Рішення № 84401063, 20.09.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/3636/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді: Юхтенко Л.Р.,

за участю секретаря судового засідання Закуріної А.М.,

за участю

від позивача: Подорожній А.С. – за ордером

від відповідачів: Мунтян Є.О. – за довіреністю

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовною заявою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ІН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Державної фіскальної служби України (код ЄДРПОУ 39292197, місцезнаходження: 04053, м. Київ, Львівська площа, 8), Головного управління ДФС в Одеській області (код ЄДРПОУ 39398646, місцезнаходження: 665044, м. Одеса, вул. Семінарська,5) про визнання протиправним та скасування рішення №1023524/2475310471 від 13.12.2018 року та зобов`язання зареєструвати податкову накладну, -

ВСТАНОВИВ:

До суду 19 червня 2019 року надійшла позовна заява фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ІН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Державної фіскальної служби України (код ЄДРПОУ 39292197, місцезнаходження: 04053, м. Київ, Львівська площа, 8), Головного управління ДФС в Одеській області (код ЄДРПОУ 39398646, місцезнаходження: 665044, м. Одеса, вул. Семінарська,5) про визнання протиправним та скасування рішення №1023524/2475310471 від 13.12.2018 року та зобов`язання зареєструвати податкову накладну №108 від 13.11.2018 року.

Ухвалою від 27 червня 2019 року після усунення позивачем недоліків, що зумовили залишення позову без руху, позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване рішення, яким позивачу відмовлено у реєстрації податкової накладної є протиправним, в зв`язку з чим підлягає скасуванню.

Так, позивач зазначив, що в оскаржуваному рішенні в реєстрації податкової накладної (надалі – ПН) було відмовлено саме з підстави (ненадання платником податку копій документів). Такі підстави відмови позивач вважає хибними та такими, що не відповідають дійсності, оскільки всі документи, на підтвердження реальності здійснення господарських операцій за вказаною податковою накладною підприємством позивача були надані до Комісії, проте, контролюючим органом не було надано належної правової оцінки цим документам.

Зокрема, у позовній заяві позивач зазначає, що надані первинні документи засвідчують факт реального виконання позивачем та його контрагентом господарських операцій, в той час, як в оскаржуваному рішенні взагалі не зазначено, які саме документи не було надано платником податків.

У встановлений судом строк представник відповідачів –ДФС України та Головного управління ДФС в Одеській області надав відзив на позовну заяву (а.с. 59-60), в якому викладена єдина правова позиція відповідачів.

Відповідно до відзиву на позовну заяву, відповідачі проти задоволення позову заперечували та просили відмовити в задоволенні позову повністю, зазначивши, що рішення комісії ГУ ДФС в Одеській області про відмову в реєстрації податкової накладної, з посиланням на підставу – ненадання платником податку первинних документів недостатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування є повністю обґрунтованим, а тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.

Ухвалою від 18 липня 2019 року розгляд справи продовжено за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою, що занесена до протоколу підготовчого засідання від 03 вересня 2019 року закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 12 вересня 2019 року.

На відкритому судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представник відповідачів проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та просив відмовити в задоволенні позову повністю.

Вивчивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, докази, якими вони підтверджуються, заслухавши у вступному слові пояснення представників учасників справи, судом у справі встановлені такі факти та обставини.

Так, матеріалами справи підтверджено, що 05 травня 2014 року між ФОП ОСОБА_1 (Продавець) та Публічним акціонерним товариством «Каланчацький маслозавод» (Покупець) укладено договір поставки №107, відповідно до п.1.1. якого Продавець зобов`язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов`язується прийняти та сплатити його вартість на умовах дійсного Договору (а.с.19-20).

Відповідно до п.1.2 Договору, передача товару проводиться партіями, на кожну партію оформлюється накладна, в якій вказується кількість, ціна та номенклатура.

Пунтком 2.1. цього договору передбачено, що Постачальник передає у власність товар на підставі заявок Покупця в терміни погоджені сторонами.

