Рішення № 84452137, 23.09.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.09.2019Справа № 910/5026/19Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді - Приходько І.В.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РОМА"

до Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України "Інформ-Ресурси" в особі ліквідаційної комісії

про зобов`язання визнати кредиторські вимоги,

без виклику учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариства з обмеженою відповідальністю "РОМА" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України "Інформ-Ресурси" в особі ліквідаційної комісії (далі - відповідач) про зобов`язання визнати кредиторські вимоги у розмірі 44 650 грн. та задоволення кредиторських вимог з майна Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України "Інформ-Ресурси".

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що всупереч умовам укладеного між сторонами договору, відповідач не повідомив про припинення юридичної особи та в подальшому не визнав заявлених кредиторських вимог позивача, посилаючись на сплив строку пред`явлення таких вимог.

Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України, питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.05.2019 відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку (за правилами) спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

21.05.2019 через відділ автоматизованого документообігу суду від відповідача надійшов відзив на позов, в якому останній проти заявлених позовних вимог заперечив та зазначив про те, що згідно наказу МВС України № 831 від 12.10.2018 було розпочато процедуру реорганізації Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України "Інформ-Ресурси" шляхом припинення, однак позивачем не було своєчасно пред`явлено кредиторські вимоги, оскільки строк пред`явлення таких вимог сплинув 29.12.2018.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

У зв`язку з перебуванням судді Приходько І.В. у відпустці та на лікарняному, завершальний розгляд справи здійснювався 23.09.2019.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

14.05.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "РОМА" (позивач) та Західною міжрегіональною філією Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України "Інформ-Ресурси" (відповідач) було укладено договір про надання послуг №3/14/05/18 (далі - Договір), предметом якого є належне доставляння позивачем тимчасово затриманих транспортних засобів на спеціальний майданчик (стоянку).

Оплата послуг, пов`язаних з доставлянням тимчасово затриманого транспортного засобу здійснюється водієм, власником (співвласником) такого транспортного засобу на розрахунковий рахунок відповідача одночасно при письмовому зверненні щодо його повернення із зберігання на спеціальному майданчику чи стоянці (п. 3.1. Договору).

Відповідно до п. 3.3 Договору із коштів, отриманих за доставлення тимчасово затриманих транспортних засобів, відповідач зобов`язаний перерахувати на поточний рахунок позивача винагороду у розмірі 550 грн. за кожен транспортний засіб повною масою до 2000 кг включно; 650 грн. за кожен транспортний засіб повною масою від 2000 кг до 3000 кг; 780 грн. за кожен транспортний засіб повною масою від 3000 кг, від розміру плати, визначеному за доставляння спільним наказом МВС України, Мінфіну України та Мінекономіки України від 10.10.2013 № 967/1218/869, яка надійшла від фізичних та юридичних осіб за доставляння тимчасово затриманих транспортних засобів на спеціальний майданчик позивача та залученими ним особами за вирахуванням єдиного податку та банківських послуг при здійсненні даного платежу.

Пунктом 3.5. Договору визначено, що оплата винагороди, передбаченої п.3.3. Договору, відбувається шляхом перерахування відповідних сум на поточний рахунок позивача в банківський установі до 10 числа місяця, наступного за звітним. Наприкінці кожного місяця сторони складають та підписують акт прийому-передачі наданих послуг.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов Договору позивачем та відповідачем було складено та підписано акт надання послуг № 220187 від 31.08.2018 на суму 44 650 грн. Вказаний акт підписано представниками та скріплено печатками обох сторін без заперечень та зауважень.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Судом встановлено, що внаслідок укладення Договору №3/14/05/18 на надання послуг від 14.05.2018 між сторонами правочину склалися господарські правовідносини, а також, згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Судом встановлено, що за своєю правовою природою договір, укладений між сторонами, є договором про надання послуг.

Згідно з ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГК України господарське зобов`язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про існування у відповідача зобов`язання з оплати договірних послуг, прийнятих відповідачем на підставі акту надання послуг № 220187 від 31.08.2018 у розмірі 44 650 грн., без жодних зауважень та заперечень.

Доказів повного або часткового погашення спірної заборгованості матеріали справи не містять.

