Рішення № 84519919, 26.09.2019, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2019 року ЛуцькСправа № 140/2256/19

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Плахтій Н.Б.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Дубівської сільської ради Ковельського району Волинській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернулася з позовом до Дубівської сільської ради Ковельського району Волинській області (далі – Дубівська сільська рада, відповідач) про визнання протиправними дій Дубівської сільської ради, які полягають у відмові в задоволенні заяви ОСОБА_1 від 18.06.2019 про надання їй дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на території АДРЕСА_1 ); зобов`язання Дубівської сільської ради прийняти рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на території АДРЕСА_1 ) на підставі заяви ОСОБА_1 від 18.06.2019; в порядку відшкодування моральної шкоди зобов`язання вчинити дії щодо публічного вибачення перед ОСОБА_1 шляхом здійснення публікації в газеті «Вісті Ковельщини».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в червні 2019 року позивач звернулася до відповідача із заявою про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарський будівель і спору на території села Дубове (бажане місце АДРЕСА_2 – по АДРЕСА_1 . Однак на черговій сесії Дубівської сільської ради 12.07.2019 позивачу було відмовлено у задоволенні заяви та наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на території села Дубове Ковельського району (орієнтовною площею 0,10 га по АДРЕСА_3 Вишнева). ОСОБА_1 вважає такі дії відповідача протиправними, такими, що не ґрунтуються на законі, та грубо порушують її права.

При цьому стверджує, що, звертаючись до відповідача із заявою (клопотанням) про надання дозволу на складання проекту землеустрою, нею виконано усі вимоги, визначені у ч.6 ст.118 Земельного кодексу України (далі – ЗК України) та необхідні для прийняття відповідачем рішення про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки.

Крім того, обґрунтовуючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, позивач зазначила, що має статус інваліда І ОСОБА_2 групи загального захворювання, слабке та підірване здоров`я, у 2014 році втратила чоловіка. Після створення відповідачем необґрунтованих перешкод в реалізації законодавчих прав переживає постійні стреси та емоційні потрясіння, котрі завдають непоправної моральної шкоди здоров`ю. Завдана відповідачем моральна шкода полягає у немайнових втратах, зокрема, у душевних стражданнях, яких позивач зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою відповідача.

Ухвалою суду від 29.07.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.1-1а).

Відповідач у відзиві на позовну заяву (а.с.40-44) позовних вимог ОСОБА_1 не визнав, посилаючись на те, що 24.06.2019 позивача повідомлено про розгляд її заяви на сесії, а 17.07.2019 листом повідомлено про те, що заяву не задоволено, рішення сесії не прийнято. Вказано результати голосування. При цьому зазначає, що відповідно до рішення Дубівської сільської ради від 12.08.2019 №44/9 по вулицях Сонячна та Вишнева в с.Дубове проводиться інвентаризація земельних ділянок. Згідно із порядком денним 44 сесії сьомого скликання Дубівської сільської ради рішення про проведення інвентаризації приймалось раніше, ніж рішення щодо заяви позивача, відтак надання дозволу на розробку проекту землеустрою об`єктивно суперечило б рішенню про проведення інвентаризації. Крім того, в порушення Регламенту Дубівської сільської ради, що затверджений рішенням сільської ради від 27.12.2016 №16/7, заява позивачки не була погоджена у постійній комісії з питань земельних відносин, сільського господарства, екології, будівництва та перспективного планування. З витягу з протоколу 44 сесії сьомого скликання Дубівської сільської ради слідує, що за рішення про надання дозволу на розробку технічної документації депутати не проголосували. Будь-якого впливу на депутатів не здійснювалось, посадові особи Дубівської сільської ради забезпечили законний порядок розгляду питань та волевиявлення депутатів. Також зазначив, що зобов`язання відповідача прийняти конкретне рішення за заявою позивача буде втручанням у його дискреційні повноваження, що є недопустимим. Просив відмовити повністю у задоволенні позову.

27.08.2019 від представника позивача надійшла відповідь на відзив (а.с.59-61), в якій зазначає, що станом на дату розгляду відповідачем заяви (клопотання) позивача про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, на АДРЕСА_4 земельних ділянок по АДРЕСА_1 (бажане місце розташування земельної ділянки) було розроблено генеральний план населеного пункту та детальний план відповідної території, як його невід`ємну складову частину. Відтак посилання відповідача на необхідність попереднього проведення інвентаризації земель, як необхідну та достатню законну підставу відмови позивачу в задоволенні заяви, не ґрунтуються на нормах матеріального права. Більше того, масив земельних ділянок по АДРЕСА_1 (котрий включає спірну земельну ділянку) складається із сформованих в розумінні статті 79-1 ЗК України земельних ділянок, зі встановленими межами, площами та визначених щодо них правами, які зареєстровані у Державному земельному кадастрі.

Позивач не погоджується також з доводами відповідача щодо втручання в дискреційні повноваження Дубівської сільської ради, оскільки відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.

30.08.2019 представником позивача також надано додаткові пояснення щодо визначення дискреційних повноважень суб`єкта владних повноважень Дубівської сільської ради (а.с.70).

Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає до часткового задоволення з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, що 18.06.2019 ОСОБА_1 звернулася до Дубівської сільської ради із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, орієнтовною площею 0,1000 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.14).

До даної заяви позивач додала викопіювання з генерального плану забудови села Дубове, кадастрову карту та збірний кадастровий план земельної ділянки (а.с.15-17).

24.06.2019 відповідач листом за вих.№922/3.24 повідомив ОСОБА_1 про те, що її заяву буде розглянуто на сесії сільської ради, про що буде додатково повідомлено (а.с.18).

12.07.2019 на сорок четвертій сесії сьомого скликання Дубівської сільської ради було прийнято рішення за №44/1 «Про порядок денний сорок четвертої позачергової сесії Дубівської сільської ради сьомого скликання» (а.с.48). Відповідно до даного рішення в порядок денний сесії включено, зокрема, питання 9 – розгляд заяв про надання згоди на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), в тому числі ОСОБА_1 .

Як свідчить витяг з протоколу 44 сесії Дубівської сільської ради від 12.07.2019, сільська рада ухвали проект рішення «Про надання згоди на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) ОСОБА_1 », який був поставлений на голосування за основу та в цілому, однак рішення не прийнято (а.с.45-47).

Листом від 17.07.2019 №1086 Дубівська сільська рада повідомила позивача про те, що рішення по її заяві від 18.06.2019 №К-368/020 не прийнято (а.с.19).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Відповідно до частини другої статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частиною першою статті 3 ЗК України встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до пункту «б» частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Згідно з частиною шостою статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до частини першої статті 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

При цьому згідно з пунктом «б» частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.

Отже, надання відповідного дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є одним з етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог чинного законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність.

Частиною сьомою статті 118 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

З аналізу вказаних норм вбачається, що законом встановлені виключні підстави, за наявності яких заявникові може бути відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Водночас, пунктами «а», «б» частини першої статті 12 ЗК України визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Статтею 80 ЗК України передбачено, що суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Таким чином, розпорядження земельними ділянками комунальної власності територіальної громади с.Дубове Ковельського району Волинської області відноситься до повноважень Дубівської сільської ради Ковельського району.

Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 №280/97-ВР (далі – Закону №280/97-ВР) виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Згідно з частиною першою статті 46 Закону №280/97-ВР сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.

Частиною першою статті 47 Закону №280/97-ВР визначено, що постійні комісії ради є органами ради, що обираються з числа її депутатів, для вивчення, попереднього розгляду і підготовки питань, які належать до її відання, здійснення контролю за виконанням рішень ради, її виконавчого комітету.

На підставі частини четвертої статті 47 Закону №280/97-ВР постійні комісії за дорученням ради або за власною ініціативою попередньо розглядають проекти програм соціально-економічного і культурного розвитку, місцевого бюджету, звіти про виконання програм і бюджету, вивчають і готують питання про стан та розвиток відповідних галузей господарського і соціально-культурного будівництва, інші питання, які вносяться на розгляд ради, розробляють проекти рішень ради та готують висновки з цих питань, виступають на сесіях ради з доповідями і співдоповідями.

Відповідно до частин першої-третьої статті 59 Закону №280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос. Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням.

З системного аналізу зазначених норм слідує, що за результатами розгляду заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою орган місцевого самоврядування приймає одне із рішень визначених частиною сьомою статті 118 ЗК України. При цьому, зважаючи на норми Закону №280/97-ВР, таке рішення приймається на пленарних засіданнях.

Як слідує з матеріалів справи, заява ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність розглядалася 12.07.2019 на пленарному засіданні 44 позачергової сесії сьомого скликання Дубівської сільської ради Ковельського району. Відповідно до витягу з протоколу 44 позачергової сесії сільської ради сьомого скликання від 12.07.2019 рішення за заявою ОСОБА_1 не прийнято, оскільки за результатами голосування не набрало більшості голосів (а.с.45-47).

