Рішення № 84617456, 19.09.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

19 вересня 2019 року № 826/11213/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Мазур А.С. при секретарі судового засідання Шуст Н.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу:

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства юстиції України

про зобов`язання вчинити дії,

за участі представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1

від відповідача - Таран Я.С.

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 із позовом до Міністерства юстиції України, в якому просив суд: захистити його конституційні права і свободи та розглянути справу відповідно до Конституції України, Конвенції з прав людини і основоположних свобод з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, Кодексу адміністративного судочинства України, Кримінально-виконавчого кодексу України, Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини»; визнати протиправними (порушує законні права та інтереси засудженого) та такими, що не відповідають правовим актам вищої юридичної сили, і нечинними пункт 2 розділу ІІ та додатки №№1, 2, 3 до Порядку організації надання засудженим доступу до глобальної мережі Інтернет, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 19.10.2017 №3233/5; зобов`язати Міністерство юстиції України внести зміни до Порядку організації надання засудженим доступу до глобальної мережі Інтернет, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 19.10.2017 №3233/5, щодо виправлення порушень прав людини, визначених Конституцією, Кримінально-виправним кодексом України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод; зобов`язати Міністерство юстиції України в 10-денний термін з дня набрання законної сили судовим рішенням довести до відома установ виконання покарань та в порядку статті 8 Кримінально-виконавчого кодексу України засуджених громадян під їх особистий підпис резолютивну частину судового рішення про визнання положень та додатків до вищевказаного Порядку протизаконними та нечинними.

Розгляд справи позивач просив здійснювати у режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 27.07.2018 позовну заяву залишено без руху та надано строк на усунення недоліків.

Ухвалою суду від 23.10.2018 відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Водночас Міністерство юстиції України зобов`язано опублікувати в установленому порядку оголошення про відкриття провадження у цій справі у виданні, в якому оприлюднено оскаржуваний Порядок організації надання засудженим доступу до глобальної мережі Інтернет, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 19.10.2017 №323315.

Позовні вимоги вмотивовані доводами позивача про протиправність оскаржуваного пункту 2 розділу ІІ Порядку організації надання засудженим доступу до глобальної мережі Інтернет. Зокрема, він уважає, що:

1) встановлення відповідачем обмежень щодо користування мережею Інтернет не узгоджується:

- з частиною третьою статті 63 Конституції України та частиною другою статті 7 Кримінально-виконавчого кодексу України, відповідно до яких засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду.

- з абзацом сьомим частини першої статті 107 Кримінально-виконавчого кодексу України, згідно з яким засуджені, що відбувають покарання у виді позбавлення волі, мають право здійснювати листування з особами, які знаходяться за межами колоній, вести з ними телефонні розмови, у тому числі у мережах рухомого (мобільного) зв`язку, користуватися глобальною мережею Інтернет;

- з частиною сьомою статті 110 Кримінально-виконавчого кодексу України, якою визначено право засуджених, поміж іншого, на створення електронної поштової скриньки та користування нею під контролем адміністрації установи виконання покарань, та право адміністрації установи виконання покарань ознайомлюватися зі змістом вхідних та вихідних повідомлень у разі, якщо це необхідно з огляду на індивідуальні ризики окремих засуджених;

- зі статтею 113 Кримінально-виконавчого кодексу України, якою встановлено порядок листування засуджених до позбавлення волі;

- зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою визначено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб;

- з практикою Європейського суду з прав людини, що міститься в низці його рішень та вказує на необхідність чіткої деталізації національним законодавством питань щодо меж, строків та умов здійснення державними органами своїх дискреційних повноважень при перегляді кореспонденції заявників та встановлення достатніх гарантій від свавілля при застосуванні таких заходів, а також вказує на можливість обмеження прав засудженого лише з цілями, що визначені в самій Конвенції за умови, що будь-яке обмеження повинне бути обґрунтованим та тісно пов`язаним з умовами ув`язнення.

Невідповідність оскаржуваного акта вищевказаним законодавчим нормам та практиці Європейського суду з прав людини порушує права та інтереси позивача на таємницю електронного листування, гарантовану державою.

