Рішення № 84433461, 21.08.2019, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/16292/16-ц

Провадження № 2/761/160/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2019 року Шевченківський районний суд м.Києва в складі:

головуючого судді Юзькової О.Л.

при секретарях Шлапаковій А.О.,,Горюк В.А.,

за участі

представника позивача за первісним позовом ОСОБА_1 ,

представників позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

відповідача ОСОБА_4 ,

представника відповідача ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4 , ОСОБА_7 про розподіл земельної ділянки та виділення часток та за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 , ОСОБА_4 про визнання частини земельної ділянки та виділення часток,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_6 звернулась до суду з даним позовом, зважаючи на наступне. 03.12.1947 р. за договором на право забудови, посвідченим Третьою Київською державною нотаріальною конторою за реєстром № 40475, батько позивача - ОСОБА_8 отримав земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 . На цій ділянці було споруджено будинок. 02.08.1996 р. за договором дарування приватного житлового будинку, посвідченим державним нотаріусом Першої Київської державної нотаріальної контори, зареєстрованим у реєстрі за № 23-3247, ОСОБА_8 було подаровано його дочці (рідній сестрі позивача) ОСОБА_4 32/100 частки житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . За договором дарування ОСОБА_4 було передано: веранду, санвузол, коридор, кухню, дві житлові кімнати, погріб, сарай та Ѕ частину споруд. 30.08.1996 року за договором дарування приватного житлового будинку, посвідченого державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контри (реєстровий номер № 18-1636) ОСОБА_8 подаровано позивачу 53/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1 . За цим договором позивачу передано - три житлові кімнати, два коридори, кухню, ванну кімнату, туалет, гараж, Ѕ частину погребу, Ѕ частину споруд. Таким чином ОСОБА_8 залишився власником 15/100 частин житлового будинку. Згідно до Державного акту на право власності на землю, 22.04.1999 р. за рішенням КМР № 215/316 передано для обслуговування житлового будинку і господарських споруд земельну ділянку, площею 0,0937 г, розташовану на території АДРЕСА_1 у спільну власність ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_4 . Після відчуження ОСОБА_8 85/100 будинку та споруд, ним 30.08.1996 р. було складено заповіт відповідно до якого зроблено розпорядження щодо 15/100 частин житлового будинку. Так, ОСОБА_8 заповів вказану частину будинку позивачу - ОСОБА_6 . Після смерті ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_5. у спадщину вступили його діти та дружина - ОСОБА_10 . Позивач та відповідач, ОСОБА_11 прийняли спадщину шляхом подання заяви про її прийняття, а ОСОБА_10 - фактично вступила в управління (володіння) спадковим майном. ОСОБА_10 та ОСОБА_11 на момент смерті спадкодавця досягли пенсійного віку, а тому мають право на 2/3 частки у спадковому майні, яка б належала їм за законом. Отже після смерті ОСОБА_8 15/100 частин будинку були розподілені наступним чином: ОСОБА_10 успадкувала 1/40 частину будинку, ОСОБА_11 1/40 та ОСОБА_6 - 1/10 будинку. ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_10 , В 2013 році загинув ОСОБА_11 та його права перейшли дружині - ОСОБА_2 . Проте, жодний із спадкоємців не отримав свояцтво про право на спадщину і не оскаржував будь - чиє право на спадок. Також за життя ОСОБА_8 земельна ділянка співвласниками не розподілялась. Жодних письмових угод про порядок користування, розподіл чи виділ часток не укладалося. Фактично будинком та земельною ділянкою користуються позивач та відповідач із сім`ями Найбільш справедливий поділ ділянки є наступний - частка ОСОБА_6 складає - 53/100, частка ОСОБА_4 32/100, а ділянку розміром 15/100 залишити у спільній сумісній власності позивача, відповідача та ОСОБА_2 . Зважаючи на викладене, ОСОБА_6 просить суд визнати розміри часток земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 кадастровий номер 88019055, таким чином: частка ОСОБА_6 складає 53/100, частка ОСОБА_4 складає 32/100, а ділянка розміром 15/100 - залишається у спільній сумісній власності ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 ; виділити ОСОБА_6 у приватну власність частку земельної ділянки позначену літерою «А» на схемі доданій до позовної заяви; виділити ОСОБА_4 у приватну власність частку земельної ділянки позначену літерою «Б» на схемі доданій до заяви; виділити у спільну сумісну власність ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 ділянку позначену літерою «В» на схемі доданій до позовної заяви.