Окрім того, відповідно до п. 2.8 цього Договору, продавець здійснює завантаження товару на транспортний засіб за адресою: м. Одеса, вул. Генерала Цветаєва, 3/5, завантаження товару на транспортний засіб здійснюється продавцем за свій рахунок і своїми силами, розвантаження товару здійснюється силами Покупця.

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання умов цього договору оформлено видаткову накладну №2341 від 14 листопада 2018 року на суму 31 080 грн. (а.с.27), здійснено відвантаження товару (сіль кухонна виварна вакуумна ґатунку екстра (в мішках масою нетто 50 кг), за довіреністю №339 від 13 листопада 2018 року, виданої ПрАТ «Каланчацький маслозавод» на водія – експедитора ОСОБА_2 на отримання від ФОП ОСОБА_1 (по 50 кг) солі кухонної виварної вакуумної ґатунку «Екстра» (а.с.22-23).

За вказаною першою подією, на виконання умов цього Договору, 13.11.2018 року було виписано податкову накладну №108 на загальну суму 31 080 грн. по взаємовідносинах з ПАТ «Каланчацький маслозавод» (а.с.14).

Також матеріалами справи підтверджено, що того ж дня позивачем отримано кошти за реалізацію вказаного товару, про що свідчить виписка з банківського рахунку (а.с. 24).

Суд встановив, що податкову накладну від 13.11.2018 року №108 позивачем подано на реєстрацію та квитанцією зупинена реєстрація вказаної податкової накладної (а.с. 15), відповідно до п. 201.16 ст. 201 ПК України; ПН/РК не відповідає вимогам п.п.1.6 п. 1 Критеріїв ризиковості платника податку, та запропоновано надати пояснення та/або копії документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Також суд встановив та не заперечується представником відповідачів, що позивач подав повідомлення від 06.12.2018 року щодо надання пояснень та копії документів щодо податкової накладної/розрахунку коригування, реєстрація якої зупинена (а.с.61-67).

Між тим, контролюючим органом було прийнято рішення про відмову в реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних від 13.12.2018 року № 1023524/2475310471 податкової накладної №108 від 13.11.2018 року (а.с. 16-17), з підстав ненадання платником податку таких копій документів: первинні документи щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складські документи(інвентаризаційні описи), у тому числі рахунки-фактури/інвойси, акти приймання-передачі товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм та галузевої специфіки, накладні, без підкреслення яких саме документів не вистачає.

Судом досліджені копії первинних документів, які були подані позивачем на адресу контролюючого органу разом із повідомленням від 06.12.2018 року щодо надання пояснень та копії документів, щодо податкової накладної/розрахунку коригування, реєстрація якої зупинена, зокрема: договори поставки товару (сіль кухонна), видаткові накладні, рахунки на оплату, виписки з банку, довіреність, договір оренди майна (нежитлової будівлі складу).

Дослідивши матеріали справи, вислухавши вступне слово представників сторін та, проаналізувавши норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги належать задоволенню повністю, з огляду на таке.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено).

Аналізуючи правомірність прийняття оскаржуваного рішення, що є змістом правовідносин у цій справі, відповідно до приписів ст. 2 КАС України, суд виходить із такого.

Спірні правовідносини врегульовано нормами Податкового кодексу України.

Відповідно п.п.14.1.60 п. 14.1 ст. 14 ПК України, єдиний реєстр податкових накладних - реєстр відомостей щодо податкових накладних та розрахунків коригування, який ведеться центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, в електронному вигляді згідно з наданими платниками податку на додану вартість електронними документами.

Згідно з пп. «а», «б» п. 185.1 ст. 185 ПК України, об`єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

Пунктом 187.1 статті 187 ПК України встановлено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається, виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (п. 188.1 ст. 188 ПК України).

Пунктом 201.10 ст. 201 ПК України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п.п. 74.1, 74.3 ст. 74 ПК України, податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, зберігається в базах даних Інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних систем (далі - Інформаційні системи) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику. Зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань, а також центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, для формування та реалізації єдиної державної податкової та митної політики.

