Рішення № 8464424, 22.02.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 39/1722.02.10 За позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство з додатковою відповідальністю «Глобус»

до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА страхування»

про стягнення 2976,66 грн. в порядку регресу

Суддя Гумега О.В.

Представники:

Від позивача: Ганчак Д.В. –представник за довіреністю від 05.01.2010 р.

Від відповідача: не з»явились

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з додатковою відповідальністю «Страхове товариство з додатковою відповідальністю «Глобус»(позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА страхування»(ідентифікаційний код 20474912) (відповідача), як правонаступника ЗАТ «СК «Веско», про стягнення в порядку регресу 2976,66 грн.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 11.03.2009 р. у м. Донецьку по вул. Адигейській, 14 сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля MITSUBISHI OUTLANDER, державний номер АН 7994 ЕН під керуванням Ішкова Ігоря Аліковича, та автомобіля DAEWOO, державний номер АН 3382 ВА під керуванням Прокопенко Людмили Валентинівни. Внаслідок вказаної пригоди Ішкову Ігорю Аліковичу –власнику автомобіля MITSUBISHI OUTLANDER, було заподіяно матеріальну шкоду в розмірі 2976,66 грн.

Позивач як страховик виплатив власнику пошкодженого автомобіля MITSUBISHI OUTLANDER відповідно до умов укладеного з ним Договору страхування наземного транспорту (Авто –Каско) серії АК № 13382 від 12.10.2008 р. страхове відшкодування в розмірі 2976,66 грн.

З підстав, встановлених у ст. 27 Закону України «Про страхування»та ст. 993 Цивільного кодексу України, позивач в порядку регресу просив задовольнити позов, стягнувши з відповідача, який застрахував цивільно – правову відповідальність Прокопенко Людмили Валентинівни згідно полісу № ВВ/9832391, на свою користь 2976,66 грн., а також понесені ним по справі судові витрати.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 29.01.2010 р. порушено провадження у справі № 39/17, розгляд справи призначено на 22.02.2010 р. о 11:30.

В судовому засіданні, призначеному на 22.02.2010р. позивач позовні вимоги підтримав повністю, надав документи на виконання вимог ухвали суду від 29.01.2010 р., зокрема, витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців серії АГ № 729937 щодо позивача та серії АГ № 729940 щодо відповідача станом на 16.02.2010 р. Проте, позивач не надав суду на виконання вимог ухвали суду від 29.01.2010 р. докази того, що Акціонерне товариство «Страхова компанія «АХА страхування» є правонаступником Закритого акціонерного товариства «СК «Веско», пояснивши при цьому що вказане є загальновідомим фактом.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців серії АГ № 729940 судом встановлено лише повне найменування юридичної особи, яку позивач визначив у якості відповідача, а саме: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АХА страхування»(ідентифікаційний код 20474912). В той же час, з даних вказаного витягу не вбачається, що Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АХА страхування»є правонаступником Закритого акціонерного товариства «СК «Веско».

Представник відповідача у судове засідання, призначене на 22.02.2010 р., не зЧявився, відзив на позов з підтверджуючими документами на виконання вимог ухвали суду від 29.01.2010 р. не подав і не надіслав.

Учасники спору вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (абз. З п. 3.6 Роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 р. № 02-5/289 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").

Відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженою наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 N 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Згідно п. 19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008, № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" вищезазначена відмітка про відправку процесуального документа, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

Поштове відправлення з ухвалою Господарського суду міста Києва № 39/17 від 29.01.2010 р. було направлене відповідачу за адресою, вказаною у позовній заяві (04070, м. Київ, вул. Іллінська, 8) та яка відповідає адресі місцезнаходження відповідача згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців серії АГ № 729940.

Підтвердженням надсилання відповідачу вищеназваної ухвали суду є відповідна відмітка на зворотньому боці цієї ухвали. Крім того, відповідно до наявного в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення № 7989, відповідач отримав 01.02.2010 р. ухвалу Господарського суду міста Києва № 39/17 від 29.01.2010 р.

Відтак, про час, дату та місце судового розгляду справи № 39/17 відповідач був повідомлений своєчасно та належним чином.

Письмових заяв, повідомлень суду щодо поважності причин відсутності відповідача в судовому засіданні 22.02.2010 р. від останнього до суду не надходило.

За таких обставин, господарський суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на участь представника у судовому засіданні.

