Рішення № 84629565, 01.10.2019, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 жовтня 2019 року м. Чернігів Справа № 620/251/19

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Бородавкіної С.В.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) 23.01.2019 звернувся до суду з адміністративним позовом до Адміністрації Державної прикордонної служби України (далі - відповідач), у якому просить:

- визнати дії відповідача протиправними щодо відмови у наданні йому довідки для перерахунку раніше призначеної пенсії з часу виникнення права, з 01.03.2018, до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області;

- зобов`язати відповідача направити до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області довідку про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії з обов`язковим зазначенням всіх видів грошового забезпечення, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 ''Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб'', яка набрала законної сили 01.03.2018, та наказу Міністра внутрішніх справ України від 25.06.2018 №558, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23.07.2018 за №854/32306, «Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України», який набрав чинності 01.03.2018, за посадою старшого офіцера 105 (Чернігівського) прикордонного загону ДПСУ, в військовому званні підполковник, на його ім`я для перерахунку пенсії з 01.03.2018.

Позов мотивовано тим, що перерахунок його пенсії з квітня 2018 року має проводитись з іншими розмірами із включенням до відповідної довідки всіх видів грошового забезпечення на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, Законів та Конституції України, а також наказу Міністра внутрішніх справ України від 25.06.2018 №558. Враховуючи наведене, вважає, що припиняючи нарахування та виплату складових пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив його право на отримання пенсії в повному обсязі, що є об`єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Крім того, зазначив, що на даний час пункти 1, 2, 3 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 визнано протиправними та нечинними, у зв`язку із чим не можуть застосовуватись під час вирішення спірних правовідносин.

Ухвалою судді від 29.01.2019 відкрито провадження у справі, призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін. Також, надано відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі на надання відзиву на позов.

Ухвалою суду від 29.01.2019 зупинено провадження у справі до набрання чинності рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва у справі №826/3783/18 за позовом гр. ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Ухвалою суду від 06.08.2019 провадження у справі поновлено.

У встановлений строк від відповідача надійшов відзив на позов, у якому Адміністрація Держприкордонслужби просила відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог та зазначила, що постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 прийнято новий порядок перерахунку пенсії колишнім військовослужбовцям, відповідно до якого розміри грошового забезпечення для перерахунку пенсії особам, які звільнені з військової служби, визначаються з посади, яку особа займала на дату звільнення зі служби. Таким чином, довідка, яка була надана відповідачем до ГУПФУ в Чернігівській області складена та оформлена відповідно до вимог чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, оскільки підстав для врахування при перерахунку пенсії ОСОБА_1 додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премії, тощо) у посадових осіб Адміністрації Держприкордонслужби не було.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що у задоволенні позову має бути відмовлено, враховуючи таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернігівській області та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Як вбачається з матеріалів справи, пенсія позивачу призначена з 13.05.2005 із врахуванням таких складових грошового забезпечення: посадовий оклад, оклад за військове звання, надбавка за вислугу років (40%), надбавка за незвичайні умови служби (50%), виплата за таємність (10%), б/служба (90%), премія (33,3%), надбавка (100%) (а.с. 12).

Надалі, на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» Адміністрацією Держприкордонслужби було складено та направлено до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області довідку від 31.03.2018 №11/13584 про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 , що враховується для перерахунку пенсії (а.с. 21). Зазначена довідка містить відомості про посадовий оклад, оклад за військовим званням та надбавку за вислугу років позивача, однак у довідці відсутні відомості про вищевказані додаткові види грошового забезпечення.

Вважаючи, що розмір грошового забезпечення вказаний у довідці від 31.03.2018 №11/13584 у неповному обсязі, позивач звернувся до відповідача із заявою про складення та направлення до територіального органу Пенсійного фонду України нової довідки для перерахунку пенсії про грошове забезпечення із урахуванням всіх видів додаткового грошового забезпечення, які встановлені постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 ''Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб'' та наказом Міністра внутрішніх справ України від 25.06.2018 №558 (а.с. 16-18).

