Рішення № 84569625, 17.09.2019, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 ел.пошта : inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"17" вересня 2019 р. Cправа №902/261/19

Господарський суд Вінницької області у складі судді Нешик О.С., при секретарі судового засідання Шаравській Н.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Заступника керівника Вінницької місцевої прокуратури, м.Вінниця в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті, м.Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Оріон", м.Вінниця

про стягнення 11502,18 грн шкоди

учасники процесу:

прокурор: Самборська Я.А., сл.посвдічення;

представника позивача: Гончаренко І.В., діє на підставі довіреності;

представник відповідача: Піпко А.М., діє на підставі довіреності.

В С Т А Н О В И В :

В провадженні Господарського суду Вінницької області перебуває справа №902/261/19 за позовом Заступника керівника Вінницької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Оріон" 11502,18 плати за проїзд автомобільними дорогами.

Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор зазначає, що посадовими особами Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області виявлено факт перевезення відповідачем вантажу з перевищенням транспортним засобом нормативних вагових параметрів. При цьому перевезення здійснювалося без оформлення дозволу, що дає право на рух автомобільними дорогами України. Вказане стало підставою для нарахування відповідачу плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування.

25.04.2019 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву № 49 від 22.04.2019 (вх. №02.1-34/3658/19) в якому останній просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог та закрити провадження у справі. Мотивуючи свою процесуальну позицію останній, поміж іншого зазначає, що не визнає порушень щодо перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів при транспортуванні вантажів 17.05.2019. Так, за твердженням відповідача загальна вага транспортного засобу з товаром на дату проведення зважування становила 38 528 кг. При визначенні вказаної маси останнім враховано загальну вагу автотранспортних засобів за технічними документами та загальну вагу товару за товарно транспортною накладною. Разом з тим, відповідач вказує, що під час проведення габаритно-вагового контролю автопоїзду показниками приладу для зважування загальна маса автомобіля становила нібито 41.251т.

Додатково відповідач вказує, що в наданому позивачем в якості доказу чеку зважування з печаткою ДАК «Автомобільні дороги України» та ДП «Вінницький облавтодор» на іноземній мові незрозуміло що надруковано; не вказано назву типу пристрою, що роздрукував зазначений «чек»; не зазначено назву транспортного засобу на якому знаходився вантаж; відсутні відомості про працівника який проводив зважування.

У відповідь на відзив, 15.05.2019, від прокурора надійшли пояснення № 91/3979 вих19 від 10.05.2019 в яких останніх зазначає, що відповідно до чеку зважування від 17.05.2018 загальна вага транспортного засобу Volvo з реєстраційним номером НОМЕР_1 становила 41,250т. При цьому зважування транспортного засобу відбувалося спеціально вимірювальною технікою, яка відповідно до Свідоцтва № 34-00/3987 про повірку засобу вимірювальної техніки відповідає вимогам ГОСТ 29329-92. Отже, на переконання прокурора, позовні вимоги є обґрунтовані та підтверджені матеріалами справи, а відтак мають бути задоволені судом.

03.06.2019 до суду надійшло заперечення представника відповідача відносно відповіді на відзив проти позову, в яких зауважено про відсутність в довідці № 0004298 від 17.05.2018 та в будь-якому іншому документі відомостей, що габаритно-ваговий контроль здійснено засобом вимірювальної техніки № 34-00/3987 від 11.08.2017. Тоді як позивач надає свідоцтво про повірку означеної техніки. Окрім того, представник відповідача зазначає про невірність проведеного позивачем розрахунку, зокрема щодо зазначення відомостей відносно пройденого маршруту руху транспортного засобу (128 км).

Під час судового засідання, 01.08.2019, судом постановлено закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 16.09.2019.

На визначену судом дату з`явилися прокурор та представники обох сторін.

За результатами судового засідання, 16.09.2019, судом оголошено про вихід до нарадчої кімнати для ухвалення рішення та орієнтовний час проголошення його вступної та резолютивної частин.

На оголошення вступної та резолютивної частин рішення суду учасники справи не з`явились.

Розглянувши подані документи і матеріали даної справи, з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, заслухавши пояснення учасників справи, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

14.05.2018 начальником Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області затверджено щотижневий графік проведення рейдових перевірок, які здійснюються Управлінням Укртрансбезпеки у Вінницькій області у період 14.05.2018-20.05.2018 (а.с.39).

