Рішення № 84452943, 17.09.2019, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа № 521/12925/18

Провадження № 2/521/664/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2019 року

Малиновський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Бобуйка І.А.

секретаря судового засідання - Бендери О.В.,

розглянувши у судовому засіданні по суті в приміщенні суду в місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Одеської міської ради (місцезнаходження: м. Одеса, пл.. Думська,1), третя особа на стороні позивача: Державний нотаріус Шостої Одеської нотаріальної контори Пенчев Костянтин Леонідович (місце роботи: м. Одеса, вул. Сереньофонтанська, 19б), треті особи на стороні відповідача: Одеська місцева прокуратура №2 (місцезнаходження: м. Одеса, вул. Головківська,1), Департамент комунальної власності Одеської міської ради (місцезнаходження: м. Одеса, вул. Артилерійська,1) про визнання права володіння та користування квартирою, -

В С Т А Н О В И В:

03.08.2018 року позивачі звернулися до суду із вказаним позовом та просили суд, з урахуванням уточненої позовної заяви від 03.05.2019 року, визнати за ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 та ОСОБА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , право користування квартирою під АДРЕСА_2 ; встановити порядок виконання рішення суду, згідно з яким воно, після набрання законної сили, є підставою для реєстрації ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за адресою: квартира АДРЕСА_2 та переоформлення на ім`я ОСОБА_1 всіх особистих рахунків про сплату комунальних та інших послуг у зазначеній квартирі, та обгрунутували свої вимоги наступним.

Позивачі зазначають, що 12 вересня 2013 року на підставі Договору купівлі-продажу, посвідченого державним нотаріусом Шостої Одеської державної нотаріальної контори Пенчевим Констянтином Леонтійовичем, ОСОБА_1 з дружиною ОСОБА_2 , придбали у власність у ОСОБА_3 квартиру під АДРЕСА_2 , що складається в цілому з однієї житлової кімнати та приміщень, житловою площею -16,5 кв.м., загальною площею - 29,2 кв.м. На підставі цього, державним нотаріусом Шостої Одеської державної нотаріальної контори Пенчевим К.Л. був внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 2473234 (реєстраційний номер майна 154074351101) про реєстрацію права власності на квартиру під АДРЕСА_2 за ОСОБА_1 .

Згідно позовної заяви, на даний час в квартирі зареєстровані та проживають дружина позивача та двоє його неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

25.05.2015 року перший заступник Прокурора Малиновського району м. Одеси в інтересах Одеської міської громади звернувся до Малиновського районного суду із позовною заявою до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , державного нотаріуса Шостої одеської нотаріальної контори Пенчева Констянтина Леонтійовича про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, витребування майна, визнання квартири відумерлою спадщиною, визнання права власності.

Позивачі зазначають, що 30.11.2015 року було винесене рішення Малиновського районного суду м. Одеси, яким було визнано недійсним свідоцтво про спадщину за законом від 11.09.2013 року № 4-2362, видане державним нотаріусом Шостої Одеської нотаріальної контори Пенчевим К.Л. на ім`я ОСОБА_3 , на спадщину, яка складається з квартири АДРЕСА_2 після смерті ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 . Визнано квартиру АДРЕСА_2 , відумерлою спадщиною після смерті ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 . Визнано за територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради право власності на квартиру АДРЕСА_3 . Витребувано у власність територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради з володіння ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_2 .

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 21.03.2017 року зазначене рішення Малиновського районного суду м. Одеси було залишено без змін.

Згідно позовної заяви, позивачем на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 30.11.2015 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 21.03.2017 року була подана касаційна скарга. 20 березня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду виніс постанову. якою касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 30 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області віл 21 березня 2017 року в частині позовних вимог прокуратури Малиновського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , державного нотаріуса Шостої одеської нотаріальної контори Пенчева Костянтина Леонідовича про витребування квартири із чужого незаконного володіння скасував.

У задоволенні позову прокуратури Малиновського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , державного нотаріуса Шостої одеської нотаріальної контори Пенчева Костянтина Леонідовича про витребування у власність територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради з володіння ОСОБА_1 , ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_2 - відмовив. В іншій частині рішення Малиновського районного суду м. Одеси від ЗО листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 21 березня 2017 року була залишена без змін.

