Рішення № 84414696, 11.09.2019, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

11.09.2019р. Справа №905/43/19

за позовом: Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, м.Київ, вул.Б.Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720)

до відповідача: Комунального підприємства «Тепломережа» Вугледарської міської ради (85670, Донецька область, м.Вугледар, вул.13 Десантників, буд.53, код ЄДРПОУ 40175733)

про стягнення 501838,84 грн

Суддя: Паляниця Ю.О.

Секретар судового засідання: Клименко Ю.О.

У засіданні брали участь:

від позивача: Коваленко С.В. – адв.

від відповідача: не з`явився

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м.Київ звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до відповідача, Комунального підприємства «Тепломережа» Вугледарської міської ради, м.Вугледар про стягнення боргу у загальній сумі 501838,84 грн, у тому числі: 3% річних – 104163 грн, інфляційних втрат – 397675,84 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору купівлі-продажу природного газу №13/2797-ТЕ-6 від 28.12.2012р. в частині проведення своєчасної оплати товару, що стало підставою для нарахування 3% річних та інфляційних.

Ухвалою суду від 14.01.2019р. за вказаним позовом відкрито провадження у справі №905/43/19, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.

Згідно з ухвалою суду від 11.03.2019р. провадження у справі №905/43/19 зупинено до закінчення перегляду об`єднаною палатою Верховного Суду справи №905/600/18.

Відповідно до ухвали суду від 22.07.2019р. поновлено провадження у справі №905/43/19 та продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів.

На підставі ухвали суду від 28.08.2019р. змінено найменування позивача у справі №905/43/19 з Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України».

Відповідач у відзиві №03/166 від 01.02.2019р. просив суд залишити позов без задоволення з посиланням на тяжке фінансове становище підприємства боржника. Крім того, відповідач зауважував, що основна заборгованість за поставками природного газу, спожитого у січні – грудні 2013 року за договором №13/2797-ТЕ-6 від 28.12.2012р., яка стягнута рішенням господарського суду Запорізької області від 03.03.2015р. по справі №908/4221/14, погашена у повному обсязі.

Крім того, у клопотанні №03/193 від 18.02.2019р. Комунальне підприємство «Тепломережа» Вугледарської міської ради просило суд зменшити заявлені до стягнення суми 3% річних та інфляційних на 90%.

Заперечення на відзив, подання яких в силу норм ч.4 ст.161 Господарського процесуального кодексу України є правом, а не обов`язком позивача, до господарського суду не надходили.

Ухвалою суду від 20.08.2019р. закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 11.09.2019р.

Позивач у судове засідання 11.09.2019р. з розгляду справи по суті з`явився, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач у судове засідання 11.09.2019р. з розгляду справи по суті не з`явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлений.

Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. Разом з тим, норми ст.43 вказаного кодексу України зобов`язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Як визначено у ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки (п.2 ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 216 Господарського процесуального кодексу України передбачено право господарського суду оголосити перерву або відкласти розгляд справи по суті. При цьому, це є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, враховуючи суть спору, загальну тривалість розгляду справи, суд дійшов висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами, а відсутність представника відповідача у судовому засіданні 11.09.2019р. не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення позивача, господарський суд встановив:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 03.03.2015р. по справі №908/4221/14 позов Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» було задоволено частково та стягнуто на його користь з Товариства з обмеженою відповідальністю «Водотеплокомунікація» основний борг в сумі 5373289,43 грн, пеню – 267110,62 грн, 723520,09 грн – втрат від інфляції грошових коштів, 225034,45 грн – річних процентів, 73080 грн судового збору; провадження по справі в частині стягнення основного боргу в сумі 10000 грн припинено; в іншій частині позову відмовлено.

