Рішення № 84562968, 26.09.2019, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

26 вересня 2019 року м. Рівне №460/1999/19

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Нор У.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доГоловного управління Пенсійного фонду України Рівненської області про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -В С Т А Н О В И В:

До Рівненського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправною відмову відповідача в призначенні позивачу пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та зобов`язання відповідача призначити позивачу з 14.12.2017 пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як особі постраждалій внаслідок Чорнобильської катастрофи, яка станом на 1 січня 1993 року проживала у зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що проживав у зоні гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на Чорнобильській АЕС до 01.01.1993 понад 3 роки, що відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» надає право на призначення пенсії із зниженням пенсійного віку. Період його проживання з 26.04.1986 по 01.07.1990 у с. Лугове Дубровицького району Рівненської області підтверджується довідкою органу місцевого самоврядування, яка відповідачем безпідставно не врахована, у зв`язку з чим позивачу протиправно відмовлено у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі поданої заяви у грудні 2017 року. Окрім того зазначає, що рішенням Дубровицького районного суду Рівненської області від 08.04.2019 у справі № 560/901/18 встановлено факт його проживання у с. Лугове Дубровицького району Рівненської області у період з 19.02.1988 по 15.03.1989, яке у 2019 році було надано відповідачу, але також не взято до уваги, що зумовило звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 27.08.2019 позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач позову не визнав. Представник відповідача подав відзив на позовну заяву (а.с.25-27), у якому зауважив щодо пропуску строку звернення до суду з даним позовом, а також зазначив, що згідно з наданими позивачем документами період приживання у зоні гарантованого добровільного відселення склав 2 роки 05 днів, чого не достатньо для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до умов, визначених у статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Також вказав, що посвідчення постраждалої особи внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС надає право на пільги та компенсації, передбачені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», відтак не надає права на пільгове пенсійне забезпечення. Щодо рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 08.04.2019 у справі № 560/901/18 зазначив, що таке не зобов`язує управління брати до відома факт проживання і призначити позивачу пенсію зі зниженням пенсійного віку, окрім того звернув увагу, що 14.06.2019 позивач звернувся до відповідача із заявою згідно із Законом України «Про звернення громадян», яка не відповідає формі заяви про призначення пенсії, визначеної Додатком 3 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 25.11.2005 № 22-1. На підставі викладеного просив суд: 1) залишити позов без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду; 2) в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.7), є потерпілим від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 13.10.1994 Херсонською обласною радою (дублікат) (а.с.14).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 виповнилося 58 років.

14.12.2017 позивач подав до Зарічненського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області заяву про призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (а.с.31).

Листом від 24.04.2018 за вих. № 117/02-2 Зарічненське об`єднане управління Пенсійного фонду України Рівненської області повідомило позивача про те, що за даними Акту позапланової перевірки від 30.03.2018 № 80 та згідно з записами будинкових та погосподарських книг, а також відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_2 підтверджено факт постійного проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення з 26.04.1986 по 14.03.1988, з 01.11.1989 по 30.11.1989 та з 16.06.1990 по 01.07.1990, що в загальному на 01.01.1993 становить 2 роки 00 місяців 02 дні та не надає права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до умов статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (а.с.29).

14.06.2019 позивач звернувся до Зарічненського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області з заявою про призначення пенсії, додавши рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 08.04.2019 та просив призначити пенсію із зниженням пенсійного віку на підставі поданої заяви від 14.12.2017 та доданих документів (а.с.59).

Листом від 24.07.2019 за вих. № Л-774/07.1-59 відповідач відмовив позивачу у призначенні пенсії з огляду на те, що згідно з довідкою від 30.03.2018 № 306.02-17, відповідно до записів будинкових книг, згідно з актом позапланової перевірки від 30.03.2018 № 80 та враховуючи записи трудової книжки період проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення з 26.04.1986 на 01.01.1993 за виключенням періодів роботи у чистій зоні становить 2 роки 5 днів, що не надає права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку. При цьому у листі зазначено, що подання судового рішення не передбачено при поданні документів на призначення пенсії, а зобов`язань щодо призначення пенсії позивачу вказаним судовим рішення на орган Пенсійного фонду не покладено (а.с.16).

Надаючи правової оцінки встановленим обставинам та спірним правовідносинам сторін суд зазначає таке.

Стаття 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно статтею 15 Закону України «Про пенсійне забезпечення» умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» або надається їм право на одержання пенсій на підставах, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Статтею 49 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-ХІІ (далі - Закон № 796-ХІІ) визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зокрема, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Відповідно до абзацу 1 статті 55 Закону № 796-ХІІ (в редакції закону на час звернення позивача з заявою про призначення пенсії) особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Згідно з абзацом п`ятим пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-ХІ особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у такому порядку: 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.

