Рішення № 8462624, 18.03.2010, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

18.03.2010                                                             Справа № 12/7

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Вікно а Азію”, м. Дніпропетровськ

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю „Домовой ТМ”, м. Ужгород

про стягнення заборгованості в сумі 51404,63 грн. (в т.ч. 36995,03 грн. –основного боргу та 14409,60 грн. –пені).

Суддя Тисянчин В. М.

          Представники:

Від позивача –не з’явився (явка на розсуд сторін)

Від відповідача –Колотуха І. О., (представник за довіреністю від 01.12.2009 року)

СУТЬ СПОРУ: заявлено позов товариством з обмеженою відповідальністю „Вікно а Азію”, м. Дніпропетровськ до товариства з обмеженою відповідальністю „Домовой ТМ”, м. Ужгород про стягнення заборгованості в сумі 51404,63 грн. (в т.ч. 36995,03 грн. –основного боргу та 14409,60 грн. –пені).

Представнику відповідача роз’яснено права і обов’язки передбачені ст. ст. 20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу від сторін не поступало, заяв про відвід судді не надходило.

Письмовим відзивом на позов (вх. № 2028 від 17.03.2010 року) відповідач позовні вимоги визнає в повному обсязі, однак повідомляє, що між ним та АК Промінвест банком було укладено кредитний договір. Відтак, з жовтня 2008 року в зв’язку з фінансовою кризою в банку було введено тимчасову адміністрацію і вимоги кредиторів на протязі 6 місяців не розглядалися. Отже, у відповідача склалася важка фінансова ситуація і на даний час він не в змозі погасити борг. Тому ТзОВ „Домовой ТМ” просить суд відмовити в задоволенні нарахованої до стягнення пені.

Крім цього, представник відповідача пояснив, що заходи по оплаті платіжних доручень за зобов’язаннями перед позивачем банк не виконав, тому заборгованість виникла не з вини відповідача.           

Розгляд справи відкладався (ст. 77 ГПК України).

                     продовження рішення Господарського суду

Закарпатської області по справі № 12/7

від 18.03.2010 року

          Вивчивши доводи позовної заяви та матеріали справи, дослідивши їх, заслухавши пояснення представника відповідача, суд

          ВСТАНОВИВ:

          Заборгованість відповідача в сумі 36995,03 грн. –основного боргу щодо оплати за поставлений, згідно договору постачання товару № 1202/3 від 01.01.2008 року, товар, підтверджується матеріалами справи, зокрема:

- видатковими накладними за грудень 2007 року, за березень, травень, червень, липень, серпень, вересень, листопад, грудень 2008 року та за грудень 2009 року;

- виписками банківської установи про рух коштів між сторонами за період з 01.01.2008 року по 18.01.2010 року;

- актом звірки взаємних розрахунків станом на 31.12.2009 року;

- розрахунком позову, а за таких обставин сума основного боргу підлягає стягненню примусово.

Заявлені вимоги позивача (претензія № 1808/01 від 18.08.2009 року) про добровільне погашення боргу відповідач не виконав, чим порушив ст. ст. (11; 526); 509; 530 ЦК України (чинного з 01.01.04).

Саме ця обставина і послужила підставою для звернення позивача до суду з даною позовною заявою.

Відповідно до ст. 175 ГК України майново –господарські зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.

          Таким чином, на день розгляду спору у суді, обставини спору (права і зобов’язання сторін) оцінюються судом з огляду на правила ЦК та ГК України.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов’язання повинно виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору чи вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до ст. 509 ЦК України в силу зобов’язання –кредитор вправі вимагати виконання обов’язку від боржника у випадку невиконання останнім своїх зобов’язань у відносинах. Підставою виникнення зобов’язання є юридичний факт.

В даній правовій ситуації юридичним фактом, на підставі якого виникли зобов’язальні відносини між сторонами, є поставка товару (ст. 11 ЦК України).

Отже, обов’язок відповідача оплатити вартість поставленого товару є безспірним.

Одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається (ст. 615; 625 ЦК України).

