Рішення № 84488477, 25.09.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

25 вересня 2019 р. Справа № 120/2770/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Воробйової Інни Анатоліївни, розглянувши у письмовому про адміністративну справу в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі ОСОБА_2 , позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (далі – ГУ Держгеокадастр у Вінницькій області, відповідач) про:

- визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 13.05.2019 року №2-7314/15-19-СГ у не наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, сільськогосподарського призначення, для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га, на території Калитинської сільської ради, Шаргородського району, Вінницької області (за межами населеного пункту);

- зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, сільськогосподарського призначення, для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га, на території Калитинської сільської ради, Шаргородського району, Вінницької області (за межами населеного пункту) із урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Позовні вимоги мотивовані тим, що в квітні 2019 року Н.В ОСОБА_3 , серед інших, звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області із клопотанням про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, за результатами розгляду якого 13.05.2019 р. їй було відмовлено з тих підстав, що згідно представлених графічних матеріалів не можливо ідентифікувати бажане місце розташування земельної ділянки відносно інших власників. Разом з тим, позивач вказує, що графічні матеріалимістили місце розташування такої земельної ділянки із зазначенням на них кадастрового номеру, що давало можливість ідентифікувати бажане позивачем місце розташування земельної ділянки.

На думку позивача, така відмова суперечить статті 118 Земельного кодексу України, якою передбачено виключні підстави для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Ухвалою суду від 03.09.2019 р. відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду без виклику (повідомлення) сторін у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження.

18.09.2019 р. представник відповідача подав відзив на позов (вх.№46213), в якому вказав, що позивач разом з іншими громадянами звернулась із колективним зверненням про надання дозволу на розробку технічної документації, за наслідком розгляду якого їй відмовлено. На думку представника відповідача, відмова є правомірною оскільки згідно представлених позивачем графічних матеріалів не є можливо чітко визначити бажане місце розташування земельної ділянки, що є обов`язковим при поданні відповідного клопотання.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, суд встановив наступне.

11.04.2019 р. ОСОБА_1 разом з іншими громадянами звернулась із колективним клопотанням датованим 04.03.2019 р. до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельних ділянок сільськогосподарського призначення, державної форми власності, орієнтовною площею по 2,0 гектари на кожного, на Калитинської сільської ради, Шаргородського району, Вінницької області (за межами населеного пункту), кадастровий номер 0525382800:02:003:0278 .

Згідно опису прийнятих документів, до вказаного клопотання позивачем додано графічний матеріал на земельну ділянку із позначенням бажаного місця розташування земельних ділянок, копію паспорту та ідентифікаційного номеру, копію витягу з ДЗК про земельну ділянку.

За наслідком розгляду вказаного колективного звернення, 13.05.2019 року видано наказ №2-7314/15-19-СГ «Про відмову надання дозволу на розроблення документації із землеустрою», в якому зазначено, що графічні матеріали , які додаються до клопотання повинні бути такими, обсяг даних яких дозволяє чітко ідентифікувати бажане місце розташування земельної ділянки відносно інших землевласників та землекористувачів, а бажана земельна ділянка має бути максимально конкретизованою. У зв`язку відсутністю чіткого місця розташування відмовлено у наданні дозволу.

Не погоджуючись з такою відмовою позивач звернувся до адміністративного суду з даним позовом.

Визначаючись щодо позовних вимог, суд керується та виходить з наступного.

Земельні правовідносини регулюються Земельним Кодексом України (далі – ЗК України).

Так, відповідно до частини першої статті 22 ЗК України, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Частиною другою статті 22 ЗК України визначено, що до земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги), несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

При цьому, пунктом “а” частини третьої статті 22 ЗК України визначено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Частиною четвертою статті 122 ЗК України визначено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно пункту 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 р. №15 (далі – Положення №15), Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Підпунктом 31 пункту 4 Положення №15 визначено, що Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи.

Пунктом "в" частини третьої статті 116 ЗК України встановлено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2.0 гектара.

Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб (ч.4 ст.122 ЗК України).

Із положень статті 118 ЗК України випливає, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

При цьому суд вказує, що бажане місце розташування - це конкретне місце розташування земельної ділянки на території чи місцевості, яку бажає отримати зацікавлений громадянин.

Як слідує із змісту частини шостої статті 118 ЗК України, даною нормою в імперативній формі встановлено, що для отримання у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності заінтересована особа повинна подати клопотання, в якому зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри, а також обов`язково додати графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки. Необхідність подання таких матеріалів випливає із самого змісту наведених норм, оскільки, як передбачено частиною сьомою цієї статті, підставою відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації.

З цього випливає, що графічні матеріали, які додаються до клопотання повинні бути такими, обсяг даних яких дозволяє чітко ідентифікувати бажане місце розташування земельної ділянки відносно інших землевласників та землекористувачів, а бажана земельна ділянка має бути максимально конкретизованою, що б давало можливість відповідачу насамперед встановити зазначене місце розташування, перевірити відповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів та у передбачених земельним законодавством випадках надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо чітко визначеної земельної ділянки.

Так, судом встановлено, що позивачем додано графічні матеріали, на яких позначкою 7 виділено місце розташування земельної ділянки, яку позивач хоче отримати у власність. Отже, як виднно бажане місце розташування земельної ділянки площею 2 га позначено на графічних матеріалах позивачем.

За таких обставин суд доходить висновку, що додане позивачем до клопотання викопіювання є можливим розцінювати як графічні матеріали в розумінні частини шостої статті 118 ЗК України. Відтак, відповідачем не підтверджено, факт відсутності на графічних матеріалах позначки місця розташування земельної ділянки, яку позивач хоче отримати у власність, а отже і правомірність відмови в наданні дозволу.

А отже на час звернення позивача із заявою про надання дозволу на розробку технічної документації у відповідача були відсутні правові підстави для відмови у наданні такого з підстав зазначених у спірному наказі.

Відтак, оцінюючи оскаржуваний наказ, суд керується нормами частини другої статті 2 КАС України, в силу якої, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Так, критерій "прийняття рішень, вчинення (невчинення) дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України" - за змістом випливає з принципу законності, що закріплений у частині другій статті 19 Конституції України: "Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України".

"На підставі" означає, що суб`єкт владних повноважень:

- має бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України;

- зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

Критерій "прийняття рішення, вчинення (невчинення) дії обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії" - відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, висновки експертів тощо. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Так, само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи.Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Встановлення невідповідності діяльності суб`єкта владних повноважень хоча б одному із зазначених критеріїв для оцінювання його рішень, дій та бездіяльності може бути підставою для задоволення адміністративного позову.

За таких обставин, суд доходить висновку, що відмова у наданні дозволу на розроблення технічної документації, викладена в оскаржуваному наказі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, не ґрунтується на нормах закону, є протиправною та, відповідно, підлягає скасуванню.

Водночас надаючи оцінку вимогам позивача щодо зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку технічної документації, суд виходить з наступного.

Як вже зазначалось вище, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування за наслідком розгляду клопотання та аналізуючи пакет доданих до нього документів, дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Отже, саме до повноважень відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування віднесено вирішення питання щодо надання дозволу. Відтак, такі повноваження є дискреційними, тобто такими, які дають можливість на власний розсуд суб`єкту владних повноважень визначити повністю або частково зміст рішення або вибрати один з кількох варіантів прийняття рішень, передбачених нормативно-правовим актом.

Дискреційні повноваження, насамперед, це сукупність прав і обов`язків державних органів, їх посадових та службових осіб, що дають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково зміст рішення або вибрати один з кількох варіантів прийняття рішень, передбачених проектом акта.

Обмежуючим фактором для рішень представників влади згідно з визначенням дискреційних повноважень є закон і справедливість.

За таких обставин, враховуючи, що законодавець чітко визначив порядок для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, суд вважає, що відсутні підстави без дотримання такої процедури зобов`язувати суб`єкта владних повноважень приймати наперед визначене рішення та фактично підміняти державний орган. А тому в досліджуваній частині позов задоволенню не підлягає.

Разом з тим, згідно частини четвертої 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Як вже встановлено судом та зазначалось вище, наказ, яким відмовлено у наданні дозволу позивачу є протиправним та підлягає скасуванню.

Відтак, суд вважає необхідним зобов`язати суб`єкта владних повноважень повторно розглянути колективне клопотання в частині позивача та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Відповідно до частин першої - другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про часткове задоволення позову.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позов задоволено частково судові витрати понесені позивачем у розмірі 768,40 грн. підлягають відшкодуванню в сумі 384, 20 грн., тобто прорційно розміру задоволених вимог за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 13.05.2019 року №2-7314/15-19-СГ «Про відмову надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» виданий стосовно ОСОБА_1 щодо відмови у наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, сільськогосподарського призначення, для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га, на території Калитинської сільської ради, Шаргородського району, Вінницької області (за межами населеного пункту).

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання від 04.03.2019 р. в частині ОСОБА_1 щодо надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, сільськогосподарського призначення, для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га, на території Калитинської сільської ради, Шаргородського району, Вінницької області (за межами населеного пункту).

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) 384, 20 (триста вісімдесят чотири гривні 20 копійок) судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (м. Вінниця, вул. Келецька,63).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач : ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ).

Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (м. Вінниця, вул. Келецька,63, код 39767547).

Копію рішення у повному обсязі сторони можуть одержати: (дата )

Суддя Воробйова Інна Анатоліївна