У судовому засіданні позивач позов підтримав, просив його задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач у відзиві на позовну заяву просив відмовити в її задоволенні, стверджуючи про правомірність оскаржуваного наказу в тій частині, з якою не погоджується позивач. Зокрема, вказав на те, що цей наказ, яким затверджено Порядок організації надання засудженим доступу до глобальної мережі Інтернет, прийнято Міністерством юстиції України в межах повноважень, визначених Кримінально-виконавчим кодексом України та Положенням про Міністерство юстиції України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 №228, а також відповідно до положень Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Кримінально-виконавчого кодексу України та практики Європейського суду з прав людини.

Відповідність оскаржуваного наказу вимогам законодавства та іншим питанням була предметом перевірки Міністерством юстиції України під час його державної реєстрації як нормативно-правового акту. Відповідність цього наказу положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини також підтверджується висновком Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини від 27.03.2017.

За таких обставин відповідач вважає доводи позивача про порушення його прав оскаржуваним наказом необґрунтованими.

У відповіді на відзив позивач не погодився із доводами Міністерства юстиції України про правомірність прийняття вищевказаного наказу з підстав, викладених у позовній заяві, а також з огляду на те, що висновок Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини, на який посилається відповідач, не є доказом відповідності цього наказу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини.

У судовому засіданні представник відповідача щодо позову заперечив з підстав, викладених у відзиві, просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, у 2010 році позивача засуджено до довічного позбавлення волі. Станом на цей час покарання він відбуває покарання в державній установі «Городищенська виправна колонія (№96)».

У мережі Інтернет на сайті mail@ukr.net позивачем зареєстровано електронну поштову скриньку.

Наказом Міністерства юстиції України «Про затвердження Порядку організації надання засудженим доступу до глобальної мережі Інтернет» від 19.10.2017 №3233/5 затверджено однойменний Порядок (далі також - Порядок).

Згідно з преамбулою цього наказу він прийнятий відповідно до статей 107, 110 Кримінально-виконавчого кодексу України, Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 №228, та з метою врегулювання порядку надання засудженим до позбавлення волі доступу до глобальної мережі Інтернет.

Ураховуючи, що позивача засуджено до позбавлення волі та він є користувачем мережі Інтернет, він є суб`єктом правовідносин, у яких застосовується оскаржуваний наказ Міністерства юстиції України, тому має право його оскаржити.

Пунктом 2 розділу ІІ Порядку організації надання засудженим доступу до глобальної мережі Інтернет встановлено, що засуджені можуть створювати електронну поштову скриньку та користуватися нею під контролем адміністрації установи. Засуджений може використовувати виключно особистий обліковий запис електронної поштової скриньки

Адміністрація установи ознайомлюється зі змістом вхідних та вихідних повідомлень у разі, якщо це необхідно з огляду на індивідуальні ризики окремих засуджених. Засуджений письмово повідомляється про те, що його електронна кореспонденція підлягає перегляду, про що він на повідомленні про перегляд вхідних та вихідних електронних листів (додаток 1) ставить підпис про ознайомлення.

При ознайомленні зі змістом вхідних та вихідних повідомлень адміністрації та персоналу установи, які здійснюють перегляд, забороняється в будь-який інший спосіб використовувати електронну пошту та обліковий запис засудженого, крім дій, спрямованих на ознайомлення зі змістом вхідних та вихідних повідомлень. При здійсненні перегляду електронної пошти засудженого особа, яка вчиняє перегляд, вносить до журналу перегляду електронного листування засуджених (додаток 2) відмітку про дату та час здійснення перегляду електронного листування, прізвище, ім`я, по батькові засудженого, електронна пошта якого була переглянута, адресу облікового запису електронної пошти, яка підлягала перегляду, інформацію про виявлення порушень законодавства та цього Порядку або про їх відсутність, зазначає свої посаду, звання, прізвище, ім`я та по батькові та ставить підпис. У разі якщо доступ до облікового запису мали інші особи, такий обліковий запис видаляється. Про видалення облікового запису адміністрація установи виконання покарань повідомляє засудженого під його особистий підпис.

У разі якщо доступ до облікового запису електронної пошти було отримано іншими особами злочинним шляхом, засуджений у разі встановлення такого факту має письмово повідомити про нього адміністрацію установи.

З метою виконання зазначених вимог засуджені під час реєстрації електронних поштових скриньок або доступу до вже наявних надають адміністратору логін та пароль від поштових скриньок, які адміністратор реєструє у журналі реєстрації логінів та паролів поштових скриньок засуджених (додаток 3).