Наведене дає суду підстави дійти висновку про те, що заява ОСОБА_1 від 18.06.2019 не розглянута Дубівською сільською радою в порядку та у спосіб, встановлені ЗК України та Законом №280/97-ВР, оскільки відповідачем не прийнято рішення про надання дозволу чи про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «належного урядування».

Принцип «належного урядування», зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов`язків.

Таким чином, беручи до уваги ту обставину, що відповідачем не було прийнято рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову у його наданні, тому позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання дій сільської ради, що полягають у відмові в задоволенні її заяви про надання їй дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на території АДРЕСА_1 , та зобов`язання прийняти рішення про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є передчасними та задоволенню не підлягає.

Разом з тим суд зауважує, що відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог прав осіб, що звертаються до суб`єктів владних повноважень, без порушень принципу розподілу влади.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд може (з урахуванням вимог статті 19 Конституції) лише зобов`язати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування вирішити питання, яке віднесено до компетенції цього органу, якщо рішенням, діями чи бездіяльністю такого органу порушено чи порушуються суб`єктивні права і їх поновлення можливе у такий спосіб.

Відповідно до частини першої статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

За приписами абзацу другого частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Таким чином, оскільки в силу вимог ст.118 ЗК України надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відноситься до повноважень, в даному випадку, Дубівської сільської ради, яка порушила права та законні інтереси ОСОБА_1 шляхом не прийняття відповідного рішення про надання або відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, суд дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача у є визнання протиправними дій Дубівської сільської ради щодо неналежного розгляду заяви позивача, зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.06.2019 та прийняти рішення відповідно до норм ЗК України з урахуванням правової оцінки, наведеної судом у даному рішенні.

Щодо позовної вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди шляхом зобов`язання Дубівської сільської ради вчинити дії щодо публічного вибачення перед ОСОБА_1 в газеті «Вісті Ковельщини», то суд зазначає наступне.

Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

З цією нормою кореспондуються приписи статті 1173 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК України), відповідно до яких, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до частини першої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Вказана норма не містить вказівки, порушення яких саме прав тягне за собою відшкодування моральної шкоди. Відтак, порушення будь-якого права особи може мати наслідком завдання моральної шкоди і, відповідно, є підставою для позовної вимоги про її відшкодування.

За своєю природою інститут відшкодування моральної шкоди є приватно-правовим, оскільки стосується безпосередньо особистих прав людини. Однак, виходячи з приватно-правового характеру суб`єктивного цивільного права потерпілої особи на використання зазначеного способу цивільно-правового захисту, очевидно, що таке право може виникнути також у зв`язку з порушенням прав особи в публічно-правових відносинах, що і знайшло своє відображення в приписах статті 56 Конституції України.

У публічно-правових відносинах моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою суб`єкта владних повноважень або його посадових осіб.

Виходячи із загальних засад доказування, позивач повинен довести, що йому заподіяно шкоду і визначити її розмір. Це означає, що позивач повинен зазначити, які саме виникли обставини, що спричинили страждання чи приниження честі, гідності, яку саме шкоду вони спричинили і який її розмір.

При оцінці обґрунтованості вимог особи про відшкодування моральної шкоди належить керуватись принципом розумності, тобто виходити з об`єктивно передбачуваних за обставин справи форм моральної шкоди. Відповідно, як основний доказ заподіяння моральної шкоди, слід розглядати достатньо переконливі з погляду розумності обставини, що свідчать про наявність та характер завданих особі немайнових втрат.

Зважаючи на те, що позивачем не надано доказів заподіяння їй суттєвих моральних чи фізичних страждань, погіршення стану здоров`я, та враховуючи відсутність очевидних негативних наслідків чи втрат для позивача, що зумовлені протиправною поведінкою відповідача, тому суд дійшов висновку, що позовна вимога про відшкодування моральної шкоди не підлягає до задоволення.

З врахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають до часткового задоволення.

Щодо клопотання ОСОБА_1 про зобов`язання відповідача у встановлений судом строк надати звіт про виконання судового рішення, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Частиною другою статті 14 КАС України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно з положеннями частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Приймаючи до уваги значимість виконання цього судового рішення для позивача, суд вважає за можливе задовольнити клопотання позивача та встановити відповідачу строк для подачі звіту про виконання цього судового рішення - місячний строк з дати набуття законної сили цим судовим рішенням.

При вирішенні заяви позивача про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10000,00 грн (а.с.59-61), суд виходить з таких приписів статей 132, 134, 137, 139 КАС України.