При цьому, у мотивувальній частині рішення суд дослідив обставини укладання договору №13/2797-ТЕ-6 від 28.12.2012р. купівлі-продажу природного газу; постачання позивачем природного газу за період з січня по грудень 2013 року на загальну суму 7352215,85 грн; наявності заборгованості за спожитий природний газ за вказаним правочином в сумі 5373289,43 грн (з урахуванням проведеної часткової оплати на суму 10000 грн, платіжне доручення №6 від 19.02.2015р.), а також дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних за період з 14.02.2013р. по 29.09.2014р. в сумі 225034,45 грн, інфляційних – з березня 2013 року по серпень 2014 року в сумі 723520,09 грн, пені – з 14.02.2013р. по 29.09.2014р. в сумі 267110,62 грн (з урахуванням висновків щодо зменшення розміру неустойки на 50%).

Водночас, за змістом зазначеного процесуального документа у справі №908/4221/14, господарським судом надано оцінку договору про переведення боргу №2585/14 від 26.11.2014р., укладеному між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (кредитор), Комунальним виробничим підприємством «Керуюча компанія з житлово-комунальних послуг Вугледарської міської ради» (первісний боржник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Водотеплокомунікація» (новий боржник), відповідно до якого за згодою кредитора первісний боржник перевів на нового боржника свій борг, а новий боржник прийняв на себе борг первісного боржника; за цим договором до нового боржника перейшов обов`язок первісного боржника щодо сплати суми боргу, а також штрафних санкцій, інфляційних втрат та відсотків, пов`язаних з невиконанням або неналежним виконанням первісним боржником своїх зобов`язань за договором №13/2797-ТЕ-6 від 28.12.2012р. Сума боргу, яка переводиться до нового боржника станом на момент укладання даного договору становила 5383289,43 грн (п.2.1).

Постановою від 26.05.2015р. Харківського апеляційного господарського суду у справі №908/4221/14 рішення суду першої інстанції скасовано в частині відмови у стягненні 267110,62 грн пені; прийнято в цій частині нове рішення, яким відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про зменшення пені на 50% та стягнуто з відповідача на користь позивача 534221,24 грн пені; в іншій частині рішення господарського суду Запорізької області від 03.03.2015р. у зазначеній справі залишено без змін; стягнуто з відповідача на користь позивача 2671,11 грн судового збору.

15.06.2015р. господарським судом Запорізької області на виконання рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції було видано відповідні накази.

У березні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Водотеплокомунікація» звернулось до господарського суду Запорізької області із заявою про заміну боржника по справі №908/4221/14 його правонаступником у зв`язку із укладанням договору №1464/16 від 25.02.2016р. про переведення боргу.

Ухвалою суду від 14.03.2016р. вказану заяву задоволено, здійснено процесуальне правонаступництво, вирішено вважати відповідачем у справі (боржником у виконавчому провадженні) Комунальне підприємство «Тепломережа» Вугледарської міської ради (85670, Донецька область, м.Вугледар, вул.13 Десантників, буд.53, ідентифікаційний код 40175733).

При цьому, у мотивувальній частині вказаної ухвали, суд дослідив обставини укладання між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (кредитор), Товариством з обмеженою відповідальністю «Водотеплокомунікація» (первісний боржник) та Комунальним підприємством «Тепломережа» Вугледарської міської ради» (новий боржник) договору №1464/16 від 25.02.2016р. про переведення боргу, за змістом п.1.1 якого, первісний боржник за згодою кредитора переводить на нового боржника свій борг, який виник у первісного боржника перед кредитором за договором купівлі-продажу природного газу №13/2797-БО-6 від 28.12.2012р. (з урахуванням договору переведення боргу №2585/14 від 26.11.2014р.), укладеним первісним боржником та кредитором, а також відповідно до рішення господарського суду Запорізької області від 03.03.2015р. у справі №908/4221/14 та постанови Харківського апеляційного господарського суду від 26.05.2015р. по справі №908/4221/14, а новий боржник приймає на себе борг первісного боржника у цьому зобов`язанні та замінює первісного боржника у зобов`язанні. Відповідно до п.1.2 договору кредитор дає згоду на заміну первісного боржника у зобов`язанні новим боржником та укладення цього договору на встановлених у ньому умовах.