Доступ до поштових скриньок засудженим, які не надали логіни та паролі від них, забороняється.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що у січні 2018 року посадовими особами державної установи «Рівненський слідчий ізолятор» ознайомлено зі змістом Порядку.

Згідно з доводами позивача 16.02.2018 посадовими особами згаданої вище державної установи на підставі пункту 2 розділу ІІ Порядку позивачу заблоковано доступ до сайту mail@ukr.net, на якому створена його електронна скринька за адресою (логін), у зв`язку з ненаданням ним паролю від цієї електронної пошти адміністрації установи.

Матеріали справи також містять повідомлення державної установи «Городищенська виправна колонія (№96)», відповідно до якої 18.03.2019 позивача повідомлено про перегляд його вхідних та вихідних електронних листів.

Листом державної установи «Городищенська виправна колонія (№96)» від 20.03.2019 №30/08/1153 вбачається, що у подальшому доступ до електронної скриньки позивача йому заблоковано у зв`язку з ненаданням ним паролю до неї.

Не погоджуючись із пунктом 2 розділу ІІ Порядку та з додатками №№1, 2, 3 до Порядку, про які згадується в зазначеному пункті, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить із такого.

Відповідно до визначення поняття нормативно-правового акту, що міститься в пункті 18 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, Порядок організації надання засудженим доступу до глобальної мережі Інтернет, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 19.10.2017 №3233/5, є нормативно-правовим актом.

Згідно з частиною першою статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний суд перевіряє законність та відповідність правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб`єктів владних повноважень.

Оцінюючи законність та відповідність правовим актам вищої юридичної сили вищевказаного Порядку в оскаржуваній частині, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пунктів 1 та 2 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністру України від 02.07.2014 №228, визначено, що Міністерство юстиції України (Мін`юст) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Мін`юст у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

Згідно з підпунктом 2-5 пункту 3 вищевказаного Положення одним із основних завдань Міністерства юстиції України є забезпечення формування та реалізація державної політики у сфері виконання кримінальних покарань та пробації.

Частиною восьмою статті 110 Кримінально-виконавчого кодексу України передбачено, що порядок організації побачень засуджених до позбавлення волі з родичами, адвокатами та іншими особами, телефонних розмов, користування мережею Інтернет встановлюється Міністерством юстиції України.

Наведене дає підстави для висновку суду, що законодавством України Міністерству юстиції України надано повноваження щодо прийняття підзаконного акту щодо встановлення порядку користування мережею Інтернет засудженими до позбавлення волі.

Відтак, оскаржуваний наказ прийнято відповідачем в межах його компетенції.

Водночас, за висновком суду, пункт 2 розділу ІІ Порядку та додатки №№1, 2 та 3 до Порядку відповідають закону, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, актів вищою юридичної сили та практиці Європейського суду з прав людини з наступних підстав.

Відповідно до статті 21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Згідно з частиною третьою статті 63 Конституції України засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду.

Порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими регламентовано Кримінально-виконавчим кодексом України.

Відповідно до статті 50 Кримінального кодексу України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Частинами першою та другою статті 7 Кримінально-виконавчого кодексу України передбачено, що держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку. Засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду.

Відповідно до частини першої статті 102 Кримінально-виконавчого кодексу України режим у виправних і виховних колоніях - це встановлений законом та іншими нормативно-правовими актами порядок виконання і відбування покарання, який забезпечує ізоляцію засуджених; постійний нагляд за ними; виконання покладених на них обов`язків, реалізацію їхніх прав і законних інтересів; безпеку засуджених і персоналу; роздільне тримання різних категорій засуджених; різні умови тримання засуджених залежно від виду колонії; зміну тримання засуджених.

Статтею 151 Кримінально-виконавчого кодексу України визначено порядок та умови виконання та відбування покарань у виді довічного позбавлення волі.

Згідно з частиною другою статті указаної статті Кримінально-виконавчого кодексу України на осіб, які відбувають довічне позбавлення волі, поширюються права і обов`язки засуджених до позбавлення волі, передбачені статтею 107 цього Кодексу.