Відповідно до частини третьої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Водночас частинами четвертою, п`ятою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Разом з тим, відповідно до частин шостої та сьомої статті 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У пункті 269 Рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну допомогу суду надано договір від 03.06.2019 про надання правової допомоги, укладений між адвокатським об`єднанням «СТАТУС» та позивачем, яка включає надання правової інформації, складання звернень та процесуальних документів, представництво інтересів клієнта в будь-яких органах (а.с.62-64).

Згідно з актом прийому-передачі виконаних робіт (про надання професійної правничої допомоги) до Договору про надання правової допомоги №б/н від 3 червня 2019 року за домовленістю сторін встановлено наступні розміри оплати наданої професійної правничої допомоги: 1 година роботи адвоката – 1000,00 грн. Загальна вартість робіт (професійної правничої допомоги), наданих згідно Договору ОСОБА_3 склала 10000,00 грн., які включають: зустріч з клієнтом, встановлення обставин справи, вивчення первинних документів, узгодження правової позиції (1 год. – 1000,00 грн.); вивчення нормативно-правових документів, що регулюють спірні правовідносини, аналіз судової практики (1 год. – 1000,00 грн.); складення та подання до ВОАС позовної заяви про визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними, визнання протиправним та скасування індивідуального правового акта, зобов`язання вчинити дії (5 год. – 5000,00 грн.); складення та подання до ВОАС заяви про забезпечення позову (1 год. – 1000,00 грн.); складання та подання до ВОАС відповіді на відзив на позовну заяву (2 год. – 2000,00 грн.) (а.с.65).

На підставі вказаного акту прийому-передачі виконаних робіт позивачу виписано рахунок по Договору про надання правової допомоги № б/н від 03 червня 2019 року на загальну суму 10000,00 грн, в якому визначено реквізити рахунку адвокатського об`єднання та призначення платежу (а.с.65).

21.08.2019 ОСОБА_1 перерахувала 10000,00 грн на банківський рахунок Адвокатського об`єднання «Статус», що підтверджується квитанцією № 0.0.1443821317.1. (а.с.66).

Однак, суд вважає, що право позивача на компенсацію понесених витрат на правову допомогу не є абсолютним та може бути обмеженим з урахуванням вимог розумності та справедливості.

Так, на переконання суду, розрахунок витрат на правову допомогу, який міститься в акті прийому-передачі виконаних робіт є необґрунтованим, неспівмірним з витраченими часом та не відповідає характеру спірних правовідносин та складності справи.

При цьому, суд також враховує те, що дана справа є справою незначної складності, а з огляду на той факт, що адвокатом в даній справі обрано неналежний спосіб захисту порушених прав позивача, що мало наслідком часткове задоволення позову, то слід дійти висновку, що підготовка позовної заяви та збір доказів не вимагали значного обсягу юридичної і технічної роботи.

За таких обставин клопотання позивача про стягнення судових витрат є очевидно необґрунтованим, так як розглядувана справа є незначної складності, а подані суду докази не підтверджують фактичний обсяг витрат на правничу допомогу у даній справі на суму 10000,00 грн.

Відтак суд дійшов висновку про неспівмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) зважаючи на характер спірних правовідносин, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне зменшити розмір витрат на правничу допомогу, що підлягають розподілу в даній справі до 1000,00 грн.

Керуючись статтями 243, 245, 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Земельного кодексу України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Дубівської сільської ради Ковельського району Волинській області щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 від 18 червня 2019 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Зобов`язати Дубівську сільську раду Ковельського району Волинській області (45031, Волинська обл., Ковельський р-н, с.Дубове, вул. Ковельська, 60, ідентифікаційний код 04333939) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) від 18 червня 2019 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд разом з поданими документами та прийняте відповідне рішення у встановленому законодавством порядку з урахуванням правової оцінки, наведеної судом у даному рішенні.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Дубівської сільської ради Ковельського району Волинській області (45031, Волинська обл., Ковельський р-н, с.Дубове, вул. Ковельська, 60, ідентифікаційний код 04333939) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати в розмірі 1000 гривень 00 копійок (одна тисяча гривень сорок копійок).

Зобов`язати Дубівську сільську раду Ковельського району Волинській області (45031, Волинська обл., Ковельський р-н, с.Дубове, вул. Ковельська, 60, ідентифікаційний код 04333939) в 30-денний строк з моменту набрання даним рішенням суду законної сили подати до суду звіт про виконання судового рішення.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його складення.

Головуючий-суддя Н.Б.Плахтій