Рішення № 84456857, 05.09.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2019 року Справа № 160/5358/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Дєєва М.В. при секретарі судового засідання – Сергієнко В.Ю., за участю представника позивача -Яковлєвої Н.Б. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПКО»

до Головного управління ДФС у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ОПКО» (далі - позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення- рішення № 06932615140105 від 21.05.2019 р., яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у сумі 1108929,00 грн. та №06942615140105 від 21.05.2019 року, яким зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 9188289,00 грн.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що податкові повідомлення - рішення від 21.05.2019 р. № 06932615140105 та № 06942615140105 є необгрунтованими та такими, що базуються на неправильному застосуванні норм чинного законодавства та порушують законні права та інтереси позивача, а тому підлягає скасуванню.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.06.2019 р., відкрито у справі провадження, призначено підготовче судове засідання за правилами загального позовного провадження на 03.07.2019р. та встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня отримання копії ухвали для подання відзиву на позовну заяву та всіх документів, що підтверджують заперечення проти позову.

27.06.2019р. представником Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області надано до суду клопотання про заміну відповідача у справі - Головне управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області на належного відповідача - Головне управління ДФС у м. Києві, обґрунтовуючи його тим, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення від 21.05.2019 р. № 06932615140105 та № 06942615140105 були прийняті саме Головним управлінням ДФС у м. Києві.

У судовому засіданні 03.07.2019р. відповідно до ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.07.2019р. задоволено клопотання відповідача, замінено первісного відповідача у справі - Головне управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області на належного відповідача - Головне управління ДФС у м. Києві та встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня отримання копії ухвали для подання відзиву на позовну заяву та всіх документів, що підтверджують заперечення проти позову. Наступне підготовче судове засідання призначено на 01.08.2019р.

16.07.2019р. позивачем надано до суду заяву про збільшення позовних вимог, а саме, позивач просить суд стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПКО» судовий збір у розмірі 19210,00 грн.

На виконання вимог ухвали суду від 03.07.2019р. на адресу суду 31.07.2019р. надійшов відзив відповідача на позовну заяву, в якому відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити та зазначив, що при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у зв`язку з чим. податкові повідомлення - рішення є обґрунтованими та законними. Також, відповідач у відзиві просив суд розглядати справу у режимі відеоконференції.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.07.2019р. відмовлено у задоволенні клопотання Головного управління ДФС у м. Києві про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

01.08.2019р. позивачем до суду надано відповідь на відзив.

У судовому засіданні 01.08.2019р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті у наступному судовому засіданні. Наступне судове засідання призначено на 05.09.2019р.

05.09.2019р. у судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Представник відповідача належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання, до суду не з`явився.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступні обставини.

Згідно з п. п. 20.1.4. п.20.1. ст. 20 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Відповідно до пункту 21.1. ст. 21 Податкового Кодексу, посадові особи контролюючих органів зобов`язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами, а також не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.

Пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, визначено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Згідно з п. 77.1 ст. 77 Податкового кодексу України, документальна планова перевірка повинна бути передбачена у плані-графіку проведення планових документальних перевірок. План-графік документальних планових перевірок на поточний рік оприлюднюється на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, до 25 грудня року, що передує року, в якому будуть проводитися такі документальні планові перевірки.

Відповідно до п. 81.1. ст. 81 Податкового кодексу України, посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, направлення на проведення такої перевірки та копії наказу про проведення перевірки

Відповідно до п. 86.1. ст. 86 Податкового кодексу України результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ОПКО» зареєстроване Святошинською районною у місті Києві державною адміністрацією 10.06.2010 р. та станом на час проведення перевірки перебувало на обліку в ГУ ДФС у Дніпропетровській області. Основний вид діяльності - організація будівництва будівель (КВЕД 41.10).

Так, на підставі направлення від 21.02.2019 р. №197, №198, №199, №200, відповідно до п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.п. 75.1 ст.75, п.77.1 ст.77, п.82.1 ст.82 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-УІ (зі змінами та доповненнями), плану - графіку проведення планових документальних виїзних перевірок платників податків на 2019 рік, на підставі наказів ТУ ДФС у м. Києві від 16.11.2018 р. №16996 «Про проведення документальної планової виїзної перевірки ТОВ «ОПКО», код 37118811», від 30.11.2018р. №17642 «Про перенесення терміну проведення початої документальної планової виїзної перевірки ТОВ «ОПКО», код 371 18811», від 03.2019р. №2892 « Про продовження строку проведення документальної планової виїзної перевірки ТОВ «ОПКО», код 37118811» - проведена документальна планова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПКО» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2015р. по 30.09.2018р., валютного - за період з 01.01.2015р. по 30.09.2018р.. єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - за період з 01.01.2015р. по 30.09.2018р., відповідно до затвердженого плану (переліку питань) документальної перевірки, за результатами якої складено акт № 175/26-15-14-01-05/3711881 1 від 25.03.2019р. ( далі - Акт перевірки).

Відповідно до висновків Акту перевірки встановлено порушення позивачем: п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України від 02.12.10 №2755-УІ (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, у загальній сумі 887143,00 грн., в тому числі за 2017 рік у сумі 887143,00 грн.; п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України від 02.12.10 №2755-УІ (із змінами та доповненнями) в результаті чого завищено від`ємне значення об`єкту оподаткування з податку на прибуток в періоді, що перевірявся, у загальній сумі 9188289,00 грн., у тому числі за 2016 рік в сумі 2470216 ,00грн. та за 3 квартали 2018 року в сумі 6718073,00 грн.

На підставі Акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення рішення № 06932615140105 від 21.05.2019 р., яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у сумі 1108929,00 грн. та №06942615140105 від 21.05.2019 р., яким зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 9188289,00 грн.

Позивач вважає вищезазначені податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, що і стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Так, Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, в ході перевірки встановлено, що позивачем укладено наступні договори позики, а саме:

-договір позики №22-КА від 21.12.16р., за яким Позикодавець - ТОВ «Компанія з управління активами «Альтус Ассетс Актівітіс» та Позичальник - ТОВ «ОПКО». Предметом договору (з урахуванням додаткової угоди №1 до договору позики № №22-КА від 21.12.16р.) є передача Позикодавцем на умовах цього Договору Позичальнику у власність грошові кошти для ведення господарської діяльності в розмірі 65000000,00 гривень (Позика), а Позичальник зобов`язується повернути Позикодавцю грошові кошти у зазначені строк та розмірі з виплатою процентів. Кінцевий термін повернення заборгованості за Позикою 31 грудня 2019 року. Позика за даним договором може надаватися частками. Загальна сума отриманої позики, за період, що перевірявся склала 54908000,00 грн. Станом на 30.09.2018р. отримана позика обліковується у бухгалтерському обліку на рахунку 55 «Інші довгострокові зобов`язання», заборгованість за позикою становить 45278000,00 грн.;

-договір позики від 15.03.2017р. № 15/03/2017 - 1П, за яким Позикодавець - Публічне Акціонерне Товариство «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «НОТІС» та Позичальник - ТОВ «ОПКО». Предметом договору є передача Позикодавцем на умовах цього Договору Позичальнику у власність грошові кошти для ведення господарської діяльності в розмірі 50000000,00 гривень (Позика), а Позичальник зобов`язується повернути Позикодавцю грошові кошти у зазначені строк та розмірі з виплатою процентів. Кінцевий термін повернення заборгованості за Позикою 31 грудня 2019 року. Позика за даним договором може надаватися частками. Загальна сума отриманої позики, за період, що перевірявся склала 45278000,00 грн. Станом на 30.09.2018р. отримана позика обліковується у бухгалтерському обліку на рахунку 55 «Інші довгострокові зобов`язання», заборгованість за позикою становить 45278000,00 грн.

Також, обидва договори позики передбачають сплату відсотків за їх користування в розмірі 30% річних. Згідно умов договорів були нараховані відсотки: ТОВ «Компанія з управління активами «Альтус Ассетс Актівітіс» -у сумі 20414710,17 грн.; ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «НОТІС» у сумі 17690659,91 грн.

Судом встановлено, що за 2017 рік та з січня по вересень 2018 року позивачем було сплачено ТОВ «Компанія з управління активами «Альтус Ассетс Актівітіс» відсотків на суму 19298266,30 грн. У період з квітня по грудень 2017р. та з січня по серпень 2018 року позивачем було сплачено ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «НОТІС» відсотків на суму 16574216,10 грн, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до підпункту 14.1,267 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України позика - грошові кошти, що надаються резидентами, які є фінансовими установами, або нерезидентами, крім нерезидентів, які мають офшорний статус, позичальнику на визначений строк із зобов`язанням їх повернення та сплатою процентів за користування сумою позики.

Відповідно до підпункту 134,1.1 пункту 134,1 статті 134 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування для цілей податку на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Так, Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 13 «Фінансові Інструменти», що затверджене наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 2001 року №559 т зареєстроване в Міністерстві юстиції України 19 грудня 2001 року за № 1050/6241 (далі по тексту - П(С)БО 13), визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про фінансові інструменти та її розкриття у фінансовій звітності.

Відповідно до визначених понять у пункті 4 вказаного Положення, фінансовий актив - це: а) грошові кошти та їх еквіваленти; б) контракт, що надає право отримати грошові кошти або інший фінансовий актив від іншого підприємства; в) контракт, що надає право обмінятися фінансовими інструментами з іншим підприємством на потенційно вигідних умовах; г) інструмент власного капіталу іншого підприємства.

Фінансове зобов`язання - контрактне зобов`язання: а) передати грошові кошти або інший фінансовий актив іншому підприємству; б) обмінятися фінансовими інструментами з іншим підприємством на потенційно невигідних умовах.

Пунктом 10 П(С)БО 13 передбачено, що фінансовий актив або фінансове зобов`язання відображається у балансі, якщо підприємство є стороною-укладачем угоди щодо фінансового інструмента.

Таким чином, видана позика - це фінансовий актив, оскільки є контрактним правом для отримання коштів у майбутньому, а отримана позика - це фінансове зобов`язання, оскільки його погашення призведе до майбутньої виплати коштів.

Відповідно до пункту 29 П(С)БО 13. фінансові інструменти первісно оцінюють та відображають за їх фактичною собівартістю, яка складається із справедливої вартості активів, зобов`язань або інструментів власного капіталу, наданих або отриманих в обмін на відповідний фінансовий інструмент, і витрат, які безпосередньо пов`язані з придбанням або вибуттям фінансового інструмента (комісійні, обов`язкові збори та платежі при передачі цінних паперів тощо).

Пункт 30 цього Положення передбачає, що на кожну наступну після визнання дату балансу фінансові активи оцінюються за їх справедливою вартістю, крім: дебіторської заборгованості, що не призначена для перепродажу; фінансових інвестицій, що утримуються підприємством до їх погашення; фінансових активів, справедливу вартість яких неможливо достовірно визначити; фінансових інвестицій та інших фінансових активів, щодо яких не застосовується оцінка за справедливою вартістю.

Пунктом 31 П(С)БО 13. на кожну наступну після визнання дату балансу фінансові зобов`язання оцінюються за амортизованою собівартістю, крім фінансових зобов`язань, призначених для перепродажу, і зобов`язань за похідними фінансовими інструментами.

Суд зазначає, що П(С)БО 13 не містить визначення амортизованої собівартості фінансового зобов`язання або посилань на встановлення такої в інших нормативно - правових актах.

Як вбачається з висновків акта перевірки, контролюючий орган кваліфікував наявну кредиторську заборгованість за договором позики як «довгострокові зобов`язання» та здійснив дисконтування такої заборгованості, шляхом вирахування різниці (дисконту) між майбутньою та теперішньою вартістю зобов`язання із застосуванням П(С)БО 11 «Зобов`язання».

Відповідно до пунктів 4, 5, 6 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 11 «Зобов`язання» (далі по тексту - П(С)БО 11). затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 січня 2000 року № 20, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 11 лютого 2000 року за № 85/4306, яке визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про зобов`язання та її розкриття у фінансовій звітності, з метою бухгалтерського обліку зобов`язання поділяються на: довгострокові; поточні; непередбачені зобов`язання; доходи майбутніх періодів.

Зобов`язання визнається, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення. Якщо на дату балансу раніше визнане зобов`язання не підлягає погашенню, то його сума включається до складу доходу звітного періоду.

В розумінні цього П(С)БО 11, зокрема: довгострокові зобов`язання - всі зобов`язання, які не є поточними зобов`язаннями, а поточні зобов`язання - зобов`язання, які будуть погашені протягом операційного циклу підприємства або повинні бути погашені протягом дванадцяти місяців, починаючи з дати балансу.

Сума погашення - недисконтована сума грошових коштів або їх еквівалентів, яка, як очікується, буде сплачена для погашення зобов`язання в процесі звичайної діяльності підприємства.

Теперішня вартість - дисконтована сума майбутніх платежів (за вирахуванням суми очікуваного відшкодування), яка, як очікується, буде необхідна для погашення зобов`язання в процесі звичайної діяльності підприємства.

За змістом пунктів 7, 8 і 10П(С)БО 11 до довгострокових зобов`язань належать: довгострокові кредити банків; інші довгострокові зобов`язання; відстрочені податкові зобов`язання; довгострокові забезпечення.

Зобов`язання, на яке нараховуються відсотки та яке підлягає погашенню протягом дванадцяти місяців з дати балансу, слід розглядати як довгострокове зобов`язання, якщо первісний термін погашення був більше ніж дванадцять місяців та до затвердження фінансової звітності існує угода про переоформлення цього зобов`язання на довгострокове.

Довгострокові зобов`язання, на які нараховуються відсотки, відображаються в балансі за їх теперішньою вартістю. Визначення теперішньої вартості залежить від умов та виду зобов`язання.

Разом з тим, пунктами 11 і 12 П(С)БО 11 визначено, що поточні зобов`язання включають: короткострокові кредити банків; поточну кредиторську заборгованість за довгостроковими зобов`язаннями, за товари, роботи, послуги, за розрахунками з бюджетом, у тому числі з податку на прибуток, за розрахунками зі страхування, за розрахунками з оплати праці, за розрахунками з учасниками, за розрахунками із внутрішніх розрахунків; короткострокові векселі видані; поточні забезпечення; інші поточні зобов`язання.

Поточні зобов`язання відображаються в балансі за сумою погашення.

Таким чином, суд вважає, що зобов`язання, які виникли на підставі договорів позики №22-КА від 21.12.16р. та № 15/03/2017 - 1П від 15.03.2017р., за своєю суттю відносяться до довгострокових зобов`язань.

Проте, необгрунтованим є застосування П(С)БО 28 «Зменшення корисності активів» для визначення теперішньої вартості майбутніх чистих грошових надходжень (п. 11) та ставки дисконту (п. 14), оскільки зазначені Положення визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про зменшення корисності активів та її розкриття у фінансовій звітності та не визначає методологічні засади щодо зобов`язань.

Так, відповідачем в Акті перевірки зроблено посилання на п. 11 П(С)БО 28, за змістом якого теперішня вартість майбутніх чистих грошових надходжень від активу визначається застосуванням відповідної ставки дисконту до майбутніх грошових потоків від безперервного використання активу та його продажу (списання) наприкінці строку корисного використання (експлуатації); майбутні грошові потоки від активу визначаються, виходячи з фінансових планів підприємства на період не більше п`яти років; якщо в підприємства є досвід визначення суми очікуваного відшкодування активу і наявні розрахунки, що свідчать про достовірність оцінки майбутніх грошових потоків, то така оцінка може визначатися на підставі фінансових планів підприємства, які охоплюють період більше п`яти років, та п. 14 П(С)БО 28, за змістом якого ставка дисконту базується на ринковій ставці відсотка (до вирахування податку), що використовується в операціях з аналогічними активами; за відсутності ринкової ставки відсотка ставка дисконту базується на ставці відсотка на можливі позики підприємства або розраховується за методом середньозваженої вартості капіталу підприємства; при визначенні ставки дисконту враховуються ризики, крім ризиків, що були враховані при визначенні майбутніх грошових потоків.

Суд зазначає, що фінансовим інструментом позивача в межах спірних відносин є фінансові зобов`язання, а відтак нормативні акти, які регулюють методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про фінансові активи є незастосовними в межах спірних відносин.

Суд звертає увагу на те, що національними стандартами (положеннями) бухгалтерського обліку, а також органами, на які покладено регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності, не визначено методологію щодо визначення справедливої та амортизованої вартості фінансових зобов`язань, відсутні будь-які роз`яснення з боку контролюючих органів або практика такого дисконтування, а отже, підприємство не зобов`язане визначати методологію оцінки фінансових зобов`язань самостійно, а ДФС не має права визначати цю методику та давати вказівки платнику податків щодо методики.

Таким чином, суд вважає, що під час проведення перевірки відповідачем не вірно були застосовані Положення (стандарти) бухгалтерського обліку.

Також, суд звертає увагу, що відповідно до пункту 7 П(С)БО 15, визнані доходи класифікуються в бухгалтерському обліку за такими групами: дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); інші операційні доходи; фінансові доходи; інші доходи.

Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) - загальний дохід (виручка) від реалізації продукції, товарів, робіт або послуг без вирахування наданих знижок, повернення раніше проданих товарів та непрямих податків і зборів (податку на додану, акцизного збору тощо).

Чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) визначається шляхом вирахування з доходу від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг наданих знижок, вартості повернутих раніше проданих товарів, доходів, що за договорами належать комітентам (принципалам тощо), та податків і зборів.

До складу інших операційних доходів включаються суми інших доходів від операційної діяльності підприємства, крім чистого доходу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), зокрема: дохід від операційної оренди активів; дохід від операційних курсових різниць; відшкодування раніше списаних активів; дохід від роялті, відсотків, отриманих на залишки коштів на поточних рахунках в банках, дохід від реалізації оборотних активів (крім фінансових інвестицій), необоротних активів, утримуваних для продажу, та групи вибуття тощо.

До складу фінансових доходів включаються дивіденди, відсотки та інші доходи, отримані від фінансових інвестицій (крім доходів, які обліковуються за методом участі в капіталі).

До складу інших доходів, зокрема, включаються дохід від реалізації фінансових інвестицій; дохід від неопераційних курсових різниць та інші доходи, які виникають у процесі господарської діяльності, але не пов`язані з операційною діяльністю підприємства.

Таким чином, як вбачається з вищезазначеного, пункт 7 П(С)БО 15 не визначає такий вид доходу, як дохід від дисконтування кредиторської заборгованості платником податків.

Крім того, суд звертає увагу, що для погашення зобов`язання за позикою позивач повинен сплатити позикодавцю відповідно до умов договорів суму основного боргу і нараховані відсотки.

Проте, з висновків акта перевірки вбачається, що відповідачем при визначенні теперішньої вартості заборгованості по позиці застосовано формулу для одноразового платежу в кінці строку, без урахування необхідності погашення також відсотків за позикою.

Таким чином, суд вважає, що для розрахунку теперішньої вартості позики необхідно врахувати, що майбутні грошові потоки будуть включати не тільки безпосередньо погашення суми заборгованості за тілом кредиту, а й погашення відсотків за кредитом, а отже, розрахунок відповідачем теперішньої вартості позики без врахування необхідності погашення відсотків за договорами є необгрунтованим.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про безпідставність та необґрунтованість висновків Акту перевірки про порушення позивачем норм підпункту 134,1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, а відтак, прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставах, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи наявні докази, суд дотримується позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої, суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так. у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаг» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «...адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В адміністративному судочинстві діє принцип офіційності, який полягає в активній позиції суду щодо з`ясування всіх обставин у справі. Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог.

Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 19210,00 грн., що документально підтверджується платіжними дорученнями №222 від 04.06.2019 р. та № 266 від 10.07.2019р.

Враховуючи, що адміністративний позов задоволено повністю, сплачений позивачем судовий збір за подачу адміністративного позову до суду в сумі 19210,00 грн. підлягає стягненню з бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 139, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПКО» (49000, м.Дніпро, вул.Ламана, буд.19, офіс 306-Б, код ЄДРПОУ 37118811) до Головного управління ДФС у м. Києві (04655, м.Київ, вул.Шолуденка, буд. 33/19, код ЄДРПОУ 39439980) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень- задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві № 06932615140105 від 21.05.2019 р., яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у сумі 1108929,00 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві №06942615140105 від 21.05.2019 року, яким зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 9188289,00 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПКО» судові витрати за сплату судового збору у розмірі 19210,00 грн. (дев`ятнадцять тисяч двісті десять гривень).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено 23.09.2019 року.

Суддя М.В. Дєєв