Листом від 21.12.2018 за №11/Ч-19259 Адміністрація Держприкордонслужби відмовила ОСОБА_1 у наданні нової довідки мотивуючи тим, що форму довідки для перерахунку пенсії від 31.03.2018 №11/13584 затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103, у зв`язку з чим підстави для зміни її форми та включення до неї будь-яких інших видів грошового забезпечення, окрім визначених пунктом 1 цієї ж постанови станом на 01.03.2018, відсутні (а.с. 19-20).

Вважаючи вказану відмову протиправною, ОСОБА_1 звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон України від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон №2262-ХІІ).

Відповідно до частини третьої статті 63 Закону № 2262-ХІІ (у редакції, чинній на момент призначення позивачу пенсії) призначені військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей пенсії перераховуються з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.

Як вбачається з наведеної норми права, вона не вказує на рішення суб`єкта владних повноважень про зміну видів грошового забезпечення військовослужбовців як на підставу для перерахунку пенсії, а пов`язує її перерахунок з фактичною зміною видів грошового забезпечення.

Законом України від 06.12.2016 №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (набрав чинності з 01.01.2017) частину четверту статті 63 Закону №2262-ХІІ викладено у такій редакції: «Усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України».

Таким чином, починаючи з 01.01.2017 законодавцем змінено правові підстави перерахунку пенсії військовослужбовцям та віднесено до повноважень Кабінету Міністрів України визначати умови, порядок проведення перерахунку пенсії та встановлювати розміри проведених виплат.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» від 21.02.2018 №103 (далі - Постанова №103), яка набрала чинності з 01 березня 2018 року, передбачено, що військовослужбовцям та деяким іншим особам перерахунок пенсій здійснюватиметься із урахуванням трьох складових оновленого грошового забезпечення, визначеного на 1 березня 2018 року: окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням та надбавки за вислугу років.

Крім того, Постановою №103 внесено зміни до Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.02.2008 №45 (далі - Порядок №45), зокрема, пункт 5 викладено в такій редакції: «Під час перерахунку пенсій використовуються такі види грошового забезпечення, як посадовий оклад, оклад за військовим (спеціальним) званням та відсоткова надбавка за вислугу років на момент виникнення права на перерахунок пенсії за відповідною або аналогічною посадою та військовим (спеціальним) званням». Також додаток 2 до Порядку викладено в новій редакції, у якій відсутні такі складові грошового забезпечення, як щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії.

Згідно з пунктом 1 Порядку № 45 у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію згідно із Законом, перераховуються на умовах та в розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини першої статті 49 Закону України від 27 лютого 2014 року №794-VII «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

Отже, оскільки постановою Кабінету Міністрів України №103 при перерахунку пенсії не передбачалось врахування надбавки за особливо умови служби, надбавки за службу в умовах режимних обмежень та премії, які отримував позивач, на момент виникнення у нього права на призначення пенсії, вони правомірно не були включені до довідки про розмір грошового забезпечення. Вказана Постанова №103 була чинною та не була скасована на момент складення довідки відповідачем та перерахунку пенсії.

З матеріалів справи вбачається, що Адміністрацією Держприкордонслужби складено довідку про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсії, у порядку, визначеному рішенням Кабінету Міністрів України, станом на 01.03.2018, яка містить такі складові за посадою старшого офіцера 105 Прикордонного загону Північного регіонального управління ДПСУ: посадовий оклад - 4 510,00 грн, оклад за військовим званням - 1 410,00 грн., надбавка за вислугу років 50% - 2 960,00 грн. Позивачу перераховано розмір пенсії на підставі цієї довідки.

Отже, станом на момент складення та надсилання вказаної довідки до органу Пенсійного фонду всі види грошового забезпечення, передбачені пунктом 5 Порядку №45 та пунктом 1 Постанови №103, були правомірно вказані відповідачем у довідці. Зазначення будь-яких інших видів грошового забезпечення, окрім посадового окладу, окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років, суперечило б приписам нормативно-правового акту, яким безпосередньо врегульовано порядок перерахунку пенсій особам, яким пенсія призначена за нормами Закону №2262-ХІІ.

У свою чергу, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2018 року у справі №826/3858/18 визнано протиправними та нечинними пункти 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» та зміни до Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», які затверджені відповідною постановою Уряду.

05 березня 2019 року Шостий апеляційний адміністративний суд апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України залишив без задоволення, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2018 року - без змін.

Відповідно до частини другої статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Частиною першою статті 325 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Суд зазначає, що пункти 1, 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» та зміни до пункту 5 і додатку 2 Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військ служби, та деяких інших осіб» втратили чинність з 05 березня 2019 року, як того вимагає частина друга статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України.

Отже, скасування пунктів 1, 2 Постанови №103 та змін до пункту 5 і додатку 2 Порядку №45 не дає відповідачу додаткових або нових підстав для складення нової довідки про розмір грошового забезпечення та направлення її до пенсійного органу, оскільки Адміністрація Держприкордонслужби керувалася чинними приписами Постанови №103 та Порядку №45 на момент надання ОСОБА_1 довідки від 31.03.2018 №11/13584.

Таким чином, із врахуванням пункту 2 статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України, до спірних правовідносин, що склались між сторонами до 05.03.2019, мають застосовуватись положення пунктів 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».

Визнання нечинними в подальшому рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.12.2018 у справі №826/3858/18 пунктів 1, 2 Постанови №103, яке набрало законної сили 05.03.2019, не може мати наслідком зобов`язання відповідача до вчинення певних дій за період до 05.03.2019, оскільки цей факт не розповсюджує свою дію на правовідносини, що склались між позивачем та Адміністрацією Держприкордонслужби до набрання відповідним судовим рішенням законної сили.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі №2040/6355/18.

Крім того, за загальним правилом, визнання таким, що втратив чинність, нормативного акта чи його скасування не поновлює дію актів, які ним скасовані або визнані таким, що втратили чинність чи були змінені цим актом. Дія нормативного акта поновлюється шляхом прийняття аналогічного нового акта або нового акта, що містить спеціальну норму про відновлення дії попереднього акта та визнання спеціального порядку такого відновлення регулювання відповідних правовідносин. Аналогічна позиція міститься у пункті 32 Правил підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 06.09.2005 №870. Таке ж положення міститься у пункті 2.36 наказу Міністерства юстиції України від 12.04.2005 №34/5 «Про вдосконалення порядку державної реєстрації нормативно-правових актів у Міністерстві юстиції України та скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правових актів», у якому зазначено, що визнання нормативно-правового акта таким, що втратив чинність, не поновлює дію актів, які в свою чергу визнані ним таким, що втратили чинність.

Відповідно, доводи позивача про те, що скасування судом окремих положень Постанови №103 та змін до пункту 5 і додатку 2 Порядку №45 відновлюють раніше діючий порядок визначення складових грошового забезпечення, з яких проводиться перерахунок пенсії, є безпідставними, оскільки чинне законодавство України не передбачає жодних випадків поняття «відновлення» в силі законів чи окремих їх норм, які у встановленому порядку втратили чинність.

Суд звертає увагу, що першим етапом та підставою для оформлення довідок про грошове забезпечення є прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про зміну розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення для визначених осіб або про введення для них нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, установлених законодавством.

Водночас, під час розгляду справи не встановлено факту прийняття Кабінетом Міністрів України рішень, які б тягнули за собою зміни в грошовому забезпеченні військовослужбовців та прирівняних до них осіб. Отже, відсутні підстави для висновку про те, що у відповідача виник обов`язок оформити та направити до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області іншу довідку про новий розмір грошового забезпечення позивача.

