Рішення № 84629870, 30.09.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

30 вересня 2019 року № 826/8435/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Чудак О.М., за участю секретаря судового засідання Лисун А.А., представників відповідача Коваленко Л.В., Тислюка Ю.П., Шишкіна А.О., представника Національного банку України Калугіної О.А., у відсутність представників інших учасників справи, розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Акціонерного товариства «Фінансова компанія «Вернум» до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Національний банк України, Міністерство фінансів України, Державна фіскальна служба України, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

01.06.2018 до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства «Вернум Банк» (ПАТ «Вернум Банк», перейменовано на Акціонерне товариство «Фінансова компанія «Вернум») до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (ГУ ДФС у м. Києві), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Національний банк України, в якій позивач, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 23.02.2018 №0008931406 та від 04.05.2018 №0022351406.

В обґрунтування адміністративного позову з урахуванням додатково наданих пояснень зазначено, що оскаржувані рішення прийняті на підставі необґрунтованих висновків відповідача про порушення позивачем вимог підпункту 153.1.3 пункту 153.1 статті 153 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (ПК України) в редакції, яка діяла у 2014 році, та підпункту 139.3.1 пункту 139.3 статті 139 ПК України в редакції, яка діє з 01.01.2015, шляхом завищення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на суму 14 713 578 грн. Так, під час визначення фінансового результату від переоцінки іноземної валюти враховані суми переоцінки резервів за кредитними операціями з Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Південкомбанк» (ПАТ «КБ «Південкомбанк») за період з 01.01.2014 по 30.09.2017, в той час як на думку відповідача для визначення курсових різниць перерахунок іноземної валюти на дату балансу та на дату здійснення господарської операції здійснюється лише за монетарними статтями, тоді як страховий резерв не є монетарною статтею, з огляду на що перерахунок курсової різниці по сформованому страховому резерву не повинен відображатись у податковому обліку Банку.

Позивач наголошує на тому, що резерв є невід`ємною складовою балансової вартості кредиту, який відповідно до Міжнародного стандарту фінансової звітності 21 є монетарною статтею, а також відповідно до Інструкції з бухгалтерського обліку операцій в іноземній валюті та банківських металах у банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 17.11.2004 №555 (тут і надалі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, Інструкція №555), та положень (стандартів) бухгалтерського обліку, з огляду на що Банк зобов`язаний здійснювати переоцінку сформованих спеціальних резервів в іноземній валюті.

Банк відображає в бухгалтерському обліку курсові різниці від переоцінки суми кредитів, депозитів, резервів, нарахованих процентів у зв`язку зі змінами офіційного курсу гривні до іноземних валют. Однак, неможливо здійснювати переоцінку вибірково, лише частини балансової вартості активу в іноземній валюті, а саме враховувати переоцінку «тіла» кредиту, нарахованих процентів (що призводить до збільшення доходів банку при зростанні курсу) та не враховувати зміну еквіваленту суми резерву, сформованого при наявності ризику повернення того самого кредиту. Порядок розрахунку банками резерву за активами є виключною компетенцією Національного банку України.

Відповідачем проігноровано положення Інструкції з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 27.12.2007 №481 (тут і надалі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, Інструкція №481), та Інструкції №555, якими передбачено, що Банк здійснює облік кредитних, вкладних (депозитних) операцій в іноземній валюті та банківських металах, а також нарахування доходів і витрат та формування спеціальних резервів аналогічно до порядку обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій у національній валюті та відображає в бухгалтерському обліку курсові різниці від переоцінки суми кредиту та вкладу (депозиту), а також нарахованих за ними процентів та сформованих спеціальних резервів в іноземній валюті та банківських металах у зв`язку зі зміною офіційного курсу гривні до іноземних валют. Разом з цим, в ПК України не передбачено коригування курсових різниць, що виникають в бухгалтерському обліку банку.

Відповідно до Міжнародного стандарту фінансової звітності 21 «Вплив валютних курсів» монетарними статтями є дебіторська та кредиторська заборгованість, а також фінансові інструменти, що виражені в іноземній валюті, якими є й виражені в іноземній валюті резерви під фінансові активи. Відповідно до пункту 44.2 статті 44 ПК України для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Крім того, зауважив, що нормами статті 20 ПК України не передбачено права податкових органів проводити перевірку правильності ведення Банком бухгалтерського обліку, оскільки обов`язкові для банківської системи стандарти та правила ведення бухгалтерського обліку та фінансової звітності встановлюється та контролюються саме НБУ.