Згідно з п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 року № 1246 «Про затвердження Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних» (далі - Порядок № 1246) (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 р. № 341) податкова накладна - електронний документ, який складається платником податку на додану вартість (далі - платник податку) відповідно до вимог Податкового кодексу України (далі - Кодекс) в електронній формі у затвердженому в установленому порядку форматі (стандарті) та надсилається для реєстрації.

Відповідно до п. 12 Порядку № 1246, після надходження податкової накладної та/або розрахунку коригування до ДФС в автоматизованому режимі здійснюється їх розшифрування та проводяться перевірки: відповідності податкової накладної та/або розрахунку коригування затвердженому формату (стандарту); чинності електронного цифрового підпису, порядку його накладення та наявності права підписання посадовою особою платника податку таких податкової накладної та/або розрахунку коригування; реєстрації особи, що надіслала на реєстрацію податкову накладну та/або розрахунок коригування, платником податку на момент складення та реєстрації таких податкової накладної та/або розрахунку коригування; дотримання вимог, установлених пунктом 192.1 статті 192 та пунктом 201.10 статті 201 Кодексу; наявності помилок під час заповнення обов`язкових реквізитів відповідно до пункту 201.1 статті 201 Кодексу; наявності суми податку на додану вартість відповідно до пунктів 200-1.3 і 200-1.9 статті 200-1 Кодексу (для податкових накладних та/або розрахунків коригування, що реєструються після 1 липня 2015 р.); наявності в Реєстрі відомостей, що містяться у податковій накладній, яка коригується; факту реєстрації/зупинення реєстрації/відмови в реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування з такими ж реквізитами; наявності підстав для зупинення реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування; дотримання вимог Законів України “Про електронний цифровий підпис”, “Про електронні документи та електронний документообіг” та Порядку обміну електронними документами з контролюючими органами, затвердженого в установленому порядку.

За результатами перевірок, визначених п. 12 цього Порядку, формується квитанція про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування (п.13 Порядку № 1246).

Аналогічні норми містяться і у п. 201.16 ст. 201 ПК України, згідно якого реєстрація податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних може бути зупинена в порядку та на підставах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 117 затверджено Порядок зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних (надалі – Порядок № 117).

Згідно з п. 5 цього Порядку, податкова накладна / розрахунок коригування, які підлягають моніторингу, перевіряються на відповідність критеріям ризиковості платника податку, критеріям ризиковості здійснення операцій та показникам позитивної податкової історії платника податку.

При цьому, відповідно до змісту п. 10 Порядку № 117, критерії ризиковості платника податку, критерії ризиковості здійснення операцій, перелік показників, за якими визначається позитивна податкова історія платника податку, визначає ДФС та надсилає на погодження Мінфіну в електронній формі через систему електронної взаємодії органів виконавчої влади. ДФС оприлюднює на своєму офіційному веб-сайті погоджені критерії ризиковості платника податку, критерії ризиковості здійснення операцій, перелік показників, за якими визначається позитивна податкова історія платника податку.

Пунктом 13 Порядку № 117 передбачено, що у квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування зазначаються: 1) номер та дата складання податкової накладної / розрахунку коригування; 2) порядковий номер, номенклатура товарів/послуг продавця, код товару згідно з УКТЗЕД / послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг, зазначені у податковій накладній / розрахунку коригування, реєстрація яких зупинена; 3) критерій(ї) ризиковості платника податку та/або критерій(ї) ризиковості здійснення операцій, на підставі якого(их) зупинено реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі, із розрахованим показником за кожним критерієм, якому відповідає платник податку; 4) пропозиція щодо надання платником податку пояснень та копій документів, необхідних для прийняття контролюючим органом рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі.