10.04.2016 р. суддею Шевченківського районного суду м. Києва було відкрито провадження у справі, призначено її розгляд.

28.11.2016 р. за клопотанням ОСОБА_2 виключено неналежного відповідача ОСОБА_2 та замінено її належним відповідачем ОСОБА_7 .

Не погоджуючись із заявленими вимогами, ОСОБА_7 подала зустрічний позов до ОСОБА_6 , ОСОБА_4 з вимогами про визнання 15/100 частин житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 спільною власністю подружжя - ОСОБА_8 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_10 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ; визнати 15/100 частин земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:88:019:0055, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0937 га, цільове призначення для обслуговування жилого будинку і господарських будівель спільною власністю подружжя - ОСОБА_8 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_10 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ; визнати частки ОСОБА_8 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_10 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 , у праві спільної сумісної власності на майно - рівними. Підставою для заявлення позову стало те, що спірна земельна ділянка належить на праві спільної приватної власності ОСОБА_8 , ОСОБА_6 та ОСОБА_4 на підставі рішення Київської міської ради від 22.04.1999 року № 215/316. Зазначене право посвідчується Державним актом на право приватної власності на землю. Земельна ділянка надана співвласникам без визначення розміру їх часток. Одночасно з цим, співвласники є спірної земельної ділянки є співвласниками житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, що розташовані на ній. ОСОБА_6 є власницею 53/100 частин будинку, ОСОБА_4 є власником 32/100 частин будинку. Право власності на 15/100 частин будинку зареєстровано за ОСОБА_8 . Визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будинок і споруди. На момент набуття ОСОБА_8 права власності на 15/100 частин житлового будинку він перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_10 , а тому вказана частина будинку і земельної ділянки, на якій він розташований, є спільною сумісною власністю подружжя. Під час оформлення договорів дарування на частини будинку донькам ОСОБА_10 надавала свою згоду. ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , спадкоємці першої черги дружина та син ОСОБА_11 мають право на обов`язкову частку у спадковому майні померлого. При цьому ОСОБА_8 було складено заповіт відповідно до якого він заповідав 15/100 частин будинку доньці - ОСОБА_6 Заповіт щодо земельної ділянки не складався. За життя ОСОБА_10 прийняла спадщину за чоловіком , проте свідоцтво про право на спадщину не отримала. ОСОБА_10 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . Після смерті спадщину прийняли ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та ОСОБА_11 , але не отримували свідоцтво про право на спадщину. ІНФОРМАЦІЯ_6 помер і син спадкодавців - ОСОБА_11 , який є спадкоємцем першої черги за законом ОСОБА_8 та а також має право на обов`язкову частку у спадковому майні померлого за заповітом, та є спадкоємцем першої черги за законом після померлої ОСОБА_10 . Після його смерті спадщину прийняла донька - ОСОБА_7 . З огляду на положення ст. 1297 ЦК України вимоги щодо залишення 15/100 частин земельної ділянки у спільній сумісний власності не є законним. З огляду на викладене ОСОБА_13 і звернулась до суду.

26.03.2018 р. Шевченківським районним судом м. Києва винесено ухвалу про призначення підготовчого засідання, у зв`язку із набранням15.12.2017 р. чинності змін до ЦПК України та з огляду на положення ст.ст. 19,274 ЦПК України.

Від ОСОБА_4 надійшов відзив на позовну заяву. Відповідач зазначила, що на час прийняття рішення Київською міською радою щодо передачі земельної ділянки у спільну власність ОСОБА_8 вже не було в живих. Тому вказаному громадянину не належить частина земельної ділянки. Крім того, для вирішення спірного питання необхідно оформити частки будинку.

