Рішення № 84615834, 30.09.2019, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

30 вересня 2019 р.справа № 400/1325/19 Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., за участю секретаря судового засідання Кафанової Г.Г.,

представників позивача: Білецького О.П., Кременецької Н.І.,

представника відповідача: не прибув,

у спрощеному позовному провадженні із повідомленням учасників справи, у відкритому судовому засіданні, розглянув адміністративну справу

за позовомприватного підприємства "Сузір`я Стрільця", вул. 1 Воєнна, 5, м. Миколаїв, 54003

до відповідачаГоловного управління ДФС у Миколаївській області, вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001

прочасткове скасування податкового повідомлення-рішення від 22.12.18 р. № 00117031402, скасування податкового повідомлення-рішення від 22.12.18 р. № 00117041402

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство "Сузір`я Стрільця" (надалі - позивач або ПП "Сузір`я Стрільця") звернулось з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області (надалі - відповідач або ГУ ДФС у Миколаївській області ), в якому просить суд:

1) визнати неправомірним висновок акту № 2681/14-29-14-02/24059297 про результати планової виїзної перевірки ПП "Сузір`я Стрільця" від 6 листопада 2018 р.;

2) скасувати податкове повідомлення-рішення від 22 грудня 2018 р. № 00117041402;

3) скасувати податкове повідомлення-рішення від 22 грудня 2018 р. № 00117031402 в частині зменшення суми від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на 138 114,0 грн.

Ухвалою суду від 8 травня 2019 р. у відкритті провадження в адміністративній справі щодо першої позовної вимоги відмолено (т. 2 а. с. 103-104).

Позивач вважає, що висновки ревізорів, викладені в акті перевірки підприємства, помилкові та ґрунтуються на невірному застосуванні податкового законодавства. Так, позивач заперечує завищення ним інших операційних витрат за рахунок віднесення до їх складу витрат на придбання паливно-мастильних матеріалів, так як вимоги відповідача підтвердити їх використання в господарській діяльності підприємства подорожніми листами, суперечать законодавству, до того ж оформлення подорожніх листів є необов`язковим. Що стосується завищення собівартості продукції, за рахунок віднесення до її складу податку на додану вартість (надалі - ПДВ) по операціях з придбання сільськогосподарської продукції у підприємств-виробників, то в силу приписів розділу ХХ підрозділу 2 п. 152 Податкового кодексу України (надалі - ПК України), такі операції оподатковуються ПДВ, але подальший експорт придбаного товару звільнений від оподаткування цим податком, а тому сума ПДВ повинна включатись до собівартості продукції, як непрямий податок.

Відповідач адміністративний позов не визнав і просив в його задоволенні відмовити. Перевіркою встановлено, що протягом 2015-2018 р.р. позивач здійснив списання паливно-мастильних матеріалів (бензину) на підставі відповідних актів, але інформація, відображена в цих актах, не доводить використання списаного пального саме в господарській діяльності ПП "Сузір`я Стрільця". Крім того, позивач не подав подорожні листи або інші документи первинного обліку, які б підтверджували, що списане пальне було використано в його господарській діяльності. Також відповідач встановив, що в 2015 р. позивач закупив сільськогосподарську продукцію у підприємств-виробників, яка в подальшому була реалізована нерезидентам. Сума ПДВ в розмірі 2 600 460,90 грн. була включена позивачем до складу податкового кредиту та одночасно віднесена до собівартості реалізованої продукції, що суперечить вимогам ПК України (т. 2 а. с. 127-130).

Позивач подав відповідь на відзив, в якій зазначив, що обов`язок доводити використання паливно-мастильних матеріалів не в господарській діяльності платника податків покладено саме на відповідача, але акт перевірки таких доказів не містить, а тому висновки ГУ ДФС у Миколаївській області в цій частині бездоказові. Сільськогосподарська продукція придбана у виробників за ціною, яка включає ПДВ, але у зв`язку з її подальшою реалізацією нерезидентам, що звільнено від оподаткування ПДВ, цей податок включається у первинну вартість виробленої продукції (собівартість) (т. 2 а. с. 133-138).

Позовна заява залишалась без руху, у зв`язку з її невідповідністю вимогам Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) (т. 2 а. с. 103-104).