Як вбачається зі змісту квитанції, якою зупинена реєстрація податкової накладної, контролюючим органом було сформовано висновок про відповідність податкової накладної критеріям п.п.1.6 п.1 Критеріїв ризиковості платника податку та запропоновано платнику податків надати пояснення та/або копії документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію ПН/РК в ЄРПН відповідно до пункту п. 201.16 ст. 201 ПК України, без зазначення конкретного випадку, до якого належить позивач.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач подав на адресу контролюючого органу письмові пояснення та копії первинних документів, що підтверджують реальність господарських операцій по податкові накладній, реєстрація якої була зупинена.

Суд встановив, що подані позивачем письмові пояснення та копії документів розглядались Комісією ГУДФС в Одеській області.

Відповідно до п. п. 20-21 Постанови №117, комісії приймають рішення про: реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі або відмову у реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі.

Підставами для прийняття комісіями контролюючих органів рішення про відмову в реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування є: ненадання платником податку письмових пояснень стосовно підтвердження інформації, зазначеної у податковій накладній / розрахунку коригування, реєстрацію яких зупинено; ненадання платником податку копій документів відповідно до підпункту 4 пункту 13 цього Порядку; надання платником податку копій документів, які складені з порушенням законодавства.

Відповідно до пп. 4 п. 13 Постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 117 «Про затвердження Порядку зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних», у квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування зазначаються: пропозиція щодо надання платником податку пояснень та копій документів, необхідних для прийняття контролюючим органом рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі.

Згідно з п.14 цієї Постанови, перелік документів, необхідних для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі, включає в себе: договори, зокрема зовнішньоекономічні контракти, з додатками до них; договори, довіреності, акти керівного органу платника податку, якими оформлені повноваження осіб, які одержують продукцію в інтересах платника податку для здійснення операції; первинні документи щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складські документи (інвентаризаційні описи), у тому числі рахунки-фактури/інвойси, акти приймання-передачі товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм та галузевої специфіки, накладні; розрахункові документи та/або банківські виписки з особових рахунків; документи щодо підтвердження відповідності продукції (декларації про відповідність, паспорти якості, сертифікати відповідності), наявність яких передбачена договором та/або законодавством.

Так, представник позивача зазначив, що на виконання квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної, а також на підтвердження реальності господарських операцій надано усі первинні документи, що оформлені в рамках договорів поставки, які відповідно ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (наказ Мінфіну від 24.05.1995 року №88), мають юридичну силу і доказовості, а отже, засвідчують факт здійснення господарських операцій за податковою накладною у реєстрації якої було відмовлено.

Між тим, судом встановлено, що контролюючий орган за результатами розгляду вказаних документів прийняв оскаржуване рішення про відмову у реєстрації податкової накладної, у зв`язку з ненаданням таких документів: первинних документів щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складські документи (інвентаризаційні описи), у тому числі рахунки-фактури/інвойси, акти приймання-передачі товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм та галузевої специфіки, накладні, без підкреслення, яких саме документів не вистачає.

Судом досліджені надані позивачем документи, які свідчать про проведення господарських операцій по поставці товару між позивачем та його контрагентом ПрАТ «Каланчацький маслозавод», що були надані відповідачу та містяться в матеріалах справи, зроблений висновок відповідачем на підставі наданих документів, та суд дійшов такого висновку.

Так, відповідачі посилаються на ненадання позивачем таких документів: первинних документів щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складські документи (інвентаризаційні описи), у тому числі рахунки-фактури/інвойси, акти приймання-передачі товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм та галузевої специфіки, накладні та розрахункові документи та/або банківські виписки з особових рахунків.

Однак, суд не погоджується з такою позицією контролюючого органу.

Так, з матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору поставки, укладеного з ПАТ «Каланчацький маслозавод» позивачем було надано видаткову накладну №3241 від 14.11.2018 року та довіреність на передачу та отримання товару №339 від 13.11.2018 року від ФОП Бабій О.М. представнику ПрАТ «Каланчацький маслозавод» (а.с.22).