Також суд наголошує, що ані Порядок №45, ані жоден інший нормативно-правовий акт не наділяє уповноважений орган, що видає довідки про розмір грошового забезпечення, повноваженнями самостійно встановлювати розміри грошового забезпечення осіб, звільнених з військової служби, самостійно віднімати чи додавати до розміру вказаного у довідці грошового забезпечення окремі види грошового забезпечення.

Зазначені повноваження належать Кабінету Міністрів України, реалізація яких, в силу вимог Порядку №45, має стати підставою для позитивних дій зі сторони як органів Пенсійного фонду, так і державних органів, в яких особа проходила службу.

Щодо аргументів ОСОБА_1 про те, що дії відповідача є втручанням у його право на мирне володіння майном та що позивач мав «законні сподівання» отримувати пенсію у вищому розмірі після проведення її перерахунку, суд зазначає таке.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до частини першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У справі «Суханов та Ільченко проти України» (рішення від 26.06.2014, пункт 35) Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статті 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання» якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування. Проте не можна стверджувати про наявність законного сподівання, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства і вимоги заявника згодом відхиляються національними судами.

Суд звертає увагу, що у спірних правовідносинах вимоги позивача не мають достатнього підґрунтя у національному законодавстві, адже постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103, яка була чинною до 05.03.2018, прямо передбачено порядок виплати перерахованих пенсій колишнім військовослужбовцям (прирівняних до них осіб) у такий спосіб, як це здійснено пенсійним органом.

Крім того, перерахунок пенсії позивача був здійснений у встановленому законодавством порядку, тобто «на умовах, передбачених законом». У цьому випадку не можна вважати, що мало місце позбавлення права позивача на володіння перерахованих пенсійних виплат, змінився лише порядок їх виплат, тобто був встановлений механізм реалізації повноважень пенсійного органу із зобов`язань, що виникли перед позивачем, а тому протиправного втручання у майнове право позивача відсутнє.

При цьому суд зважає на те, що після проведення перерахунку розмір пенсії позивач істотно збільшився порівняно з тією сумою пенсії, яку він отримував раніше.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що законодавчі норми щодо пенсійного забезпечення можуть змінюватися, а відповідне судове рішення не може бути гарантією проти таких змін у майбутньому (зокрема, у рішеннях у справах «Аррас та інші проти Італії», «Сухобоков проти Росії»).

У рішенні «Великода проти України», № 43331/12, від 3 червня 2014 року, Суд зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися й передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

На залежність розмірів соціальних виплат від економічних чинників вказав і Конституційний Суд України, зокрема у рішенні від 26.12.2011 № 20-рп/2011 у справі за конституційними поданнями 49 народних депутатів України, 53 народних депутатів України і 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 розділу VII Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік».

Так, у цьому Рішенні зазначено, що одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень (абзац сьомий підпункту 2.1 пункту 2 Рішення). При цьому Конституційним Судом України взято до уваги статтю 22 Загальної декларації прав людини, за якою розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.10.1979 у справі «Ейрі проти Ірландії» констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» від 12.10.2004 (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 Рішення).

Крім того, у рішенні Конституційного Суду України від 25.01.2012 №3-рп/2012 зазначено, що однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов`язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.

Також у цьому Рішенні вказано на те, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції‚ на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.

Аналіз вищезазначених рішень свідчить про те, що під час їх прийняття Конституційний Суд України виходив із додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування у межах фінансових можливостей держави права кожного на достатній життєвий рівень.

Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист (пункт 2.1 рішення від 26.12.2011 №20-рп/2011).

Відповідно до положень статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що Адміністрація Держприкордонслужби відмовляючи ОСОБА_1 у наданні нової довідки для перерахунку раніше призначеної пенсії, діяла виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством України, а тому у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити.

Керуючись статтями 227, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Адміністрації Державної прикордонної служби України (код ЄДРПОУ 00034039, вул. Володимирська, 26, м. Київ, 01034) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту. Апеляційна скарга, з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII ''Перехідні положення'' Кодексу адміністративного судочинства України, подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 01 жовтня 2019 року.

Суддя С.В. Бородавкіна