При цьому, суд вважає достатніми матеріали справи для слухання справи у відсутності відповідача відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 22.02.2010 р. судом розглянуте клопотання позивача, викладене у позовній заяві, про залучення Прокопенко Людмили Валентинівни (м. Донецьк, пл. Петровського, 1/7) до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Зазначене клопотання судом відхиляється у зв»язку з тим, що правовідносини між Прокопенко Людмилою Валентинівною та відповідачем (Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «АХА страхування») ґрунтуються (у разі доведеності існування останніх) на інших правових підставах ніж ті, які є підставою спору у справі № 39/17.

За таких обставин суд вважає, що позивач не надав суду належних доказів того, що рішення саме з господарського спору у справі № 39/17 може вплинути на права та обов»язки Прокопенко Людмили Валентинівни щодо однієї з сторін.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судовому засіданні оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд м. Києва

ВСТАНОВИВ:

12.10.2008 р. між Товариством з додатковою відповідальністю «Страхове товариство з додатковою відповідальністю «Глобус»(позивач) та Ішковим Ігорем Аліковичем був укладений Договір страхування наземного транспорту (Авто –Каско) серії АК № 13382, відповідно до статті 4 якого об’єктом страхування був визначений автомобіль MITSUBISHI OUTLANDER, державний номер АН 7994 ЕН, рік випуску 2008 р. (надалі –Договір № 13382 від 12.10.2008 р.), що належить на праві власності Ішкову Ігорю Аліковичу згідно наявного в матеріалах справи свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу АНС № 283469, виданого УДАІ ГУМВСУ в Донецькій області 10.01.2009 р.

Статтею 5 Договору № 13382 від 12.10.2008 р. був встановлений перелік страхових ризиків, страховий тариф та франшиза, серед якого пунктом 5.1. передбачений випадок пошкодження, знищення транспортного засобу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та франшиза по даному страховому випадку у розмірі 0%.

Як було встановлено в судовому засіданні, 11.03.2009 р. у м. Донецьку по вул. Адигейській, 14 сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля MITSUBISHI OUTLANDER, державний номер АН 7994 ЕН, під керуванням Ішкова Ігоря Аліковича, та автомобіля DAEWOO, державний номер АН 3382 ВА під керуванням Прокопенко Людмили Валентинівни, що підтверджується наявними в матеріалах справи заявою Ішкова І.А. про виплату страхового відшкодування від 13.03.2009 р. та довідкою, виданою ст. інспектором Відділу ДАІ з обслуговування адміністративної території м. Донецька та авомобільно –тезнічної інспекції при УДАІ ГУМВС України в Донецькій області.

Внаслідок зіткнення зазначених транспортних засобів було пошкоджено автомобіль MITSUBISHI OUTLANDER, державний номер АН 7994 ЕН та його власнику - Ішкову Ігорю Аліковичу заподіяно матеріальну шкоду, розмір якої визначено на підставі Акту автотоварознавчого дослідження спеціаліста № 602/09-01 автомобіль MITSUBISHI OUTLANDER, державний номер АН 7994 ЕН від 11.03.2009 р., виконаного експертом В.М. Чистяковим та спеціалістом А.В. Чистяковим Центру незалежних експертиз.

Постановою Петровського районного суду м. Донецька від 03.04.2009 р. (суддя В.П. Бабаков) водій автомобіля DAEWOO, державний номер АН 3382 ВА Прокопенко Людмила Валентинівна визнана винною у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 11.03.2009 р. внаслідок порушення п. 10.9 Правил дорожнього руху та була притягнута до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу за ст. 124 Кодексу про адміністративні правопорушення України.

В процесі судового розгляду було встановлено, що позивачем на підставі наявних у матеріалах справи заяви Ішкова І.А. про виплату страхового відшкодування від 13.03.2009 р., Акту автотоварознавчого дослідження спеціаліста № 602/09-01 автомобіль MITSUBISHI OUTLANDER, державний номер АН 7994 ЕН від 11.03.2009 р., виконаного експертом В.М. Чистяковим та спеціалістом А.В. Чистяковим Центру незалежних експертиз, кошторису вартості ремонту (відновлення) (додаток 1 до вказаного Акту автотоварознавчого дослідження спеціаліста № 602/09-01), Протоколу № 602 огляду транспортного засобу від 11.03.2009 р., квитанції № 23101000530451236942232 від 12.03.2009 р., наданих Ішковим І.А., був складений Страховий акт № 811 по результатам розстеження та врегулювання страхового випадку, відповідно до висновку якого комісія позивача визнала випадок страховим, передбаченим Договором добровільного страхування наземного транспорту Авто –Каско та прийняла рішення про здійснення виплати страхового відшкодування Ішкову І.А. у розмірі 2976,66 грн.