Саме за першою подією, що відбулась - відвантаження товару, на виконання умов цього Договору поставки, 13.11.2018 року було виписано податкову накладну №108 на загальну суму 31 080 грн. по взаємовідносинах з ПАТ «Каланчацький маслозавод». Того ж дня й зараховані кошти на рахунок позивача.

Стосовно походження товару, позивач зазначив, що 03 січня 2018 року між ТОВ «Русолль-Україна» (Постачальник) та ФОП Бабій О ОСОБА_3 М ОСОБА_3 (Покупець) укладено договір поставки №1, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується передати, а Покупець сплатити та прийняти товар в асортименті, кількості, за цінами і на умовах, передбачених цим Договором, специфікаціями і підписаними додатковими угодами до цього договору (а.с.25-28).

На виконання цього Договору позивачем надано видаткові накладні №1444 від 24 жовтня 2018 року, рахунки на оплату, специфікації, накладні, банківські виписки (а.с.29-33).

Таким чином, судом встановлено, що позивачем надано первинні документи щодо постачання/придбання товарів/послуг, накладні та розрахункові документи та/або банківські виписки з особових рахунків, як-то передбачено умовами Договору поставки без будь-яких дефектів та оформлених відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Що стосується документів зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складські документи (інвентаризаційні описи), судом встановлено що на виконання умов Договору поставки №107 від 05 травня 2014 року з ПрАТ «Каланчацький маслозавод», останнім видана довіреність на отримання товару №339 від 13 листопада 2018 року, яка свідчить про відвантаження власне позивачем та отримання товару представником ПрАТ «Каланчацький маслозавод», в зв`язку з чим відхиляються судом доводи відповідачів щодо не надання позивачем довіреностей на осіб, які одержують продукцію в інтересах платника податку.

Стосовно тверджень відповідачів щодо ненадання позивачем ТТН, суд зазначає таке.

Договором поставки №107 від 05 травня 2014 року не передбачено перевезення товару, що власне не покладає обов`язку на сторін оформлення ТТН. Умовами цього договору передбачено тільки, що продавець здійснює завантаження товару на транспортний засіб за адресою: м. Одеса, вул. Ген. Цветаєва 3/5 за свій рахунок.

Також, матеріалами справи підтверджено, що 01 лютого 2018 року між ПП «Департамент Юридичної підтримки (Орендодавець) та ФОП Бабій О.М. укладено договір оренди майна, відповідно до п.1.1 якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування нежитлову будівлю складу №8, власником якого є орендодавець, загальною площею 1290 кв.м, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Ген. АДРЕСА_2 3/5, з метою розташування складів та офісу та акт прийому-передачу до цього Договору. На виконання цього Договору надано акт приймання-передачі приміщень складу №8 (а.с.38-41).

Окрім того, судом встановлено, що 01 лютого 2018 року між ТОВ «Украгро-Буд» (орендодавець) та ФОП Бабій О.М. (Орендар) укладено договір оренди майна, відповідно до п.1.1 якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування нежитлову будівлю складу №9 та навіс, Власником якого є Орендодавець, загальною площею 2 262 кв.м, які розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Ген. Цвєтаєва, 3/5 з метою розташування складів та офісу та акт прийому-передачі складений відповідно до цього Договору.

Таким чином, твердження контролюючого органу щодо відсутності доказів наявності складських приміщень не знайшли свого підтвердження у ході розгляду справи.

Стосовно відсутності актів приймання-передачі товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм та галузевої специфіки, суд зазначає, що оформлення останніх не передбачено умовами Договору поставки.

Таким чином, судом встановлено, що договір, на виконання якого була видана податкова накладна, а також договори та інші первинні документи, якими підтверджено придбання позивачем реалізованого своїм контрагентам продукції, були надані контролюючому органу.

Також при оцінці цих доказів, суд виходить із положення пункту 187.1 статті 187 ПК України, яким встановлено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Податкова накладна, яка стала предметом винесення оскаржуваного рішення була виписана по першій події - дата відвантаження товарів.