Згідно вказаного графіку, Управлінням Укртрансбезпеки у Вінницькій області видано направлення на рейдову перевірку № 009203 від 14.05.2018 з 14.05.2018 до 20.05.2018 на автодорогах: М-21 Виступовичі-Житомир-Могилів-Подільський 243 км - 418 км та М-21 Виступовичі-Житомир-Могилів-Подільський 286 км.

На підставі наведених розпорядчих документів посадовими особами Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області було проведено габаритно-ваговий контроль транспортного засобу, що належать на праві власності ТОВ "Торговий дім "Оріон".

При цьому, як було встановлено в ході судового розгляду справи, зважування транспортного засобу відповідача проводилося на пункті габаритно-вагового контролю, що знаходиться на автодорозі М/21 Виступовичі-Житомир-Могилів-Подільський 286км. Зважування відбувалось з використанням спеціально вимірювальної техніки, а саме ваг пересувних автомобільних, тип Cheklode freeweigh, зав.№ 008211, виробництва "Central Weighing", Англія.

Відповідно до Свідоцтва №34-00/3987 про повірку засобу вимірювальної техніки №34-00/3987, яке чинне до 11.08.2018, вищеозначений засіб вимірювання відповідає вимогам ГОСТ 29329-92.

Так, 17.05.2018, на автодорозі Виступовичі-Житомир-Могилів-Подільський 286км було проведено перевірку додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт від час виконання перевезень вантажів автомобільним транспортом - тягачем марки Volvo, модель FH 400, реєстраційний номер НОМЕР_1 з причіпом марки Pacton, модель Т3001, реєстраційний номер НОМЕР_3 , про що складено відповідний Акт (а.с.30).

Під час перевірки виявлено наступні порушення: "здійснював перевезення вантажу згідно ТТН №СТ-0000242 від 17.05.2018 з перевищенням вагових обмежень, без оформлених документів, перелік яких визначений ст.48 Закону України "Про автомобільний транспорт", а саме: дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України. Повна маса дозволена 40т, фактична 41,25т, перевищення фактичного навантаження на одиничну вісь дозволена маса 11т, фактична 15,15т".

Водночас слід зазначити, що водій транспортного засобу з означеним Актом ознайомлений, однак від пояснень відмовився.

Таким чином, в результаті здійснення габаритно-вагового контролю посадовою особою Укртрансінспекції, що проводила габаритно-ваговий контроль складено Довідку № 0004298 від 17.05.2018.

На підставі одержаних показників посадовою особою Укртрансінспекції оформлено Акт № 0009998 від 17.05.2018 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів. При цьому вказано, що осьові навантаження фактично становлять: 7,75т; 15,15т; 18,35т; повна маса транспортного засобу 41,25 тонн. Тоді як нормативно допустимі границі наступні: 11,0т; 11,0т; 22,0т; повна маса транспортного засобу 40,0 тонн (а.с.31).

Таким чином, навантаження на одиничну вісь перевищило нормативно встановлені параметри допустимих вагових параметрів на 37.7 %, тоді як загальну масу транспортного засобу перевищено на 3,1 %.

До вказаного Акту управлінням Укртрансбезпеки у Вінницькій області складено розрахунок плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування № 9998 від 17.05.2018 р. на суму 372,48 євро, що згідно з офіційним курсом Національного банку України станом на 17.05.2018 складає 11504,18 грн. В розрахунку, з посиланням на ТТН № СТ-0000242 від 17.05.2018, також вказано пройдену відстань транспортного засобу, яка становить 128 км по маршруту: м.Житомир - м.Вінниця (а. с. 33).

24.05.2019 управлінням Укртрансбезпеки у Вінницькій області на адресу ТОВ "Торговий дім "Оріон" направлено повідомлення з пропозицією з`явитися 12.06.2018 для участі у розгляді справи щодо порушення законодавства про автомобільний транспорт 17.05.2018 (автомобіль Volvo АВ8456СО).

12.06.2019 відносно ТОВ "Торговий дім "Оріон" внесено припис № 0033654 щодо усунення порушень законодавства про автомобільний транспорт, який супровідним листом управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області №19/2093/18 від 14.06.2019 направлено на адресу відповідача.

Разом з тим, відповідач на вказаний припис не відреагував, визначену до сплати суму за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування не сплатив.

12.03.2019 Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області звернулося з листом № 20/1041-19 до Вінницької місцевої прокуратури з проханням розглянути можливість представництва інтересів держави в особі Укртрансбезпеки в суді з питання стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування. Обґрунтовуючи вказане звернення останній зазначає про відсутність у нього адміністративної процесуальної дієздатності для подання даного позову та брак коштів для сплати судового збору за подання відповідних позовних заяв (а.с. 24-27).