В матеріалах справи міститься платіжне доручення № 2740 від 19.05.2009 р., що підтверджує факт здійснення позивачем на розрахунковий рахунок Ішкова Ігоря Аліковича оплати страхового відшкодування по Договору № 13382 від 12.10.2008 р. в розмірі 2976,66 грн. При цьому суд звертає увагу, що відповідно до п. 2 Договору № 13382 від 12.10.2008 р. вигодо набувачем визначена Ішкова Галина Олександрівна 22.09.1961 р.н.

В судовому засіданні було досліджено, що в момент дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 11.03.2009 р. у м. Донецьку по вул. Адигейській, 14, автомобілем DAEWOO, державний номер АН 3382 ВА керувала Прокопенко Людмила Валентинівна, цивільно-правова відповідальність якої за шкоду, заподіяну третім особам під час дорожньо –транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу застрахована згідно поліса № ВВ/9832391 обов»язкового страхування цивільно –правової відповідальності власників наземних транспортних засобів Код страхування 084 (тип договору-1 –й, 2-й або 3-й) (надалі - Поліс № ВВ/9832391).

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених Господарським процесуальним кодексом України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частиною 2 ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Позивач звернувся з вимогами про стягнення з відповідача - Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА страхування», як правонаступника Закритого акціонерного товариства «СК «Веско», майнової шкоди в порядку регресу в розмірі 2976,66 грн. (з урахуванням нульового розміру франшизи) згідно Полісу № ВВ/9832391, укладеного між Прокопенко Людмилою Валентинівною та ЗАТ «СК «Веско».

Відносини, пов’язані із страхуванням, регулюються параграфом 2 глави 35 Господарського кодексу України, главою 67 Цивільного кодексу України, Законом України від 07.03.1996 р. № 85/96-ВР «Про страхування»(надалі –Закон України «Про страхування»), а відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів - також Законом України від 01.07.2004 р. № 1961 –IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (надалі –Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Згідно ч. 1 ст. 352 Господарського кодексу України, страхування - це діяльність спеціально уповноважених державних організацій та суб’єктів господарювання (страховиків), пов’язана з наданням страхових послуг юридичним особам або громадянам (страхувальникам) щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування подій (страхових випадків), за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом оплати страхувальниками страхових платежів.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про страхування», страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Страхування може здійснюватися на основі договору між страхувальником і страховиком (добровільне страхування) або на основі закону (обов’язкове страхування) (ч. 2 ст. 352 Господарського кодексу України).

Згідно ст. 5 Закону України «Про страхування», страхування може бути добровільним або обов'язковим. Обов'язкові види страхування, які запроваджуються законами України, мають бути включені до Закону України «Про страхування».

Страхування наземного транспорту (крім залізничного), відповідно до п. 6 ст. 6 Закону України «Про страхування», є видом добровільного страхування.

Відповідно до п. 9 ст. 7 Закону України «Про страхування», страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відноситься до обов’язкових видів страхування, що здійснюються в Україні.

Укладення договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування (ч. 4 ст. 354 Господарського кодексу України, ст. 18 Закону України «Про страхування»).

Частиною 1 ст. 981 Цивільного кодексу України також передбачено, що договір страхування може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).

Згідно ч. 1 ст. 354 Господарського кодексу України, за договором страхування страховик зобов’язується у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній страхувальником у договорі страхування, а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Статтею 979 Цивільного кодексу України також передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов’язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про страхування», договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Предметом договору страхування, відповідно до ч. 1 ст. 980 Цивільного кодексу України та ст. 4 Закону України «Про страхування», можуть бути майнові інтереси, що не суперечать закону і пов'язані з життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування), з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування), з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності).

Згідно п. 5 ч. 1 ст. 989 Цивільного кодексу України та п. 5 ст. 21 Закону України «Про страхування», страхувальник зобов’язаний повідомити страховика про настання страхового випадку у строк, встановлений договором.

