Рішення № 84408608, 19.09.2019, Миргородський міськрайонний суд Полтавської області

Справа № 541/324/19

Номер провадження 2/541/452/2019

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

19 вересня 2019 року м.Миргород

Миргородський міськрайонний суд Полтавської області

в складі: головуючої судді – Андрущенко-Луценко С.В.,

за участю секретаря судового засідання – Калініченко Л.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миргороді справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД ДІТРЕЙД» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД ДІТРЕЙД» про визнання договору позики недійсним, -

в с т а н о в и в :

12.02.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю «ТД ДІТРЕЙД» звернулося до Миргородського міськрайонного суду Полтавської області із вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 05.03.2018 між ТОВ «ТД ДІТРЕЙД» та ОСОБА_1 у письмовій формі було укладено договір позики №01 від 05.03.2018. Факт передачі коштів засвідчено розпискою від 05.03.2018, підписаною відповідачем. Згідно умов договору ТОВ «ТД ДІТРЕЙД» передав у власність ОСОБА_1 грошову суму у розмірі 97000 грн., позичальник зобов`язався повернути суму позики не пізніше 05 червня 2018 року. Проте, відповідач не виконав умови договору та не повернув суму позики.

26.12.2018 ТОВ «ТД ДІТРЕЙД» звернувся до відповідача з письмовою вимогою погасити суму позики в тридцятиденний термін у зв`язку із закінченням граничного строку повернення грошових коштів (позики), проте станом на 06.02.2019 останній не повернув позику.

Оскільки відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання, сума заборгованості за вищезазначеним договором позики, станом на 06.02.2019, становить 97000 грн.

Просив суд: стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ТД ДІТРЕЙД» 97000 грн. основного боргу та судові витрати з оплати судового збору, понесенні позивачем при зверненні з позовом до суду (а.с.2-4)

15.04.2019 ОСОБА_1 звернувся до суду з зустрічною позовною заявою до ТОВ «ТД ДІТРЕЙД» про визнання договору позики недійсним. В обґрунтування зустрічного позову ОСОБА_1 вказав, що з 19.02.2018 по 18.05.2018 перебував з відповідачем у трудових відносинах, що підтверджується записами в трудовій книжці. Він працював менеджером зі збуту та був матеріально-відповідальною особою, оскільки мав справу з товарно-матеріальними цінностями підприємства. Тому, при прийнятті на роботу, однією з умов підприємства було підписання договору позики та розписки про отримання «невписаної» суми грошових коштів, без зазначення дати та без фактичного отримання будь-якої суми грошей. Таким чином підприємство, страхувало себе від можливої недостачі, спричиненої працівником.

ОСОБА_1 дійсно було підписано відповідні бланки договору позики та розписки, в яких не було зазначено ні сум, ні дат.

07.05.2018 керівництво підприємства заявило, що він винен у заподіянні недостачі підприємству на суму 97 000 грн., проте ОСОБА_1 це заперечував і заперечує, оскільки не допускав будь-яких порушень при виконанні своїх трудових обов`язків. Підтверджуючих документів щодо недостачі, на його вимогу не надано. Через конфлікт вимушений був звільнитися. У зв`язку з тим, що факт недостачі не був доведений, керівництво запевнило, що підписані ним договір позики та розписка знищені.

ОСОБА_1 вважає, що наданий позивачем за первісним позовом договір був підписаний ним внаслідок обману та є фіктивним, оскільки сторони вчиняли його удавано, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним, грошової суми за цим договором він не отримував.

Крім того, підтвердженням видачі грошей підприємством можуть бути лише певні бухгалтерські або банківські документи, а їх відсутність може свідчити про фіктивність правочину та непередання грошових коштів, передбачених договором.

Таким чином, факт передавання грошей позичальникові можна підтвердити видатковим касовим ордером (якщо позика надана готівкою з каси), виконаним банком платіжним дорученням або випискою банку з рахунка підприємства (в разі безготівкового перерахування коштів на рахунок позичальника в банку).

На думку позивача за зустрічним позовом фіктивність правочину може бути підтверджена відсутністю: документального підтвердження наявності 97000 грн. в касі підприємства станом на 05.03.2018; необхідного відображення в бухгалтерському обліку відповідача операції, що підтверджує видачу позики; відповідної заяви про видачу позики та наказу або рішення учасників ТОВ про її видачу.

Просив визнати договір позики №01 від 05.03.2018, укладений між ТОВ «ТД ДІТРЕЙД» та ОСОБА_1 недійсним, судові витрати покласти на відповідача за зустрічним позовом (а.с.41-54).