Особливу увагу позивач акцентує на тому, що правомірність дій ПАТ «Вернум Банк», які були предметом перевірки, підтверджує ДФС України у листах від 10.02.2017 №2581/6/99-99-15-02-02-15 та від 07.03.2018 №8278/6/99-99-15-02-02-15, а також Міністерство фінансів України у листі від 12.03.2018 №11210-09-10/6626. Тобто, офіційна позиція ДФС України та Міністерства фінансів України протилежна позиції відповідача у даній справі. Водночас, відповідач не обґрунтовує чому позивач повинен не дотримуватись офіційної позиції Національного банку України, Міністерства фінансів України та ДФС України.

13.07.2018 до суду надійшли пояснення Національного банку України по суті спору. Зазначено, що Законом «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV (Закон №996-XIV) передбачено, що Національний банк України встановлює: порядок ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в банках відповідно до цього Закону та МСФЗ (пункт 3 статті 6), склад та Форми фінансової звітності банків, порядок її подання (пункти 2 та 5 статті 11).

Економічною суттю відображення в обліку резерву є відображення знецінення вартості активу.

Відповідно до вимог Інструкції про порядок складання та оприлюднення фінансової звітності банків України, яка затверджена постановою Правління Національного банку України від 24.10.2011 №373 (Інструкція №373), фінансові активи у вигляді кредитів та заборгованості клієнтів відображаються за балансовою вартістю, та не розподіляються окремо на складові (основна сума боргу, нараховані проценти, неамортизована премія (дисконт), сума визнаного зменшення корисності (резерв). Банк у Звіті про фінансовий стан відображає статті активів та зобов`язань за їх балансовою вартістю, яка зокрема уключає суми переоцінки, зменшення корисності (резерву), суми неамортизованого дисконту (премії), нарахованих та несплачених процентних доходів (витрат).

Таким чином, за фінансовим активом, який відповідає характеристикам монетарної статті балансу, всі складові його балансової вартості, відображені у бухгалтерському обліку на окремих рахунках (включаючи резерв), складають єдину монетарну статтю. Характеристики монетарних статей та вимоги щодо визнання впливу валютних курсів встановлені положеннями IAS 21 та Інструкцією №555. Фінансовий актив, що має бути отриманий у фіксованій або визначеній кількості одиниць валюти, оцінюється як монетарна стаття (параграф 16IAS 21 та пункт 3 розділу І Інструкції №555).

Національний банк України зазначає, що системний аналіз положень Міжнародних стандартів фінансової звітності та законів і нормативно-правових актів України дає підстави для висновку, що банками здійснюється переоцінка знецінених активів, а не резервів, і саме переоцінка активів, які були монетарними статтями, відображається в обліку та фінансовій звітності, з огляду на що страховий резерв не є розрахунковим показником та являється монетарною статтею.

Також Національний банк України зауважив, що суд не може втручатись у виключну компетенцію Національного банку України та надавати висновки про немонетарність страхових резервів, сформованих у зв`язку із знеціненням активів; Національний банк України на виконання своїх функцій направив роз`яснення щодо обов`язку банків неухильно дотримуватись вимог законодавства, яким регулюється порядок бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності банків.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.07.2018 відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду за правилами загального позовного провадження. Залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, - Національний банк України.

Відповідач подав відзив на позовну заяву в якому просив відмовити у задоволенні позову ПАТ «Вернум Банк». Вказав, що страховий резерв - це розрахунковий показник, який визначається за методикою Національного банку України, та визначається виходячи із суми заборгованості за фінансовим кредитом, забезпечення за кредитом та фінансового стану позичальника і визначає можливий ризик неповернення кредиту (або його частини) позичальником, тобто розрахункову суму можливих витрат банку, що свідчить про те, що страховий резерв не є грошовими коштами, які можуть бути сплачені чи отримані Банком у грошовій формі, тобто не являється монетарною статтею, з огляду на що перерахунок курсової різниці по сформованому страховому резерву не повинен відображатися у податковому обліку Банку.

Однак, ПАТ «Вернум Банк» не врахував зазначеного, що мало наслідком завищення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на суму 14 713 578 грн.

Відповідач звернув увагу на те, що в постанові Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2016 у справі №820/9119/15 суд дійшов аналогічних висновків з приводу віднесення до витрат у податковому обліку курсових різниць за резервами.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.07.2018 залучено до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Міністерство фінансів України та ДФС України.

Міністерство фінансів України та ДФС України письмових пояснень по суті спірних правовідносин не подали, представництво в жодне із судових засідань не забезпечили, відповідні причини не повідомили.

В ході розгляду даної справи представники позивача заявлені вимоги підтримали та просили їх задовольнити в повному обсязі з підстав, наведених у позовній заяві та наданих у справу доказах. В судове засідання 30.09.2019 представництво ПАТ «Вернум Банк» не забезпечило, відповідні причини також не повідомило.

В свою чергу представники відповідача в судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог.

