Рішення № 84645360, 01.10.2019, Дніпровський районний суд міста Києва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №:755/9570/19

Провадження №: 2/755/4394/19

"01" жовтня 2019 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі головуючої судді Марфіної Н.В. розглянувши в приміщенні суду в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін, цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації, про виселення, зняття з реєстраційного обліку та звільнення квартири від особистих речей, -

у с т а н о в и в :

13.06.2019 року позивач звернувся до суду із позовом до відповідачів про виселення, зняття з реєстраційного обліку та звільнення квартири від особистих речей, у якому просить суд: зняти відповідачів з реєстрації у квартирі АДРЕСА_1 ; виселити відповідачів у примусовому порядку з вказаної квартири; зобов`язати відповідачів звільнити квартиру від особистих речей, а також покласти на відповідачів понесені позивачем судові витрати.

Вимоги позовної заяви мотивовано тим, що відповідно до положень ст. 37 Закону України «Про іпотеку» право власності на квартиру АДРЕСА_1 було перереєстровано на позивача. Правовою підставою для реєстрації права власності на квартиру за позивачем є відповідне застереження в іпотечному договорі, яке передбачає передачу іпотекодежателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 19.12.2018 року №15028508 було зареєстроване право власності позивача на квартиру АДРЕСА_1 . Оскільки законним власником квартири є позивач, в силу ст. 317 ЦК України відповідачі, втративши право власності на квартиру, одночасно втратили право користування нею. Згідно Довідки про склад сім`ї, відповідачі зареєстровані у квартирі, що належить позивачу, а малолітні ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстровані в житловому приміщенні після укладення договору іпотеки, тобто передача в іпотеку відбулась раніше за реєстрацію в ній малолітніх осіб. Позивач зазначає, що звертався до відповідачів з вимогою звільнити житлове приміщення, намагався врегулювати питання в досудовому порядку, зокрема, було надіслано вимогу про добровільне виселення. Не зважаючи на відсутність правових підстав для проживання, колишній власник продовжує користуватись квартирою та відмовляється добровільно виселятися, чим створює перешкоди у здійсненні законних прав власника, який не може вільно користуватись та розпоряджатись майном. Оскільки відповідачі не є власниками квартири, надалі проживаючі в ній без будь-яких правових підстав, фактично порушуються законні права власника - позивача, а отже відповідачі підлягають виселенню.

Ухвалою суду від 20.06.2019 року відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, роз`яснено учасникам справи порядок подання заяв по суті справи та наслідки їх неподання.

08.07.2019 року до суду надійшли письмові пояснення третьої особи у справі зі змісту яких вбачається, що третя особа заперечує проти позову, оскільки задоволення позову призведе до грубого порушення майнових прав неповнолітніх дітей, тому третя особа просить ухвалити рішення у справі з урахуванням якнайкращих інтересів дітей та вимог чинного законодавства.

11.07.2019 року до суду надійшов відзив відповідача ОСОБА_4 на позовну заяву зі змісту якого вбачається, що відповідачі не визнають заявлених позовних вимог та просять відмовити у задоволенні позову посилаючись на те, що рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 18.03.2019 року у справі №755/612/19 визнано протиправним та скасоване рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14.12.2018 року про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за АТ «Укрсоцбанк». Тому, на думку відповідача, банк не може вимагати виселення та зняття з реєстраційного обліку, звільнення квартири від особистих речей відповідачів. Крім того, відповідач вказує, що вимоги позовної заяви порушують права двох неповнолітніх дітей, у яких немає іншого житла. 23.04.2007 року з банком був укладений кредитний договір на суму 150000,00 доларів США. В якості забезпечення виконання зобов`язання за вказаним договором, між банком та ОСОБА_4 укладений договір іпотеки №030.29-50/254-С від 23.04.2007 року, предметом якого стала квартира АДРЕСА_1 . Внаслідок всесвітньої економічної кризи та стрімкого зростання курсу долара позичальник втратив можливість сплачувати вартість кредиту за збільшеним валютним курсом. 20.12.2018 року відповідач з`ясував, що право власності на квартиру перереєстроване за банком. За твердженням відповідача перехід права власності на квартиру є незаконним, а рішення та запис про право власності повинні бути скасовані судом, як такі, що суперечать закону та Договору іпотеки. Відповідач вказує, що здійснюючи реєстраційні дії, державний реєстратор порушив порядок їх вчинення з огляду на те, що в Дніпровському районному суді м. Києва розглядається справа за позовом відповідача до банку про визнання договору іпотеки №030.29-50/254-С від 23.04.2007 року недійсним. Крім того, відповідач зазначає, що не отримував повідомлення від банку про вартість іпотечної квартири зробленої суб`єктом оціночної діяльності на дату застосування застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, у зв`язку із чим не зрозуміло на яку саме суму іпотекодержатель задовольнив свої вимоги, так як частину кредиту відповідачем було погашено. Також, відповідач вважає, що на спірні правовідносини розповсюджується дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Крім того, державним реєстратором було порушено право двох неповнолітніх дітей та не отримано дозвіл органу опіки та піклування при перереєстрації права власності квартири, у якій зареєстровані та проживають діти.

За змістом ст. 275 ЦПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно ст. 279 ЦПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об`єктивно та всебічно з`ясувавши обставини справи, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що відповідно до наявної в матеріалах справи Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, 12.12.2018 року державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію права приватної власності на кв. АДРЕСА_1 за АТ «Укрсоцбанк» на підставі рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення від 23.05.2018 року, договору кредиту №030.29-50/254-с від 23.04.2007 року, повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки №12.3-03/96-4537 від 10.05.2018 року та дублікату договору іпотеки №8862 від 27.11.2018 року (а.с. 5-6).

За змістом Витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва, станом на 14.01.2019 року у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 18.12.2007 року; ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 18.12.2007 року; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 20.07.2010 року; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з 21.05.2013 року (а.с. 4).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач 05.06.2019 року направив на адресу відповідачів вимогу від 28.05.2019 року №УСБ/К/И про добровільне виселення, в якій зазначив, що відповідно до ст. 37 Закону України «Про іпотеку» банк 12.12.2018 року задовольнив забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, а саме на квартиру АДРЕСА_1 , яка знаходилась в іпотеці банку відповідно до умов Іпотечного договору. Керуючись ст. 391 ЦК України, банк вимагає добровільно звільнити всіма мешканцями вказане житлове приміщення, зі зняттям всіх мешканців з реєстраційного обліку, а також звільнити приміщення від особистих речей. У випадку невиконання вимоги добровільно, банк звернеться до суду та органів державної виконавчої служби для здійснення примусового виселення (а.с. 7-8).

Відповідно до положень ст.ст. 77-80 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За змістом ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

В контексті наведених положень цивільного процесуального закону, суд не приймає до уваги посилання відповідача ОСОБА_4 на наявність рішення Дніпровського районного суду м. Києва про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за АТ «Укрсоцбанк», оскільки відповідачем не подано суду копії відповідного рішення з відміткою про набрання ним законної сили.

Поряд з цим, суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні позову, з огляду на наступне.

Відповідно до ст.ст. 316, 317, 319 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Згідно ст.ст. 321, 328 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За змістом ст. 334 ЦК України, права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Згідно ст.ст. 386, 391 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом виселення, однак, виселення є категорією житлового законодавства, а тому при розгляді справи предметом доказування є втрата житлового права або взагалі його відсутність.

Відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

За змістом ч. 2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та ч. 3 ст. 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений, або інший погоджений сторонами строк, добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Частиною 2 ст. 109 ЖК УРСР встановлено, що громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Вказаною нормою встановлено загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

З аналізу наведених норм можна дійти висновку, що особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки, у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

При виселенні в судовому порядку з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року № 6-1449цс15, № 6-2947цс15, 25 листопада 2015 року № 6-1061цс15, 16 грудня 2015 року № 6-1469цс15, 10 лютого 2016 року № 6-2830цс15 та постанові Верховного Суду від 20 травня 2019 року № 61-44514св15.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Звертаючись до суду з даним позовом, АТ «Укросцбанк» зазначає, що він є власником квартири з 12.12.2018 року у зв`язку зі зверненням стягнення на іпотечне майно на підставі іпотечного застереження.

Позивач вказує на те, що відповідачі не погоджуються добровільно виселитися з квартири.

Разом з тим, позивачем жодним доказом не доведено, що квартира, з якої останній просить виселити відповідачів, та яка була передана в іпотеку банку відповідачем ОСОБА_4 , була придбана саме за кредитні кошти, що були надані банком позичальнику для купівлі цієї квартири, адже в даному випадку виселення з квартири можливе або у разі якщо квартиру придбано за кредитні кошти, або у разі якщо квартиру придбано не за кредитні кошти, виселення з неї можливе лише за умови надання особам, які там проживають, іншого житлового приміщення.

При цьому, саме позивач мав довести належними доказами (поданням копії кредитного договору та копії іпотечного договору), що обраний ним спосіб захисту є законним та відповідає обставинам справи і вимогам чинного законодавства України, оскільки позивач повинен довести ті обставини, на які він посилається, як на підставу своїх вимог. Натомість суд з власної ініціативи доказів не збирає та не має права ґрунтувати свої висновки на припущеннях, зокрема у тому питання, що нерухоме майно було придбане позичальником за кредитні кошти надані банком.

За таких умов відсутні правові підстави для задоволення вимог позивача про виселення відповідачів, поскільки позивачем не доведено наявності в нього права на застосування обраного ним способу захисту своїх прав.

Відповідно до положень ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі, зокрема, судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Позовна вимога про зняття відповідачів з реєстраційного обліку є похідною від вимоги про виселення, а тому підстави для її задоволення відсутні. Так само не підлягають до задоволення і вимоги позивача про зобов`язанні відповідачів звільнити квартиру від своїх особистих речей, поскільки суд не знайшов достатніх та доведених підстав для виселення відповідачів із займаного житлового приміщення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 76-81, 89, 141, 178, 258, 259, 263-265, 268, 273, 275, 279, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 15, 16, 316, 317, 319, 321, 328, 334, 346, 386, 391 ЦК України, ст. 109 ЖК УРСР, Законами України «Про іпотеку», «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», суд, -

у х в а л и в:

У задоволенні позову Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації, про виселення, зняття з реєстраційного обліку та звільнення квартири від особистих речей - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 01.10.2019 року.

Учасники справи:

Позивач - Акціонерне товариство «Укрсоцбанк»(03150, м. Київ, вул. Ковпака, 29, код ЄДРПОУ 00039019);

Відповідач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 );

Відповідач - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 );

Відповідач - ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 );

Відповідач - ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 );

Третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації (02094, м. Київ, вул. Краківська, 20).

Суддя -