Рішення № 84628348, 18.09.2019, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 1.380.2019.004038

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2019 року

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючий-суддя Кедик М.В.,

секретар судового засідання Курпіта П.І.,

за участю:

позивач не прибув,

представник відповідача Телічак Ю.В. ,

третя особа не прибула

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Сопошинської сільської ради Жовківського району Львівської області про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити дії, -

встановив:

ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Сопошинської сільської ради Жовківського району Львівської області, в якому просить суд:

- визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Держгеокадастру у Львівській області викладену у листі від 19.07.2019 № Г-6591/0-3360/0/37-19 у наданні ОСОБА_2 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 1,7 га, для ведення особистого селянського господарства, за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована на території Сопошинської сільської ради Жовківського району Львівської області за межами населеного пункту;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Львівській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_2 та надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 1,7 га, для ведення особистого селянського господарства, за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована на території Сопошинської сільської ради Жовківського району Львівської області за межами населеного пункту.

Ухвалою від 12.08.2019 суддя відкрив провадження у справі та призначив справу до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою від 18.09.2019 суд закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду по суті.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 09.07.2019 ОСОБА_2 звернувся до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 1,7 га для ведення особистого селянського господарства на території Сопошинської сільської ради Жовківського району Львівської області за межами населеного пункту. Головне управління Держгеокадастру у Львівській області листом від 19.07.2019 № Г-6591/0-3360/0/37-19 відмовило позивачу у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Підставою відмови стала відсутність погодження Сопошинської сільської ради про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою. Зазначає, що нормами Земельного кодексу України не передбачено такої підстави для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, тому відмова Головного управління Держгеокадастру у Львівській області у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою є протиправною.

Позивач у судове засідання не з`явився, подав до суду клопотання від 30.08.2019 (вх. № 31162) про розгляд справи за його відсутності. Зазначає, що позовні вимоги підтримує повністю, просить позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву від 27.08.2019 (вх. № 30626). Зазначив, що позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою правомірно, оскільки відсутнє погодження Сопошинської сільської ради про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Звертає увагу, що відповідач листом від 15.07.2019 № Г-6591/0-3283/0/37-19 звернувся до Сопошинської сільської ради стосовно висловлення позиції щодо можливості надання дозволу на розроблення документації із землеустрою позивачу. Однак сільська рада відповіді не надала.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечила із підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, просила у задоволенні позовних вимог відмовити.

Представник третьої особи у судове засідання не прибув, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та пояснення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

09.07.2019 ОСОБА_2 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 1,7 га для ведення особистого селянського господарства на території Сопошинської сільської ради Жовківського району Львівської області за межами населеного пункту, до якого долучив графічні матеріали із позначенням бажаного місця розташування земельної ділянки, копію документа, що посвідчує особу та копію документа про присвоєння ідентифікаційного номеру.

Головне управління Держгеокадастру України у Львівській області листом від 19.07.2019 № Г-6591/0-3360/0/37-19 повідомило, що при прийнятті рішень щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності враховує обов`язковість погодження надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з органами місцевого самоврядування. У зв`язку з відсутністю погодження Сопошинської сільської ради позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Позивач вважаючи протиправною відмову у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства звернувся за захистом свої прав до суду.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Статтею 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Згідно з п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно з п. 4 ст. 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Положеннями ч. 3 ст. 22 ЗК України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

За змістом частин першої - третьої та п`ятої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Пунктом "б" частини першої статті 121 ЗК України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в розмірі не більше 2,0 гектара для ведення особистого селянського господарства.

Повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 ЗК України.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами встановлений статтею 118 ЗК України, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Частиною шостою статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу, може бути лише невідповідність місць розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

З системного аналізу вказаних правових норм, суд дійшов висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень, відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

Тобто, проект землеустрою розробляється на підставі дозволу органу, до компетенції якого входить питання про передачу земельних ділянок громадянам. У даному випадку таким органом є Головне управління Держгеокадастру у Львівській області.

Підставою для відмови у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою земельної ділянки, слугувала відсутність погодження Сопошинської сільської ради позивачу відмовлено у наданні вказаного дозволу.