Представник Національного банку України позицію сторони позивача підтримала та просила позов задовольнити.

Суд, заслухавши пояснення представників учасників справи, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, встановив наступне.

В період з 27.12.2017 по 25.01.2018 працівниками ГУ ДФС у м. Києві проведено документальну виїзну планову перевірку ПАТ «Вернум Банк» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період діяльності з 01.01.2014 по 30.09.2017 та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування 01.01.2014 до 30.09.2017.

За результатами перевірки складено акт від 01.02.18 №71/26-15-14-06-01-10/36301800.

В ході перевірки встановлені та відображені в акті порушення позивачем вимог підпункту 153.1.3 пункту 153.1 статті 153 ПК України в редакції, яка діяла у 2014 році, та підпункту 139.3.1 пункту 139.3 статті 139, пункту 134.1 статті 134, підпункту 140.5.9 пункту 140.5 статті 140 ПК України, у результаті чого занижено податок на прибуток за 2014 рік у сумі 415 504 грн та завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування на загальну суму 23 663 308 грн.

Не погоджуючись із висновками акту від 01.02.18 №71/26-15-14-06-01-10/36301800, позивачем подано заперечення від 08.02.2018 №460 на вказаний акт перевірки.

Згідно листа ГУ ДФС в м. Києві від 21.02.2018 №7725/10/26-15-14-06-01 зазначене заперечення залишено без задоволення, а висновки акту - без змін.

23.02.2018 на підставі висновків акту від 01.02.18 №71/26-15-14-06-01-10/36301800 ГУ ДФС в м. Києві прийняті податкові повідомлення-рішення:

- №0008931406 форми «Р», яким збільшено сума грошового зобов`язання ПАТ «Вернум Банк» за платежем податок на прибуток банківських організацій на 519 380 грн, в тому числі на 415 504 грн за податковими зобов`язаннями, та на 103 876 грн за штрафними (фінансові) санкціями;

- №0008981406 форми «П», яким зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на 23 663 308 грн.

ПАТ «Вернум Банк» оскаржило податкові повідомлення-рішення від 23.02.2018 в адміністративному порядку шляхом подання скарги від 06.03.2018 №926 до ДФС України.

ДФС України прийнято рішення від 26.04.2018 №14917/6-99-99-11-01-01-05, яким частково задоволено скаргу ПАТ «Вернум Банк» від 06.03.2018 №926, скасовані податкові повідомлення-рішення від 23.02.2018 в частині нарахування зобов`язань за порушення пункту 134.1 статті 134, підпункту 140.5.9 пункту 140.5 статті 140 ПК України.

На підставі акту від 01.02.18 №71/26-15-14-06-01-10/36301800 та рішення ДФС України від 26.04.2018 №14917/6-99-99-11-01-01-05 відповідачем направлено ПАТ «Вернум Банк» податкове рішення-повідомлення від 04.05.2018 №0022351406 Форми «П», відповідно до якого за порушення вимог підпункту 153.1.3 пункту 153.1 статті 153 ПК України в редакції, яка діяла у 2014 році, та підпункту 139.3.1 пункту 139.3 статті 139 ПК України зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на 14 713 578 грн.

Позивач не погоджується із податковими повідомленнями-рішеннями від 23.02.2018 №0008931406 та від 04.05.2018 №0022351406, а тому звернувся до суду.

Суд, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, дійшов наступних висновків.

Висновку щодо порушень позивачем вимог підпункту 153.1.3 пункту 153.1 статті 153 ПК України в редакції, яка діяла у 2014 році, та підпункту 139.3.1 пункту 139.3 статті 139 ПК України відповідач дійшов з аналізу діяльності ПАТ «Вернум Банк» під час формування резерву за заборгованістю ПАТ «КБ «Південкомбанк» перед ПАТ «Вернум Банк» за період з 01.01.2014 по 30.09.2017, яка складалась з заборгованості за Договором про надання міжбанківського депозиту від 15.05.2014, що діяв в рамках Генеральної угоди №291209 від 29.12.2009 в сумі 2 000 000 доларів США та 338,89 доларів США нарахованих процентів в рамках договору, а також залишків на кореспондентському рахунку ПАТ «Вернум Банк» в ПАТ «КБ «Південкомбанк» 411,10 грн, 1 188 728,68 дол. США, 2 045,79 євро.

Так, відповідач зазначає, що на балансі ПАТ «Вернум Банк» в період з 01.01.2014 по 16.04.2016 обліковувалась заборгованість по міжбанківському кредиту ПАТ «КБ «Південкомбанк» у сумі 2 000 000 дол. США.

Під зазначену заборгованість банк формував страховий резерв (у тому числі по переоцінці).