При цьому початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Відповідно до пункту 2.1. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 № 13-1) (далі - Порядок № 22-1) (в редакції на час звернення позивача з заявою про призначення пенсії), до заяви про призначення пенсії за віком додаються: документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган і мають відмітку у паспорті) або свідоцтво про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; документи про стаж; документи про місце проживання (реєстрації) особи; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).

За умовами Порядку № 22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів. Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Відповідно до частини третьої статті 65 Закону № 796-ХІ документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими Законом № 796-ХІ є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».

Отже, єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом № 796-ХІ, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним судом України в постанові від 04.09.2015 (№ 690/23/15-а), Вищим адміністративним судом України в ухвалах від 05.05.2017 у справі № К/800/15193/17, від 03.10.2017 у справі № К/800/31990/17. Верховний Суд також підтримав таку позицію у своїй постановах від 27.02.2018 у справі № 344/9789/17, від 28.03.2018 у справі № 333/2072/17 (2а/333/122/17) та від 08.05.2018 у справі № 708/1022/17.

Видача посвідчень проводиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій. Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Судом встановлено, що таке посвідчення позивачу видане уповноваженим на те органом (Херсонською обласною радою), який при видачі зазначеного посвідчення перевіряв достовірність поданих позивачем документів.

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 є потерпілим від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) (дублікат) (а.с.14).

Відповідно до статті 15 Закону № 796-ХІІ підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.

Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.

Слід зазначити, що вимогу щодо проживання та (або) праці потерпілої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років станом на 01 січня 1993 року необхідно пов`язувати з моментом аварії, а саме вказаний період проживання слід обраховувати з 26.04.1986 по 01.01.1993. Вказане пов`язане із поняттям виникнення зони гарантованого добровільного відселення, яке згідно чинного законодавства нерозривно пов`язано із моментом аварії на ЧАЕС.

Подання такої довідки органу Пенсійного фонду для підтвердження періоду (періодів) проживання на територіях радіоактивного забруднення передбачено умовами Порядку № 22-1 при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону № 796-ХІ.

Суд встановив, а відповідачем не заперечувалось, про що зазначено у відзиві на позов, що для визначення права на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку позивач надав управлінню, серед іншого, копію посвідчення особи (дублікат), потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 3) та довідку Миляцької сільської ради від 26.03.2018 № 280.02-17 про проживання у зоні гарантованого добровільного відселення.

Відповідно до частини третьої статті 44 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Згідно з Актом позапланової перевірки обгрунтованості видачі документів, наданих для призначення (перерахунку) пенсії згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 30.03.2018 № 80 (а.с.57-58) перевіркою достовірності відомостей, зазначених у довідці про факт реєстрації та проживання в зоні добровільного (гарантованого) відселення від 26.03.2018 № 280.02-17, виданої Миляцькою сільською радою, встановлено, зокрема, що відповідно до записів будинкових книг № 3 в с. Лугове позивач дійсно прибув з Кіровської області 25.08.1988 (дата вибуття не зазначена), № 4 - з Кіровської області в с. Лугове позивач прибув 16.10.1989 та вибув до м. Рівне 01.12.1989. В погосподарських книгах: № 5 - в графі зовсім вибувших із господарства зазначено «в Квасилів 01.07.1990»; № 9 - зазначено «заново прибув з 26.06.2017».

Відповідач у відзиві на позов зазначає, що таким чином перевіркою було встановлено, що дані, зазначені в довідці Миляцької сільської ради від 26.03.2018 № 280.02-17 про факт реєстрації та проживання в зоні добровільного гарантованого відселення, наданої для призначення пенсії позивачу, не відповідали даним у первинних документах, які зберігаються в Миляцькій сільській раді, тому Миляцькій сільській раді було рекомендовано надати нову довідку.

Відповідач зазначає, що з урахуванням даних акту позапланової перевірки від 30.03.2018 № 80 Миляцькою сільською радою було видано нову довідку від 30.03.2018 за № 306.02-17, яка була надана управлінню для призначення пенсії позивачу.

Суд дослідив, що за змістом довідки від 30.03.2018 за № 306.02-17, виданої Миляцькою сільською радою, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно з моменту аварії на ЧАЕС з 26.04.1986 по 01.07.1990 та з 26.06.2017 по даний час постійно поживає у с. Лугове Дубровицького району Рівненської області, яке віднесене до 3 категорії добровільного (гарантованого) відселення громадян, що постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС. Вказана довідка видана на підставі: погосподарської книги № 05, особовий рахунок № 412 (1986-1990 роки); погосподарської книги № 09, номер об`єкта по господарському обліку 04-0161-1 (2016-2020 роки); будинкової книги № 3 запис за № 219, будинкової книги № 4 запис за № 61 (а.с.39).

Відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР № 106 від 23.07.1991, село Лугове Дубровицького району Рівненської області відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.

Отже, довідкою органу місцевого самоврядування підтверджено період проживання позивача на території радіоактивного забруднення протягом, зокрема, 26.04.1986 - 01.07.1990 як це передбачено статтею 15 Закону № 796-ХІІ.

В той же час, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку згідно зі статтею 55 Закону № 796-ХІ відповідно до поданої позивачем заяви від 14.12.2017 відповідачем взято до уваги записи трудової книжки позивача НОМЕР_2 (а.с.32-38) та у листі від 24.04.2018 за вих. № 117/02-2 (а.с.29) зокрема зазначено, що в період з 15.03.1988 по 31.10.1989 позивач працював в колгоспі «Будьоновець» Кіровської області. З 07.12.1989 по 15.06.1990 у Квасилівському дослідному заводі «Квасилівфермаш» та згідно з трудовою книжкою колгоспника НОМЕР_4 у період з 09.07.1990 по 10.07.2000 працював у колгоспі «Чорноморський» Каховського району Херсонської області, а тому підтвердженим є факт постійного проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення з 26.04.1986 по 14.03.1988, з 01.11.1989 по 30.11.1989 та з 16.06.1990 по 01.07.1990, що станом на 01.01.1993 (за виключенням періодів роботи у чистій зоні) становить 2 роки 5 днів.

Суд критично оцінює наведені доводи відповідача покладені в основу висновку про відсутність у позивача достатнього для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення звертаючи увагу відповідача, що відповідно до частини першої статті 48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Отже, трудова книжка не відноситься до документів, які підтверджують період проживання потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи в зоні гарантованого добровільного відселення, в той час як статтею 15 Закону № 796-ХІІ передбачено, що саме довідка про період проживання, видана, зокрема, органом місцевого самоврядування, є підтвердженням періоду проживання на забрудненій території.

Те, що 30.03.2018 Миляцькою сільською радою було видано довідку за № 306.02-17, згідно з якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період з 26.04.1986 по 01.07.1990 зокрема постійно поживав у с. Лугове Дубровицького району Рівненської області, та яка була надана управлінню для призначення пенсії позивачу, не заперечується відповідачем.

Крім того, рішенням Дубровицького районного суду Рівненської області від 08.04.2019 у справі № 560/901/18 встановлено факт проживання ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Лугове Дубровицького району Рівненської області у період з 19.02.1988 по 15.03.1989, яке разом з заявою від 14.06.2019 було надано відповідачу (а.с.59) та ним не заперечується.

Приписами частини четвертої статті 78 КАС України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, судовим рішенням, яке набрало законної сили, встановлено факт проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення з 19.02.1988 по 15.03.1989 (1 рік 00 місяців 26 днів).

Відтак, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач проживав у зоні гарантованого добровільного відселення в період з 26.04.1986 по 01.07.1990, тобто станом на 01.01.1993 - 4 роки 2 місяці 5 днів.

Відтак, позивач має право на призначення пенсії відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ із застосуванням початкової величини зниження пенсійного віку на 3 роки як особа, яка постійно проживала у зоні гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на ЧАЕС (26.04.1986) по 31.07.1986 незалежно від часу проживання та на додаткове зниження з розрахунку: 1 рік за 2 роки проживання, але не більше 6 років.

Суд встановив, що 14.12.2017 позивач звернувся до органу Пенсійного фонду з заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ, при цьому 17.09.2017 йому вже виповнилося 58 років.

Таким чином, позивач фактично досягнув віку, визначеного статтею 26 Закону № 1058-IV з врахуванням зменшення, а тому має право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ.

Суд враховує, що позивач одночасно з поданням заяви про призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку від 14.12.2017 подав усі необхідні документи для призначення пенсії, що відповідач не заперечує, а судом не здобуто доказів протилежного.

Враховуючи, що при зверненні до відповідача із заявою про призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку позивач відповідав критеріям, визначеним статтею 55 Закону № 796-ХІІ та статтею 26 Закону № 1058-IV в редакції на час звернення, суд дійшов висновку щодо протиправності дій пенсійного органу щодо відмови позивачу у призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ.

Згідно зі статтею 45 Закону № 1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, а саме пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Оскільки з заявою про призначення пенсії ОСОБА_1 звернувся 14.12.2017, то пенсія зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ повинна бути призначена позивачу з 14.12.2017.

Щодо посилань відповідача на пропущення позивачем строку на звернення до суду встановленого статтею 122 КАС України, суд зазначає таке.

Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є загальним законом, яким врегульовані строки звернення до адміністративного суду за захистом прав.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Згідно з частиною другою статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Зі змісту частини першої статті 122 КАС України вбачається, що адміністративний позов може бути поданий в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого не тільки цим Кодексом, а також іншими, тобто спеціальними законами.

Системний аналіз норм чинного законодавства показує, що до правовідносин у сфері загальнообов`язкового державного пенсійного страхування може бути застосовувана як частина перша, так і друга статті 122 КАС України.

Між пенсією і заробітною платою існує певна схожість, оскільки і одна і друга мають однакову правову природу, тобто є джерелом існування, доходом та власністю (а також матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції). Це випливає з наступних положень законодавства.

Згідно з абзацом 14 статті першої Закону України «Про громадянство України» від 18.01.2001 № 2235-III заробітна плата і пенсія включені до переліку законних джерел існування.

Згідно з частиною другою статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-III (далі - Закон № 2050-III) заробітна плата і пенсія також включені до переліку доходів.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до частини другої статті 46 Закону № 1058-IV, нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. У цій нормі йде мова про нараховані суми пенсії та про вину органу ПФУ. Ненарахування сум пенсії може бути наслідком вини органу ПФУ, проявом якої є порушення законодавства про пенсійне забезпечення, тобто факт ненарахування будь-яких складових пенсії може бути спірним.

Оскільки в цій нормі йде мова про виплату нарахованих доходів у вигляді сум пенсії та компенсації втрати частини доходів, слід звернутися до положень Закону № 2050-III.

Відповідно до статті 2 цього Закону компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. В цій нормі також йде мова про нараховані доходи.

В Рішенні від 15.10.2013 № 8-рп/2013 Конституційний Суд України надав офіційне тлумачення статті 233 КЗпП України, що положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» <…> зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема, й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

В Рішенні від 15.10.2013 № 9-рп/2013 Конституційний Суд України надав офіційне тлумачення статті 233 КЗпП України, що положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Якщо узагальнити обидва тлумачення статті 233 КЗпП України, то випливає, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці Конституційний Суд України не пов`язує право працівника на звернення до суду без обмеження будь-яким строком з позовом про стягнення заробітної плати, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, у тому числі сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, з фактом нарахування чи ненарахування роботодавцем спірних виплат.

Конституційний Суд України пов`язує право працівника на звернення до суду без обмеження будь-яким строком при дотриманні двох умов: 1) наявність у працівника права на виплати, які він має отримувати за трудовим договором, і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством; 2) у разі порушення законодавства про оплату праці.

Оскільки компенсація втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати є компенсаторною складовою доходу у вигляді заробітної плати, відповідно компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати є компенсаторною складовою доходу у вигляді пенсії.

Таким чином, у разі порушення органом Пенсійного фонду України законодавства про пенсійне забезпечення не може бути застосовуваний шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, встановлений частиною другої статті 122 КАС України, оскільки це має наслідком неможливість реалізувати передбачене частиною другою статті 46 Закону № 1058-IV право пенсіонера на виплату сум пенсії за минулий час та компенсації втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати без обмеження будь-яким строком.

Правовий висновок щодо неможливості застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду у справах з вимогами, пов`язаними з виплатою компенсаторної складової доходу, та у справах з вимогами, пов`язаними з виплатою інших складових доходу та доходу в цілому, до якого належить пенсія, викладений в постанові Верховного Суду від 24.04.2018 по справі № 646/6250/17 (адміністративне провадження № К/9901/2128/18).

Інші доводи та аргументи сторін судом не оцінюються позаяк не мають вирішального значення для правильного вирішення судового спору по суті.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та з урахуванням того, що позивачем доведено обгрунтованість заявлених позовних вимог, а відповідачем доводи позовної заяви не спростовані та не доведено правомірності своїх дій щодо відмови у призначенні позивачу пенсії зі зменшенням пенсійного віку, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Суд присуджує на користь позивача документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору (а.с.4).

Враховуючи наведене та керуючись статтями 241-246, 255, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (33028, м. Рівне, вул. Короленка, буд. 7, ЄДРПОУ 21084076) про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити ОСОБА_1 з 14.12.2017 пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» як постраждалій особі внаслідок Чорнобильської катастрофи, яка станом на 1 січня 1993 року проживала у зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області судові витрати по сплаті судового збору в сумі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім гривень 40 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 26 вересня 2019 року.

Суддя Нор У.М.