Рішення № 84401923, 20.09.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

20 вересня 2019 року № 826/16043/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Шейко Т.І.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доГоловного управління Пенсійного фонду України в м. Києвіпровизнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні діївстановив:

ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, у якому просила суд, з урахуванням уточнень:

- визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - суб`єкта владних повноважень щодо відмови ОСОБА_1 у переведенні з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», яку позивач отримувала, на пенсію по втраті годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» згідно поданої заяви від 20 квітня 2018 року, затвердженого зразка;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві - суб`єкта владних повноважень перевести ОСОБА_1 з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», яку позивач отримувала, на пенсію по втраті годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві - суб`єкта владних повноважень виплачувати ОСОБА_1 пенсію в разі втрати годувальника, як члену сім`ї військовослужбовця, з врахуванням статті 37 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», тобто в розмірі не нижче двох визначених законом розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 звернулась до Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про переведення з пенсії по інвалідності на пенсію по втраті годувальника за померлого батька відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», надавши необхідні документи. Зазначивши при цьому, що батько позивача помер ІНФОРМАЦІЯ_1 внаслідок захворювання, пов`язаного з захистом батьківщини.

На думку позивача, відповідачем листом від 27 квітня 2018 року №23686/08 безпідставно повідомлено про відсутність можливості призначити пенсію згідно поданих документів, що, власне, і зумовило звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 жовтня 2018 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог, з огляду на те, що позивачем до заяви про переведення пенсії не додано усіх необхідних документів для здійснення такого переводу. Більше того, після проведення детальної перевірки матеріалів пенсійної справи, відповідачем виявлено відсутність документів, які б підтверджували факт отримання громадянином ОСОБА_2 пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за віком на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове пенсійне забезпечення».

В той же час, ОСОБА_1 є інвалідом ІІІ групи з дитинства.

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 12 лютого 2015 року встановлено факт родинних відносин, а саме встановлено, що ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Враховуючи даний факт ОСОБА_1 звернулась до Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві 20 квітня 2018 року з заявою про переведення з отримуваної пенсії за віком на пенсію по втраті годувальника.

Позивачем до заяви від 20 квітня 2018 року, згідно із описом вкладення до поштового відправлення, долучено копію паспорта, реєстраційної картки платника податків, рішення Подільського районного суду міста Києва від 12 лютого 2015 року, оригінал висновку про час настання інвалідності та витяг з протоколу №724 від 16 березня 2018 року засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв.

Центральне об`єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві листом від 27 квітня 2018 року №23686/08 повідомило позивача про відсутність документів на підтвердження стажу роботи померлого годувальника, які необхідні для призначення пенсії.

Крім того, в даному листі відповідач зазначив, що згідно порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» подаються довідка уповноважених органів з місця проживання про перебування членів сім`ї на утриманні померлого (загиблого) годувальника або рішення суду про перебування на утриманні, а також копії свідоцтва про смерть батьків або інші документи, які підтверджують відсутність батьків (у разі призначення пенсії братам, сестрам, онукам). Таким чином, призначити пенсію згідно поданих позивачем документів немає можливості.

За наведених обставин позивачка вважає відмову відповідача протиправною та такою, що порушує її права та охоронювані інтереси, а тому звернулась до суду за їх захистом.

При вирішенні даного спору по суті, суд виходить з такого.

Приписами частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Приписами частини першої статті 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Положеннями статті 29 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 19 квітня 1992 року №2262-ХІІ (далі - Закон №2262-ХІІ) визначено, що пенсії в разі втрати годувальника сім`ям військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, призначаються, якщо годувальник помер у період проходження служби або не пізніше 3 місяців після звільнення зі служби чи пізніше цього строку, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних у період проходження служби, а сім`ям пенсіонерів з числа цих військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, - якщо годувальник помер у період одержання пенсії або не пізніше 5 років після припинення її виплати. При цьому сім`ї військовослужбовців, які пропали безвісти в період бойових дій, прирівнюються до сімей загиблих на фронті.

Відповідно до частини першої статті 30 Закону №2262-ХІІ право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31).

Згідно з пунктом «а» частини четвертої статті 30 Закону №2262-ХІІ непрацездатними членами сім`ї вважаються: діти, брати, сестри та онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років. При цьому братам, сестрам та онукам право на пенсію надається у тих випадках, якщо у них немає працездатних батьків.

В свою чергу, статтею 31 Закону №2262-ХІІ передбачено, що члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Члени сім`ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які самі одержували будь-яку пенсію, мають право перейти на нову пенсію.

За наведеними законодавчими нормами, члени сім`ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв`язку з втратою годувальника.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Порядок) затверджено постановою правління Пенсійного фонду України від 30 січня 2007 року N 3-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 15 лютого 2007 року за N 135/13402.