ОСОБА_7 також скористалась правом надати відзив на позов ОСОБА_6 Зазначила, що сторони по справі є спадкоємцями померлих ОСОБА_8 та ОСОБА_10 . Жоден зі спадкоємців до державної нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва про право спадщину не звертався. Виділення 15/100 частин земельної ділянки у спільну сумісну власність не відповідає вимогам закону, оскільки виділ частки передбачає попереднє визначення часток.

13.06.2018 р. розпорядженням керівник апарату Шевченківського районного суду м. Києва № 01-08-714 відповідно до п. 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл справи.

06.09.2018 року в межах підготовчого засідання задоволено клопотання представника ОСОБА_6 про зупинення провадження у справі до розгляду Шевченківським районним судом м. Києва цивільної справи за позовом ОСОБА_6 до державного нотаріуса Першої київської державно нотаріальної контори Ковтюк А.І. про визнання відмови у вчиненні нотаріальної дії неправомірною та зобов`язання вчинити дії.

02.11.2018 року провадження по справі поновлено та справу призначено до розгляду.

В судовому засіданні представник позивача за первісним позовом підтримала заявлені вимоги, просила задовольнити в повному обсязі та відмовити у задоволенні зустрічних позовних вимог.

В судовому засіданні представником позивача за зустрічним позовом було зменшено позовні вимоги. Остаточно представник ОСОБА_7 просив - визнати 15/100 частин земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:88:019:0055, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0937 га, цільове призначення для обслуговування жилого будинку і господарських будівель спільною власністю подружжя - ОСОБА_8 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_10 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ; визнати частки ОСОБА_8 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_10 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 , у праві спільної сумісної власності на майно - рівними.

Також представники ОСОБА_7 просили відмовити у задоволенні первісного позову.

ОСОБА_4 , її представник заперечували щодо задоволення позову ОСОБА_6 , який не ґрунтується на вимогах чинного законодавства України та підтримали вимоги заявлені ОСОБА_7 .

Вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши надані докази та надавши їм належну оцінку, суд приходить до висновку що вимоги як первісного так і зустрічного позову не можуть бути задоволені, з огляду на наступне.

Встановлено і не заперечується учасниками процесу, що 22.04.1999 р. Київською міською радою прийнято рішення №215/316» Про передачу громадянам у приватну власність земельних ділянок для обслуговування жилих будинків і господарських будівель», яким зокрема, передано у спільну приватну власність ОСОБА_8 , ОСОБА_6 та ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,0937 га, що розташована в АДРЕСА_1 .

Право власності на земельну ділянку посвідчується Державним актом на право приватної власності на землю серія ІІІ-КВ № 138678, виданим Київським міським головою 01.03.2000 року та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватно власності на землю № 88-2-00394.

Також в судовому засіданні заперечувалась та обставина, що ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_7 р. за договором на право забудови (копія долучена до матеріалів справи) отримав дану земельну ділянку у користування та на ній було збудовано житловий будинок.

Так, ІНФОРМАЦІЯ_8 ОСОБА_8 подарував дочці ОСОБА_4 32/100 частки житлового будинку АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування, посвідченого державним нотаріусом першої київської державної нотаріальної контори, реєстровий номер 23-3247.

Як свідчить зазначений договір ОСОБА_4 було передано у власність веранду розміром 4,7 кв. м., санвузол розміром 5,0 кв. м., коридор розміром 5,5 кв. м., кухня розміром 11,7 кв. м., житлова кімната розміром 13,8 кв. м., житлова кімната розміром 18,0 кв. м., погреб літ «В», сарай літ. «Д» та1/2 частина споруд.

30.08.1996 р. ОСОБА_8 подарував 53/100 частини будинку АДРЕСА_1 дочці ОСОБА_6 . Договір дарування посвідчено державним нотаріусом першої київської державної нотаріальної контори, реєстровий номер 18-1636.

За даним договором до ОСОБА_6 перейшло право власності на три житлові кімнати розміром 125 кв. м., 17,9 кв. м.. 15,4 кв. м. ,два коридори розміром 8,1 кв. м., 6,1 кв. м кухня розміром 11,3 кв. м., ванна розміром 4,6 кв. м. ,вбиральня розміром 1,8 кв. м., гараж під літ «Ж», Ѕ частина споруд.

ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_8 помер у віці 89 років, по що в Книзі реєстрації смертей зроблено актовий запис № 294 та відділом реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві видано свідоцтво про смерть.

Не заперечувалась учасниками процесу та обставина, що після смерті ОСОБА_8 , власника 15/100 частин житлового будинку залишились спадкоємці першої черги, а саме доньки - ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , син ОСОБА_11 та дружина - ОСОБА_10 .

Першою київською державною нотаріальною конторою 14.09.1999 року розпочато спадкову справу за № 644 за заявами дітей померлого ОСОБА_6 .. ОСОБА_4 та ОСОБА_11 .

Як свідчить спадкова справа за № 644 дружина померлого, а саме ОСОБА_10 з заявою про прийняття спадщини не зверталась.

За приписами ч. 1 ст. 529 ЦК УРСР (в редакції, що діяла на час відкриття спадщини) при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є , в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.

Разом з тим, як свідчать матеріали справи, 30.08.1996 р. ОСОБА_8 складено заповіт, посвідчений державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори, яким зробив розпорядження на випадок смерті, яким належні йому 15/100 частин будинку АДРЕСА_1 які складаються з однієї жилої кімнати розміром 11,3 кв. м., та відповідну частину надвірних будівель, заповів дочці ОСОБА_6 .

Кожен громадянин, відповідно до ч. 1 ст. 534 ЦК УРСР, може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайно домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.

З іншого боку, і це підтверджується матеріалами справи, на день відкриття спадщини - день смерті ОСОБА_8 , його дружина ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_9 та син ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , на момент смерті спадкодавця у 1999 році, були у розумінні положень ст. 37 Закону України «Про пенсійне забезпечення», в редакції, що діяла на момент відкриття спадщини, непрацездатними особами.

Відповідно до вимог ст. 535 ЦК УРСР, неповнолітні або непрацездатні діти спадкодавця (в тому числі усиновлені), а також непрацездатні дружин, батьки (усиновителі) і утриманці померлого успадковують, незалежно від змісту заповіту, не менше двох третин частки, яка належала б кожному з них при спадкоємстві за законом (обов`язкова частка).

Так, як вбачається з матеріалів спадкової справи № 644 відкритої за померлим ОСОБА_8 , свідоцтва про право власності на спадщину спадкоємцям не видавались.

ОСОБА_10 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що в Книзі реєстрації актів про смерть зроблено запис № 3476 та відділом реєстрації смерті у м. Києві видано свідоцтво про смерть.

Першою київською державною нотаріальною конторою відкрито 19.08.2004 р. спадкову справу № 776 щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_10 за заявами спадкоємців останньої - ОСОБА_4 та ОСОБА_11 .

Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово, відповідно до ч. 1 ст. 1258 ЦК України.

Положеннями ст. 1261 ЦК України визначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Під час розгляду справи не було встановлено, що за свого життя ОСОБА_10 складався заповіт.

Як вбачається з належним чином засвідчено копії спадкової справи, спадкоємці ОСОБА_10 не отримували свідоцтва про право на спадщину.

ІНФОРМАЦІЯ_6 помер ОСОБА_11 , про що 24.10.2013 р. складено відповідний актовий запис № 17681 та відділом реєстрації смерті у м. Києві видно свідоцтво про смерть.

Як свідчить копія спадкової справи заяву про прийняття спадщини подала до першої київської державно нотаріальної контори Кравчук Світлана Анатоліївна.

Дружина померлого - ОСОБА_2 , донька ОСОБА_16 25.03.2014 р . та 31.01.2014 р. відмовились від прийняття спадщини ОСОБА_11 .

Під час розгляду справи не було встановлено обставин, які б свідчили про видачу спадкоємцю - ОСОБА_7 свідоцтва про право на спадщину.

Відомості про те, що за свого життя ОСОБА_11 зробив відповідні розпорядження під час розгляд справи отримано не було.

