Рішення № 8462783, 11.03.2010, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.03.10 Справа № 7/21/10

Суддя

ЗЗа позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “ПАЙПСІСТЕМ”,

, м. Дніпропетровськ

До відповідача: Відкритого акціонерного товариства “Запорізькій виробничий алюмінієвий комбінат”, м. Запоріжжя

Суддя Кутіщева Н.С. Представники:

Від позивача Ботов М.Г., дов. б/н від 03.01.2010 р.

Від відповідача Шайтанов А.С., дов. № 011.03-56 від 22.12.2009 р.

Заявлено позов про стягнення з відповідача на користь позивача 33113,58 грн., які складаються з 8262,50 грн. збитків, 16387,63 грн. втрат від інфляції, 3181,75 грн. –3% річних та 5281,70 грн. пені за неналежне виконання умов договору.

Ухвалою від 12.01.2010 р. порушення провадження по справі № 7/21/10, судове засідання призначено на 03.02.2010 р., ухвала про порушення провадження була направлена на адрес сторін по справі в установлений законом строк і порядок.

Ухвалою суду від 03.02.2010 р. розгляд справи було відкладено на 17.02.2010 р. В судовому засіданні оголошувалась перерва до 10.03.2010 р., до 11.03.2010 р.

Позивач неодноразово заявами уточнював позовні вимоги (заява від 16.02.2010 р.), згідно останньої заяви від 09.03.2010 р., позивач зменшив розмір позовних вимог, просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 31824,17 грн., які складаються з 8262,50 грн. збитків, 16387,63 грн. втрат від інфляції, 3052,11 грн. –3% річних та 4121,93 грн. пені за неналежне виконання умов договору.

Заява подана згідно зі ст. 22 ГПК України, судом прийнята до розгляду.

Спір розглядається в сумі 31824,17 грн.

Заявлені вимоги позивач обґрунтовує їх ст. ст. 623, 625, 692 Цивільного кодексу України та ст. ст. 193, 232 Господарського кодексу та умовами договору поставки № 258Д(2008) від 26.03.2008 р.

В продовжених 17.02.2010 р., 10.03.2010 р. судових засіданнях, представник відповідача позов визнав частково, а саме в сумі 3031,02 грн. –3% річних, просить застосувати строк позовної давності щодо вимоги позивача про стягнення пені, відповідно до ст. 232, та п.1 ч. 2 ст. 258 ГК України та ч. 3 ст. 267 ЦК України, в решті позовних вимог просить відмовити а також просить розстрочити виконання рішення суду на 6 місяців (відзив та заява долучені до матеріалів справи).

За клопотанням представників сторін судовий процес ведеться без застосування технічних засобів фіксації.

Розгляд справи закінчено 11.03.2010 р. оголошенням рішення суду в повному об’ємі.

Вивчивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

26.03.2008 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки № 258Д(2008) (надалі – договір).

Згідно умов договору, позивач зобов’язався поставити, а відповідач прийняти та оплати запірну арматуру, в подальшому продукцію, відповідно умов договору.

Кількість, ціна продукції зазначається в специфікаціях (додатках) до договору (п. 2.2, п. 3.1. договору).

Відповідно п. 4.1 договору, строк поставки зазначається в специфікаціях до договору. Датою поставки вважається дата надходження продукції на склад відповідача.

Оплата здійснюється платіжним дорученням на розрахунковий рахунок позивача з відстрочкою платежу протягом 7 банківських днів після поставки продукції (п. 5.1. договору).

Згідно умов договору, позивач передав у власність відповідача продукцію на загальну суму 85250,16 грн., що підтверджується видатковими накладними: № РН-000075 від 10.09.2008 р. (на суму 79420,80 грн.); № РН-0000080 від 15.09.2008 р. (на суму 974,40 грн.); № РН-0000002 від 03.03.2009 р. (на суму 4854,96 грн.) та довіреностями на отримання матеріальних цінностей: № 150 від 09.09.2008 р. та № 067 від 03.03.2009 р., копії долучено до матеріалів справи.

На виконання умов договору, позивачем були надані відповідачу рахунки-фактури: № СФ-0000111 від 10.09.2008 р. (на суму 79420,80 грн.); № СФ-0000115 від 15.09.2008 р. (на суму 974,40 грн.); № СФ-0000009 від 03.03.2009 р. (на суму 4854,96 грн.), копії долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, згідно якої суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору…

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов’язань крім випадків, передбачених законом.

Аналогічну норму містить ст. 526 Цивільного кодексу України.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 25.08.2009 р. у справі № 7/240/09 з ВАТ “Запорізькій виробничий алюмінієвий комбінат” на користь ТОВ “ПАЙПСІСТЕМ” було стягнуто 85250,16 грн. основного боргу, 852,50грн. державного мита та 312,50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Розстрочити виконання рішення строком на два місяці, шляхом сплати основного боргу рівними частинами до 30.09.2009 р. суми 42625,08 гр. та до 31.10.2009 р. суми 42625,08 грн.

Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 10.11.2009 р. рішення суду 25.08.2009 р. у справі № 20/240/09 залишено без змін.

Відповідач сплатив основний борг в сумі 85250,16 грн., що зазначено в рішенні суду по справі № 20/240/09.

Представництво і захист інтересів ТОВ “ПАЙПСІСТЕМ” при розгляді справи щодо стягнення суми 85250,16 грн. основного боргу за договором поставки № 258Д(2008) здійснювало ТОВ “Юридичне агентство “Право та бізнес” в особі директора Ботова М.Г.–на підставі договору № 12/06/09 від 12.06.2009 р., укладеного між ним та ТОВ “ПАЙПСІСТЕМ”

Позивач здійснив оплату юридичних послуг за договором № 12/06/09 від 12.06.2009 р. в сумі 8262,50 грн., що підтверджується копіями платіжних доручень, копії яких міститься в матеріалах справи.

Вважаючи, що оплата послуг, пов’язаних з розглядом справи щодо стягнення основного боргу в сумі 85250,16 грн., є вимушеними витратами позивача, він просить суд стягнути з відповідача на його користь 8262,50 грн. збитків.

Проаналізувавши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд дійшов висновку, що вимога про стягнення 8262,50 грн. збитків не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Стаття 44 ГПК України передбачає, що судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, ...

Отже, оплата послуг адвоката відноситься до судових витрат.

Суд вважає необґрунтованим посилання позивача в обґрунтування своїх вимог на ст. 22 ЦК України з огляду на наступне.

Згідно ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Зазначена стаття визначає загальну норму щодо відшкодування збитків внаслідок наявності складу цивільного правопорушення: порушення цивільного права; завдання збитків та причинний зв’язок між порушенням права та збитками. Лише при наявності таких обставин в особи виникає право на відшкодування завданих збитків.

Суд не вбачає в діях відповідача складу цивільного правопорушення.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи ... мають право звертатися до господарського суду ... за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Крім того, статтею 28 ГПК України встановлено, що справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника.

Згідно зі статтею 28 ГПК України, представниками сторін можуть бути також інші, крім керівників або заступників керівників, уповноважені особи.

Таким чином, звернення за юридичною допомогою для представництва своїх інтересів в суді є правом, а не обов’язком юридичної особи, і вона на свій власний розсуд вирішує це питання.

Тому, витрати позивача на оплату послуг юриста не можуть вважатися збитками в розумінні ст. 22 ЦК України, оскільки такі витрати не мають обов’язкового характеру і факт їх наявності та розмір не перебувають у необхідному причинному зв’язку з діями відповідача.

Виходячи з приписів ст. 203 ЦК, витрати сторони спору, пов’язані з наданням юридичної допомоги щодо захисту її прав, не є збитками, оскільки не мають обов’язкового характеру. Вищезазначене співпадає з правовою позицією ВСУ (постанова ВСУ від 04.03.2002 р.).

Позивач звернувся з вимогою до відповідача про стягнення інфляційних втрат в сумі 16387,63 грн. та 3052,11 грн. - 3% річних за період з 19.09.2008 р. по 18.12.2009 р.

Якщо зобов’язання виконано не належним чином, то воно не припиняється, а навпаки на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов’язки, у т.ч. передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України.