Згідно п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 988 Цивільного кодексу України та п.п. 2, 3 ст. 20 Закону України «Про страхування», страховик зобов’язаний протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати страхувальникові та здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

Згідно ст. 990 Цивільного кодексу України та ст. 25 Закону України «Про страхування» встановлено, що страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Як вже зазначалося, у зв’язку з дорожньо-транспортною пригодою, що мала місце 11.03.2009 р. у м. Донецьку по вул. Адигейській, 14 позивачем на підставі звернення Ішкова І.А - власника автомобіля MITSUBISHI OUTLANDER, державний номер АН 7994 ЕН від 11.03.2009 р., застрахованого згідно Договору № 13382 від 12.10.2008 р., була здійснена оплата страхового відшкодування в розмірі 2976,66 грн.

Відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування», до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог та відмову у їх задоволенні з огляду на наступне.

Як вже зазначалося, цивільно-правова відповідальність власника автомобіля DAEWOO, державний номер АН 3382 ВА за шкоду, заподіяну третім особам під час дорожньо –транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, була застрахована ЗАТ «СК «Веско», що підтверджується Полісом № ВВ/9832391 обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України. Відповідно до Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страхувальниками є юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу (п. 1.1. ст. 1); страховиками є страхові організації, що мають право на здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до вимог, встановлених Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та Закону України «Про страхування»(п. 1.2. ст. 1); потерпілими є треті юридичні та фізичні особи, життю, здоров'ю та/або майну яких внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортним засобом заподіяна шкода, цивільно-правову відповідальність за яку несе власник цього транспортного засобу (п. 1.3. ст. 1), а забезпеченим транспортним засобом є наземний транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, або, залежно від умов договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, будь-який наземний транспортний засіб, який експлуатується особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, на законних підставах (п. 1.7. ст. 1).

Метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, відповідно до ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

Відповідно до п. 33.1.2. ст. 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», учасники дорожньо-транспортної пригоди зобов'язані вжити заходів для невідкладного, але не пізніше трьох робочих днів, повідомлення страховика, з яким було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Пункт 22.1. ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»визначає, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до п. 35.1. статті 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»визначає, що для отримання страхового відшкодування особа, яка має право на відшкодування, подає страховику відповідну заяву, у якій має міститися найменування страховика, до якого подається заява, назва (для юридичної особи), прізвище, ім'я, по батькові (для фізичної особи) заявника, його місцезнаходження або місце проживання, зміст майнової вимоги заявника щодо відшкодування завданих збитків, інформація про вже здійснені взаєморозрахунки осіб, відповідальність яких застрахована, та потерпілих, обставини, якими заявник обґрунтовує свою вимогу, та докази, що підтверджують її відповідно до законодавства, розмір шкоди, підпис заявника і дата подання заяви.

Пунктом 37.4. ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»передбачено, що страховик має право здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги з ремонту пошкодженого майна, лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків. Страховик здійснює компенсацію витрат страхувальника або особи, відповідальність якої застрахована, у разі, коли такі витрати здійснюються за згодою страховика. Якщо страхувальник або особа, відповідальність якої застрахована, здійснили такі витрати без попереднього погодження із страховиком, страховик має право відмовити у компенсації таких витрат або зменшити їх розмір з урахуванням вимог законодавства України про порядок відшкодування такої шкоди.

Отже, системний аналіз наведених норм свідчить про те, що право на отримання страхового відшкодування має лише потерпіла особа або погоджені з ними підприємства, установи та організації, що надають послуги з ремонту пошкодженого майна, лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

А рівно, у відповідності до матеріалів даної справи обов’язок відповідача (Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА страхування») по оплаті страхового відшкодування згідно Полісу № ВВ/ 9832391 міг виникнути у нього лише перед потерпілою особою, якою позивач не являється, або перед погодженими з потерпілою особою підприємствами, установами та організаціями, що надають послуги з ремонту пошкодженого майна, лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків, до числа яких позивач також не належить.

Як вбачається з матеріалів справи, особою, яка мала право на отримання страхового відшкодування, є власник автомобіля MITSUBISHI OUTLANDER, державний номер АН 7994 ЕН Ішков Ігор Алікович, який є потерпілою особою, оскільки постраждав у дорожньо-транспортній пригоді, що сталася 11.03.2009 р. у м. Донецьку по вул. Адигейській, 14. Останній до відповідача з вимогами про оплату страхового відшкодування за Полісом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів № ВВ/9832391 не звертався, оскільки застрахував свій автомобіль у Товариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство з додатковою відповідальністю «Глобус»(позивача) згідно Договору № 13382 від 12.10.2008 р. і повністю отримав страхове відшкодування від позивача у розмірі заподіяної йому матеріальної шкоди.