Позивачі вважають, що зазначене надасть можливість позивачам набути статусу наймачів квартири АДРЕСА_2 , що у подальшому, відповідно до приписів Закону України «Про приватизацію житла», надасть їм можливість приватизувати квартиру, тим самим відновивши їх права на житло.

03.08.2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду із заявою про забезпечення позову, в якій він просив суд накласти арешт на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеса від 06.08.2018 року, судом було відмовлено у задоволенні забезпечення вищевказаної позовної заяви.

12.09.2018 року представником Одеської міської ради М.В. Микитин було подано клопотання про зупинення провадження у справі.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеса від12.09.2018 року провадження у вищевказаній справі було зупинено до набрання законної сили рішення Малиновського районного суду м. Одеси по цивільній справі №521/8368/15-ц за позовом прокуратури Малиновського району міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , державного нотаріуса Шостої Одеської нотаріальної контори Пенчева Костянтина Леонідовича про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, скасування рішення про державну реєстрацію прав власності, витребування майна, визнання квартири відумерлою спадщиною, визнання права власності.

06.05.2019 року ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси було відновлено провадження у вищевказаній справі, у зв`язку з тим, що 20.03.2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 30 листопада 2015 року та на ухвалу апеляційного суду Одеської області від 21.03.2017 року та задовольнив її частково. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 30 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 21 березня 2017 року в частині позовних вимог прокуратури Малиновського району м. Одеси в інтересах держави в особі: Одеської міської ради до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 ОСОБА_2 , державного нотаріуса Шостої одеської нотаріальної контори Пенчева Костянтина Леонідовича про витребування квартири із чужого незаконного володіння скасовано. У задоволенні позову прокуратури Малиновського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 ОСОБА_2 , державного нотаріуса Шостої одеської нотаріальної контори Пенчева Костянтина Леонідовича про витребування у власність територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради з володіння ОСОБА_1 , ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_2 відмовлено. В іншій частині рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 30 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 21 березня 2017 року залишено без змін. Поновлено виконання рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 30 листопада 2015 року в частині визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом від 11 вересня 2013 року № 4-2362, виданого ОСОБА_3 на спадщину, яка складається з квартири АДРЕСА_2 , АДРЕСА_4 квартири АДРЕСА_2 відумерлою спадщиною та визнання за територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради права власності на квартиру АДРЕСА_2 .

24.05.2019 року заступником керівника Одеської місцевої прокуратури О.А. Атаманенко були подані письмові пояснення, у яких він просив відмовити у задоволенні вищевказаного позову.

23.07.2019 року представником Одеської міської ради - Микитин М. В. були подані письмові заперечення на позовну заяву, у яких вона просила відмовити у задоволенні позовних вимог.

В судове засідання представник позивачів з`явився, заяву підтримував та просив задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, повідомлявся про дату, час та місце судового засідання належним чином та своєчасно, однак, надав заяву до суду у якій просив відмовити у задоволенні позову, та розглядати справу без участі представника відповідача.

Представник Департаменту комунальної власності Одеської міської ради у судове засідання не з`явився повідомлявся про дату час та місце судового засідання належним чином та своєчасно, причини неявки не повідомив.

Представник Одеської міської прокуратури - Димерлій А.О., в судове засідання з`явився, заперечував проти задоволення позовних вимог.

Державний нотаріус Шостої Одеської нотаріальної контори Пенчев Костянтин Леонідович в судове засідання не з`явився, надав до суду заяву, в якій просив слухати справу, призначену на 17.09.2019 року, без його особистої участі.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Згідно з ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» - висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду - є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 26 Постанови Пленуму ВСУ № 2 від 12.06.2009 р. «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» - під час судового розгляду, предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог позивачів необхідно відмовити, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_6 на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_2 , загальною площею 29,2 кв.м. згідно Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Сьомою одеською державною нотаріальною конторою, 03.09.2011року зареєстрованого у реєстрі за №1-1926, в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» 14.09.2011, запис номер 26, в книзі 764пр- 57.

ІНФОРМАЦІЯ_4 . помер ОСОБА_6 , відповідно до актового запису про смерть №784, складеного 14.10.2011 року Третім Приморським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції. За життя ОСОБА_6 не склав заповіту відносно розпорядженням вказаною квартирою.