В свою чергу, у зв`язку з тим, що вимоги позивача не були включені до проміжного ліквідаційного балансу, останній звернувся з даним позовом до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Частинами 3, 5, 6 статті 105 ЦК України визначено, що учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється. Строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється, не може становити менше двох і більше шести місяців з дня оприлюднення повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи. Кожна окрема вимога кредитора, зокрема щодо сплати податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, страхових коштів до Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, розглядається, після чого приймається відповідне рішення, яке надсилається кредитору не пізніше тридцяти днів з дня отримання юридичною особою, що припиняється, відповідної вимоги кредитора.

З відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що з 29.10.2018 відповідач перебуває в стані припинення, строк для пред`явлення кредиторських вимог встановлений до 29.12.2018.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази оприлюднення повідомлення про припинення Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України "Інформ-Ресурси".

Згідно з ч. 8 ст. 111 ЦК України ліквідаційна комісія (ліквідатор) після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, що включає відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред`явлених кредиторами вимог та результат їх розгляду.

Звертаючись з позовом, позивач посилається на те, що дізнався про припинення відповідача лише після того як 03.04.2019 отримав відповідь на свою вимогу про погашення заборгованості.

Матеріали справи не містять заперечень відповідача щодо розміру заборгованості перед позивачем. В свою чергу, позиція відповідача стосовно того, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не було своєчасно (в строк до 29.12.2018) пред`явлено кредиторські вимоги, є необґрунтовано та не приймається судом.

Так, частиною 5 ст. 105 ЦК України визначено, що строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється, не може становити менше двох і більше шести місяців з дня оприлюднення повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи.

Як вбачається з відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, ліквідаційною комісією відповідача визначено найменший строк, який передбачений законодавством для заявлення кредиторських вимог, тобто 2 місяці. При цьому, доказів оприлюднення повідомлення про припинення Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України "Інформ-Ресурси" матеріали справи не містять.

Разом з цим, судом враховано, що відповідно до положень п. 7.7. Договору відповідач взяв на себе зобов`язання своєчасно повідомити контрагента про зміни юридичної адреси, місцезнаходження, банківських реквізитів, номерів телефонів, керівників підприємств, змін в установчих документах, форм власності та інших змінах, що можуть вплинути на належне, повне та своєчасне виконання положень цього Договору.

Всупереч наведеному, доказів того, що відповідачем було повідомлено позивача про те, що з 29.10.2018 відповідач знаходиться в стані припинення, а строк пред`явлення кредиторських вимог становить лише 2 місяці, матеріали справи не містять. Натомість, позивач дізнався про зміни у реєстраційному стані контрагента лише 03.04.2019, після отримання відповіді на свою вимогу про погашення заборгованості.

Згідно з ч.3 ст. 112 ЦК України у разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право протягом місяця з дати, коли він дізнався або мав дізнатися про таку відмову звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. За рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся з даним позовом 15.04.2019, тобто в межах строку передбаченого ч.3 ст. 112 ЦК України.

Таким чином, враховуючи, що вимоги позивача щодо наявної заборгованості відповідача за договором про надання послуг №3/14/05/18 від 14.05.2018 не були розглянуті відповідачем у встановленому законодавством порядку, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача про визнання кредиторських вимог ТОВ «РОМА» та задоволення їх (в порядку ч.3. ст. 112 ЦК України) за рахунок майна відповідача, є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно зі статтею 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із статтями 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи, що відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку визнати кредиторські вимоги позивача за Договором, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги нормативно та документально доведені, через що підлягають задоволенню в повному обсязі.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Зобов`язати Державне підприємство Міністерства внутрішніх справ України "Інформ-Ресурси" (01103, м. Київ, проїзд Військовий, буд. 8; ідентифікаційний код 32248749) в особі ліквідаційної комісії визнати кредиторські вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "РОМА" (58000, м. Чернівці, вул. Коломийська, буд. 2Ж; ідентифікаційний код 30208421) у розмірі 44 650 грн. та задовольнити їх з майна Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України "Інформ-Ресурси".

3. Стягнути з Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України "Інформ-Ресурси" (01103, м. Київ, проїзд Військовий, буд. 8; ідентифікаційний код 32248749) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РОМА" (58000, м. Чернівці, вул. Коломийська, буд. 2Ж; ідентифікаційний код 30208421) витрати по сплаті судового збору в сумі 1 921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) грн.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 23.09.2019.

Суддя І.В. Приходько