В подальшому прокурором було направлено лист №91/2431вих19 від 20.03.2019 до Державної служби України з безпеки на транспорті з повідомленням про підготовлення позовної заяви в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті до товариства з обмеженою відповідальністю ТОВ "Торговий дім "Оріон" про стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування великоваговим транспортним засобом в розмірі 11 502,18 грн.

З урахуванням вищевикладеного, заступник керівника Вінницької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку наявності у прокурора підстав для звернення з даним позовом в інтересах позивача до суду суд враховує наступне.

За змістом частини 3 статті 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Статтею 53 ГПК України визначено участь у судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Так, відповідно до ч.ч. 3-5 ст.53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Так, відповідно до ч.1, абз.1 ч.3 та абз.1 ч.4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Оскільки "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17).

Так, в даній справі, прокурором обґрунтовуючи порушення інтересів держави, що зумовило звернення з даним позовом до суду зазначено, що несплата відповідачем коштів за проїзд автомобільним дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, призводить до ненадходження коштів до спеціального фонду Державного бюджету України та відповідно, до зменшення коштів на фінансування розвитку мережі та утримання автомобільних доріг загального користування, що суттєво порушує економічні інтереси держави, виникає необхідність захисту інтересів держави.

Аналіз положень частин 3-5 статті 53 ГПК України у взаємозв`язку зі змістом частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1)якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

При цьому, як зазначено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 26 лютого 2019 року у справі №905/803/18, перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі №924/1237/17).

В даній справі прокурор обґрунтовуючи підстави звернення за даним позовом до суду в інтересах позивача зазначає, що Державною службою України з безпеки на транспорті за наявності підстав, жодних заходів щодо захисту інтересів держави з метою надходження коштів до Державного бюджету України не вжито, що підтверджується листом управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області від 12.03.2019 № 20/1041-19.

В ході судового розгляду судом встановлено, що до моменту звернення Прокурора з даним позовом до Господарського суду Вінницької області, а також після подання Прокурором позову, Державна служба України з безпеки на транспорті, в особі якої звернувся Прокурор - Позивач, не звертався до суду з позовом про стягнення з Відповідача на користь держави плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні периметри, яких перевищують нормативні. Окрім того, останнім не вживалися заходи направлені на врегулювання, будь-яким іншим чином, питання щодо стимулювання відповідача до виплати нарахованої плати.

Таким чином, дії позивача свідчать саме про пасивність поведінки останнього, який, розуміючи порушення інтересів Держави та маючи відповідні повноваження для їх захисту, за відповідним захистом не звертався.

Також, варто зазначити, що прокурор у цій справі звернувся до суду за захистом інтересів держави Україна, а не конкретного органу державної влади, яким є Позивач. Додатково суд враховує, що в матеріалах справи містяться докази дотримання Прокурором частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" щодо попереднього повідомлення відповідного органу державної влади про звернення з даним позовом до суду. Зокрема Прокурор повідомив про це Позивача листом від 20.03.2019 №91/2431вих19(а. с.23).

З огляду на все вищевказане суд приходить до висновку, що Прокурор довів належними та допустимими доказами неможливість реалізації захисту інтересів держави самим Позивачем, яке зумовлене об`єктивною причиною, а саме не здійснення захисту інтересів держави уповноваженим органом.

Враховуючи встановлені обставини суд зазначає наступне.

Реалізація державної політики у сфері автомобільного транспорту здійснюється через центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, зокрема: державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм та стандартів на автомобільному транспорті; габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування (ст. 6 Закону України "Про автомобільний транспорт").

Відповідно до п. 3 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1567 від 08.11.2006 (далі - Порядок №1567), органами державного контролю на автомобільному транспорті є Укртрансбезпека, її територіальні органи.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №103 (далі - Положення), Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.

Відповідно до ст.1 З.У. "Про автомобільний транспорт", рейдова перевірка (перевірка на дорозі) - перевірка транспортних засобів суб`єкта господарювання на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, контрольно-вагові комплекси та інші об`єкти, що використовуються суб`єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту).

Частиною 17 ст.6 З.У. "Про автомобільний транспорт", рейдові перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України. У разі проведення позапланових і рейдових перевірок автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується.

При цьому механізм здійснення габаритно-вагового контролю великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, що використовуються на автомобільних дорогах загального користування визначається відповідним Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 №879 (далі по тексту також - Порядок № 879).