У ч. 7 ст. 118 ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови в наданні дозволу, однак відповідач жодної з них у листі від 19.07.2019 № Г-6591/0-3360/0/37-19 не вказав.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач відмовив позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з підстав, які не передбачені ЗК України.

При цьому, суд зазначає, що дозвіл або відмова у його наданні є змістом відповідного індивідуального правового акту. Водночас, у частині сьомій статті 118 Земельного кодексу України не визначено, в якій саме правовій формі вирішується це питання. Зокрема, чи необхідно приймати відповідне рішення органу з такого питання чи достатньо відповіді у формі листа.

Правовий статус Головного управління Держгеокадастру в області визначено відповідним Положенням, яке затверджене Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 № 333 (далі - Положення № 333).

Згідно з п. 8 Положення № 333 передбачено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.

Відповідно до п. 10 Положення № 333 начальник Головного управління підписує накази Головного управління.

Таким чином, рішення про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекта землеустрою щодо відведення земельної ділянки оформляється розпорядчим індивідуальним правовим актом - наказом Головного управління Держгеокадастру в області, а не листом у відповідь на клопотання заявника про надання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Відсутність належним чином оформленого наказу Головного управління Держгеокадастру в області про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекта землеустрою щодо відведення земельної ділянки після спливу встановленого законом місячного строку розгляду клопотання особи, незважаючи на надсилання заявнику листів про розгляд клопотання, свідчить про те, що орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен ухвалити відповідно до закону.

Вказана правова позиція суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 28.02.2018 у справі № 808/308/17 та від 11.04.2018 року у справі № 806/2208/17.

При цьому, у листі від 19.07.2019 № Г-6591/0-3360/0/37-19 відповідач не вказав, що подані позивачем документи не відповідають вимогам Земельного кодексу України. Водночас, право громадянина на безоплатне отримання земельної ділянки не може бути обумовлено діями чи бездіяльністю будь якого державного органу чи його посадової особи, або поставлено в залежність від настання подій, на які не може впливати громадянин.

З огляду на викладені вище обставини, суд дійшов висновку, що відмова Головного управління Держгеокадастру у Львівській області викладена у листі від 19.07.2019 № Г-6591/0-3360/0/37-19 у наданні ОСОБА_2 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, є необґрунтованою та протиправною, а тому підлягає скасуванню.

Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15.

Суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У даній справі, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивовано відмови у його наданні, регламентовано частиною шостою статті 118 ЗК України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 05.03.2019 по справі № 2040/6320/18.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

При цьому, у постанові від 11.09.2018 по справі № 816/318/18 Верховний Суд вказав, що втручання у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень може бути прийняття судом рішення не про зобов`язання вчинити певні дії, а саме прийняття ним рішення за клопотанням заявниці замість суб`єкта владних повноважень.

У контексті обставин спору застосування такого способу захисту вимагає з`ясування судом чи виконав позивач усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.12.2018 по справі № 804/1469/17.

У процесі судового розгляду спору суд встановив, що позивачем дотримані всі умови, необхідні для надання дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення у власність земельної ділянки, встановленні статтею 118 Земельного кодексу України.

Суд вважає, що доцільним та ефективним способом захисту прав, інтересів позивача є зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Львівській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_2 та надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 1,7 га, для ведення особистого селянського господарства, за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована на території Сопошинської сільської ради Жовківського району Львівської області за межами населеного пункту.

Відповіднодо ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні.

У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримані, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, а тому позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 768,40 грн підлягає стягненню з Головного управління Держгеокадастру у Львівській області за рахунок його бюджетних асигнувань.

Керуючись статтями 6, 14, 242, 243, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Держгеокадастру у Львівській області викладену у листі від 19.07.2019 № Г-6591/0-3360/0/37-19 у наданні ОСОБА_2 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 1,7 га, для ведення особистого селянського господарства, за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована на території Сопошинської сільської ради Жовківського району Львівської області за межами населеного пункту.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Львівській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_2 та надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 1,7 га, для ведення особистого селянського господарства, за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована на території Сопошинської сільської ради Жовківського району Львівської області за межами населеного пункту.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Львівській області (пр. В. Чорновола, 4, м. Львів, 79019, ЄДРПОУ 39769942) за рахунок бюджетних асигнувань в користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 768,40 грн судових витрат.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст судового рішення складено 30.09.2019.

Суддя Кедик М.В.