Рішення № 84638952, 25.09.2019, Васильківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 362/1856/19

Провадження № 2/362/1679/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2019 року

Васильківський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого - судді Ковбеля М.М.,

за участю секретаря - Чорної М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Василькові Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання мирової угоди від 03.01.1996 року і акта на право власності та речові права на земельну ділянку від 12.04.2017 року недійсним,-

в с т а н о в и в :

Позивачка звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_5 про визнання мирової угоди від 03.01.1996 року і акта на право власності та речові права на земельну ділянку від 12.04.2017 року недійсними, а також просить визнати за нею право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 та присадибну земельну ділянку площею 0,1704 га. В обгрунтування позову вказує, що рішенням Васильківського міськрайонного суду від 03.01.1996 року у справі №539 за позовом ОСОБА_6 , ОСОБА_2 до ОСОБА_7 , ОСОБА_1 про визнання свідоцтва про право особистої влансості на житловий будинок недійсним та визнання недійсним договору дарування житлового будинку, про встановлення факту прийняття спадщини, було затверджено сторонами мирову угоду на умовах, що позивачі, які діють в інтересах свої неповнолітніх дітей визнають договір дарування від 14.07.1995 року на 1/3 його частину, а також в цій же частині визнають дійсним свідоцтво про право власності на жилий будинок АДРЕСА_1 . В свою чергу, відповідачі визнають за позивачами та їхніми неповнолітніми дітьми право власності на 2/3 частини жилого будинку АДРЕСА_1 .

Однак, позивач ОСОБА_1 вважає, що мирова угода була укладена з порушенням законодавства України, так як судом не було з`ясовано чи є жилий будинок по АДРЕСА_1 сумісною власністю ОСОБА_7 із Відповідачами. Крім того, Кодаківською сільською радою видана довідка №698 від 25.12.1995 року, згідно якої ОСОБА_6 і ОСОБА_2 отримали земельну ділянку по АДРЕСА_3 , як новоутворений колгоспний двір, що є підтвердженням того, що вони не були членами колгоспного двору ОСОБА_7 по АДРЕСА_1 , а тому претендувати на вказану власність права не мали.

Таким чином, мирова угода, завірена судом залишилася не реалізованою та формальною, а тому просить визнати вказану мирову угоду, затверджену судом 03.01.1996 року недійсною.

Окрім того, позивач вважає, що згідно ст.30 ЗКУ право на присадибну земельну ділянку розміром, 0,1704 га перейшло до неї при переході права на житловий будинок, згідно договору дарування від 14.07.1995 року і зобов`язано бути посвідчено сільською радою. Натомість, сільська рада с.Кодаки рішенням №35-15/2017 від 16.02.2017 року присадибну земельну ділянку площею 0,118 га надала для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_2 , яка незаконно оформила на неї право власності від 12.04.2017 року. У зв`язку з чим, позивач просить визнати право власності та речові права на земельну ділянку, розміром 0,118 га від 12.04.2017 року недійним та визнати за нею право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 та присадибну ділянку площею 0,1704 га.

10.05.2019 року до Васильківського міськрайонного суду Київської області від представника відповідачів надійшов відзив, в якому останній вказав, що позовні вимоги відповідачі не визнають в повному обсязі, посилаючись на наступне. Щодо визнання мирової угоди недійсною, то Цивільним процесуальним кодексом України, що діяв станом на 1996 рік і чинним цивільним процесуальним кодексом не передбачено правових норм на підставі яких можна визнавати недійсним рішення чи ухвалу суду у порядку позовного провадження, а тому вказана позовна вимога позивача не може бути задоволена. Щодо визнання недійсним акту на право власноті на речові права на земельну ділянку, розміром 0,118 га, то позивачем не наведено жодних правових норм на підставі яких встановлено незаконність приватизації ОСОБА_2 вказаної земельної ділянки. Крім того, позовні вимоги про визнання права власності на будинок та земельну ділянку позивачем жодним чином нормами цивільного, спадковго чи земельного законодавства не обгрунтовані. Враховуючи вищевикладене, представник відповідачів вважає, що ОСОБА_1 вибраний спосіб захисту своїх майнових прав у даному провадженні є помилковим та не грунтується на закондавстві України, а тому в задоволенні позову слід відмовити.

Згідно відповіді на відзив від 20.05.2019 року, позивач ОСОБА_1 вважає, що заперечення відповідачів є необгрунтованими і незаконними, а тому просить суд звернути увагу на наступне. Відповідачі по справі не були членами колгоспного двору ОСОБА_7 по АДРЕСА_1 , а тому жодних прав на вказане майно вони не мали. Окрім того, представники із відповідачами припустилися обману суду і подали мирову угоду як згоду між спадкоємцями, хоча взагалі не мали права на спадщину. А тому просить визнати недійсною мирову угоду, затверджену 03.01.1996 року судом. Також вважає, що оскільки земельна ділянка по АДРЕСА_1 є частиною садиби, то при переході права власності на будинок переходить право власності на земельну ділянку. Таким чином, враховуючи вищевикладене вважає, що її вимоги є законними та пділягають повному задовленню.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтрима, дала пояснення аналогічні позовній заяві та просила позовну заяву задовольнити.

Представник відповідачів ОСОБА_8 в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував та з підстав вказаних у поданому до суду відзиві просив в позові відмовити в повному обсязі.