          Між тим, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у

продовження рішення Господарського суду

Закарпатської області по справі № 12/7

від 18.03.2010 року

підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1 ст. 712 ЦК України).

Відтак, договір є обов’язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Крім цього, за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань, відповідачу відповідно до п. 9.3 укладеного договору нарахована до сплати пеня в розмірі 14409,60 грн. При оцінці правильності нарахування пені відповідно до п. 2 ст. 258, ст. ст. 546, 548, 610, 611 ЦК України; Положень Закону України від 22.11.1996 року „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, судом визнано обґрунтовані позовні вимоги в цій частині і такими, що заслуговують на увагу суду.

Однак, з огляду підстав, що заслуговують на увагу суду (розміру та тривалості існування основного боргу, фінансово –економічну ситуацію відповідача через діяльність банківської установи, відсутністю значних збитків спричинених відповідачем позивачу, майново –економічний стан сторін, визнання боргу та зобов’язання добровільно його сплатити), суд обмежує, як виняток, стягнення пені до 10000 грн., а в решті вимог в цій частині позову належить відмовити (п. 3 ст. 83 ГПК України, ч. 3 ст. 509, ч. 3 ст. 551 ЦК України).

Досліджуючи критерії розмежування вини і недобросовісності суб’єктів спірних відносин суд притримувався лінії розмежування специфічних для різних видів цивільних відносин форм дотримання або порушення обов’язкових з погляду права моральних велінь вочевидь, що має визначатися колом обставин, які зумовлюють застосування до правопорушника заходів цивільно –правової відповідальності.

Втім, невідповідність параметрам добросовісності конкретних характеристик діяння учасника цивільних відносин залежно від мети правового регулювання може призводити не тільки до ненабуття ним певного права або відмови йому у праві на використання того чи іншого засобу правового захисту, а й до зміни його правового становища.

При постановленні судового рішення враховується характер зобов’язання, наслідки його невиконання, особа відповідача, ступінь його вини, суспільно – державну значимість господарської діяльності сторін, обставини, що впливають на неможливість виконання відповідачем зобов’язання належним чином та межі здійснення цивільних прав (п.3 ст. 13 ЦК України), де не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах, безпідставного збагачення за рахунок погіршення фінансово –майнового стану сторони у спорі.

За ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є припинення дії, яка порушує право.

продовження рішення Господарського суду

Закарпатської області по справі № 12/7

від 18.03.2010 року

Отже, із встановлених судом обставин вбачається, що склад цивільно –правової відповідальності є наявним на момент судового розгляду справи, проте прямої вини відповідача через об’єктивні обставини (неплатоспроможність) банку суд не вбачає.

          Встановлюючи дійсні обставини справи, суд посилається на фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, в даному випадку –письмовими доказами. При

цьому, заяви та пояснення не приймаються судом за преюдицію, а перевіряються на достовірність.

Таким чином, позивачем доведені ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, однак позов підлягає задоволенню частково, поклавши відшкодування судових витрат за змістом ст. 49 ГПК України на відповідача.

Виходячи з викладеного, оцінивши повноту, достатність позовних матеріалів, проаналізувавши подані по справі доказові документи для вирішення спору, керуючись ст. 124 Конституції України; ст. 2 Закону України „Про судоустрій України”; ст.ст. 4, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82 - 84, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.           Позов задоволити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Домовой ТМ” (м. Ужгород, вул. О. Кошового, 6; код 34262241) на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Вікно в Азію” (м. Дніпропетровськ, вул. Панікахі, б.77-А, корпус 3, кв.77; код 33718274) суму 36995,03 (тридцять шість тисяч дев’ятсот дев’яносто п’ять грн. 03 коп.) –основного боргу; 10000 (десять тисяч грн.) –пені та 514,05 (п’ятсот чотирнадцять грн. 05 коп.) –у відшкодування витрат по оплаті держмита; 236 (двісті тридцять шість грн.) –у відшкодування витрат на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ.

3. В стягненні решти пені в задоволенні позову –відмовити.

Дане рішення набирає законної сили в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Тисянчин В. М.