Пунктом 10 вказаного порядку визначено, що для призначення пенсії в разі втрати годувальника подаються такі документи: заява; копія свідоцтва про смерть годувальника; витяг з наказу про виключення годувальника зі списків особового складу у зв`язку зі смертю; висновок про обставини загибелі чи смерті внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних під час проходження служби при виконанні службових обов`язків (обов`язків військової служби); довідка уповноважених органів з місця проживання про перебування членів сім`ї на утриманні померлого (загиблого) годувальника або рішення суду про перебування на утриманні; документи, передбачені абзацами третім, шостим - дев`ятим пункту 7 цього Порядку.

Для призначення пенсії в разі втрати годувальника особам, зазначеним у пункті «а» статті 30 Закону, додатково подаються такі документи: копія свідоцтва про народження; довідка з навчального закладу про навчання із зазначенням дати його закінчення, а також про перебування на повному державному утриманні; довідка Лікарсько-консультативної комісії про визнання дитини інвалідом або довідка МСЕК про визнання особи інвалідом з дитинства; копії свідоцтв про смерть батьків або інші документи, які підтверджують відсутність батьків (у разі призначення пенсії братам, сестрам, онукам); рішення суду про всиновлення; копія рішення про опіку чи піклування (у разі призначення пенсії дітям, які втратили обох батьків).

Отже, для вирішення питання щодо переведення на пенсію по втраті годувальника, існує певний алгоритм дій, а саме: особа повинна звернутися з заявою, а також надати відповідний встановлений законодавством пакет документів на підтвердження усіх обставин. Після вчинення особою таких дій, орган пенсійного фонду перевіряє документи і вирішує питання щодо поданої заяви.

Як вбачається з матеріалів справи, за результатами розгляду заяви про переведення з пенсії по інвалідності на пенсію по втраті годувальника за померлого батька відповідно до Закону №2262-ХІІ, відповідачем листом від 27 квітня 2019 року №23686/08 повідомлено позивача про неможливість призначити пенсію позивачу за відсутності довідки уповноважених органів з місця проживання про перебування членів сім`ї на утриманні померлого (загиблого) годувальника або рішення суду про перебування на утриманні, а також копії свідоцтва про смерть батьків або інші документи, які підтверджують відсутність батьків (у разі призначення пенсії братам, сестрам, онукам).

Суд враховує, що позивач 23 лютого 1941 року визнана особою з інвалідністю ІІІ групи з дитинства, а відтак відноситься до непрацездатних членів сім`ї в розумінні пункту «а» частини четвертої статті 30 Закону №2262-ХІІ, як дочка ОСОБА_2 , причина смерті якого 24 грудня 1986 року пов`язана із захистом батьківщини, що підтверджується витягом з протоколу №724 від 16 березня 2018 року засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв.

Разом з цим, обов`язковими умовами для визнання за членами сім`ї померлого права на пенсію в разі втрати годувальника відповідно до Закону №2262- ХІІ, є не тільки належність до переліку непрацездатних осіб, а й перебування на утриманні померлого до 16 березня 1986 року, або допомога померлого була постійним і основним для них джерелом засобів до існування.

Натомість, жодних доказів на підтвердження вказаних обставин позивач не надав ні відповідачу, звертаючись для призначення пенсії в разі втрати годувальника, ні суду, в обґрунтування заявлених позовних вимог.

Більше того, з матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 вбачається, що Виконавчий комітет Краснолуцької міської ради листом від 06 травня 2014 року №1/14 повідомив ОСОБА_1 про те, що пенсію ОСОБА_2 отримувала ОСОБА_3 (пенсійна справа №58959).

Суд відзначає, що у відповідача правомірно виникли об`єктивні сумніви, щодо перебування позивача на утриманні померлого до 16 березня 1986 року, чи допомога померлого була постійним і основним для нього джерелом засобів до існування.

Таким чином, встановлені судом обставини справи та системний аналіз наведених законодавчих норм свідчать про відсутність належних правових підстав у відповідача для переведення ОСОБА_1 на пенсію по втраті годувальника відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з огляду на ненадання встановленого законодавством переліку необхідних документів, а саме на підтвердження перебування позивача на утриманні померлого.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

За наслідками судового розгляду, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, надано суду достатньо беззаперечних доказів на обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення.

Таким чином, повно та всебічно дослідивши всі обставини справи та оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку про відмову позивачу у задоволенні позовних вимог, оскільки в ході судового розгляду підтверджена правомірність оспорюваних дій відповідача щодо відсутності сукупності необхідних обов`язкових умов для набуття позивачем права на пенсію по втраті годувальника відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Доводи позивача та представлені ним докази наразі не спростовують вказаних висновків суду, у зв`язку з чим позов підлягає залишенню без задоволення.

Відповідності до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 2, 77, 242 - 246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, встановлені статтями 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.І. Шейко