Станом на 01.10.2014 резерв по ПАТ «КБ «Південкомбанк» становив 24 202,58 дол. США (еквівалент в гривнях за курсом 12,9492 грн становив 313 403,69 грн).

Станом на 01.01.2015 резерв по ПАТ «КБ «Південкомбанк» становив 268 533,23 дол. США (еквівалент в гривнях за курсом 15,7686 грн становив 4 234 381,28 грн) з урахуванням суми резерву у розмірі 24202,58 дол. США, яка була сформована на 01.10.2014.

Таким чином, курсові різниці по перерахунку резерву в розмірі 68 236 грн (24 202,58 дол. США 15,7686 валютний курс - 313 403,69 грн) неправомірно включено Банком до витрат.

Перевіркою встановлено заборгованість за кор.рахунком, відкритому у ПАТ «КБ «Південкомбанк» у розмірі 1 188 728,68 дол. США (еквівалент 30 396 504,40 грн).

Станом на 01.10.2014 резерв по кор.рахунку ПАТ «КБ «Південкомбанк» становив 794546,25 дол. США (еквівалент у гривнях за курсом 12,9492 грн - 10 288 726,38 грн).

Станом на 01.01.2015 резерв по ПАТ «КБ «Південкомбанк» становив 800 252,15 дол. США (еквівалент в гривнях за курсом 15,7686 грн - 12 618 820,84 грн) з урахуванням суми резерву в розмірі 794 546,25 дол. США, яка сформована на 01.10.2014.

Таким чином, курсові різниці по перерахунку резерву в розмірі 2 240 121 грн (794 546,25 дол. США х 15,7686 валютний курс - 10 288 726,38 грн) неправомірно включено Банком до витрат.

На балансі банку у період з 01.01.2015 по 16.04.2016 обліковувалась заборгованість по міжбанківському кредиту ПАТ «КБ «Південкомбанк» у сумі 2 000 000 дол. США.

Під зазначену заборгованість банк формував страховий резерв (в тому числі по переоцінці).

Станом на 01.10.2015 резерв по ПАТ «КБ «Південкомбанк» становив 2 000 000,00 дол. США (еквівалент у гривнях за курсом 12,9492 грн - 10 288 726,38 грн).

Станом на 01.01.2016 резерв по ПАТ «КБ «Південкомбанк» становив 2 000 338,9 дол. США (еквівалент в гривнях за курсом 24,0007 грн - 48 009 467,59 грн).

Таким чином, курсові різниці за 2015 рік по перерахунку резерву у розмірі 7 165 063 грн неправомірно включено Банком до витрат.

Перевіркою встановлено заборгованість за кор.рахунком, відкритому у ПАТ «Південкомбанк» у розмірі 1 188 728,68 дол. США (еквівалент 30 396 504,40 грн).

Станом на 01.10.2015 резерв по кор.рахунку ПАТ «КБ «Південкомбанк» становив 1 188 728,68 дол. США (еквівалент в гривнях за курсом 21,5275 грн - 25 590 408,96 грн) з урахуванням суми резерву в розмірі 800252,15 дол. США, яка була сформована на 01.01.2015.

Станом на 01.01.16 резерв по ПАТ «КБ «Південкомбанк» становив 1 188 728,7 дол. США (еквівалент в гривнях за курсом 24,0007 грн - 28 530 281,2 грн).

Таким чином, курсові різниці за 2015 рік по перерахунку резерву в розмірі 7 548 515 грн неправомірно включено Банком до витрат.

З урахуванням викладеного відповідач дійшов висновку, що ПАТ «Вернум Банк» на порушення підпункту 153.1.3 пункту 153.1 статті 153 ПК України в редакції, яка діяла до 01.01.2015, завищено курсові різниці по переоцінці страхових резервів за 2014 рік на загальну суму 2 308 357 грн, підпункту 139.3.1 пункту 139.3 статті 139 ПК України завищено курсові різниці по переоцінці страхових резервів за 2015 рік на загальну суму 14 713 578 грн.

Надаючи правову оцінку вказаним висновкам відповідача, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до абзаців 1, 2 пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з абзацами 1, 2 пункту 44.1 статті 44 ПК України для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з врахуванням положень цього Кодексу. Платники податку, які відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності.

Положеннями абзаців 1, 3 підпункту 159.2.1 пункту 159.2 статті 159 ПК України (у редакції до 01.01.2015) передбачено, що банки та небанківські фінансові установи, крім страхових компаній, недержавних пенсійних фондів, корпоративних інвестиційних фондів та адміністраторів недержавних пенсійних фондів, формують резерви для відшкодування можливих втрат за всіма видами кредитних операцій (за винятком позабалансових, крім гарантій) коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках в інших банках, придбаними цінними паперами (у тому числі іпотечними сертифікатами з фіксованою дохідністю), іншими активними банківськими операціями згідно із законодавством, включаючи нараховані за всіма цими операціями проценти та комісії (далі - страховий резерв). Страховий резерв формується та списується банком самостійно в розмірі та порядку, передбаченими методикою, яка визначається для банків Національним банком України, а для небанківських фінансових установ - національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, та Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку відповідно до повноважень та включається до складу витрат.

Питання визначення курсових різниць до 01.01.2015 регулювались підпунктом 153.1.3 пункту 153.1 статті 153 ПК України. Курсова різниця є різницею між оцінками однакової кількості одиниць іноземної валюти при різних валютних курсах.

Підпунктом 153.1.3 пункту 153 статті 153 ПК України (у редакції до 01.01.2015) встановлено, що визначення курсових різниць від перерахунку операцій, виражених в іноземній валюті, заборгованості та іноземної валюти здійснюється відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку. При цьому прибуток (позитивне значення курсових різниць) враховується у складі доходів платника податку, а збиток (від`ємне значення курсових різниць) ураховується у складі витрат платника податку.

Статтею 159 ПК України в редакції, яка діяла у 2014 році, визначалось, що страховий резерв формується та списується банком самостійно в розмірі та порядку, передбаченими методикою, яка визначається для банків Національним банком України, а для небанківських фінансових установ - національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, та Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку відповідно до повноважень та включається до складу витрат.

Відповідно до статті 139 ПК України у редакції з 01.01.2015, банки та небанківські фінансові установи, крім страхових компаній, недержавних пенсійних фондів, корпоративних інвестиційних фондів та адміністраторів недержавних пенсійних фондів, визнають для оподаткування резерв за активами згідно з вимогами міжнародних стандартів фінансової звітності з урахуванням підпунктів 139.3.2-139.3.4 пункту 139.3 статті 139 ПК України.

Підпункт 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України визначає об`єктом оподаткування податком на прибуток підприємств прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень Кодексу.

Положеннями ПК України не передбачено коригування фінансового результату до оподаткування на курсові різниці від перерахунку сформованих страхових резервів за активами в іноземній валюті. Такі операції відображаються згідно з правилами бухгалтерського обліку при формуванні фінансового результату.

Згідно з частиною третьою статті 6 Закону №996-XIV порядок ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в банках встановлюється Національним банком України відповідно до цього Закону та міжнародних стандартів фінансової звітності.

За приписами частини першої статті 121 Закону №996-XIV для складання фінансової звітності застосовуються міжнародні стандарти, якщо вони не суперечать цьому Закону та офіційно оприлюднені на веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.

Статтею 41 Закону України «Про Національний банк України» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що Національний банк України встановлює обов`язкові для банківської системи стандарти та правила ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності, що відповідають вимогам законів України та міжнародним стандартам фінансової звітності.

Відповідно до абзацу 1 статті 68 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) банки організовують бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі правил, встановлених Національним банком України відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку.

Отже, формування показників фінансової звітності для цілей оподаткування має здійснюватися банком відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку.

Згідно з положеннями параграфу 11 Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку 32 «Фінансові інструменти: подання» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) контрактне право отримувати грошові кошти або інший фінансовий актив від іншого суб`єкта господарювання є фінансовим активом.

Положеннями параграфів 8, 16 Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку 21 «Вплив змін валютних курсів» передбачено, що монетарні статті - це утримувані одиниці валюти, а також активи та зобов`язання, що їх мають отримати або сплатити у фіксованій або визначеній кількості одиниць валюти. Основною характеристикою монетарної статті є право отримувати (або зобов`язання надати) фіксовану або визначену кількість одиниць валюти.

Параграфом 58 Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку 39 «Фінансові інструменти: визнання та оцінка» встановлено, що наприкінці кожного звітного періоду суб`єктові господарювання слід оцінювати, чи є об`єктивне свідчення того, що корисність фінансового активу або групи фінансових активів, що оцінюються за амортизованою собівартістю, зменшується. Якщо таке свідчення є, суб`єктові господарювання слід застосовувати параграф 63 для визначення суми будь-якого збитку від зменшення корисності.

Згідно з параграфом 63 Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку 39 «Фінансові інструменти: визнання та оцінка» якщо є об`єктивне свідчення того, що відбувся збиток від зменшення корисності фінансових активів, що оцінюються за амортизованою собівартістю, то суму збитку оцінюють як різницю між балансовою вартістю активу та теперішньою вартістю попередньо оцінених майбутніх грошових потоків (за винятком майбутніх кредитних збитків, які не були понесені), дисконтованих за первісною ефективною ставкою відсотка фінансового активу (тобто ефективною ставкою відсотка, обчисленою при первісному визнанні). Балансову вартість активу слід зменшити прямо або застосовуючи рахунок резервів. Суму збитку слід визнавати у прибутку чи збитку.

Характеристики монетарних статей, а також вимоги з визнання впливу валютних курсів, встановлені також у Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 21 «Вплив змін валютних курсів», затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 10.08.2000 №193 (Положення №193) та Інструкції №555.

За визначенням, наведеним у пункті 4 Положення №193, монетарні статті - це статті балансу про грошові кошти, а також про такі активи й зобов`язання, які будуть отримані або сплачені у фіксованій (або визначеній) сумі грошей або їх еквівалентів.

Абзацом 3 пункту 6 Положення №193 передбачено, що балансова вартість зазначених статей балансу надалі визначається (оцінюється) згідно з відповідними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

Згідно з підпунктом «а» пункту 7 Положення №193, на кожну дату балансу монетарні статті в іноземній валюті відображаються з використанням валютного курсу на дату балансу.

Відповідно до абзаців 1, 2 пункту 8 Положення №193, визначення курсових різниць за монетарними статтями в іноземній валюті проводиться на дату здійснення господарської операції (в межах її обсягу) та на дату балансу. Курсові різниці від перерахунку грошових коштів в іноземній валюті та інших монетарних статей про операційну діяльність відображаються у складі інших операційних доходів (витрат).

За визначенням, наведеним у пункті 3 розділу І Інструкції №555, монетарні статті - це утримувані одиниці валюти, а також активи та зобов`язання, що їх мають отримати або сплатити у фіксованій або визначеній кількості одиниць валюти.

Особливості переоцінки активів і зобов`язань в іноземній валюті визначені у розділі Х Інструкції №555, пунктом 3 якого встановлено, що переоцінка залишків в іноземній валюті за балансовими рахунками з обліку нарахованих доходів, витрат і резервів під фінансові активи здійснюється під час кожної зміни офіційного курсу гривні до іноземних валют.

Порядок відображення в бухгалтерському обліку типових кредитних операцій (надання (отримання) кредитів, здійснення факторингових операцій, операцій репо, урахування векселів) та вкладних (депозитних) операцій, що оцінюються за амортизованою собівартістю, гарантій, авалів та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України, визначає Інструкція №481.

За визначенням, наведеним у пункті 1.3 глави 1 розділу І Інструкції №481, балансова вартість - це вартість, за якою актив та зобов`язання відображаються в балансі. Балансова вартість для фінансового активу та фінансового зобов`язання складається з основної суми боргу, нарахованих процентів, неамортизованої премії (дисконту), суми визнаного зменшення корисності.

Згідно з пунктом 1.10 глави 1 розділу І Інструкції №481, банк здійснює аналіз доказів, що свідчать про зменшення корисності фінансового активу (наданих кредитів, розміщених вкладів (депозитів)) або групи фінансових активів, на кожну дату балансу. Банк визнає зменшення корисності, якщо є свідчення зменшення корисності фінансового активу або групи фінансових активів унаслідок однієї або кількох подій, що відбулися після первісного визнання і впливають на величину та/або строки попередньо оцінених майбутніх грошових потоків від використання фінансового активу або групи фінансових активів.

Пунктом 1.23 глави 1 розділу І Інструкції №481, передбачено, що банк здійснює облік кредитних, вкладних (депозитних) операцій в іноземній валюті та банківських металах, а також нарахування доходів і витрат та формування спеціальних резервів аналогічно до порядку обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій у національній валюті. Банк відображає в бухгалтерському обліку курсові різниці від переоцінки суми кредиту та вкладу (депозиту), а також нарахованих за ними процентів та сформованих спеціальних резервів в іноземній валюті та банківських металах у зв`язку зі зміною офіційного курсу гривні до іноземних валют за рахунком 6204 «Результат від торгівлі іноземною валютою та банківськими металами».

Порядок бухгалтерського обліку формування і використання спеціальних резервів визначений у розділі VII Інструкції №481, пунктом 1.1 глави 1 якого передбачено, що банк має визнавати зменшення корисності фінансового активу або групи фінансових активів, якщо є об`єктивне свідчення зменшення їх корисності внаслідок однієї або кількох подій, які відбулися після первісного визнання активу, і така подія (або події) впливає (впливають) на попередньо оцінені майбутні грошові потоки від фінансового активу або групи фінансових активів, які можна достовірно оцінити.

Згідно з пунктами 1.10, 1.11 глави 1 розділу VII Інструкції №481, банк формує (збільшує) резерви в іноземній валюті з урахуванням офіційного курсу гривні до іноземних валют на день проведення операції. Банк формує резерви в іноземній валюті за кожною валютою окремо. Банк відображає в бухгалтерському обліку переоцінку резервів в іноземній валюті в разі зміни офіційних курсів гривні до іноземних валют за балансовим рахунком 6204 «Результат від торгівлі іноземною валютою та банківськими металами».

Відповідно до вимог Інструкції № 373 (пункт 1.2 пункту 1 розділу II) банк у Звіті про фінансовий стан відображає статті активів та зобов`язань за їх балансовою вартістю, яка зокрема уключає суми переоцінки, зменшення корисності (резерву), суми неамортизованого дисконту (премії), нарахованих та несплачених процентних доходів (витрат).

Таким чином, за фінансовим активом, який відповідає характеристикам монетарної статті балансу, всі складові його балансової вартості, відображені у бухгалтерському обліку на окремих рахунках (включаючи резерв), складають єдину монетарну статтю.

Проаналізувавши наведені норми в сукупності суд дійшов висновку, що резерви відображають оцінки щодо отримання грошових потоків за фінансовим активом у зменшеній кількості одиниць валюти активів. Таким чином, резерви не є окремими активами або зобов`язаннями (статтями балансу), а тому не підлягають оцінці окремо від фінансового активу на відповідність характеристикам монетарної статті. За фінансовим активом, що є монетарною статтею балансу, всі його складові, у тому числі резерв, належать до монетарної статті. Банк формує резерви і іноземній валюті з урахуванням офіційного курсу гривні до іноземних валют на день проведення операції та відображає в бухгалтерському обліку переоцінку резервів в іноземній валюті у разі зміни офіційного курсу гривні до іноземних валют. Банк відображає в бухгалтерському обліку курсові різниці від переоцінки суми кредиту та вкладу (депозиту), а також нарахованих за ними процентів та сформованих резервів іноземній валюті у зв`язку зі зміною офіційного курсу гривні до іноземних валют.

Неможливо здійснювати переоцінку вибірково, лише частини балансової вартості фінансового активу (без урахування резерву), оскільки це призведе до недотримання принципу обачності. Так, у разі зниження офіційного курсу гривні до іноземних валют переоцінка лише частини балансової вартості знецінених фінансових активів (без урахування резервів) призведе до невиправданого збільшення їх вартості та визнання доходів у вигляді курсових різниць від частини вартості активу, яка вже визнана знеціненою. З огляду на зазначене у цьому випадку необхідно визнавати додаткові витрати у вигляді збитку від знецінення фінансового активу.

Бухгалтерський облік та фінансова звітність банків ґрунтуються на вимогах МСФЗ, відповідно до яких монетарні статті в іноземній валюті переоцінюються на кожну звітну дату, у тому числі у складі балансової вартості фінансових активів, переоцінюється сума резерву, що визначає збиток від зменшення корисності. Розрахункові величини, що використовуються з метою оподаткування та визначаються на підставі норм податкового законодавства, не впливають на бухгалтерський облік та фінансову звітність банків, у тому числі на суму прибутку або збитку від переоцінки монетарних статей в іноземній валюті.

Таким чином, у фінансовій звітності визнаються курсові різниці від переоцінки резерву (зменшення корисності активу) як складової балансової вартості монетарного фінансового активу в іноземній валюті.

Отже, висновки відповідача в цій частині є безпідставними.

Суд наголошує на тому, що аналогічна позиція викладена у листі Міністерства фінансів України від 12.03.2018 №11210-09-10/6626, а також у листах ДФС України від 10.02.2017 №2581/6/99-99-15-02-02-15, від 07.03.2018 №8278/6/99-99-15-02-02-15, від 12.07.2018 №21198/7/99-99-15-02-02-17.

Згідно з частиною першої статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Рисовський проти України» підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.

Також Європейський суд з прав людини у справі «Лелас проти Хорватії» зазначив, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати своєчасного виконання своїх обов`язків.

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», «Ґаші проти Хорватії», «Трґо проти Хорватії»).

Судом також взято до уваги позицію Європейського суду у справі «Yvonne van Duyn v. Home Office» (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов`язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи будь-який її орган схвалили певну концепцію, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у осіб (юридичних чи фізичних) стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

З огляду на викладене, суд розцінює констатацію відповідачем вчинення ПАТ «Вернум Банк» вказаних порушень всупереч офіційній позиції Міністерства фінансів України та ДФС України як недотримання принципів юридичної визначеності та належного урядування.

Посилання відповідача на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2016 у справі №820/9119/15 суд вважає необґрунтованим.

Так, відповідно до частин четвертої та сьомої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Правова ж оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Суд звертає увагу на те, що постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2016 у справі №820/9119/15 хоча й прийнята за наслідком розгляду аналогічних правовідносин, що й у даній справі, однак у вказаній постанові у справі №820/9119/15 не встановлено жодних обставин щодо позивача чи відповідача у даній справі. Відповідно, постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2016 у справі №820/9119/15 не може мати преюдиційного значення для даної справи.

Крім того, суд зауважує, що постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2016 у справі №820/9119/15 скасована постановою Верховного Суду від 09.07.2019.

При цьому, висновки у даному рішенні узгоджуються із правовою позицією, яка викладена у постанові Верховного Суду від 09.07.2019 у справі №820/9119/15.

Відповідно частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З посиланням на параграф 20 Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку 39 «Фінансові інструменти: визнання та оцінка», відповідач зазначає, що у зв`язку із віднесенням ПАТ «КБ «Піденкомбанк» до категорії неплатоспроможних згідно постанови Національного банку України від 23.05.2014 №305, позивач втратив контроль над активом, відповідно мав виключити такий актив із звіту про фінансовий результат.

Згідно пункту і) параграфу 20 Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку 39 «Фінансові інструменти: визнання та оцінка» якщо суб`єкт господарювання передає фінансовий актив, йому слід оцінити межі, в яких він зберігає всі ризики та винагороди від володіння фінансовим активом. У цьому випадку якщо суб`єкт господарювання не зберіг контроль, йому слід припинити визнання фінансового активу і визнати окремо як активи або зобов`язання будь-які права та зобов`язання, створені або збережені при передачі.

При цьому, суд зазначає, що в даному випадку не відбулось передачі фінансового активу в розумінні параграфів 18, 19 Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку 39 «Фінансові інструменти: визнання та оцінка», а позивач одночасно із міжбанківським кредитом для ПАТ «КБ «Піденкомбанк» обліковував міжбанківський депозит на суму 17 000 000 грн, права на який збережені у ПАТ «КБ «Піденкомбанк». Відтак, не може йти мова про втрату контролю над активом.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що є необґрунтованими твердження контролюючих органів про порушення ПАТ «Вернум Банк» вимог підпункту 153.1.3 пункту 153.1 статті 153 ПК України в редакції, яка діяла до 01.01.2015, шляхом завищення курсових різниць по переоцінці страхових резервів за 2014 рік на загальну суму 2 308 357 грн, підпункту 139.3.1 пункту 139.3 статті 139 ПК України шляхом завищення курсових різниць по переоцінці страхових резервів за 2015 рік на загальну суму 14 713 578 грн.

Отже, податкові повідомлення-рішення від 23.02.2018 №0008931406 та від 04.05.2018 №0022351406 є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

При вирішенні даної справи суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України», «Проніна проти України» та «Серявін та інші проти України»: принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії».

З огляду на наведене суд надав правову оцінку лише визначальним доводам сторін, при цьому, суд зауважує, що це жодним чином не відобразилось на повноті та об`єктивності дослідження судом обставин справи та вплинуло на результат судового розгляду, прийняте рішення по суті спору.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З урахуванням наведеного у сукупності суд дійшов висновку, що позивачем доведено факт порушення його прав та охоронюваних законом інтересів в межах спірних правовідносин, в той час, як відповідачем, як суб`єктом владних повноважень не виконано, покладений на нього обов`язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 КАС України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки даний позов сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, підлягає задоволенню повністю, а згідно наявного у справі платіжного доручення від 05.07.2018 №19977 позивачем за його подання сплачено судовий збір у розмірі 220 703,67 грн, а згідно платіжного доручення від 31.05.2018 №143656 сплачено 7 790,70 грн, то вказана сума підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єктів владних повноважень.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246 КАС України,

вирішив:

Адміністративний позов Акціонерного товариства «Фінансова компанія «Вернум» задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 23.02.2018 №0008931406 та від 04.05.2018 №0022351406.

Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві за рахунок бюджетних асигнувань на користь Акціонерного товариства «Фінансова компанія «Вернум» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 228 494,37 грн (двісті двадцять вісім тисяч чотириста дев`яносто чотири гривні тридцять сім копійок).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач - Акціонерне товариство «Фінансова компанія «Вернум» (місцезнаходження юридичної особи: 02094, місто Київ, проспект Гагаріна Юрія, будинок 17-В, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 36301800).

Відповідач - Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві (місцезнаходження юридичної особи: 04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 39439980).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Національний банк України (місцезнаходження юридичної особи: 01601, місто Київ, вулиця Інститутська, будинок 9; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 00032106).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні - Міністерство фінансів України (місцезнаходження юридичної особи: 01008, місто Київ, вулиця М. Грушевського, будинок 12/2; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 00013480).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Державна фіскальна служба України (місцезнаходження юридичної особи: 04053, місто Київ, вулиця Львівська площа, будинок 8, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 39292197).

Повний текст рішення складено й проголошено в судовому засіданні 30.09.2019.

Суддя О.М. Чудак