Заслухавши покази позивача, представника відповідачів, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що позов не обґрунтований та таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що рішенням Васильківського районного суду Київської області від 03.01.1996 року у справі за позовом ОСОБА_6 , ОСОБА_2 до ОСОБА_7 , ОСОБА_1 про визнання свідоцтва про право особистої власності на жилий будинок недійсним і визнання недійсним договору дарування житлового будинку затверджено мирову угоду, відповідно до якої: 1) ОСОБА_6 і ОСОБА_2 , які діють в інтересах свої неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , 1985 р.н., ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , 1988 р.н. визнають дійсним договір дарування від 14.07.1995 року здійснений від імені ОСОБА_7 на користь ОСОБА_1 на 1/3 його частину і засвідченого Васильківською нотаріальною конторою, а також в цій же частині визнають дійсним свідоцтво про право власності на жилий будинок АДРЕСА_1 , оформленого виконкомом Кодаківської сільської Ради 04.05.1995 року; 2) ОСОБА_1 і ОСОБА_7 визнають за ОСОБА_6 і ОСОБА_2 , а також їхніми неповнолітніми дітьми: дочкою ОСОБА_3 , 1985 р.н., дочкою ОСОБА_4 і сином ОСОБА_5 , 1988 р.н. право власності на 2/3 частини жилого будинку АДРЕСА_1 .

Вказане рішення суду оскаржене не було, і набрало чинності та відповідно виконане сторонами по справі.

Статтею 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Відповідно до статті 510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор. У зобов`язанні на стороні боржника або кредитора можуть бути одна або одночасно кілька осіб. Якщо кожна із сторін у зобов`язанні має одночасно і права, і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Мирова угода - це письмова домовленість сторін судового процесу, що укладається з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і стосується прав та обов`язків сторін і предмету позову.

Таким чином, мирова угода за своєю правовою природою є договором, який укладається сторонами з метою припинення спору, на умовах, погоджених сторонами.

Згідно статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Тому, з урахуванням статті 11 Цивільного кодексу України, укладену між сторонами мирову угоду із вирішення спору у цивільній справі № 539 від 1995 року, слід розцінювати як багатостороннє договірне зобов`язання, за яким кожен із її підписантів набув певних прав та відповідних обов`язків перед іншою із сторін. Невиконання договірного зобов`язання будь-якою із сторін спричиняє цивільно-правову відповідальність, передбачену законом.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Керуючись нормами ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Пред`явлення позову про визнання недійсною мирової угоди не є належним способом судового захисту ( ст.16 ЦК України), виконання чи невиконання мирової угоди - це не предмет позову, а питання виконання рішення суду про затвердження мирової угоди. Діючим законодавством не передбачено скасування судом першої інстанції рішення суду про затвердження мирової угоди, у зв`язку з чим позовні вимоги у вказаній частині є необгрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.

Щодо визнання акту на право власності та речові права на земельну ділянку розміром 0,118 га від 12.04.2017 року, кадастровий номер земельної ділянки 3221483801:01:025:0103 недісними та визнання права власності на житловий будинок ОСОБА_7 від 04.05.1995 року по АДРЕСА_1 та присадибну ділянку площею 0,1704 га за ОСОБА_1 суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що відповідно до Витягу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, земельна ділянка, площею 0,118 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з кадастровим номером 3221483801:01:025: 0103 та цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства належить на праві приватної власності ОСОБА_2 , дата державної реєстрації права 12.04.2017 року.

Керуючись статтею 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

Згідно з ч.1 ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Відповідно до ч.2 ст.152 ЗК України, саме власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю.

Частиною 1 ст.153 ЗК України, встановлено, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватись як зазначені рішення, угоди на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.

Визнання недійсними актів на право власності може мати місце у разі їх видання з порушенням вимог закону, усупереч рішень чи угод.

Позивачем ОСОБА_1 в позовній заяві жодного правового обгрунтування щодо незаконності приватизації ОСОБА_2 земельної ділянки за кадастровим номером 3221483801:01:025:0103 не наведено, а тому у задоволенні позову щодо визнання недісним акта про право власності слід відмовити.

У задоволенні позовних вимог щодо визнання права власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 та присадибної ділянки площею 0,1704 га за ОСОБА_1 також слід відмовити за відсутності будь-якого правового обгрунтування.

Крім цього, судом вище встановлено, що житловий будинок був розподілений між учасниками справи на підставі мирової угоди, яка була затверджена рішення Васильківського міськрайонного суду від 03.10.1996 року, яке оскаржене не було та набрало законної сили.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За вимогами ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Таким чином, виходячи зі змісту позовних вимог, суд вважає, що позивач невірно обрала спосіб захисту порушеного права шляхом визнання мирової угоди недійсною, що унеможливлює й визнання за позивачкою права власності на вказані нею житловий юбудинок та земельну ділянку.

За таких обставин суд приходить до висновку, що законні підстави для задоволення позовних вимог відсутні, з огляду на що у задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.

На підставі ст. 141 ЦПК України судові витрати стягненню не підлягають.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст.10, 76, 207, 208, 259, 263, 265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

в и р і ш и в :

В задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання мирової угоди від 03.01.1996 року і акта на право власності та речові права на земельну ділянку від 12.04.2017 року недійсним - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги або по закінченню апеляційного провадження.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Суддя М.М.Ковбель