Разом з тим, 30.06.2017 року ОСОБА_6 звернулась до державного нотаріуса Першої київської державно нотаріальної контори Ковток А.І. з заявою про отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житловий будинок та за законом на земельну ділянку за померлим ІНФОРМАЦІЯ_5 батьком ОСОБА_8 .

Державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори 30.06.2017 р. винесено постанову про відмову у видачі свідоцтва прорво на спадщину за заповітом на житловий будинок, т.я. дружина померлого ОСОБА_10 мала свою частку майна (тобто спільну сумісну власність подружжя). А також при вирахуванні обов`язкової частки у спадщині на яку мав право спадкоємець ОСОБА_11 , неможливо з`ясувати коло спадкоємців за законом, тому що в одного зі спадкоємців ОСОБА_10 відсутнє свідоцтво про шлюб зі спадкодавцем.

Також 30.06.2017 р. державним нотаріусом винесено постанову про відмову у вчинення нотаріально дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку, оскільки частки співвласників майна не визначено, а при з`ясуванні кола спадкоємців і наявності підстав для їх закликання до спадкоємства виявилося, що в одного із спадкоємців ОСОБА_10 відсутнє свідоцтво про шлюб із спадкодавцем.

Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом до Державного нотаріуса Першої Київської державно нотаріальної контори Ковток А.І, треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_7 про визнання відмови у вчиненні нотаріальних дій неправомірними.

З результатами розгляду справи, Шевченківським районним судом м. Києва 27.09.2018 р. ухвалено рішення, яким у задоволенні позову було відмовлено.

Не заперечувалась в судовому засіданні та обставина, що ОСОБА_6 просила суд встановити, що до кола спадкоємців після смерті ОСОБА_8 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 відносяться: донька ОСОБА_6 , донька ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , після смерті ОСОБА_11 та зобов`язати державного нотаріуса видати свідоцтво про право на спадщину.

Під час розгляду справи не було встановлено обставин, які б свідчили про невизнання або оспорювання права позивача на частку в майні після смерті ОСОБА_8 .

Також не було встановлено обставин, які б свідчили про прийняття ОСОБА_10 спадщини щодо своєю обов`язкової частки в майні померлого та зазначено про відсутність підтвердження шлюбних відносин між ОСОБА_8 та ОСОБА_10

Рішення суду набрало законної сили, що не заперечувалось учасниками процесу.

Разом з тим, 28.03.2018 р. представником позивача за зустрічним позовом до матеріалів справи долучено копія архівної довідки за № 07-3699/7, виданої Держаним архівом Вінницької області від 25.10.2017 р., про те, у книзі актових записів про шлюб по с. Тягун Іллінецького району Вінницької області за 19 37 рік є актовий запис № 5 за 19 квітня 1937 рік про одруження такого змісту: наречений: ОСОБА_8 , 26 р., українець, першим шлюбом; наречена: ОСОБА_10 9так у документі), 22 р., українка, першим шлюбом. Прізвище після шлюбу: він - ОСОБА_8 , вона - ОСОБА_11 .

За приписами ч.ч 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

При цьому за положеннями ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

В свою чергу за положеннями ч.ч. 1,2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Приймаючи рішення по суті спору, суд має зазначити про застосування положень цивільного процесуального законодавства щодо змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства.

Доказами, відповідно до ст. 76 ЦПК України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, відповідно до ст. 77 ЦПК України.

Приймаючи рішення по суті справи, суд виходить з наданих сторонами доказів та встановлених обставин справи.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, відповідно до ст. 15 ЦК України.

Так, в судовому засіданні не оспорювалась учасниками процесу та обставина, що станом на день розгляду справи 53/100 житлового будинку по АДРЕСА_1 належить ОСОБА_6 ,. 32/100 - ОСОБА_4 , 15/100 - зареєстровані за ОСОБА_8

Земельна ділянка, що розташована в АДРЕСА_1 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та ОСОБА_8 .