Ухвалою суду від 26.04.2019 об`єднано в одне провадження позовну заяву ТОВ «ТД ДІТРЕЙД» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики і позовну заяву ОСОБА_1 до ТОВ «ТД ДІТРЕЙД» про визнання договору позики недійсним (а.с.61-62).

Відповідачем за зустрічним позовом (позивачем за первісним позовом) ТОВ «ТД ДІТРЕЙД» надано відзив на зустрічний позов про визнання договору позики недійсним, у якому зазначив, що не визнає пред`явлені до нього позовні вимоги та заперечує проти задоволення зустрічного позову з наступних підстав.

Відповідно до ч.2 ст.1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

В первісному позові ТОВ «ТД ДІТРЕЙД» представлена підписана та надана ОСОБА_1 розписка від 05 березня 2018 року.

З метою підтвердження факту передачі грошових коштів та укладання між сторонами Договору, відповідачем за зустрічним позовом (позивачем за первісним позовом), відповідно до п.1 ч.5 ст. 178 ЦПК України, надано копію Видаткового касового ордеру №21 від 05 березня 2018 року.

Позивач, який звернувся до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки. Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику. Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 02.07.2014 у справі №6-79цс14 та від 24 лютого 2016 у справі №6-50цс16.

В зустрічному позові позивач (відповідач за первісним позовом) просить суд визнати договір, укладений між ним та відповідачем (позивач за первісним позовом) недійсним.

Відповідно до ч.1 ст.229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Обставини, щодо яких помилялася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. ОСОБА_1 на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинен довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

ОСОБА_1 мав можливість не укладати оспорюваний правочин, був ознайомлений з його змістом до підписання, отримав грошові кошти на виконання умов договору. Позивач за зустрічним позовом (відповідач за первісним позовом) не надає суду належних і допустимих доказів на підтвердження підстав для визнання договору недійсним у зв`язку з укладенням його під впливом психічного тиску.

Зазначив, що також відсутні підстави для визнання оспорюваного правочину недійсним з підстав, визначених ст. 229 ЦК України, оскільки ОСОБА_1 не надано доказів вчинення цього правочину внаслідок помилки. Докази вчинення на позивача (відповідач за первісним позовом) психологічного тиску з боку відповідача (позивач за первісним позовом) відсутні, оскільки ОСОБА_1 не надано докази на підтвердження того, що на нього здійснювався такий тиск, до правоохоронних органів він не звертався.

При цьому згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Також не може бути підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним недотримання відповідачем (позивач за первісним позовом) Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні, затвердженого Постановою НБУ №148 від 29.12.2017 та Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість» за цим правочином, оскільки ці обставини не свідчать про неотримання позивачем коштів за договором позики.

Крім того, обставина перебування сторін у трудових відносинах не спростовують факт укладення договору позики, реальність цього договору, оскільки в силу ст. 204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину.

Просив у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ТОВ «ТД Дітрейд» відмовити у повному обсязі (а.с.67-71).

В судове засідання позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) ТОВ «ТД ДІТРЕЙД», свого представника не направив, проте звернувся до суду з клопотанням про розгляд справи у відсутність представника товариства, наполягав на задоволенні первісного позову та просив відмовити у задоволенні зустрічного (а.с.108).

Відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом – ОСОБА_1 , в судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином (а.с.108).

Представник відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) ОСОБА_1 адвокат Долженко О.М. в судове засідання не з`явилася, проте звернулася до суду з клопотанням про розгляд справи за її відсутності на підставі даних, що містяться в матеріалах справи (а.с.110).

Суд, дослідивши та проаналізувавши письмові докази по справі, приходить до висновку, що первісний позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Згідно з ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребування судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Встановлено, що 05.03.2018 між ТОВ «ТД ДІТРЕЙД» та ОСОБА_1 було укладено договір позики (а.с.5).

Відповідно до п.1.1 Договору, позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти (позику) в розмірі 97 000 грн..

Згідно п.3.2 Договору, факт одержання грошей підтверджується розпискою, яка підписується Позичальником власноручно в момент передачі йому суми позики.

Розпискою від 05.03.2018 ОСОБА_1 засвідчив, що дійсно отримав від ТОВ ТД «ДІТРЕЙД» за договором позики №01 від 05.03.2018 грошову суму в розмірі 97000 грн. і зобов`язався повернути зазначену грошову суму не пізніше 05 червня 2018 року (а.с.6).

Згідно копії Видаткового касового ордеру №21 від 05 березня 2018 року, наданого позивачем за первісним позовом (відповідачем за зустрічним позовом), відповідно до п.1 ч.5 ст. 178 ЦПК України, відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) отримав від ТОВ ТД «ДІТРЕЙД» суму в розмірі 97000 грн. на підставі договору позики №01 від 05.03.2019 (а.с.71).

