Рішення № 84423822, 06.09.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2019 року Справа № 160/6188/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Царікової О.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

04 липня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській щодо не поновлення ОСОБА_1 виплати призначеної пенсії;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити ОСОБА_1 (іпн. НОМЕР_1 ) виплату пенсії з 07.10.2009 року, як непрацюючому пенсіонеру, з врахуванням всього стажу та заробітної плати для обчислення пенсії, але в розмірі не меншому, ніж прожитковий мінімум для непрацездатних осіб, з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, з підвищенням та індексацією пенсії відповідно до ст. ст. 27, 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», доплатою до пенсії за понаднормативний стаж відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», здійснити осучаснення пенсії відповідно до пенсійної реформи України, починаючи з 01.10.2017 р.; та виплатити їй заборгованість, що утворилася з 07.10.2009 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що вона є громадянкою України, їй було призначено пенсію у 1996 році. 14.12.2015 ОСОБА_1 повідомила пенсійний орган, на обліку в якому вона перебувала, про виїзд на постійне проживання до Ізраїлю та отримала у зв`язку із цим пенсію за шість місяців наперед.

06.05.2019 з метою поновлення виплати пенсії позивач звернулася із відповідною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Розпорядженням від 10.05.2019 відповідач відмовив ОСОБА_1 в поновленні виплати пенсії з підстав надання неповного пакету документів, про що повідомив позивача листом від 10.05.2019 вих. №858/03-18. Таку відмову позивач вважає протиправною, та такою, що суперечить рішенню Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року №25-рп/2009.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 липня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/6188/18, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

31 липня 2019 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він заперечив проти заявлених позовних вимог та вказав, що ОСОБА_1 особисто звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про поновлення виплати їй пенсії, як пенсіонеру який проживає в Ізраїлі. За результатами розгляду її звернення позивачу було відмовлено, оскільки на час звернення ОСОБА_1 не перебувала на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, оскільки за її власною заявою вона була знята з обліку, у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання до Ізраїлю.

Окрім того, позивачем не було надано паспорт громадянина України із підтвердженням місця реєстрації на території України, а тому листом від 10.05.2019 вих.№858/03-18 позивача повідомлено про відсутність підстав для поновлення виплати раніше призначеної пенсії.

До того ж, ОСОБА_1 в своєму позові просить поновити їй виплату пенсії з 07.10.2009, незважаючи на те, що у період з 07.10.2009 по 31.07.2016 року позивач пенсію отримувала.

Дослідивши всі документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з такого.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_2 , виданим 26 вересня 2014 року.

Пенсія позивачу призначена у 1996 році. З наданих відповідачем матеріалів пенсійної справи судом встановлено, що ОСОБА_1 14 грудня 2015 року звернулася до Нікопольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України із заявою про припинення їй виплати пенсії у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання до Ізраїлю з 01.01.2016 року, а 02.02.2016 року подала заяву до Нікопольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України, в якій просила виплатити їй пенсію за 6 місяців наперед, у зв`язку з виїздом до Ізраїлю.

На підставі розпорядження Нікопольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України від 02.02.2016 ОСОБА_1 було здійснено виплату пенсії за 6 місяців наперед (за період з 01.02.2016 по 31.07.2016), та, починаючи з 01.08.2016 виплату позивачу пенсії припинено.

06 травня 2019 року позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про поновлення виплати пенсії. За результатами розгляду вказаної заяви, листом від 10.05.2019 вих. №858/03-18, відповідач відмовив у поновленні такої виплати, свою відмову мотивував тим, що ОСОБА_1 не наданий документ, що засвідчує місце проживання на території України, зокрема, паспорт громадянина України або довідку відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування, також вказано, що для поновлення виплати пенсії позивачу необхідно звернутися до управління особисто з паспортом громадянина України.

Надаючи оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами суд зазначає таке.

Зі змісту ч. 3 ст. 23 Загальної Декларації прав людини, п. 4 ч. 1 Європейської Соціальної хартії та ч. 3 ст. 46 Конституції України випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Виключно законами України визначаються: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; основи соціального захисту (п. 1, 6, частини 1ст. 92 Конституції України).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-ІV) виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтею 51 Закону № 1058-ІV в разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 пункт 2 частини 1 статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Зазначені положення Закону №1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в Рішенні Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону №1058-ІV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Частиною другою статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Отже, кожний громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання зі збереженням усіх конституційних прав.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов`язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

На підставі наведеного, суд зазначає, що громадяни мають перед законом рівні конституційні права і свободи. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовним або іншими ознаками. А тому, позивач, проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про громадянство України» документами, що підтверджують громадянство України є: паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, тимчасове посвідчення громадянина України, дипломатичний паспорт, службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи на повернення в Україну.

Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1).

Відповідно до пункту 1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846, заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім`ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії.

Пунктом 2.8 Порядку №22-1 передбачено, що поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

Отже, заява про поновлення виплати пенсії може бути подана пенсіонером особисто або його законним представником, при цьому заява може бути подана до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.

Постанови Кабінету Міністрів України від 08.11.2017 №821 "Деякі питання функціонування органів Пенсійного фонду України" Нікопольське об`єднане управління Пенсійного фонду Дніпропетровської області реорганізоване шляхом приєднання до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області отже, позивач правомірно звернулася із заявою про поновлення пенсії саме до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській щодо не поновлення ОСОБА_1 виплати призначеної пенсії, то суд зазначає, що під бездіяльністю розуміється пасивна поведінка суб`єкта владних повноважень, а під порушенням прав, свобод та інтересів - наявність негативних протиправних наслідків для позивача як наслідок такої бездіяльності.

Однак, в даному випадку, бездіяльність з боку відповідача відсутня, оскільки Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за наслідками розгляду заяви позивача від 06.05.2019, своїм листом від 10.05.2019 вих. №858/03-18 відмовило ОСОБА_1 в поновленні пенсії. За наведених обставин, суд доходить до висновку, що в даному випадку протиправною є відмова відповідача в поновленні виплати ОСОБА_1 раніше призначеної пенсії.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити ОСОБА_1 (іпн. НОМЕР_1 ) виплату пенсії з 07.10.2009, як непрацюючому пенсіонеру, з врахуванням всього стажу та заробітної плати для обчислення пенсії, але в розмірі не меншому, ніж прожитковий мінімум для непрацездатних осіб, з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, з підвищенням та індексацією пенсії відповідно до ст. ст. 27, 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», доплатою до пенсії за понаднормативний стаж відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», здійснити осучаснення пенсії відповідно до пенсійної реформи України, починаючи з 01.10.2017 року та виплатити заборгованість, що утворилася з 07.10.2009 року, суд виходить з такого.

Згідно з п. 1.7. Порядку № 22-1 днем звернення за перерахунком пенсії, переведенням з одного виду пенсії на інший, поновленням виплати пенсії, виплатою недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами.

Враховуючи ту обставину, що ОСОБА_1 14.12.2015 самостійно надала до пенсійного органу заяву про припинення їй виплати пенсії у зв`язку із виїздом за кордон на постійне місце проживання, а із заявою про поновлення виплати пенсії звернулась до відповідача 06.05.2019, з урахуванням наведених положень Порядку № 22-1, суд доходить висновку про можливість зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити ОСОБА_1 виплату раніше призначеної пенсії за віком з 06.05.2019, тобто з моменту її звернення до відповідача із заявою про поновлення виплати пенсії.

Суд також зазначає, що поновлення виплати пенсії відбувається за наявними в матеріалах пенсійної справи документами, отже, врахування додаткового стажу та заробітної плати для обчислення пенсії, нарахування компенсації за втрату частини доходів, підвищення та індексація пенсії, доплата до пенсії за понаднормативний стаж, осучаснення пенсії відбувається на підставі додаткових документів, які надає пенсіонер до компетентного органу, який здійснює призначення, виплату та перерахунок пенсії та після відповідного звернення заінтересованої особи за вчиненням таких дій.

З урахування наведеного, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог.

У відповідності до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись ст.ст. 139, 194, 205, 241, 242-246, 250, 255, 295, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, і.к. 21910427) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в поновленні ОСОБА_1 раніше призначеної пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити ОСОБА_1 раніше призначену пенсію за віком, починаючи з 06 травня 2019 року.

У задоволенні решти заявлених позовних вимог відмовити повністю

Стягнути з Головного управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань судові витрати з оплати судового збору у розмірі 384 (триста вісімдесят чотири) грн. 20 коп.

Повернути ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) зайво сплачену суму судового збору у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп., сплачену на підставі квитанції №0.0.1398009055.1 від 02.07.2019, оригінал якої міститься в матеріалах справи.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складений 06 вересня 2019 року.

Суддя О.В. Царікова