Сума боргу, яка переводиться на нового боржника, станом на момент укладання даного договору, відповідно до рішення господарського суду Запорізької області від 03.03.2015р. №908/4221/14 та постанови Харківського апеляційного господарського суду від 26.05.2015р. по справі №908/4221/14 дорівнювала 5928193,12 грн, в тому числі, згідно рішення суду від 26.05.2015р. 534221,24 грн пені, 2671,11 грн судових витрат; згідно рішення суду від 03.03.2015р. 4369666,23 грн основного боргу, 225034,45 грн річних процентів, 723520,09 грн втрат від інфляції грошових коштів, 73080 грн судових витрат (п.2.1 договору №1464/16 від 25.02.2016р.).

Відповідно до відомостей, які наявні у матеріалах справи, підтверджуються даними Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвала господарського суду Запорізької області від 14.03.2016р. по справі №908/4221/14 не переглядалась в апеляційному, касаційному порядках та набрала законної сили.

Господарський суд при вирішенні розглядуваного спору приймає до уваги викладені вище обставини, що встановлені при розгляді справи №908/4221/14 як такі, що відповідно до приписів ст.75 Господарського процесуального кодексу України не підлягають повторному доказуванню.

При цьому, господарський суд виходить з того, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п.4 Інформаційного листа №01-8/1427 від 18.11.2003р. Вищого господарського суду України «Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини»).

Одночасно, з представлених позивачем доказів, судом встановлено, що між Головним управлінням Державної казначейської служби України у Донецькій області, Департаментом фінансів Донецької облдержадміністрації, Товариством з обмеженою відповідальністю «Водотеплокомунікація» та Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» з метою погашення заборгованості за спожитий у 2014 році за договором №13/2797-ТЕ-6 від 28.12.2012р. природний газ, а саме організації проведення сторонами взаєморозрахунку відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій» від 11.01.2005 №20 із відповідними змінами, укладені (підписані) спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання за рахунок коштів загального Фонду Державного бюджету України на загальну суму 5373289,43 грн, а саме:

- №826 від 16.04.2015р. на суму 773455,11 грн (оплата 24.04.2015р., відомості довідки «Операції по підприємству «ТОВ Водотеплокомунікація» з 01.11.2014р. по 31.03.2018р. Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»);

- №2850 від 16.12.2015р. на суму 230168,09 грн (оплата 21.12.2015р., відомості довідки «Операції по підприємству «КП Тепломережа Вугледарської міської ради» по договору №1464/16 з 01.02.2016р. по 31.03.2018р. Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»).

Разом з цим, як свідчать дані, віднесені до довідки «Операції по підприємству «КП Тепломережа Вугледарської міської ради» по договору №1464/16 з 01.02.2016р. по 31.03.2018р. Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», на виконання рішення господарського суду Запорізької області від 03.03.2015р. (з урахуванням змісту постанови суду апеляційної інстанції від 26.05.2015р.) відповідачем було сплачено грошові кошти у загальній сумі 461225 грн, а саме:

- 17.03.2016р. – 302566,63 грн,

- 01.08.2016р. – 1602,29 грн,

- 16.12.2016р. – 85916,81 грн,

- 11.01.2017р. – 71139,27 грн.

Сплачені відповідачем (боржником) грошові кошти були зараховані Акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» в рахунок погашення заборгованості за інфляційними частково у сумі 262295,09 грн та суми судового збору – 75751,11 грн.

Виходячи з того, що відповідач після прийняття рішення у справі №908/4221/14 (з урахуванням змісту постанови Харківського апеляційного господарського суду від 26.05.2015р.), стягнута вказаними судовими актами заборгованість зі сплати, зокрема, інфляційних, 3% річних та пені у повному обсязі боржником погашена не була, позивач здійснив нарахування 3% річних за період з 26.05.2016р. по 23.04.2018р. в сумі 104163 грн та інфляційних збитків за період з червня 2016 року по березень 2018 року в сумі 397675,84 грн.

За приписами ст.526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

За приписами ст.ст.524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Разом з цим, ст.625 Цивільного кодексу України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 Цивільного кодексу України. Відтак, приписи розділу І книги 5 Цивільного кодексу України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 Цивільного кодексу України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 Цивільного кодексу України).

Таким чином, вказана норма права визначає загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Відповідно до ч.1 ст.598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 Цивільного кодексу України).

Приписами ст.604 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов`язання припиняється за домовленістю сторін. Зобов`язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами (новація).

Отже, з аналізу вищевказаних норм закону слідує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Разом з цим, за висновками суду, оскільки нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання, то і подальше застосування до таких сум наслідків передбачених ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України є правомірним.

Одночасно, щодо можливості нарахування 3% річних та інфляційних втрат на суму пені, стягнуту рішенням господарського суду Запорізької області від 03.03.2015р. у справі №908/4221/14 (з урахуванням змісту постанови Харківського апеляційного господарського суду від 26.05.2015р.), суд зазначає наступне.

Згідно з п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 549 вказаного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Формами неустойки є штраф і пеня.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч.2 ст.549 Цивільного кодексу України).

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов`язання неустойка є способом його забезпечення, а в разі невиконання зобов`язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов`язання боржником. Разом з тим пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов`язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов`язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов`язання.

Передбачена у договорі неустойка, звичайно ж не є зобов`язанням, а є самостійної мірою цивільно-правової відповідальності, однак у разі ухвалення рішення суду виникає нове зобов`язання - недоговірне.

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За приписами ч.5 ст.11 Цивільного кодексу України передбачено, що у випадках встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Таким чином, з моменту набрання законної сили рішенням суду про стягнення неустойки у боржника виникає нове зобов`язання на підставі судового рішення та вказаних вище ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, а саме зобов`язання зі сплати такої неустойки на користь кредитора.

Таке зобов`язання у розумінні Цивільного кодексу України є грошовим, а тому у разі прострочення його виконання на нього також поширюється дія ст.625 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 31.07.2019р. у справі №910/3692/18.

Виходячи з того, що рішення господарського суду Запорізької області від 03.03.2015р. по справі №908/4221/14 (з урахуванням змісту постанови від 26.05.2015р. Харківського апеляційного господарського суду) набрало законної сили 26.05.2019р., приймаючи до уваги, що стягнута вказаними судовими актами заборгованість зі сплати інфляційних, 3% річних, пені та судового збору у повному обсязі боржником не погашена (залишок заборгованості становить 1021550,78 грн), позивачем правомірно здійснені нарахування інфляційних та процентів річних.

Перевіривши розрахунок 3% річних з урахуванням приписів ст.ст.251, 253 Цивільного кодексу України, з огляду на те, що позивач припустився помилки при визначенні початкової дати для нарахування процентів річних (помилково включено 1 день (26.05.2016р.) до періоду нарахування), суд дійшов висновку, що їх сума дорівнює 104041,13 грн.

Здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат є арифметично вірним.

Таким чином, з урахуванням вищенаведеного, з`ясувавши обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунків 3% річних та інфляційних втрат здійснивши оцінку доказів, на яких ці розрахунки ґрунтуються, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення процентів річних підлягають задоволення частково, а саме на суму 104041,13 грн з одночасним задоволенням вимог в частині стягнення інфляційних на визначену позивачем суму.

Клопотання №03/193 від 18.02.2019р. Комунального підприємства «Тепломережа» Вугледарської міської ради про зменшення розміру 3% річних та інфляційних на 90%, не приймається судом до уваги з огляду на те, що вказані суми не є штрафними санкціями, оскільки проценти річних є платою за користування коштами, що не були своєчасно оплачені боржником, а інфляційні втрати за своєю правовою природною є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, можливість зменшення яких чинним законодавством України не передбачена.

Згідно із ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір в сумі 7527,58 грн підлягає розподілу між сторонами пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.86, 129, 210, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства «Тепломережа» Вугледарської міської ради (85670, Донецька область, м.Вугледар, вул.13 Десантників, буд.53, код ЄДРПОУ 40175733) на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, м.Київ, вул.Б.Хмельницького, буд.6, код ЄДРПОУ 20077720) 3% річних – 104041,13 грн, інфляційні втрати – 397675,84 грн, а також судовий збір в сумі 7525,75 грн.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Вступну та резолютивну частини рішення складено та підписано 11.09.2019р.

Повний текст рішення складено та підписано 20.09.2019р.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.О.Паляниця