Мінімальні стандартні правила поводження з в`язнями Організації Об`єднаних Націй 2015 року встановлюють, що засудженим треба давати можливість спілкуватися із зовнішнім світом через регулярні проміжки часу й під належним контролем - з їхніми сім`ями або друзями, які мають бездоганну репутацію, як шляхом листування, так і безпосередньо при відвідинах.

У свою чергу Європейські пенітенціарні правила теж наголошують на тому, що засудженим треба дозволяти максимально часто спілкуватися поштою, телефоном або за допомогою інших засобів спілкування зі своїми сім`ями, іншими особами і представниками зовнішніх організацій, дозволяється також відвідування їх цими особами.

Зазначені міжнародні стандарти знайшли своє закріплення в нормах Кримінально-виконавчого кодексу України

Так, статтею 113 Кримінально-виконавчого кодексу України визначено порядок листування засуджених до позбавлення волі, відповідно до якого засудженим дозволяється одержувати і відправляти листи і телеграми за свій рахунок без обмеження їх кількості (частина перша).

Листування між перебуваючими в місцях позбавлення волі засудженими, які не є родичами, допускається тільки з дозволу адміністрації колонії (частина друга).

Кореспонденція, яку одержують і надсилають засуджені до відбування покарання у виправних колоніях мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання, середнього та максимального рівня безпеки, підлягає перегляду (частина третя).

Кореспонденція, яку засуджені адресують Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, Європейському суду з прав людини, а також іншим відповідним органам міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, уповноваженим особам таких міжнародних організацій, до суду та прокуророві, перегляду не підлягає і надсилається за адресою протягом доби з часу її подачі. Кореспонденція, яку засуджені одержують від зазначених органів та осіб, перегляду не підлягає (частина четверта).

Кореспонденція, яку засуджені адресують захиснику у кримінальному провадженні, що здійснює свої повноваження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України, перегляду не підлягає і надсилається за адресою протягом доби з часу її подачі. Кореспонденція, яку засуджені одержують від такого захисника, перегляду не підлягає (частина п`ята).

Абзацами першим та другим частини сьомої статті 110 Кримінально-виконавчого кодексу України передбачено, що засудженим надається право користуватися мережею Інтернет під контролем адміністрації.

Засуджені можуть створювати електронну поштову скриньку та користуватися нею під контролем адміністрації установи виконання покарань. Адміністрація установи виконання покарань ознайомлюється зі змістом вхідних та вихідних повідомлень у разі, якщо це необхідно з огляду на індивідуальні ризики окремих засуджених.

Таким чином, визначення Міністерством юстиції України в абзаці першому пункту 2 розділу ІІ Порядку можливості користування засудженими створеною ними електронною поштою під контролем адміністрації, відповідає як міжнародним стандартам, так і приписам Кримінально-виконавчого кодексу України.

Абзаци другий-шостий пункту 2 розділу ІІ Порядку містять детальну регламентацію здійснення такого контролю адміністрацією установи виконання покарань, відповідно до якої:

- адміністрація установи ознайомлюється зі змістом вхідних та вихідних повідомлень у разі, якщо це необхідно з огляду на індивідуальні ризики окремих засуджених. Засуджений письмово повідомляється про те, що його електронна кореспонденція підлягає перегляду, про що він на повідомленні про перегляд вхідних та вихідних електронних листів ставить підпис про ознайомлення (додаток 1);

- при ознайомленні зі змістом вхідних та вихідних повідомлень адміністрації та персоналу установи, які здійснюють перегляд, забороняється в будь-який інший спосіб використовувати електронну пошту та обліковий запис засудженого, крім дій, спрямованих на ознайомлення зі змістом вхідних та вихідних повідомлень. При здійсненні перегляду електронної пошти засудженого особа, яка вчиняє перегляд, вносить до журналу перегляду електронного листування засуджених (додаток 2) відмітку про дату та час здійснення перегляду електронного листування, прізвище, ім`я, по батькові засудженого, електронна пошта якого була переглянута, адресу облікового запису електронної пошти, яка підлягала перегляду, інформацію про виявлення порушень законодавства та цього Порядку або про їх відсутність, зазначає свої посаду, звання, прізвище, ім`я та по батькові та ставить підпис. У разі якщо доступ до облікового запису мали інші особи, такий обліковий запис видаляється. Про видалення облікового запису адміністрація установи виконання покарань повідомляє засудженого під його особистий підпис;

- у разі якщо доступ до облікового запису електронної пошти було отримано іншими особами злочинним шляхом, засуджений у разі встановлення такого факту має письмово повідомити про це адміністрацію установи;

- з метою виконання зазначених вимог засуджені під час реєстрації електронних поштових скриньок або доступу до вже наявних надають адміністратору логін та пароль від поштових скриньок, які адміністратор реєструє у журналі реєстрації логінів та паролів поштових скриньок засуджених (додаток 3);

- доступ до поштових скриньок засудженим, які не надали логіни та паролі від них, забороняється.

Наведене вище свідчить про детальну регламентацію Міністерством юстиції України здійснення адміністрацією установи виконання покарань контролю щодо користування засудженими до позбавлення волі створеною ними електронною поштовою скринькою, що жодним чином не суперечить вимогам закону.

При цьому деталізація здійснення такого контролю в розвиток положень статті 110 Кримінально-виконавчого кодексу України належить виключно до дискреційних повноважень Міністерства юстиції України, а суд лише вправі перевірити її відповідність законам України та актам вищої юридичної сили.

З огляду на викладене суд критично сприймає доводи позивача про відсутність детальної регламентації Міністерством юстиції України порядку організації надання засудженим доступу до мережі Інтернет, зокрема в частині організації контролю щодо користування мережею Інтернет.

Суд не вбачає порушень законів України та актів вищої юридичної сили при встановлені Міністерством юстиції України в оскаржуваних положеннях Порядку:

- обов`язку засуджених надати адміністратору логін та пароль своєї поштової скриньки та у разі встановлення факту доступу до облікового запису електронної пошти письмово повідомити про це адміністрацію установи виконання для визначення можливості видалення останньою облікового запису у разі доступу до нього іншими особами,

- права адміністрації установи виконання покарань ознайомлюватися зі змістом вхідних та вихідних повідомлень у разі, якщо це необхідно з огляду на індивідуальні ризики окремих засуджених; видаляти обліковий запис електронної пошти засудженого, якщо до нього мали доступ інші особи; не надавати або припиняти доступ до електронної поштової скриньки засудженим, які не надали логіни та паролі від них.

Наведене обґрунтовується тим, що визначення таких обов`язків засуджених та прав адміністрації установи виконання покарань охоплюється поняттям здійснення контролю за користуванням засудженими електронною поштовою скринькою та виправдане метою здійснення таких обмежень, а саме в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Доцільно зауважити, що змістом позовної заяви підтверджується, що позивач не заперечує встановлення Кримінально-виконавчим кодексом України обмеження права засудженого на таємницю електронного листування з огляду на індивідуальні ризики окремого засудженого, що знайшло своє відображення і в оскаржуваній частині Порядку, відповідно до якого можливість ознайомлення адміністрації установи виконання покарань зі змістом вхідних та вихідних повідомлень засудженого до позбавлення волі передбачена лише у разі необхідності та з огляду на індивідуальні ризики окремих засуджених.

Разом з тим наявність чи відсутність таких ризиків стосовно позивача, що обумовило перегляд його вхідної та вихідної кореспонденції адміністрацією установи виконання покарань відповідно до Порядку, не є предметом судового розгляду у цій справі та не впливає на оцінку судом законності та відповідності актам вищої юридичної сили Порядку.

Наявність такої необхідності та ризиків засуджених при вирішенні питання перегляду змісту їх електронної скриньки в кожному конкретному випадку застосування Порядку повинні вирішуватися установою адміністрації виконання покарань індивідуального щодо окремих засуджених, що, за висновком суду, унеможливлює визначення Порядком конкретного переліку такої необхідності та ризиків.

Доводи позивача стосовно того, що надання права адміністрації установи виконання покарань на перегляд змісту його електронної поштової скриньки є порушенням гарантованого частинами четвертою-п`ятою статті 113 Кримінально-виконавчого кодексу України права на таємницю листування, не заслуговують на увагу суду, оскільки пунктом 4 розділу ІІ Порядку встановлено, що листування між засудженими та Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, Європейським судом з прав людини, судами, а також іншими відповідними органами міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, уповноваженими особами таких міжнародних організацій, прокурором, захисником у кримінальному провадженні, який здійснює свої повноваження, перегляду не підлягає.

Необґрунтованими також є доводи позивача про невідповідність Порядку в оскаржуваній частині Конвенції з прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини.

Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» регулюються відносини, що виникають у зв`язку з обов`язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України; з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини; зі створенням передумов для зменшення числа заяв до Європейського суду з прав людини проти України (далі також - Суд).

Відповідно до статті 17 названого Закону Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

З огляду на те, що здійснення контролю щодо користування засудженими мережею Інтернет, яке включає в себе право адміністрації установи виконання покарань ознайомлюватися із змістом електронної поштової скриньки засуджених у разі необхідності з огляду на індивідуальні ризики окремих засуджених, а також обмеження доступу до електронної поштової скриньки, визначене Порядком в оскаржуваній частині, як встановлено вище відповідає вимогам закону, та є необхідним в демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я або для захисту прав і свобод інших осіб, то, за висновком суду, в цій частині Порядок не суперечить вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод людини.

В обґрунтування своїх доводів про невідповідність оскаржуваного Порядку практиці Європейського суду з прав людини, а саме рішенням у справах «Херст проти Сполученого Королівства», «Сільвер та інші проти Сполученого Королівства», а також «Волохи проти України».

Однак, суд уважає посилання позивача на рішення Європейського суду з прав людини у справах «Херст проти Сполученого Королівства» та «Сільвер та інші проти Сполученого Королівства» нерелевантним у обставинах цієї справи з огляду на таке.

У рішенні «Херст проти Сполученого Королівства» Європейський Суд з прав людини визнав порушенням статті 3 Першого протоколу до Конвенції обмеження активних прав виборців, а саме позбавлення виборчого права засуджених, які відбувають покарання у місцях позбавлення волі, зазначивши, що нормативна заборона голосувати як абсолютна санкція щодо всіх осіб, які відбувають покарання у тюрмах, незалежно від обставин у кожному випадку та тяжкості вчиненого злочину виходить за межі, встановлені у статті 3 Першого протоколу до Конвенції, адже така заборона несумісна з реабілітацією правопорушника як законослухняного члена суспільства й підриває авторитет закону. У цій справі заявник скаржився на те, що його позбавили права голосувати шляхом автоматичного застосування до нього загального обмеження виборчого права щодо засуджених, тоді як предметом спору у даній справі є оскарження позивачем нормативно-правового акту, а не наслідки застосування до нього цього акту.

У справі «Сільвер та інші проти Сполученого Королівства» заявник скаржився на необґрунтованість обмежень його кореспонденції, що виявилося у зупиненні тюремною адміністрацією листів до Міністра внутрішніх справ цієї країни. У рішенні в цій справі Європейським судом з прав людини встановлено порушення статті 8 Конвенції, а також невідповідність такого обмеження вимозі необхідності в демократичному суспільстві.

Європейський суд з прав людини зазначив, що втручання з боку держави у право засуджених чи осіб, які тримаються під вартою на повагу до їх кореспонденції, яке гарантує пункт 1 статті 8 Конвенції, може бути виправдано, тільки якщо було виконано умови пункту 2 цієї статті. Зокрема, щоб не суперечити статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод втручання має бути здійснене згідно із законом, мати законну мету і бути необхідним у демократичному суспільстві для досягнення цієї мети. Таке суперечитиме статті 8 Конвенції, якщо воно здійснюється не згідно із законом, не має однієї або кількох легітимних цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції, а також не є необхідним у демократичному суспільстві.

З огляду на обставини у справі «Сільвер та інші проти Сполученого Королівства» рішення Європейського суду з прав людини, прийняте в ній, також не підлягає застосуванню у даній справі, в якій суд здійснює перевірку законності та відповідності актам вищої юридичної сили нормативно-правового акта, а не наслідки його застосування до позивача.

Крім того, Порядок в оскаржуваній частині не суперечить законам України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і передбачає визначену законом можливість застосування відповідних обмежень, визначених законом, щодо користування засудженими мережею Інтернет, зокрема з огляду на індивідуальні ризики окремих засуджених.