Справа розглянута за правилами спрощеного позовного провадження із повідомленням учасників справи.

В судовому засіданні представники позивача підтримали свої доводи, викладені в заявах по суті справи.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, про час та місце його проведення був повідомлений належним чином, у зв`язку з чим справа розглянута за його відсутності (т. 3 а. с. 68).

Вирішуючи спір, суд враховує наступне.

ГУ ДФС у Миколаївській області провело планову виїзну перевірку ПП "Сузір`я Стрільця", результати якої викладені в акті від 6 листопада 2018 р. № 2681/14-29-14-02/24059297 (надалі - Акт перевірки) (т. 1 а. с. 16-67).

У висновку Акту перевірки вказано на порушення позивачем:

- ст. 14 п. 14.1. пп. 14.1.36., ст. 44 п. 44.1., п. 44.2., ст. 134 п. 134.1. пп. 134.1.1., ст. 135 п. 135.1. ПК України, в результаті чого занижений податок на прибуток на загальну суму 576 058,0 грн.;

- ст. 14 п. 14.1. пп. 14.1.36., ст. 44 п. 44.1., п. 44.2., ст. 134 п. 134.1. пп. 134.1.1., ст. 135 п. 135.1. ПК України, внаслідок чого завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 294 311,0 грн.

10 грудня 2018 р. позивач подав заперечення на Акт перевірки, які 20 грудня 2018 р. розглянуті відповідачем та залишені без задоволення (т. 1 а. с. 68-83).

22 грудня 2018 р. ГУ ДФС у Миколаївській області прийняло податкові повідомлення-рішення:

- № 00117031402, яким позивачу зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на 294 311,0 грн.;

- № 00117041402, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток на 576 058,0 грн. та застосовано штраф в розмірі 19 433,75 грн. (т. 1 а. с. 87-88).

Не погодившись з цими рішеннями, 25 січня 2019 р. позивач подав скаргу до ДФС України, яка своїм рішенням від 26 березня 2019 р. відмовила в її задоволенні (т. 1 а. с. 89-103).

Як слідує з Акту перевірки, відповідач вважає, що позивач завищив свої витрати на суму списаних паливно-мастильних матеріалів, так як відсутні докази того, що позивач використав ці паливно-мастильні матеріали у власній господарській діяльності. На переконання відповідача, доказами цього повинні бути подорожні листи, які містять опис маршруту автомобіля.

Суд знаходить такі висновки відповідача помилковими.

Відповідно до ст. 4 п. 4.1. пп. 4.1.4. ПК України, одним з принципів податкового законодавства є презумпція правомірності рішень платника податку.

Стаття 77 ч. 2 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В контексті наведених норм, суд відзначає, що суб`єкт владних повноважень не має права перекладати на платника податків обов`язок доведення правомірності своїх дій, як це відбулось в даному випадку. Якщо відповідач дійшов висновку про те, що позивач використав паливно-мастильні матеріали не у власній господарській діяльності, він повинен навести докази цього, які здобуті під час перевірки платника податків та зафіксовані в акті перевірки. Замість цього, відповідач обмежився лише констатуванням того, що надані позивачем документи первинного обліку не дають змоги встановити використання паливно-мастильних матеріалів у господарській діяльності ПП "Сузір`я Стрільця".

Суд враховує, що позивач надав накази на відрядження, посвідчення про відрядження та звіти про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, які свідчать, що паливно-мастильні матеріали були списані на відрядження директора ПП "Сузір`я Стрільця", так як дати відряджень співпадають із датами актів списання паливно-мастильних матеріалів (т. 1 а. с. 105-146, т. 2 а. с. 139-253, т. 3 а. с. 1-66).

Поза увагою відповідача залишилось і те, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо усунення надмірного державного регулювання у сфері автомобільних перевезень" від 5 липня 2011 р. № 3565-VI, були внесені зміни до Законів України "Про автомобільний транспорт" і "Про дорожній рух", а також Кодексу України про адміністративні правопорушення, з яких виключили норми про подорожні листи та відповідальність за їх відсутність. З прийняттям Державною службою статистики України наказу від 19 березня 2013 р. № 95 "Про визнання таким, що втратив чинність, наказу Державного комітету статистики України від 17 лютого 1998 року № 74 "Про затвердження типової форми первинного обліку роботи службового легкового автомобіля та Інструкції про порядок її застосування", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 березня 2013 р. за № 521/23053, втратив чинність нормативний документ, який передбачав обов`язковість ведення подорожнього листа службового автомобіля.

