. І а. с. 64/.

Від відповідача 01 березня 2019 року до суду надійшов засобами поштового зв`язку надійшов відзив на позов, у якому позовні вимоги не визнано стороною відповідача, просив відмовити у його задоволенні /т. І а. с. 96-190/.

22 березня 2019 року позивач подала відповідь на відзив відповідача /т. І а. с.191-204/.

У судовому засіданні позивач підтримала позов та просила задовольнити його у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову, посилаючись на доводи, викладені у відзиві.

Суд, заслухавши обґрунтування позивача та заперечення представника відповідача, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Сторонами 22 листопада 2017 року укладено кредитний договір № Z02.177.73448, згідно з яким позивач отримала кредит у розмірі 85 340, 00 грн, із сплатою 10 % річних, погашенням кредиту та процентів у терміни, передбачені графіком щомісячних платежів, встановленим кредитним договором, а саме визначені пунктом 6.1 договору «Графік щомісячних платежів за кредитним договором» /т. І а. с. 108-111, 115/.

Відповідно до пункту 1.2 кредитного договору № Z02.177.73448 від 22 листопада 2017 року, банк надав кредит у день підписання даного договору, строком на 36 місяців. Пунктом 1.7 вказаного договору сторони погодили, що банк відкриває позичальнику банківський поточний рахунок № НОМЕР_1 у гривні у межах пакету послуг «БПР «Стартовий», що обслуговується на умовах договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб.

Відповідно до умов оспорюваного позивачем пункту 1.4 договору № Z02.177.73448 від 22 листопада 2017 року, позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно у термінах та у розмірах, визначених згідно графіку щомісячних платежів за кредитним договором, що включає в себе надання інформації по рахункам позичальника з використанням телефонних каналів зв`язку, а саме із стаціонарних телефонів по Україні, в контакт-центрі, шляхом направлення смс-повідомлень щодо суми платежу за цим договором, щодо зарахування платежу в погашення заборгованості за кредитом тощо; надання інформації по рахунку позичальника із використанням засобів електронного зв`язку шляхом направлення інформації про стан рахунку на адресу електронної пошти позичальника; опрацювання запитів позичальника, що направлені банку позичальником із використанням різних каналів зв`язку тощо /т. І а. с. 108-111/.

14 лютого 2018 року сторонами укладено кредитний договір № Z06.00604.003670841, згідно з яким позивач отримала кредит у розмірі 32 000, 00 грн, із сплатою 21, 99 % річних, погашенням кредиту та процентів у терміни, передбачені графіком щомісячних платежів, встановленим кредитним договором, а саме визначені пунктом 6.1 договору «Графік щомісячних платежів за кредитним договором». /т. І а. с. 129-131, 135/.

Відповідно до пункту 1.2 кредитного договору № Z06.00604.003670841 від 14 лютого 2018 року, банк надав кредит у день підписання даного договору, строком на 36 місяців. Пунктом 1.14 вказаного договору сторони погодили, що банк відкриває позичальнику банківський поточний рахунок № НОМЕР_2 у гривні у межах пакету послуг «БПР «Стартовий», що обслуговується на умовах договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб.

Також, відповідно до умов оспорюваного позивачем пункту 1.11 договору № Z06.00604.003670841 від 14 лютого 2018 року, позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно у термінах та у розмірах, визначених згідно графіку щомісячних платежів за кредитним договором, що включає в себе надання інформації по рахункам позичальника з використанням телефонних каналів зв`язку, а саме із стаціонарних телефонів по Україні, в контакт-центрі, шляхом направлення смс-повідомлень щодо суми платежу за цим договором, щодо зарахування платежу в погашення заборгованості за кредитом тощо; надання інформації по рахунку позичальника із використанням засобів електронного зв`язку шляхом направлення інформації про стан рахунку на адресу електронної пошти позичальника; опрацювання запитів позичальника, що направлені банку позичальником із використанням різних каналів зв`язку тощо.

01 березня 2018 року сторонами укладено кредитний договір № Z06.00604.003699412, згідно з яким позивач отримала кредит у розмірі 120 000, 00 грн, із сплатою 21, 99 % річних, погашенням кредиту та процентів у терміни, передбачені графіком щомісячних платежів, встановленим кредитним договором, а саме визначені пунктом 6.1 договору «Графік щомісячних платежів за кредитним договором». /т. І а. с. 146-148, 152/.

Відповідно до пункту 1.2 кредитного договору № Z06.00604.003699412 від 01 березня 2018 року, банк надав кредит у день підписання даного договору, строком на 50 місяців. Пунктом 1.14 вказаного договору сторони погодили, що банк відкриває позичальнику банківський поточний рахунок № НОМЕР_2 у гривні у межах пакету послуг «БПР «Стартовий», що обслуговується на умовах договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб.

За змістом оспорюваного позивачем пункту 1.11 договору № Z06.00604.003699412 від 01 березня 2018 року, позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно у термінах та у розмірах, визначених згідно графіку щомісячних платежів за кредитним договором, що включає в себе надання інформації по рахункам позичальника з використанням телефонних каналів зв`язку, а саме із стаціонарних телефонів по Україні, в контакт-центрі, шляхом направлення смс-повідомлень щодо суми платежу за цим договором, щодо зарахування платежу в погашення заборгованості за кредитом тощо; надання інформації по рахунку позичальника із використанням засобів електронного зв`язку шляхом направлення інформації про стан рахунку на адресу електронної пошти позичальника; опрацювання запитів позичальника, що направлені банку позичальником із використанням різних каналів зв`язку тощо.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом встановлено, що в кредитних договорах, укладених між сторонами, та у графіках щомісячних платежів, які є невід`ємною частиною цих договорів, встановлені процентні ставки послуг, які зафіксовані у грошовому виразі, у тому числі й плата за обслуговування кредиту (комісія).

Оскільки надані позивачеві кредити є споживчими кредитами, то на правовідносини сторін поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів», згідно положень частин першої, другої та п`ятої статті 18 якого продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частина перша статті 215 ЦК України).

Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

При цьому законодавством визначено кілька наслідків невідповідності правочину нормам актів цивільного законодавства: недійсність правочину або його нікчемність у випадках, визначених законом (ст. 215 Цивільного кодексу України).

За положеннями частини другої ст.215 Цивільного кодексу України, правочин є нікчемним, якщо його недійсність прямо встановлена законом. Визнання у такому випадку правочину недійсним в окремому порядку не вимагається.

Зазначені положення законодавства поширюються на договори як вид правочинів загалом, так і на окремі положення певних видів договорів, зокрема договорів кредиту.

Згідно із частиною першою, третьою ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити відсотки.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит щодо встановлення плати за обслуговування кредиту (кредитної заборгованості), що є підставою для визнання таких положень недійсними.

Згідно із цим законом, послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (підпункт 17 і 23 статті першої).

Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Таким чином, суд вважає незаконним встановлення щомісячної плати за обслуговування кредитної заборгованості, а саме за послуги, які супроводжують кредит як плата за забезпечення обслуговування кредитної заборгованості по кредитній лінії за рахунок позичальника, оскільки банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які той здійснює на власну користь.

Такої ж правової позиції, дотримувався Верховний Суд України, висловивши її у постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16, від якої Верховний Суд не відступав та погодився з нею, зокрема у постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 666/4957/15-ц та постанові Верховного Суду від 06 вересня 2017 року у справі № 6-1746цс16 за позовом споживача до АТ «Ідея Банку», у якій було скасовано пункт 1.4 кредитного договору щодо нарахування плати за обслуговування кредиту і зазначено, що обслуговування кредиту є супутньою послугою кредиту, яку банк здійснює на власну користь і позичальник не повинен платати щомісячну комісію за обслуговування кредиту, тобто за послуги що супроводжують кредит.

Європейський суд з прав людини в своїй практиці (рішення від 9 жовтня 1979 року в справі Ейрі (пункт 24), рішення від 13 травня 1980 року в справі Артіко проти Італії (пункт 35) визначає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності. Норми статті 43, статті 49 ЦПК наділяють позивача і відповідача рівними можливостями по захисту своїх прав протягом всього періоду розгляду справи.

Саме несправедливі положення оспорюваних кредитних договорів про споживчий кредит щодо встановлення плати за обслуговування кредитів про споживчий кредит та недотримання відповідачем вимог Закону України «Про захист прав споживачів», «Про банки та банківську діяльність» та частини першої ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», а також включення в кредитні угоди несправедливих і дискримінаційних умов кредитування, які істотно порушують права позичальника, а саме пункту 1.4 та 1.11 кредитних договорів, згідно з ст.ст. 203, 215 ЦК України і є підставою для визнання вказаних пунктів оспорюваних кредитних договорів недійсним у зв`язку з недотриманням вимог закону щодо істотних умов необхідних для його укладення.

Таким чином суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позов є обґрунтованим у частині недійсності пунктів 1.4 кредитного договору № Z02.177.73448 від 22 листопада 2017 року, пункту 1.11 у кредитних договорах № Z06.00604.003699412 від 01 березня 2018 року та № Z06.00604.003670841 від 14 лютого 2018 року.

У решті доводів суд відхиляє позов, оскільки положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору, і, як наслідок, разом із визнанням недійсними окремих пунктів кредитного договору, нарахування комісії на обслуговування кредитів є такими, що здійснені всупереч закону.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 3, 15, 215, 216, 230, 261, 1048-1052, 1054-1055 Цивільного кодексу України, Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 12, 76-81, 223, 258, 259, 264-265, 268, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ІДЕЯ БАНК» про захист прав споживача, визнання недійсними пунктів кредитних договорів та скасування нарахувань - задовольнити частково.

Визнати недійсним п. 1.4. кредитного договору № Z02.177.73448 від 22 листопада 2017 року, укладеного ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «ІДЕЯ БАНК».

Визнати недійсним п. 1.11. кредитного договору № Z06.00604.003699412 від 01 березня 2018 року, укладеного ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «ІДЕЯ БАНК».

Визнати недійсним п. 1.11. кредитного договору № Z06.00604.003670841 від 14 лютого 2018 року, укладеного ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «ІДЕЯ БАНК».

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя І. В. Литвинова