У справі «Волохи проти України» Європейський суд з прав людини розглядав питання чи була виправданою постанова про накладення арешту на кореспонденцію заявників, що становила «втручання органів державної влади» у право заявників на повагу до їх кореспонденції, гарантоване статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і насамперед, чи було таке втручання згідно із законом. Заявники скаржились на відсутність національних засобів захисту, які б могли забезпечити відшкодування шкоди за незаконне втручання у їх право на повагу до кореспонденції, та стверджували, що вони не могли оскаржити постанову про накладення арешту на їх кореспонденцію, оскільки державні органи не були зобов`язані повідомити їх про вжиття таких заходів.

Обставин у справі «Волохи проти України» також відмінні від обставин у даній справі.

Разом з тим заслуговує на увагу суду рішення Європейського суду з прав людини в частині викладення ним висновків щодо необхідності дотримання вимог передбачуваності та якості норми права.

Так, Європейський суд з прав людини вказує, що норма права є передбачуваною, якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби, за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. Словосполучення «згідно із законом» не просто відсилає до національного законодавства, а й пов`язане з вимогою якості «закону», тобто вимогою дотримання принципу «верховенства права», про що прямо говориться в преамбулі Конвенції. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання. Отже, необхідно розглянути «якість» правових положень, які були застосовані в даній справі, зокрема необхідно визначити, чи достатньо чітко вони встановлюють обставини, за яких правоохоронні органи могли здійснювати перегляд кореспонденції заявників.

В контексті зазначених висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішенні «Волохи проти України», суд уважає, що Міністерством юстиції України при прийнятті Порядку в оскаржуваній частині дотримано вимоги «якості правової норми», оскільки пункт 2 розділу ІІ Порядку достатньо чітко встановлює обставини здійснення контролю користування засудженими мережею Інтернет.

Крім того, ці положення містять вимоги щодо вимоги пропорційності втручання у здійснення цього права, а саме ознайомлення адміністрації установи виконання покарань зі змістом вхідних та вихідних повідомлень у разі, якщо це необхідно з огляду на індивідуальні ризики окремих засуджених; видалення облікового запису електронної скриньки засудженого, якщо доступ до нього мали інші особи, обмеження доступу до поштових скриньок засудженим, які не надали логіни та паролі.

Доводи позивача, подані під час розгляду справи по суті, що існуюча редакція Порядку «Про затвердження Порядку організації надання засудженим доступу до глобальної мережі Інтернет» дає можливість адміністрації установи свавільно розпоряджатися своїм правом, наданим цим Порядком суд вважає безпідставним, оскільки оскарження дій адміністрації установи не є предметом розгляду даної справи.

За наведених обставин доводи позивача про те, що пункт 2 розділу ІІ Порядку організації надання засудженим доступу до глобальної мережі Інтернет, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 19.10.2017 №3233/5, є протиправним (порушує законні права та інтереси засудженого) і таким, що не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, є необґрунтованим, а тому вимога позивача про визнання Порядку в цій частині протиправним, таким, що не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, та нечинним не підлягає задоволенню судом.

Оскільки вимога позивача про визнання додатків №№1, 2, 3 до Порядку протиправними (порушує законні права та інтереси засудженого), такими, що не відповідають правовим актам вищої юридичної сили, і нечинними, є похідною від попередньої позовної вимоги, у задоволенні якої суд відмовляє, то ця вимога також не підлягає задоволенню судом.

У зв`язку з вищекладеним також відсутні підстави для задоволення вимоги позивача про зобов`язання Міністерства юстиції України внести зміни до Порядку організації надання засудженим доступу до глобальної мережі Інтернет, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 19.10.2017 №3233/5, щодо виправлення порушень прав людини, визначених Конституцією, Кримінально-виправним кодексом України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, а також про зобов`язання Міністерства юстиції України в 10-денний термін з дня набрання законної сили судовим рішенням резолютивну частину судового рішення про визнання положень та додатків до вищевказаного Порядку протизаконними та нечинними довести до відома установ виконання покарань та в порядку статті 8 Кримінально-виконавчого кодексу України засуджених громадян під їх особистий підпис.

Відтак, позовні вимоги в цілому є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

З огляду на відсутність підстав для вирішення питання про розподіл між сторонами судових витрат, зазначене питання судом не вирішується.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (Городищенська виправна колонія №96, 35341, с.Городище Рівненської області) до Міністерства юстиції України (01001, м.Київ, вул.Городецького, 13, код ЄДРПОУ 00015622) відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішенням суду може бути оскаржено за правилами встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст складено: 30.09.2019

Суддя А.С. Мазур