Таким чином, у період охоплений перевіркою позивача - 2015-2018 р.р., ведення подорожнього листа було необов`язковим, а тому відповідач не може вимагати від позивача подання документів, які він не зобов`язаний складати.

З урахуванням викладеного, позивач правомірно включав до складу своїх витрат протягом 2015-2018 р.р. вартість списаних на відрядження паливно-мастильних матеріалів.

Іншою обставиною, з якою відповідач пов`язує порушення позивачем вимог ПК України, є те, що останній в 2015 р. закупив у підприємств-виробників сільськогосподарську продукцію, яку в подальшому реалізував нерезидентам, а суму ПДВ в розмірі 2 600 460,90 грн. включив до складу податкового кредиту відповідного періоду та одночасно цю ж суму ПДВ включено до складу собівартості реалізованої продукції.

Протягом липня-грудня 2015 р. ПП "Сузір`я Стрільця" придбало сільськогосподарську продукцію у підприємств-виробників на загальну суму 15 602 765,99 грн., в тому числі ПДВ 2 600 461,0 грн. Сума податку була включена до складу податкового кредиту у відповідні періоди. Придбаний товар в той же період позивач експортував нерезидентам (т. 1 а. с. 151-250, т. 2 а. с. 1-93).

Відповідно до розділу ХХ підрозділу 2 п. 152 абз. 1 ПК України, тимчасово до 31 грудня 2017 року включно від оподаткування податком на додану вартість звільняються операції з постачання на митній території України зернових культур товарних позицій 1001 - 1008 згідно з УКТ ЗЕД та технічних культур товарних позицій 1205 і 1206 00 згідно з УКТ ЗЕД, крім першого постачання таких зернових та технічних культур сільськогосподарськими підприємствами - виробниками та підприємствами, які безпосередньо придбали такі зернові та технічні культури у сільськогосподарських підприємств - виробників.

Дана норма втратила чинність з 1 січня 2016 р. із набранням чинності Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" від 24 грудня 2015 р. № 909-VIII, але була діючою на час виникнення спірних правовідносин.

Отже, перше постачання зернових та технічних культур підприємствами, які безпосередньо придбали такі зернові та технічні культури у сільськогосподарських підприємств - виробників, не звільнені від оподаткування ПДВ, а тому їх оподаткування здійснюється на загальних підставах, відповідно, включення позивачем ПДВ по таких господарських операціях до складу податкового кредиту є правомірним і узгоджується з вищенаведеними приписами ПК України.

Операції з вивезення в митному режимі експорту зернових та технічних культур, зазначених в абзаці першому цього пункту, звільняються від оподаткування податком на додану вартість (розділ ХХ підрозділу 2 п. 152 абз. 2 ПК України).

Відповідно до ст. 198 п. 198.5. пп. "б" ПК України в редакції яка діяла в 2015 р., платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, відповідні податкові накладні за товарами/послугами, необоротними активами, під час придбання або виготовлення яких суми податку були включені до складу податкового кредиту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання - починають використовуватися в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу).

В даному спорі має місце ситуація, коли позивач придбав товари в оподатковуваних ПДВ операціях та повинен був включити ПДВ, сплачений в ціні таких товарів, до складу податкового кредиту, але подальший експорт цих же товарів за правилами розділу ХХ підрозділу 2 п. 152 абз. 2 ПК України, вже звільнений від оподаткування ПДВ, а тому за приписами ст. 198 п. 198.5. ПК України, позивач повинен був здійснити умовний продаж (нарахувати умовні податкові зобов`язання), щоб компенсувати первинно сформований податковий кредит.