Таким чином, з огляду на встановлені та з`ясовані судом обставини, сукупність наданих первинних документів дають підстави для переконання щодо надання ФОП ОСОБА_1 . послуг з поставки товарів за умовами договору, укладеного з ПрАТ «Каланчацький маслозавод»».

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем – Головним управлінням ДФС в Одеській області не доведено правомірності прийняття свого рішення, а тому позовні вимоги про визнання протиправними та скасування рішення про відмову у реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних належать задоволенню.

Стосовно позовної вимоги про зобов`язання Державну фіскальну службу України зареєструвати податкову накладну №108 від 13.11.2018 року, подану фізичною особою-підприємцем Бабій Олегом ОСОБА_4 в Єдиному реєстрі податкових накладних, суд зазначає таке.

Відповідно до п. 28 Постанови №117, податкова накладна / розрахунок коригування, реєстрацію яких зупинено, реєструється у день настання однієї з таких подій: прийнято та набрало чинності рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі; набрання рішенням суду законної сили про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі.

Приписами пункту 20 Порядку № 1246 передбачено, що у разі надходження до ДФС рішення суду про реєстрацію або скасування реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування, яке набрало законної сили, такі податкові накладні та/або розрахунки коригування реєструються після проведення перевірок, визначених пунктом 12 цього Порядку (крім абзацу десятого), або їх реєстрація скасовується. При цьому датою реєстрації або скасування реєстрації вважається день, зазначений в такому рішенні, або день набрання законної сили рішенням суду.

В даному випадку, зобов`язання відповідача зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних подану позивачем податкову накладну є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений, та належним способом захисту порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для зобов`язання Державної фіскальної служби України зареєструвати податкову накладну, подану ФОП Бабій О.М. в Єдиному реєстрі податкових накладних.

У свою чергу, суд зазначає, що посилання позивача на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.04.2019 року у справі № 640/1240/19, яким визнано протиправними дії Державної фіскальної служби України, що полягають у запровадженні для використання регіональними підрозділами ДФС України критеріїв оцінки ризиковості платника податку, достатніх для зупинення реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в ЄРПН листом від 05 листопада 2018 року №4065/99-99-07-05-04-18 "Критерії ризиковості платника податків" та зобов`язано Державну фіскальну службу України відкликати лист від 05 листопада 2018 року №4065/99-99-07-05-04-18 "Критерії ризиковості платника податків", як такий що не підлягає виконанню, не враховуються судом, оскільки це рішення на час розгляду та вирішення справи, не набрало законної сили.

Відповідно до ч.1,3 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, оцінюючи встановлені у судовому засіданні факти, суд дійшов висновку, що відповідачі, заперечуючи проти позову не довели, з посиланням на відповідні докази, правомірності своїх рішень, а тому позовні вимоги належать задоволенню повністю.

Відповідно до ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на те, що визнано протиправним та скасоване рішення було винесено Комісією Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації, а позовна вимога про зобов`язання Державну фіскальну службу України зареєструвати податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних є похідною від цієї позовної вимоги, судові витрати підлягають стягненню з Головного управління ДФС в Одеській області.

На судовому засіданні до закінчення судових дебатів, представник позивача також просив стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2500 грн.

На обґрунтування свого клопотання представником позивача зазначено, що розмір витрат на представництво інтересів ФОП ОСОБА_1 у справі №420/3636/19 складає 2500 грн., що підтверджується актом №11 наданих послуг до Договору про надання правової допомоги №05/06 від 04.06.2019 року, який включає в себе консультацію клієнта та підготовку позовної заяви та подачу до суду, рахунком-фактурою №11 від 15.07.2019 року про надання послуг правничої допомоги у розмірі 2500 грн. (а.с. 57-58), розрахунком щодо судових витрат від 27.08.2019 року по справі №420/3636/19 на суму 2500 грн. з підписом та печаткою ФОП ОСОБА_1 на підтвердження сплати в повному обсязі за надані послуги (а.с. 85).