Так, відповідно до п.4 Порядку № 879, робота пунктів габаритно-вагового контролю в частині організації та проведення робіт із зважування транспортних засобів забезпечується Укртрансбезпекою, її територіальними органами, службами автомобільних доріг в Автономній Республіці Крим, областях та м. Севастополі і підприємствами, визначеними в установленому законодавством порядку.

Габаритно-ваговий контроль, крім документального, здійснюється виключно в пунктах габаритно-вагового контролю посадовими особами та/або працівниками відповідних органів (п. 6 Порядку № 879).

Пунктом 7 Порядку № 879 визначено, що місце розташування стаціонарного пункту та схема організації дорожнього руху під час під`їзду до пункту та виїзду з нього визначаються Укртрансбезпекою та її територіальними органами і погоджуються з власниками автомобільних доріг та уповноваженими підрозділами Національної поліції.

Згідно до п.12 Порядку № 879, вимірювальне і зважувальне обладнання для здійснення габаритно-вагового контролю повинне утримуватись у робочому стані; періодично проводиться повірка (метрологічна атестація) такого обладнання з подальшим клеймуванням (пломбуванням) та видачею відповідного свідоцтва спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології.

Так, в матеріалах справи міститься чинне до 11.08.2018 свідоцтво державного підприємства "Всеукраїнський державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів" № 34-00/3987 про повірку засобу вимірювальної техніки, а саме ваг пересувних автомобільних, тип Cheklode freeweigh, зав.№ 008211, виробництва "Central Weighing", Англія. Вказане свідоцтво засвідчує відповідність означеного засобу вимірювання вимогам ГОСТ 29329-92.

Таким чином, суд констатує, що на момент здійснення габаритно-вагового контролю транспортного засобу відповідача ваги відповідали всім законодавчо визначених вимогам.

При цьому в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували протилежне, зокрема щодо здійснення габаритно-вагового контролю транспортного засобу відповідача іншою вимірювальною технікою.

Щодо проведеного габаритно-вагового контролю суд зазначає наступне.

Відповідно до п.18 Порядку № 879, за результатами габаритно-вагового контролю на стаціонарному або пересувному пункті водієві транспортного засобу видається довідка про здійснення габаритно-вагового контролю із зазначенням часу і місця його здійснення.

Пунктом 21 Порядку № 879 визначено, що у разі виявлення факту перевищення хоча б одного вагового та/або габаритного нормативного параметра більш як на 2 відсотки подальший рух транспортного засобу забороняється до внесення плати за його проїзд автомобільними дорогами загального користування (далі - плата за проїзд). Плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, що рухався без відповідного дозволу, здійснюється у подвійному розмірі за пройдену частину маршруту по території України.

Згідно з пунктом 22.5 Правил дорожнього руху, (затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, з наступними змінами), за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Національною поліцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м.

Осі слід вважати здвоєними або строєними, якщо відстань між ними (суміжними) не перевищує 2,5 м.

Разом з тим, відповідачем не дотримано вимоги вказаного нормативного акту, що відображено у складених відносно відповідача документах: довідці про результати здійснення габаритно - вагового контролю, акті про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів.

При цьому суд враховує, що водій транспортного засобу, відносно якого проводилася перевірка, відмовився від підписання Акта про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів № 0009998 від 17.05.2018. Водночас водієм і не зазначено зауважень щодо відомостей вказаних в Акті, а також щодо процедури проведення габаритно-вагового контролю.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 та 4 статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше семи відсотків.

У статті 33 Закону України "Про автомобільні дороги" передбачено, що рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Частина 2 статті 29 Закону України "Про дорожній рух" встановлює, що з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів, участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Водночас відповідно до п.22.5 Правил дорожнього руху, рух транспортних засобів та їх составів з навантаженням на одиночну вісь понад 11 т, здвоєні осі - понад 16 т, строєні осі - понад 22 т або фактичною масою понад 40 т (для контейнеровозів - навантаження на одиночну вісь - понад 11 т, здвоєні осі - понад 18 т, строєні осі - понад 24 т або фактичною масою понад 44 т, а на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - понад 46 т) у разі перевезення подільних вантажів автомобільними дорогами забороняється.

Зазначене положення виключає можливість одержання дозволу на рух транспортного засобу та його составу з наведеним вище навантаженням.

Разом з тим, суд зауважує, що неможливість одержання вказаного дозволу не наділяє перевізника правом його здійснення без такого дозволу, а імперативно забороняє рух транспортного засобу та його составу з вказаним навантаженням. При цьому, особа не звільняється від відповідальності за завдані державі збитки внаслідок руйнування автомобільних доріг.

Відповідно до п.п.8.1, 8.2 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.97 № 363, типи та кількість рухомого складу, потрібного для виконання перевезень вантажів, визначаються Перевізником залежно від обсягу і характеру перевезень. Перевізник зобов`язаний забезпечувати своєчасну подачу справного рухомого складу, придатного для перевезення вантажів відповідно до заявки (разового замовлення) та такого, що відповідає санітарним нормам.

З викладеного слідує, що саме на перевізника покладено відповідальність щодо здійснення розрахунку ваги вантажу, з дотриманням відповідних законодавчо встановлених вимог, для визначення кількості рухомого складу потрібного для його перевезення.

Таким чином, відповідач не був позбавлений можливості вжити заходів направлених на попередження обставин щодо перевантаження в т.ч. на вісь , шляхом зменшення загальної кількості вантажу в транспортному засобу та його составі, збільшивши при цьому кількість рухомого складу.

При цьому суд критично оцінює твердження відповідача про невідповідність відомостей зазначених під час зважування транспортного засобу відносно його ваги, а саме 41.251 т, оскільки згідно товарно транспортної накладної та технічних документів на автотранспортний засіб його загальна вага становила 38 528 кг.

Так, наведений відповідачем спосіб визначення загальної маси транспортного засобу, в розуміння пп 5-1 п. 2 Порядку № 879, а саме шляхом додавання власної маси транспортного засобу та маси вантажу є документально габаритно-ваговим контролем.

Тоді як в даному випадку позивачем проведено точний габаритно-ваговий контроль, що відповідно до пп 11 п. 2 Порядку № 879 - це визначення габаритно-вагових параметрів транспортного засобу на стаціонарному або пересувному пункті.

Також матеріалами справи спростовується позиція відповідача відносно неправомірності нарахування плати за проїзд після 286 км а/д М21 Виступовичі-Житомир-Могилів-Подільський (місця проведення габаритного зважування). Обґрунтовуючи дане твердження останній зазначає, що плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, що рухався без відповідного дозволу, здійснюється у подвійному розмірі за пройдену частину маршруту по території України.

Суд зауважує, що нарахування плати лише за пройдену частину маршруту по території України здійснюється за умови виконання перевізником приписів п. 23 Порядку №879, згідно якого власник великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу або уповноважена ним особа має право привести габаритно-вагові параметри транспортного засобу у відповідність з установленими нормативами шляхом часткового розвантаження, перевантаження на інший транспортний засіб або у будь-який інший спосіб.

Водночас в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження виконання відповідачем вищезазначених приписів Порядку №879.

З огляду на викладене, зазначена у розрахунку № 998 від 17.05.2018 відстань обраховувалася посадовими особами управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області з врахуванням відстані між пунктом завантаження (м. Житомир, вул. Корольова, 150-А) та пунктом розвантаження (м.Вінниця).

Таким чином, суд погоджується, що визначена посадовою особою контролюючого органу пройдена транспортним засобом відстань, а саме 128 км є обґрунтованою та вірною.

Щодо визначеного до стягнення розміру плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, суд бере до уваги наступне.

Згідно із п.27 Порядку № 897 плата за проїзд автомобільними дорогами загального користування справляється з транспортних засобів вітчизняних та іноземних власників, у тому числі тих, що визначені у статті 5 Закону України "Про єдиний збір", який справляється у пунктах пропуску через державний кордон України, справляється у разі виявлення факту перевищення їх фактичних параметрів над параметрами, які враховувалися під час встановлення розміру єдиного збору в пунктах пропуску через державний кордон, де відсутні вагові комплекси, та з транспортних засобів, які виїжджають за межі України і на які, в установленому порядку, не отримано дозвіл на рух або не внесено плату за проїзд. Плата за проїзд справляється в національній валюті за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком на день проведення розрахунку.

Відповідно до пункту 30 Порядку №879 плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу справляється за встановленими ставками залежно від маси такого транспортного засобу, навантаження на вісь (осі), габаритів та протяжності маршруту за формулою: П = (Рзм + Рнв + Рг) х В, де П - розмір плати за проїзд; Рзм - розмір плати за перевищення загальної маси транспортного засобу за 1 кілометр проїзду; Рнв - розмір плати за перевищення навантаження на вісь (осі) (за одиничну + за здвоєну + за строєну) транспортного засобу за 1 кілометр проїзду; Рг - розмір плати за перевищення габаритів (за висоту + за ширину + за довжину) транспортного засобу за 1 кілометр проїзду; В - відстань перевезення, кілометрів. Осі вважаються здвоєними або строєними, якщо відстань між зближеними (суміжними) осями не перевищує 2,5 метра.

Пунктом 31 Порядку №879 передбачено, що при визначенні розміру плати за проїзд транспортних засобів з осьовим сполученням більше трьох береться до рахунку схема, що спричиняє більші руйнування доріг з комбінацій одно-, двох- та трьохосьових сполучень, а найбільша сума навантаження на суміжні осі припадає на максимальну колісну формулу.

Для строєних осей з одиночними шинами плата за перевищення допустимих навантажень на вісь (осі) збільшується у два рази.

За правилами пункту 31-1 Порядку № 879 якщо рух здійснюється без відповідного дозволу або внесення плати за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, така плата визначається за пройдену частину маршруту по території України або за частину, яку перевізник має намір проїхати, у разі перевищення нормативу хоча б одного вагового або габаритного параметру: до 10 відсотків - у подвійному розмірі; на 10-40 відсотків - у потрійному розмірі; більше як на 40 відсотків - у п`ятикратному розмірі. У разі перевищення кількох нормативів вагових або габаритних параметрів плата за проїзд визначається, виходячи з параметру з найбільшим перевищенням. Перевізник зобов`язаний протягом 30 календарних днів з моменту визначення плати внести її та повідомити про це відповідний територіальний орган Укртрансбезпеки.

Розмір плати за проїзд визначається у відповідності до Ставок плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 № 879, та становить, зокрема, для великовагових транспортних засобів (за загальну масу), від 40 до 44 тонн включно - за ставкою 0,10 Євро за кожен кілометр відстані; від 44 до 52 тон включно - за ставкою 0,20 Євро за кожен кілометр відстані.

Перевіривши розрахунок плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування № 9998 від 17.05.2018, суд констатує, що він є арифметично вірним.

При цьому судом враховано, що відповідно до п. 27 Порядку № 879, плата за проїзд справляється в національній валюті за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком на день проведення розрахунку.

Пунктом 28 Порядку № 879 визначено, що плата за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу вноситься перевізником за затвердженими ставками, виходячи з вагових та/або габаритних параметрів транспортного засобу, протяжності маршруту, кількості перевезень.

Статтею 1 Закону України "Про автомобільний транспорт" визначено, що автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

З викладеного слідує, що позивачем правомірно нарахована відповідачу плата за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування в розмірі 11502,18 грн, що еквівалентно на час проведення розрахунків 372,48 євро.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довод. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

З наведено слідує, що суд не зобов`язаний надавати оцінку кожному аргументу, наведеному сторонами.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлені до стягнення нарахування.

З огляду на вищевикладене, оцінивши подані докази, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Витрати зі сплати судового збору за подання позову згідно п.2 ч.1 ст.129 ГПК України покладаються на позивача у повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 7, 8, 13, 14, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Оріон" (пров.Грибоєдова, 10, м.Вінниця, 21032, код ЄДРПОУ 35904430) на користь держави (отримувач: Головне управління Державного казначейства у Вінницькій області, р/р 31218216002002, ЄДРПОУ 38054707 УК у м.Вінниці/м.Вінниця, МФО 899998, призначення платежу: 22160100, плата за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні) 11502,18 грн, що еквівалентно 372,48 євро відповідно до офіційного курсу, встановленого Національним банком України на проведення розрахунку 17.05.2018.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Оріон" (пров.Грибоєдова, 10, м.Вінниця, 21032, код ЄДРПОУ 35904430) на користь Прокуратури Вінницької області (вул.Монастирська, 33, м.Вінниця, 21050, код ЄДРПОУ 02909909, Держказначейська служба України, м.Київ, р/р 35213099003988, МФО 820172, отримувач: Прокуратура Вінницької області) судовий збір у розмірі 1921,00 грн.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

5. Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи рекомендованими листами з повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1,2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. ст. 256, 257 ГПК України). Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 27 вересня 2019 р.

Суддя Нешик О.С.

віддрук. 5 прим.:

1 - до справи;

2 - Прокуратурі Вінницької області - вул.Монастирська, 33, м.Вінниця, 21050;

3 - Вінницькій місцевій прокуратурі - пров.Цегельний, 8, м.Вінниця, 21018;

4 - позивачу - проспект Перемоги, 14, м.Київ, 03135;

5 - відповідачу - пров.Грибоєдова, 10, м.Вінниця, 21032.