Рішення № 84645353, 27.09.2019, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/17618/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" вересня 2019 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі

головуючого судді Виниченко Л.М.,

при секретарях Івіній М.Ю., Сіренко Д.В.,

за участі:

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу № 755/17618/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання права особистої приватної власності,-

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4 про визнання права особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги мотивує тим, що з відповідачем перебували у зареєстрованому шлюбі з 30 грудня 2005 року, який рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 13 липня 2017 року розірвано.

Позивач зазначає, що за час шлюбу 12.10.2009 року на підставі договору купівлі-продажу ним придбано квартиру АДРЕСА_1 .

Вказує, що спірна квартира була придбана за його особисті кошти отримані від продажу 2/4 частин квартири за адресою: АДРЕСА_3 , що належали йому та його матері на праві особистої приватної власності.

Вартість 2\4 частин відчуженої квартири становила 19 438,18 грн., в той самий момент за ці ж кошти була придбана квартира АДРЕСА_1 , вартість якої становила 20 583,22 грн., однак письмові докази про передачу грошей відсутні. У зв`язку з цим спірне житло за відсутності заперечень його колишньої дружини було оформлене на нього, а не спільно з відповідачем.

Під час шлюбу вони мешкали разом з його батьками, тому для покращення житлових умов його мати погодилась продати 2\4 частки належної йому з матір`ю квартири.

Позивач зазначає, що придбати спірну квартиру за кошти сімейного бюджету з відповідачем вони не могли, так як він мав незначні доходи, що підтверджується копією трудової книжки та довідкою форми ОК-5 про фінансову звітність за 1998-2018 р.р., відповідач ніде не працювала та будь якого доходу не мала.

Ухвалою суду від 26.11.2018 р. позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання права особистої приватної власності була залишена без руху з наданням позивачу строку для усунення недоліків позову (а.с. 36, 37).

Ухвалою суду від 24.01.2019 р. відкрите провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін в судове засідання (а.с. 112, 113).

12.03.2019 р. представником відповідача ОСОБА_3 поданий відзив на позов з проханням відмовити у задоволенні позову повністю, посилаючись на те, що спірна квартира була придбана в період шлюбу за спільні кошти подружжя, внаслідок чого належить сторонам на праві спільної сумісної власності. Перебуваючи в шлюбі ОСОБА_4 весь час працювала, що підтверджується відомостями її трудової книжки, та на момент придбання квартири працювала у ТОВ «Голден Палац». За договором купівлі-продажу 2/4 частин квартири від 12.10.2009 року за реєстровим № 4566 ціна квартири становила 20 000 грн., від продажу своєї частки позивач отримав 10 000 грн., а інші 10 000 грн. отримала ОСОБА_6 , тому вказані кошти відносяться до особистої приватної власності кожного з них. Обставини набуття позивачем права особистої приватної власності на кошти отримані від продажу квартири ОСОБА_6 у позові не наведені, тому підстави вважати, що він набув право особистої власності на ці кошти відсутні. Спірний договір зареєстрований приватним нотаріусом у реєстрі за № 4562, а договір купівлі-продажу 2/4 частини квартири зареєстрований у реєстрі за № 4566, тобто за часом укладений вже після укладення спірного договору, що свідчить про проведення в повному обсязі розрахунку за квартиру по АДРЕСА_1 до моменту відчуження позивачем належної йому частки квартири по АДРЕСА_3 , що спростовує доводи позивача про внесення належних йому коштів за продану квартиру на сплату вартості спірної квартири (а.с. 131-134).

11.05.2019 р. позивачем подана відповідь на відзив, у якій зазначає, що відзив вважає необгрунтованим, відповідачем не надано доказів вкладення коштів для купівлі спірної квартири. 12 жовтня 2009 року приватним нотаріусом було укладено три взаємопов`язаних між собою договорів з різницею в декілька хвилин, які укладалися для покращення житлових умов сторін у договорі, а щоб продати квартиру де зареєстрована неповнолітня особа спочатку необхідно оформити правочин, щоб не порушувати права дитини. Всі три договори оформлювалися між особами, які є родичами, тому гроші не передавалися, оскільки фактично був обмін житла, тобто ОСОБА_7 дарує частину квартири своїй сестрі ОСОБА_8 , яка продає свою квартиру ОСОБА_1 , який в той же час продає зі своєю матір`ю свої частки ОСОБА_7 (а.с. 157-159).

30.05.2019 р. представником відповідача подані заперечення, в яких вказує, що викладені у відповіді на відзив обставини відповідачем не визнаються, посилання позивача на те, що гроші при укладенні спірного договору не передавалися, яке не підтверджено письмовими доказами, не може братися до уваги (а.с 204, 205).

В судовому засіданні позивач та його представник ОСОБА_2 підтримали позов та викладені у ньому і відповіді на відзив обставини.

Представник відповідача просив відмовити в позові з підстав викладених у відзиві на позовну заяву і запереченнях, посилаючись на недоведеність та безпідставність позовних вимог.

Вислухавши пояснення позивача, представника позивача, представника відповідача, свідків, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Сторони перебували в шлюбі з 30.12.2005 року (а.с. 48).

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 13.07.2017 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 розірваний (а.с. 49, 50).

Як убачається з договору купівлі-продажу квартири від 12.10.2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Комарницькою О.В., зареєстрованого в реєстрі за № 4562, спірна квартира АДРЕСА_1 , яка складається з однієї жилої кімнати, загальною площею 33,60 кв.м., придбана позивачем у період перебування в зареєстрованому з відповідачем шлюбі в ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , які діяли від свого імені та від імені свого малолітнього сина ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 54-56).

В пункті 2.1 вказаного договору купівлі-продажу зазначено, що ціна квартири, яка купується покупцем за цим договором, становить 21 000 грн., які сплачені покупцем до підписання цього договору.

В обгрунтування позову позивач посилається на те, що спірна квартира була придбана за рахунок відчуження ним та його матір`ю ОСОБА_6 належної їм на праві власності 2/4 частини квартири АДРЕСА_6 . Дані обставини відповідачем заперечуються.

Норми статей 57, 60 СК України встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя щодо належного їм майна, згідно з якими майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Майно, набуте кожним з подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них.

Зокрема, відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не можна вважати безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 12.10.2016 р. у справі № 6-846цс16.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує, в даному випадку на позивача.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.

На підтвердження позовних вимог позивачем надано копію договору купівлі-продажу 2/4 частини квартири від 12.10.2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Комарницькою О.В., зареєстрованого в реєстрі за № 4566, відповідно якого позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_6 ОСОБА_7 належну їм на праві власності 2/4 частини квартири АДРЕСА_6 , яка складається з трьох житлових кімнат, загальною площею 72,50 кв.м. (а.с. 179-182).

Відповідно пункту 2.1 вказаного договору купівлі-продажу, ціна квартири, що купується покупцем за цим договором, становить 20 000 грн., які сплачені покупцем до підписання цього договору.

Також 12.10.2009 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Комарницькою О.В. було посвідчено договір дарування Ѕ частини квартири, зареєстрований в реєстрі за № 4559, відповідно якого ОСОБА_7 подарував Ѕ частини двокімнатної квартири АДРЕСА_7 ОСОБА_8 та її малолітньому сину ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , по ј частині кожному (а.с. 177, 178).

Допитаний судом свідок ОСОБА_7 засвідчив, що позивач є братом його жінки ОСОБА_11 . Він (свідок) був власником Ѕ квартири за адресою АДРЕСА_7 , позивач був власником частки квартири по АДРЕСА_3 . Власником спірної квартири була його сестра ОСОБА_12 . Вони всі, як власники трьох квартир, є родичами між собою, тому вирішили та за спільної згоди домовились підписати договори купівлі-продажу для обміну квартир між своїми сім`ями. Всі документи оформляла нотаріус, квартири передавались у власність за підписаними ними договорами, але при цьому кошти за квартири не передавались, бо вони є родичами.

Свідок ОСОБА_8 засвідчила, що позивач є братом дружини її брата ОСОБА_7 . Всі три квартири вони обміняли між родичами, при цьому гроші не отримували. Квартира по АДРЕСА_7 належала її батькам, які подарували їй житло, туди вона й пішла жити в кращі умови. Вона була присутня під час укладення трьох угод, при яких передачі коштів між родичами не було. На той час обмін квартир не робили, бо так їм порадив юрист.

Свідок ОСОБА_9 засвідчив, позивач є його сватом, рідна сестра позивача ОСОБА_11 є дружина ОСОБА_15 . Всі папери щодо квартир оформлював нотаріус, кошти він не отримував.

Суд приймає покази вказаних свідків в сукупності з наявними у справі письмовими доказами, виходячи з наступного.

Згідно копії свідоцтва про право власності на житло від 24.02.2003 року, квартира АДРЕСА_6 належала на праві власності ОСОБА_16 , ОСОБА_6 , позивачу ОСОБА_1 та ОСОБА_11 в рівних долях (а.с. 142).

ОСОБА_7 є чоловіком ОСОБА_11 та братом ОСОБА_8 , що підтверджується копіями свідоцтва про одруження (а.с. 192), свідоцтва про укладення шлюбу (а.с. 170), свідоцтв про народження (а.с. 172, 191). ОСОБА_11 є сестрою позивача (копія свідоцтв про народження а.с. 183, 184, копія свідоцтва про одруження а.с. 192).

Отже, сторони вищевказаних трьох правочинів, які були укладені 12.10.2009 року стосовно нерухомого майна, пов`язані між собою родинними відносинами.

Суд також враховує ті обставини, що зазначені договір дарування Ѕ частини квартири за адресою АДРЕСА_7 , договір купівлі-продажу 2/4 частини квартири за адресою АДРЕСА_3 та договір купівлі-продажу спірної квартири за адресою АДРЕСА_1 укладалися одночасно, в один день 12 жовтня 2009 року, одним приватним нотаріусом, також фактично співпадають вартість відчуженої належної позивачу та ОСОБА_20 2/4 частини квартири по АДРЕСА_3 та вартість придбаної позивачем спірної квартири.

Позивачем надані індивідуальні відомості застрахованої особи по формі ОК5 про розмір отриманих ним доходів за місцем роботи, відповідно яких за період часу з дати реєстрації шлюбу між сторонами 30.12.2005 р. по дату придбання спірної квартири 12.10.2009 року ОСОБА_1 за 2006 р. отримав 5 881,24 грн., за 2007 р. - 34 695,86 грн., за 2008 р. - 43 415,54 грн. та з січня по жовтень 2009 р. включно - 38 297,76 грн. (а.с. 17-18).

Отже, вказані набуті за час шлюбу сторін доходи не підтверджують спроможності придбання житла. До того ж, представник відповідача пояснив, що на час придбання спірної квартири відповідач не мала змоги працювати, оскільки була вагітна на четвертому місяці.

Відповідно записів у трудовій книжці, ОСОБА_4 в період з часу реєстрації шлюбу до моменту укладення договору купівлі-продажу квартири працювала на посаді кур`єра у ТОВ «Гранд Вікторія» до 13.07.2007 р. та з 21.11.2007 р. на посаді інспектора в ТОВ «Голден Палац» (а.с. 140 -141). Будь яких інших належних доказів у спростування наведених в позові обставин відповідачем суду надано не було.

За правилами ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В силу вимог ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Нормами ст. ст. 15, 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути серед іншого визнання права.

Відповідно ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

За таких обставин судом встановлено, що спірна квартира була набута за рахунок відчуження позивачем та його матір`ю ОСОБА_6 належної їм на праві власності 2/4 частки квартири по АДРЕСА_3 , тому не являється об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

При цьому суд враховує ті обставини, що особисто позивач, згідно свідоцтва про право власності на житло від 24.02.2003 р., являвся власником ј квартири АДРЕСА_6 . В межах розгляду спору іншим співвласником відчуженого нерухомого майна ОСОБА_6 будь які вимоги не заявлялися.

Враховуючи викладене, позов підлягає задоволенню частково, а саме за позивачем слід визнати право особистої приватної власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 . В іншій частині позову відмовити.

Відповідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір в сумі 2 205 грн. 85 коп.

Керуючись ст. 41 Конституції України, ст. 57 СК України, ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. ст. 4, 5, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання права особистої приватної власності задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 .

В решті позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 2 205 (дві тисячі двісті п`ять) грн. 85 коп.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Відповідач - ОСОБА_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Повне судове рішення складено 01 жовтня 2019 року.

Суддя Л.М.Виниченко