Захист цивільних прав здійснюється, в тому числі, шляхом стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків, а у випадках, передбачених законодавством або договором, неустойки (штрафу, пені), а також інших засобів, передбачених законодавством.

До інших засобів захисту цивільних прав у відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України відносяться річні та втрати від інфляції.

Річні є самостійним способом захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов’язань.

Відповідно до вимог ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 1 ст. 202 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов’язання припиняються: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов’язання; у разі поєднання управненої та зобов’язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.

Чинним законодавством не встановлено, що процес примусового виконання судового рішення припиняє виконання зобов’язання. Виходячи з цього, інфляційні збитки та річні підлягають сплаті за весь період часу, протягом якого не виконувалось грошове зобов’язання.

Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача 3052,11 грн. - 3% річних обґрунтована та підлягає задоволенню.

Перевіривши розрахунок, наданий позивачем, суд встановив що вимоги підлягають задоволенню частково в сумі 14235,38 грн. інфляційних витрат. В решті слід відмовити, так як в розрахунку допущені помилки і позивач декілька раз індексував суми боргу включаючи і суму попередніх індексацій.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 4121,93 грн. пені за період, указаний в розрахунку пені, який долучений до матеріалів справи

Пунктом 7.2. договору передбачено що, за несвоєчасну оплату продукції відповідно п. 5.1. відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі 0,2% від вартості не оплачений в строк партії продукції за кожний день прострочки, але не більш подвійної облікової ставки НБУ.

Згідно ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Тож, вимога позивача про стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ є обґрунтованою. В той же час, позивач невірно визначив момент виникнення прострочення відповідачем зобов’язання по оплаті, оскільки договором передбачений обов’язок відповідача оплатити продукцію протягом 7 банківських днів після поставки продукції, а не з моменту виставлення рахунку.

Відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Таким чином, позивач має право на нарахування пені лише за перші шість місяців з моменту, коли відповідач повинен був оплатити отриману продукцію.

В той же час, відповідно до ст. 258 Цивільного кодексу України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Згідно ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідач звернувся до суду з клопотанням про застосування позовної давності до вимоги позивача про стягнення пені (згідно ст. 267 ЦК України).

Відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, а позивач розрахунок пені нарахував з порушенням даної норми.

Крім того, суд вважає за можливим задовольнити клопотання відповідача про застосування строку позовної давності, поскільки, позивач не довів поважності причин пропуску даного строку (1 рік).

Враховуючи викладене, вимога позивача про стягнення пені підлягає задоволенню частково, –з урахуванням строків позовної давності, в сумі 551,14 грн. (розрахунок додається). В решті заявленої до стягнення суми пені слід відмовити, виходячи з вищезазначених обставин.

Згідно з п. 6 ст. 83 ГПК України, господарський суд приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Згідно п. 2 із змінами, внесеними роз’ясненням президії Вищого арбітражного суду України від 18.04.2001р. № 02-5/467, підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом.

Згода другої сторони на надання відстрочки чи розстрочки рішення законодавством не вимагається.

Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

На підставі викладеного, суд не вбачає об’єктивних обставин для надання розстрочки виконання рішення суду.

З урахування вищевикладеного, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Судові витрати, відповідно до вимог ст. ст. 44, 49 ГПК України, в частині задоволених вимог, покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 267, 625 ЦК України, ст. ст. 230-232 ГК України, ст. ст. 3, 22, 28, 33, 34, 43, 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства “Запорізькій виробничий алюмінієвий комбінат” (69032, м. Запоріжжя, Південне шосе, 15, п/р 26006102279001 в ЗАТ “Альфа-банк” м. Київ, МФО 300346, код ЄДРПОУ 00194122) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ПАЙПСІСТЕМ” (49027, м. Дніпропетровськ, вул. Шевченка, буд. 10, п/р 26002119000029 в ХОФ АКБ СР “УкрСоцбанк” м. Харків, МФО 321016, код ЄДРПОУ 33717265) 3052,11 грн. суми 3% річних, 14235,38 грн. втрат від інфляції, 551,14 грн. пені, 178,39 грн. державного мита, 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ.

          В решті позову відмовити.

Рішення вступає в законну силу через 10 днів з дня його прийняття.

Суддя Н.С. Кутіщева