Відповідно до положень ч.ч. 1,2 ст. 30 Земельного кодексу УРСР (в редакції чинній на момент виникнення права власності на землю) при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об`єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення. При переході права власності на громадян на жилий будинок і господарські будівлі та споруди до кількох власників, а також при переході права власності на частину будинку в разі неможливості поділу земельної ділянки між власниками без шкоди для її раціонального використання земельна ділянка переходить у спільне користування власників цих об`єктів.

Пленум Верховного Суду України у п. 21 постанови № 7 від 16.04.2004 р. (з відповідними змінами) «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» роз`яснив, якщо до вирішення судом спору між співвласниками жилого будинку розмір часток у спільній власності на земельну ділянку, на якій розташовані будинок, господарські будівлі та споруди, не визначався або вона перебувала у користуванні співвласників і ними не було досягнуто угоди про порядок користування нею, суду при визначенні частини спільної ділянки, право на користування якою має позивач (позивачі), слід виходити з розміру його (їх) частки у вартості будинку, господарських будівель та споруд на час перетворення спільної сумісної власності на спільну часткову чи на час виникнення останньої.

За приписами ст. 89 ЗК України (в редакції, що діє на момент розгляду справи) співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки, крім випадків, установлених законом. Поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом.

При цьому положеннями ст. 88 ЗК України, учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки із складу земельної ділянки як окремо, так і разом з іншими учасниками, які вимагають виділення, а у разі неможливості виділення частки - вимагати відповідної компенсації. Учасник спільної часткової власності на земельну ділянку має право на отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому частки.

Зважаючи на такі обставини позивач за первісним позовом просить визначити розмірі часток спірної земельної ділянки - ОСОБА_6 53/100, ОСОБА_4 - 32/100, а ділянку розміром 15/100 залишити у спільній частковій власності позивача та відповідачів.

Зважаючи на вищенаведені норми чинного законодавства, пояснення учасників процесу, суд погоджується з твердженнями учасниками процесу, що до співвласників житлового будинку переходить і право власності на земельну ділянку, на якій розташований такий будинок, пропорційно їх часткам у праві власності на житловий будинок.

Разом з тим, як встановлено в судовому засіданні право власності на 15/100 частин житлового будинку оформлено на ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 та позивач за первісним позовом просить залишити за спадкоємцями у сумісній власності належну померлому частину земельної ділянки.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, відповідно до положень ст. 1218 ЦК України.

Так, слід зазначити, що станом на день розгляду справи, право власності на 15/100 житлового будинку, що належали померлому, це встановлено в судовому засіданні, також не було оформлено спадкоємцями.

Верховним Судом України у справі № 6-2 (цс) 15 зроблено правовий висновок що зокрема, норми ст. 120 ЗК України закріплюють загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. Згідно цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість. Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині четвертій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на частину будівлі чи споруди стає власником відповідної частини земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що визначення часток, які належать учасникам справи - як дітям покійного так і їх спадкоємцям можливо за умови визначення часток у домоволодінні, який розташований на спірній земельній ділянці.

Проте такі вимоги спадкоємцями до розгляду в судовому засіданні не заявлялись.

З огляду на зазначене на даний час відсутні підстави для визначення часток у земельній ділянці та їх виділу у спосіб обраний ОСОБА_6 , а отже в задоволенні первісного позову має бути відмовлено.

Зважаючи на наведене, суд не вбачає за можливе задовольнити і вимоги ОСОБА_7 щодо визнання 15/100 частин земельної ділянки спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_8 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_10 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 та визнання їх часток рівними.

Розподіляючи судові витрати суд керується приписами ст. 141 ЦПК України.

Виходячи з наведеного, керуючись 2-5,11-13,76-81,141,279,352,354 ЦПК України, положеннями ЦК УРСР, ЦК України, ст. 30 ЗУ УРСР, ст. ст. 89,120 ЗК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4 , ОСОБА_7 про розподіл земельної ділянки та виділення часток залишити без задоволення.

Зустрічний позов ОСОБА_7 до ОСОБА_6 , ОСОБА_4 про визнання частини земельної ділянки та виділення часток залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду, в порядку ст.ст. 353-357 ЦПК України з урахуванням п. 15.5. Перехідних положень цього Кодексу протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення .

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: