Постанова № 8464226, 12.02.2010, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 лютого 2010 року справа № 2-а-479/10/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Балаклицького А.І., при секретарі Мостовому О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «В.Е.С. Груп» до Київської обласної митниці про скасування податкових повідомлень,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «В.Е.С. Груп» (далі - Позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Київської обласної митниці (далі - Відповідач) про скасування податкових повідомлень від 05.12.2008 року № 12, № 13 та № 14.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач під час проведення планової документальної перевірки системи звітності та обліку товарів, що переміщуються через митний кордон України Товариства з обмеженою відповідальністю «В.Е.С. Груп» діяв неправомірно. Неправомірні дії на думку позивача полягали в тому, що відповідачем під час проведення вищезазначеної документальної перевірки діяв не у спосіб передбачений Конституцією та законами України, також відповідачем були застосовані закони України, які не регулюють певні правовідносини.

У судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги в повному обсязі та просили суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав. Заперечення аргументував тим, що Київська обласна митниця діяла в межах та у спосіб передбачений Конституцією України, статтями 41, 69 Митного кодексу України, ст. 17 Закону України «Про Єдиний митний тариф України», п. 1.9 ст. 1, п.п.2.1.1. п. 2.1. ст. 2, п.п.4.2.2. п. 4.2. ст. 4, п. 6.1 ст. 6 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», Порядком проведення митними органами на підприємствах перевірок системи звітності та обліку товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.2004 року № 1730, Наказом Державної митної служби України від 30.03.2006 року № 254 «Про затвердження Порядку оформлення результатів проведення митними органами на підприємствах перевірок системи звітності та обліку товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 01.06.2006 року № 653/12527.

На підставі статті 60 Кодексу адміністративного судочинства України від Прокуратури Київської області до суду надійшло повідомлення від 27 січня 2010 року про вступ прокурора в дану справу.

Прокурор підтримав заперечення відповідача на позовну заяву та просив суд у задоволені позов відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Питання правомірності дій відповідача щодо виставлення податкових повідомлень від 05.12.2008 року № 12, № 13, № 14 судом розглядається у двох аспектах:

1. Чи правомірне застосування відповідачем норм чинного законодавства України щодо договірних відносин субєктів господарювання під час надання послуг з перевезенню вантажу належного позивачу?

2. Чи правомірні дії посадових осіб відповідача під час складання акту по завершенню планової документальної перевірки позивача та виставлення вищезазначених податкових повідомлень?

Щодо договірних правовідносин субєктів господарювання під час надання послуг по перевезенню вантажу належного позивачу судом було встановлено, що перевезення товарів на адресу позивача здійснювалося згідно договорів на транспортно-експедиційне обслуговування автомобільним транспортом з перевізниками:

- ФОП ОСОБА_1 (код НОМЕР_1, АДРЕСА_1);

- СПД ОСОБА_2 (код НОМЕР_2, АДРЕСА_2);

- ФОП ОСОБА_3 (код НОМЕР_3, АДРЕСА_2);

- ФОП ОСОБА_4 (код НОМЕР_4, АДРЕСА_3);

- СПД ОСОБА_5 (код НОМЕР_5, АДРЕСА_4);

- ПП ОСОБА_6 (код НОМЕР_6, АДРЕСА_5);

- ПП ОСОБА_7 (код НОМЕР_7, АДРЕСА_6);

- ПП ОСОБА_8 (код НОМЕР_8, АДРЕСА_6);

- ПП ОСОБА_9 (код НОМЕР_9, АДРЕСА_7);

- ТОВ «Бі ТРАНС» (код 33297184, м. Київ, вул. Ялтинська, 5-б);

- ПП ОСОБА_10 (код НОМЕР_10, АДРЕСА_8);

- ПП ОСОБА_11 (код 31418057, АДРЕСА_9).

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського кодексу України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Частинами 1, 4, 7 ст. 179 Господарського кодексу України передбачено:

- майново-господарські зобовязання, які виникають між субєктами господарювання або між субєктами господарювання і негосподарюючими субєктами юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобовязаннями.

- при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:

1) вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;

2) примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст;

3) типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;

4) договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту;

- господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Крім того, судом взято до уваги, що відповідно до ч. 1 ст. 181, ч. 2 ст. 184 Господарського кодексу України:

- господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів;

- укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу.

В свою чергу правове регулювання перевезення вантажів здійснюється відповідно до глави 32 Господарського кодексу України та інших актів законодавства.

Відповідно до наведеної правової норми субєктам господарювання з метою надання транспортних послуг, у тому числі у міжнародному сполученні, не заборонено залучати інших перевізників.

Частинами 1 і 2 ст. 316 Господарського кодексу України передбачено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобовязується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, повязаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлений обовязок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобовязань, повязаних із перевезенням.

Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Відповідно до Закону України від 01.07.2004 року N 1955-IV «Про транспортно-експедиторську діяльність» транспортно-експедиторська послуга це робота, що безпосередньо повязана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування. При цьому експедитор (транспортний експедитор) це субєкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування.

Експедитори для виконання доручень клієнтів можуть укладати договори з перевізниками, портами, авіапідприємствами, судноплавними компаніями тощо, які є резидентами або нерезидентами України.

Експедитори надають клієнтам послуги відповідно до вимог законодавства України та держав, територією яких транспортуються вантажі, згідно з переліком послуг, визначеним у правилах здійснення транспортно-експедиторської діяльності, а також інші послуги, визначені за домовленістю сторін у договорі транспортного експедирування.

Платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування.

У плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обовязкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування.

Підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані субєктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади.

Ціни і ціноутворення у сфері господарювання, в тому числі плата за договором транспортного експедирування, регулюються главою 21 ГКУ та іншими актами законодавства. Відповідно до ч. 3 ст. 189 ГКУ субєкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни - граничні рівні ціни або граничні відхилення від державних фіксованих цін. Частиною 2 ст. 190 ГКУ встановлено, що вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням субєкта господарювання. Статтею 6 ГКУ передбачено заборону незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

Відповідно до ст. 8 Закону України від 03.12.90 N 507-XII «Про ціни і ціноутворення» державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення державних фіксованих цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів. При цьому тарифна (цінова) політика або порядок вищезазначеного розподілу вартості перевезення самостійно встановлюється і визначається підприємством в розпорядчих документах (накази, розпорядження, правила тощо) з урахуванням вартості витрат, рентабельності та інших факторів, що мають вплив на здійснення господарської діяльності. При цьому втручання державних органів у господарські, в тому числі цінові відносини підприємств забороняється.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 267 Митного кодексу України витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України додаються при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті.

Отже, на підставі вищезазначених норм суд дійшов висновку, що законодавчими актами, які регулюють питання надання послуг з перевезення вантажів прямо не передбачено покладення обовязку на сторін договору щодо розмежування витрат на перевезення вантажу перевізником за межами митної території України та на митній території України безпосередньо у рахунку на сплату послуг а акті прийняття робіт.

Навпаки, вищезазначеними нормами чітко передбачено, що ціна є істотною умовою договору.

Розмежування витрат на перевезення вантажу перевізником за межами митної території України та на митній території України повинно передбачатись у договорі на перевезення вантажів або у договорі на транспортно-експедиційне обслуговування.

При дослідженні доказів наявних у матеріалах справи судом було встановлено, що позивач надав достатньо доказів суду щодо підтвердження ціни договору та розмежування витрат на перевезення вантажу перевізником за межами митної території України та на митній території України. Відповідними доказами є доповнення до договорів. Оригінал відповідних доказів надавався для огляду суду та сторонам у звязку із задоволенням судом клопотання відповідача про витребування оригіналів доказів.

Твердження відповідача щодо ознак підробки доповнення № 074 від 21.11.2007 року до договору № 21/10/07-Е від 21.11.2007 року в графі розмежування витрат на перевезення вантажу перевізником за межами митної території України та на митній території України беруться судом до уваги, оскільки підтвердженні доказами, що є в матеріалах справи, які були подані позивачем та відповідачем.

Також суд визнає факт доведення відповідачем заниження митної вартості:

- по ВМД від 26.02.2008 року № 125010000/8/101131 (експедитор ЧП ОСОБА_10 (код ДРФО НОМЕР_10), перевізник ПП ОСОБА_12) заявлені транспортні витрати за межами території України в розмірі 6734,33 грн. Відповідно до рахунку від 26.02.2008 року № 201 (підставою якого є заявка від 08.02.2008 року № 010), акта виконаних робіт від 26.02.2008 року № 202 зазначені транспортні витрати за межами території України в розмірі 10275,00 грн. Тобто митна вартість занижена на 3540,67 грн.

- по ВМД від 26.07.2007 року № 125010000/7/128027 (експедитор ТОВ «Бі Транс» (код 33297184), перевізник ОСОБА_4) заявлені транспортні витрати за межами території України в розмірі 3470,11 грн. Відповідно до рахунку від 18.07.2007 року № 643, акта виконаних робіт від 26.07.2007 року № 643 зазначені транспортні витрати за межами території України в розмірі 19832,00 грн. Тобто митна вартість занижена на 16361,89 грн.

- по ВМД від 26.07.2007 року № 125010000/7/128026 (експедитор ТОВ «Бі Транс» (код 33297184), перевізник ОСОБА_4) заявлені транспортні витрати за межами території України в розмірі 2082,06 грн. Відповідно до рахунку від 18.07.2007 року № 643/1/1, акта виконаних робіт від 26.07.2007 року № 643/1/1 зазначені транспортні витрати за межами території України в розмірі 5646,79 грн. Тобто митна вартість занижена на 3564,73 грн.

- по ВМД від 24.07.2007 року № 125010000/7/127983 (експедитор ТОВ «Бі Транс» (код 33297184) заявлені транспортні витрати за межами території України в розмірі 5583,00 грн. Відповідно до рахунку від 19.07.2007 року № 642, акта виконаних робіт від 24.07.2007 року № 642 зазначені транспортні витрати за межами території України в розмірі 22225,60 грн. Тобто митна вартість занижена на 16642,60 грн.

Однак, по іншим вантажним митним деклараціям та договорам з перевезення вантажу суд вважає недоведеним з боку відповідача факт заниження митної вартості товару. Навпаки докази які були долучені відповідачем до справи вказують на правомірність дій позивача щодо визначення митної вартості товару під час його переміщення через митний кордон України. Зокрема доповненнями № 026 від 16.07.2007 року до договору № 005 від 16.07.2007 року, № 023 від 03.07.2007 року до договору № 004 від 07.05.2007 року, № 064 від 26.10.2007 року до договору № 006 від 16.10.2007 року наданими відповідачем до заперечень спростовується факт вчинення неправомірних дій позивача щодо визначення митної вартості товару. Крім того, судом було встановлено, що відповідачем не було доведено шляхом надання доказів по іншим договорам перевезення, яки би підтверджував факт вчинення неправомірних дій позивача щодо визначення митної вартості товару.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Щодо правомірності дій посадових осіб відповідача під час складання акту по завершенню планової документальної перевірки позивача та виставлення вищезазначених податкових повідомлень судом було встановлено, що проведення планової документальної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «В.Е.С. Груп» Київською обласною митницею проводилась відповідно до наказів Київської обласної митниці від 05.09.2008 року № 349, 01.10.2008 року № 414, від 10.10.2008 року № 437, від 24.10.2008 року № 459.

10.11.2008 року Київською обласною митницею був складений акт № 3/8/125000000/34402893 перевірки стану дотримання Товариством з обмеженою відповідальністю «В.Е.С. Груп» законодавства України з питань митної справи за період з 01.06.2006 року по 30.06.2008 року.

За результатом складеного акту Київською обласною митницею були направленні Товариству з обмеженою відповідальністю «В.Е.С. Груп» податкові повідомлення від 05.12.2008 року № 12, № 13 та № 14.

Відповідно до підпункту 2.1.1. пункту 2.1. ст. 2 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 року № 2181-III (далі Закон № 2181-III) митні органи є контролюючими органами стосовно акцизного збору та податку на додану вартість, ввізного та вивізного мита, інших податків і зборів, які відповідно до законів справляються при ввезенні (пересиланні) товарів на митну територію України. Підпунктом 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України № 2181-ІІІ передбачено, що контролюючий орган зобовязаний самостійно визначити суму податкового зобовязання платника податків у разі якщо: дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

Зважаючи на відповідні правові норми відповідач правомірно діяв в частині виконання процедури виставлення податкових повідомлень, однак неправомірно визначив суму податкового зобовязання. Неправомірність визначення суми відбулось внаслідок невірного застосування спеціальних норм законодавства, що регулюють господарські правовідносини.

Згідно з частиною другою статті 124 Конституції України, яка є нормою прямої дії, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Із системного тлумачення положень статті 124 Конституції України, дотримуючись принципів законності, поділу влади, а також компетенції органів державної влади, визначеної Конституцією України та законами України, випливає, що суд може надати оцінку правомірності дій органу державної митної служби у звязку з виставленням податкових повідомлень, але не має права брати на себе повноваження цього органу державної виконавчої влади, зокрема у питанні визначенні суми податкового зобовязання.

Враховуючі викладені норми чинного законодавства, всебічно розглянувши матеріали адміністративної справи та заслухавши думку представників сторін, суд дійшов висновку про правомірність заявлених позовних вимог і, відповідно, позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 69, 70, 71, 158-163, 167, 257 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «В.Е.С. Груп» задовольнити .

Скасувати податкові повідомлення Київської обласної митниці від 05.12.2008 року № 12, № 13 та № 14.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги, якщо вони не були подані у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня її проголошення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копій відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Суддя: /підпис/

З оригіналом згідно

Суддя А.І. Балаклицький

Повний текст постанови складено та підписано 16 лютого 2010 року.