Як визначено п. 9 абз. 5 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 "Запаси" (надалі - П(С)БО № 9), затвердженого наказом Міністерства фінансів України 20 жовтня 1999 р. № 246, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 2 листопада 1999 р. за № 751/4044, первісною вартістю запасів, що придбані за плату, є собівартість запасів, яка складається з таких фактичних витрат: суми непрямих податків у зв`язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству/установі.

ПДВ є непрямим податком і в даній справі він був нарахований на товари, подальший експорт яких звільнений від оподаткування ПДВ, а тому позивач цілком обґрунтовано включив всю суму ПДВ до складу собівартості виготовленої ним продукції.

Таким чином, судом не встановлено порушень податкового законодавства з боку позивача і його позовні вимоги підлягають повному задоволенню.

Відповідно до ст. 132 ч. 1, 3 п. 1 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. В свою чергу до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Судовий збір позивачем сплачено в розмірі 11 004,10 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 180 від 3 травня 2019 р. (т. 1 а. с. 4).

Позивач подав заяву, в якій просив присудити йому витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 600,0 грн. До заяви додані договір про надання правової (правничої) допомоги № 2019/04/SC від 22 квітня 2019 р., акт № АП-00000006 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 27 червня 2019 р., копія платіжного доручення № 257 від 8 липня 2019 р. на суму 4 600,0 грн., сплачену ПП "Сузір`я Стрільця" адвокату Білецькому О.П., який представляв інтереси позивача в цій справі (т. 3 а. с. 77-80).

Відповідно до акту № АП-00000006 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 27 червня 2019 р., витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 600,0 грн. складаються з: надання консультації - 1 година, вартість 400,0 грн.; формування та узгодження правової позиції - 1 година, вартість 400,0 грн.; підготовка відповіді на відзив - 4 години, вартість 3 200,0 грн.; участь в судовому засіданні - 600 грн.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ст. 134 ч. 7 КАС України).

Відповідач заперечив проти обґрунтованості розміру заявлених позивачем до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу (т. 3 а. с. 82-83). По суті відповідачем зазначено, що така послуга, як "формування та узгодження правової позиції", не підпадає під визначення видів адвокатської діяльності, а тому не може включатись до вартості витрат на професійну правничу допомогу. Крім того, позовна заява подана самим позивачем, а не адвокатом.

Відповідно до ст. 134 ч. 5 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Суд не вважає, що 4 600,0 грн. є вочевидь завищеною платою за послуги адвоката. Що стосується зауважень відповідача, то слід зазначити, що в незалежності від формулювання послуги, а саме "формування та узгодження правової позиції", така діяльність охоплюється поняттям "інші види правової допомоги", під якими ст. 1 ч. 1 п. 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" розуміє види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Що стосується подання позовної заяви, то відповідно до акту № АП-00000006 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 27 червня 2019 р., така послуга і не включалась у вартість професійної правничої допомоги.

Згідно із ст. 139 ч. 1 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З урахуванням викладеного, суд присуджує позивачу судові витрати у виді судового збору в сумі 11 004,10 грн. і 4 600,0 грн. витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. ст. 2, 19, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов приватного підприємства "Сузір`я Стрільця" (вул. 1 Воєнна, 5, м. Миколаїв, 54003, ЄДРПОУ 24059297) до Головного управління ДФС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, ЄДРПОУ 39394277,) задовольнити.

2. Податкове повідомлення-рішення від 22 грудня 2018 р. № 00117041402, скасувати повністю.

3. Податкове повідомлення-рішення від 22 грудня 2018 р. № 00117031402, скасувати в частині зменшення суми від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на 138 114,0 грн. В частині зменшення суми від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на 156 197,0 грн. податкове повідомлення-рішення від 22 грудня 2018 р. № 00117031402 залишити без змін.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, ЄДРПОУ 39394277) на користь приватного підприємства "Сузір`я Стрільця" (вул. 1 Воєнна, 5, м. Миколаїв, 54003, ЄДРПОУ 24059297) судові витрати в загальному розмірі 15 604,10 грн. (п`ятнадцять тисяч шістсот чотири гривень десять копійок), які складаються з судового збору в розмірі 11 004,10 грн. (одинадцять тисяч чотири гривні десять копійок) та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4 600,0 грн. (чотири тисячі шістсот гривень).

5. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя А. О. Мороз