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 04.04.2013 у справі №4 522/29492/12 задоволено позов ОСОБА_3 до Одеської міської ради та встановлено факт її постійного проживання зі спадкодавцем ОСОБА_6 , визнано ОСОБА_3 спадкоємцем четвертої черги та визначено додатковий строк - два місяці для прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_6

11.09.2013 р. державним нотаріусом Шостої одеської нотаріальної контори Пенчевим К.Л. на ім`я ОСОБА_3 видано свідоцтво про право на спадщину за законом, яка відкрилась після смерті ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 , та складається з квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 29,2 кв.м., та 24.09.2013 свідоцтво про право на спадщину за законом на кв. АДРЕСА_5 , вартістю 180480 (сто вісімдесят тисяч чотириста вісімнадцять) гривень.

12.09.2013 р. державним нотаріусом Шостої нотаріальної контори Пенчевим К.Л. посвідчено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , відповідно до якого ОСОБА_3 продала, а ОСОБА_1 купив у спільну сумісну власність з ОСОБА_2 , за її письмовою згодою, квартиру за 180 480 гривень.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 27.03.2014 у справі №1522/29492/12 задоволено заяву заступника прокурора Малиновського району м. Одеси про перегляд заочного рішення, вищевказане рішення суду від 04.04.2013 року скасовано, позов ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання спадкоємцем четвертої черги та визначення додаткового строку для прийняття спадщини, залишено без розгляду на підставі відповідної заяви позивача.

Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04.04.2013 р. не набрало законної сили у зв`язку з неотриманням його копії відповідачем. Відповідно до вимог ст. 228 ЦПК України, це рішення було переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою прокурора в інтересах відповідача, яку було подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

25.05.2015 року перший заступник Прокурора Малиновського району м. Одеси в інтересах Одеської міської громади звернувся до Малиновського районного суду із позовною заявою до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , державного нотаріуса Шостої одеської нотаріальної контори Пенчева Констянтина Леонтійовича про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, витребування майна, визнання квартири відумерлою спадщиною, визнання права власності.

30.11.2015 року було винесене рішення Малиновського районного суду м. Одеси, яким було визнано недійсним свідоцтво про спадщину за законом від 11.09.2013 року № 4-2362, видане державним нотаріусом Шостої Одеської нотаріальної контори Пенчевим К.Л. на ім`я ОСОБА_3 , на спадщину, яка складається з квартири АДРЕСА_2 після смерті ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 . Визнано квартиру АДРЕСА_2 , відумерлою спадщиною після смерті ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 . Визнано за територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради право власності на квартиру АДРЕСА_2 . Витребувано у власність територіальної громади м.Одеси в особі Одеської міської ради з володіння ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_2 .

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 21.03.2017 року зазначене рішення Малиновського районного суду м. Одеси було залишено без змін.

Позивачем на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 30.11.2015 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 21.03.2017 року була подана касаційна скарга.

20 березня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду виніс постанову, якою касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 30 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області віл 21 березня 2017 року в частині позовних вимог прокуратури Малиновського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , державного нотаріуса Шостої одеської нотаріальної контори Пенчева Костянтина Леонідовича про витребування квартири із чужого незаконного володіння скасував.

У задоволенні позову прокуратури Малиновського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , державного нотаріуса Шостої одеської нотаріальної контори Пенчева Костянтина Леонідовича про витребування у власність територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради з володіння ОСОБА_1 , ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_2 - відмовив.

В іншій частині рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 30 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 21 березня 2017 року була залишена без змін.

Верховний суд, у своєму рішенні, звернув увагу на порушення статті 1 Першого протоколу Європейської Конвенції з прав людини у рішенні Малиновського районного суду м. Одеси від 30 листопада 2015 року та ухвалі апеляційного суду Одеської області від 21 березня 2017 року, свою постанову мотивував наступним.

Згідно зі статтею 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього. Тлумачення статті 330 ЦК України свідчить, що виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача.

Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим Національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідна практику, наукові дослідження тощо.

Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та І надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть.

Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. Не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку із бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Факт незаконного відчуження та допущення продажу квартири не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача, проте, вочевидь, є підставою для виникнення обов`язку в органів місцевого самоврядування здійснити все необхідне, щоб відшкодувати збитки, завдані таким відчуженням.

Тому, Верховний суд зазначив, що задоволення віндикаційного позову і витребування спірної квартири у ОСОБА_1 таї ОСОБА_2 , як добросовісних набувачів, призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод.