П.п.5.2 та 5.3 передбачено, що граничний строк повернення грошових коштів (позики) - 05 червня 2018 року. Після закінчення строку, визначеного в п.5.2 цього Договору, Позичальник зобов`язується протягом 7 (семи) календарних днів повернути Позикодавцеві неповернуту суму позики в повному розмірі.

Оскільки, у визначений в договорі термін, суму позики ОСОБА_1 повернуто не було, ТОВ «ТД ДІТРЕЙД» звернувся до відповідача за первісним позовом з письмовою вимогою про повернення заборгованості у розмірі 97000 грн. в 30-тиденний термін (а.с.7-8), проте останнній не відреагував на вищезазначену вимогу.

Відповідно до ст.1046 ЦК за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Ч.1 ст.1049 ЦК встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов`язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Згідно із ч.2 ст.1047 ЦК, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Ст.202 ЦК визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ч.ч.1 та 2 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

За своєю суттю розписка про отримання в борг коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Такий висновок зробив ВСУ в постанові від 13.12.2017 №309/3458/14-ц.

Таким чином, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передання грошової суми позичальнику. Суд установив, що наявність між сторонами позикових відносин підтверджується наявним у позивача оригіналом розписки ОСОБА_1 , яка підтверджує як факт отримання боржником коштів за договором позики, так і зобов`язання повернути ці кошти ТОВ «ТД ДІТРЕЙД» у визначений термін – до 05.06.2018.

Таким чином, суд приходить до висновку, що з відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) підлягає стягненню на користь позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) сума основного боргу за договором позики №01 від 05.03.2018 в розмірі 97000 грн..

Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 за зустрічним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД ДІТРЕЙД» про визнання договору позики недійсним, суд виходить з наступного.

Відповідно до положень ч.1, 6 ст.81 ЦПК України, кожна сторонаповинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідач за первісними позовом (позивач за зустрічним позовом) перебував у трудових відносинах з позивачем за первісним позовом (відповідачем за зустрічним позовом).

Згідно записів у трудовій книжці ОСОБА_1 19.02.2018 був прийнятий на посаду менеджера зі збуту ТОВ «ТД ДІТРЕЙД», 18.05.2018 був звільнений за власним бажанням, згідно ст.38 КЗпП України (а.с.51).

Відповідач за первісними позовом (позивач за зустрічним позовом) стверджує, що договір позики №01 від 05.03.2018 підписаний ним внаслідок обману та є фіктивним.

Відповідно до положень ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч.1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Пленум Верховного Суду України в п.п.19, 20 постанови «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» від 6.11.2009 №9 роз`яснив, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

У п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року №9 надано роз`яснення, що статтями 215, 216 ЦК України передбачається, що вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Відповідно до змісту ст.234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

З п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року №9 вбачається, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Верховний Суд України в постанові від 21.01.2015 р. по справі №6-197цс14, у своїй правовій позиції зазначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину.

У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Отже з зазначеного вище вбачається, що саме на позивача по справі покладається обов`язок доведення відсутності у учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Однак суду позивачем за зустрічним позовом (відповідачем за первісним позовом) не надано відповідних доказів щодо введення його в оману при укладенні вищевказаного договору позики, а також стосовно фіктивності вказаного правочину, оскільки ОСОБА_1 підписано договір позики, надано відповідну розписку про отримання коштів, засвідчено своїм підписом отримання коштів у видатковому касового ордері №21 від 05 березня 2018 року.

Зважаючи на вищевикладене, у задоволенні зустрічного позову слід відмовити.

Згідно положень ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки, первісний позов ТОВ «ТД ДІТРЕЙД» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики задоволено, то понесені позивачем за первісним позовом витрати з оплати судового збору слід стягнути на його користь з відповідача за первісним позовом ОСОБА_1 ..

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 95, 133, 141, 264, 265, 268 ЦПК України, ст.ст.202, 207, 215, 230, 234, 1046, 1047, 1049 ЦК України, суд, -

в и р і ш и в :

Первісний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД ДІТРЕЙД» (вул.Куренівська, 14 Б, м.Київ, 04073, код ЄДРПОУ 41737583) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

про стягнення заборгованості за договором позики задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД ДІТРЕЙД» 97 000 грн. (дев`яносто сім тисяч гривень) боргу за договором позики №01 від 05 березня 2018 року.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД ДІТРЕЙД» 1921 грн. (одну тисячу дев`ятсот двадцять одну гривню) понесених Товариством судових витрат з оплати судового збору, при зверненні з позовом до суду.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД ДІТРЕЙД» про визнання договору позики недійсним відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення, шляхом подачі апеляційних скарг через Миргородський міськрайонний суд Полтавської області.

Суддя: С. В. Андрущенко-Луценко