До суду 23 липня 2019 року від відповідачів надійшло клопотання про зменшення розміру витрат на оплату правничої допомоги адвоката, відповідно до якого представник відповідачів зазначив, що розмір гонорару адвокату з урахуванням категорії справи та витраченого часу адвокатом є завищеним та не відповідає ринковим цінам на адвокатські послуги, та просив зменшити розмір витрат на оплату правничої допомоги адвоката до одного мінімального прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2019 року.

Розглянувши клопотання представника ФОП Бабій О.М. та письмові докази, на підтвердження понесених витрат та клопотання представника відповідачів про зменшення розміру витрат на оплату правничої допомоги, суд дійшов такого висновку.

Порядок розподілу судових витрат регулюється ст. 139 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Пунктом 1 ч.3 ст.132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 КАС України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 7 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Так, матеріалами справи підтверджено, що 04 червня 2019 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та адвокатом Подорожній А.С. укладено договір про надання правової допомоги №05/06, відповідно до п.1.1. якого Клієнт доручає, а Адвокат приймає на себе зобов`язання надати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором.

Розділом 4 цього Договору передбачена ціна договору та порядок оплати.

Відповідно до п.4.1 цього Договору, вартість наданих юридичних послуг Адвокат визначає самостійно після одержання від Клієнта замовлення на надання юридичної допомоги та виставляє Клієнту відповідний рахунок

Згідно з п. 4.5 цього Договору, за результатами надання адвокатом юридичної допомоги складається акт, що підписується представниками кожної із сторін. В акті вказується обсяг наданої юридичної допомоги та її вартість.

На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано акт №11 наданих послуг до Договору про надання правової допомоги №05/06 від 04.06.2019 року, з якого вбачається що Адвокатом надано послуги з консультації клієнта тривалістю 2 години вартістю часу 500 грн. за годину, всього 1000 грн. та підготовки позовної заяви та подачі до суду тривалістю 3 години вартістю 500 грн. за годину, всього 1500 грн. (а.с.57), рахунок-фактура №11 від 15.07.2019 року за надання послуг правничої допомоги у розмірі 2500 грн.(а.с.58) та розрахунок щодо судових витрат від 27.08.2019 року по справі №420/3636/19 на суму 2500 грн. з підписом та печаткою ФОП ОСОБА_1 на підтвердження сплати в повному обсязі за надані послуги (а.с. 85).

Оцінивши наведені докази, керуючись приписами ч. 7 ст. 139 КАС України, суд доходить висновку, що такі докази не підтверджують фактичність понесених витрат, з огляду на таке.

Аналізуючи приписи ст.ст. 134, 139 КАС України, суд вважає, що документами, які підтверджують витрати, можуть бути: договір про надання правової допомоги, в якому повинно бути обов`язково зазначено, в якій справі здійснюється представництво прав та інтересів, розмір гонорару, та порядок його оплати; копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю; довіреність (ордер); документ, що свідчить про оплату послуг (платіжне доручення, банківська виписка, видатковий касовий ордер). Факт здійснення оплати підтверджує призначення платежу, щоб можливо було визначити, що дані витрати відносяться саме до конкретного договору та справи, а не до будь-якої іншої.

Разом з тим, представником позивача не надані суду докази понесення цих витрат позивачем, що передбачено ч. 4 ст. 134 КАС України, зокрема розрахункового документа, який підтверджує сплату витрат позивачем та їх отримання (оприбуткування) адвокатом, в порядку визначеному законодавством України.

Посилання представника позивача на те, що на нього як на самозайняту особу не покладено обов`язку ведення обліку доходів та витрат, відхиляються судом, оскільки відповідно до п. 178.6. ст. 178 Податкового кодексу України, фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зобов`язані вести облік доходів і витрат від такої діяльності. Форма такого обліку та порядок його ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Для реєстрації Книги обліку доходів і витрат фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, подають до контролюючого органу за місцем обліку примірник Книги у разі обрання способу ведення Книги у паперовому вигляді.

Наказом Міністерства доходів і зборів України від 16.09.2013 року № 481 затверджено Порядок ведення Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, пунктом 1 якого встановлено, що відповідно до пункту 177.10 статті 177 та пункту 178.6 статті 178 розділу ІV Податкового кодексу України (далі - Кодекс) фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, та фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність (далі - самозайняті особи), зобов`язані вести Книгу обліку доходів і витрат (далі - Книга), у якій за підсумком робочого дня, протягом якого отримано дохід, на підставі первинних документів здійснюються записи про отримані доходи та документально підтверджені витрати.

На відкритому судовому засіданні представник позивача підтвердив, що інших документів, ніж наданих ним до суду, у нього відсутні.

Тому, на думку суду, відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, для підтвердження та обґрунтування розміру витрат на правничу допомогу у відповідності до вимог діючого КАС України та доведення відображення фахівцем у галузі права та адвокатом доходів, отриманих від незалежної професійної діяльності, як самозайнятої особи підтверджується шляхом надання доказів ведення Книги обліку доходів та витрат, затвердженої Наказом Міндоходів від 16 вересня 2013 №481 «Про затвердження форми Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та Порядку її ведення», зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 01 жовтня 2013 за №1686/24218.

Така правова позиція викладена Верховним Судом у Постанові від 31 жовтня 2018 у справі №636/2485/16-а.

Суд вважає, що відсутність таких доказів має істотне значення для вирішення питання щодо повернення таких витрат, оскільки відсутність такого доказу свідчить про відсутність понесення витрат.

Аналізуючи практику Верховного Суду з порушеного питання можна дійти висновку, що документ про сплату таких витрат на користь адвоката є одним із обов`язкових документів на підтвердження обґрунтованості відшкодування витрат на правничу допомогу.

Також, суд звертає увагу, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим (п. 49 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Наталія Михайленко проти України», від 30 травня 2013 року, заява 49069/11).

Таким чином, враховуючи вимоги ст. 134 КАС України та вище приведені висновки суду, суд доходить висновку, що позивачем не надані достатні докази на підтвердження понесених ним витрат на професійну правничу допомогу, а тому відсутні правові підстави для стягнення таких витрат.

У свою чергу, керуючись приписами ст. 139 КАС України, у зв`язку з тим, що позовні вимоги задоволені повністю за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління ДФС в Одеській області на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 належить стягненню судовий збір в розмірі 1921 грн.

Керуючись ст. ст. 6, 12, 72, 77,90, 139, 246, 255,295,297 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ІН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Державної фіскальної служби України (код ЄДРПОУ 39292197, місцезнаходження: 04053, м. Київ, Львівська площа, 8), Головного управління ДФС в Одеській області (код ЄДРПОУ 39398646, місцезнаходження: 665044, м. Одеса, вул. Семінарська,5) про визнання протиправним та скасування рішення №1023524/2475310471 від 13.12.2018 року та зобов`язання зареєструвати податкову накладну, - задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії Головного управління Державної фіскальної служби України в Одеській області, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі накладних або відмову у такій реєстрації №1023524/2475310471 від 13.12.2018 року.

Зобов`язати Державну фіскальну службу України (код ЄДРПОУ 39292197, місцезнаходження: 04053, м. Київ, Львівська площа, 8) зареєструвати податкову накладну №108 від 13.11.2018 року, подану фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (ІН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління ДФС в Одеській області (код ЄДРПОУ 39398646, місцезнаходження: 65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ІН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір в розмірі 1921 грн. (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна гривня 00 копійок).

У задоволенні клопотання представника фізичної особи-підприємця Бабій Олега Михайловича (ІН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 2500 грн.,- відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст.ст. 295, 297 КАС України, з урахуванням п.15.5 п. 15 ч. 1 Перехідних положень КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний « 20» вересня 2019 року.

Суддя Л.Р. Юхтенко

.