Отже, Верховний Суд, з одного боку визнав незаконним та скасував рішення суду в частині витребування спірної квартири у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а з іншого боку залишив без змін рішення.

Згідно ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Особливим видом права власності є право довірчої власності, яке виникає внаслідок закону або договору управління майном.

Відповідно до ст. 315 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Згідно ст. 316 ЦК України, суб`єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу. Усі суб`єкти права власності є рівними перед законом.

Згідно ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Особливості здійснення права власності на культурні цінності встановлюються законом.

Одеська міська рада за рішенням Малиновського районного суду м. Одеси, ухвалою апеляційного суду Одеської області від 21.03.2017 року зазначене рішення залишено без змін, та постановою Верховного суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду залишено без змін у даній частині, є власником квартири АДРЕСА_3 .

Отже, позивачі зазначають, ґрунтуючись на постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року, що єдиним ефективним способом захисту оспореного права сім`ї ОСОБА_8 з двома малолітніми дітьми на квартиру АДРЕСА_2 є визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 права володіння та користування спірною квартирою.

Позивачі вважають, що зазначене надасть можливість позивачам набути статусу наймачів квартири АДРЕСА_2 . Отже, фактично, право користування квартирою АДРЕСА_2 , у даній ситуації, - це зобов`язання, що приховує під собою укладення договору найму.

Згідно ст. 810 ЦК України, за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату. Підстави, умови, порядок укладення та припинення договору найму житла, що є об`єктом права державної або комунальної власності, встановлюються законом. До договору найму житла, крім найму житла, що є об`єктом права державної або комунальної власності, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Укладення договору найму квартири АДРЕСА_2 позивачами можливе лише за згодою власника зазначеного майна - Одеської міської ради.

Згідно ст. 58 ЖК Української РСР, на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення. Форма ордера встановлюється Радою Міністрів Української РСР. Видача ордерів на жилі приміщення у військових містечках провадиться в порядку, передбаченому законодавством Союзу СРСР.

Отже, суд роз`яснює позивачам, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не вірно вибраний спосіб захисту, на даний час немає ніякої підстави для вселення позивачів у вищевказану квартиру. Суд зазначає, що лише власник може розпоряджатися належним йому майном на підставі права власності. Позивачі не є власниками квартири, тому вони вправі у позасудовому порядку звернутися до Одеської міської ради щодо укладення договору найму вищевказаної квартири. Враховуючи те, що позивачі не звертались до Одеської міської ради з проханням укласти договір найму, то спору з даного питання не виникло.

Враховуючи те, що вимога позивачів, щодо встановлення порядку виконання рішення суду, згідно з яким воно, після набрання законної сили, є підставою для реєстрації ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за адресою: квартира АДРЕСА_2 та переоформлення на ім`я ОСОБА_1 всіх особистих рахунків про сплату комунальних та інших послуг у зазначеній квартирі, є похідною вимогою від вимоги про визнання за ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 , право користування квартирою під АДРЕСА_2 , суд відмовляє у її задоволенні також.

Згідно статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1, п. 1, 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.

Враховуючи всі дослідженні матеріали справи, докази, суд вважає за необхідне відмовити повністю у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Одеської міської ради, третя особа на стороні позивача: Державний нотаріус Шостої Одеської нотаріальної контори Пенчев Костянтин Леонідович, треті особи на стороні відповідача: Одеська місцева прокуратура №2, Департамент комунальної власності Одеської міської ради про визнання права володіння та користування квартирою.

Керуючись ст. 41 Конституції України, ст. 58 ЖК Української РСР, ст. ст. 315, 316, 319, 330, 337, 338, 810 ЦК України, ст. ст. 4 -5, 10-13, 18,76-83, 141, 228, 263-265 ЦПК України, СУД -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Одеської міської ради (місцезнаходження: м. Одеса, пл.. Думська,1), третя особа на стороні позивача: Державний нотаріус Шостої Одеської нотаріальної контори Пенчев Костянтин Леонідович (місце роботи: м. Одеса, вул. Сереньофонтанська, 19б), треті особи на стороні відповідача: Одеська місцева прокуратура №2 (місцезнаходження: м. Одеса, вул. Головківська,1), Департамент комунальної власності Одеської міської ради (місцезнаходження: м. Одеса, вул. Артилерійська,1) про визнання права володіння та користування квартирою - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення виготовлено 24.09.2019 року.

С У Д Д Я: І.А. Бобуйок