З приводу передбаченого ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування»переходу до позивача, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат права вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Одним з найбільш поширених видів цивільних правовідношень є зобов»язальні. Зміст зазначених правовідносин становлять обов»язок боржника вчинити на користь кредитора певні дії, які полягають у передачі майна, виконанні роботи, оплати грошової суми тощо, або утриматись від них, і право кредитора вимагати вчинення цих дій (ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов»язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Найбільш поширеною підставою виникнення зобов»язальних правовідносин є договір та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України).

Підставою виникнення зобов»язальних правовідносин відповідно до приписів п. 3 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України також є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі .

Правопорушення становлять значну групу підстав виникнення зобов»язання. Внаслідок виникнення правопорушення виникає право потерпілої особи вимагати відшкодування завданої шкоди і обов»язок заподіювача компенсувати її. Зазначені права і обов»язки становлять зміст деліктного зобов»язання.

Юридичною підставою відповідальності, яка виникає внаслідок заподіяння шкоди (глава 82 Цивільного кодексу України), є склад цивільного правопорушення. Його елементи: шкода, протиправна поведінка, причинний зв»язок між шкодою і протиправною поведінкою, вина. Цей склад поширюється на всі норми глави 82, крім винятків, передбачених окремими статтями цієї глави.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, зокрема майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ч. 1 ст. 1187 Цивільного кодексу України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов’язана, зокрема з використанням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє, зокрема транспортним засобом, використання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України).

Пунктом 1 частини 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Як вже зазначалося, згідно постанови Петровського районного суду м. Донецька від 03.04.2009 р. (суддя В.П. Бабаков) Прокопенко Людмилу Валентинівну, яка у момент дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 11.03.2009 р. у м. Донецьку по вул. Адигейській, 14, керувала автомобілем DAEWOO, державний номер АНН 3382 ВА, було визнано винною у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу про адміністративні правопорушення України.

Зібрані у справі докази також свідчать, що Товариство з додатковою відповідальністю «Страхове товариство з додатковою відповідальністю «Глобус»(позивач) не є стороною за Полісом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів № ВВ/9832391 та не являється особою, що постраждала внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 11.03.2009 р. у м. Донецьку по вул. Адигейській, 14, а отже між Товариством з додатковою відповідальністю «Страхове товариство з додатковою відповідальністю «Глобус» та Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «АХА страхування»відсутні будь –які правовідносини: як такі, що виникли з договорів та інших правочинів, так і такі, що виникли з підстав заподіяння майнової шкоди іншій особі.

З огляду на вищевикладене, суд прийшов до висновку про те, що регресні вимоги позивача не можуть бути пред’явлені ним до відповідача відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування», згідно яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток, оскільки відповідач не являється відповідальною за заподіяний збиток особою.

Зазначена позиція суду викладена, зокрема у постановах Вищого господарського суду України від 01.06.2005 р. по справі № 34/592, від 14.02.2006 р. по справі № 26/507, від 15.01.2008 р. по справі № 22/355.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, сторони та інші учасники судового процесу повинні довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України).

Позивач не надав суду належних доказів, які б свідчили про підставність його регресних вимог до відповідача відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування».

Крім того, суд враховує, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження того, що саме визначений позивачем відповідач є правонаступником Закритого акціонерного товариства «СК «Веско»(свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи, статут відповідача тощо). Наявний в матеріалах справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців серії АГ № 729940 щодо Приватного акціонерного товариство «Страхова компанія «АХА страхування»не містить даних про вказане позивачем правонаступництво.

За таких обставин вимоги позивача про стягнення з відповідача майнової шкоди в порядку регресу в розмірі 2976,66 грн. згідно Полісу № ВВ/ 9832391 є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, при відмові в позові витрати по сплаті державного мита розмірі 102,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236,00 грн. покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 1, 352, 354 Господарського кодексу України, ст.ст. 11,15, 16, 20, 509, 979, 980, 981, 988, 990, 993, 1166, 1187, 1188, ст.ст. 1, 4, 5, 6, 7, 18, 20, 21, 27 Закону України від 07.03.1996 р. № 85/96-ВР «Про страхування», ст.ст. 1, 3, 6, 22, 33, 35, 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст.ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Гумега О. В.

Дата підписання

повного тексту рішення

24.02.2010 року