Рішення № 84399788, 12.09.2019, Марганецький міський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 182/653/17

2/180/393/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2019 р. Марганецький міський суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Янжули О.С.

секретар - Котова Н.С.

з участю представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Марганець в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Нікопольської міської ради, третя особа: друга Нікопольська державна нотаріальна контора про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання права власності в порядку спадкування за законом,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернулася до суду з позовною заявою до Нікопольської міської ради, третя особа: друга Нікопольська державна нотаріальна контора про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання права власності в порядку спадкування за законом, в обгрунтування своїх позовних вимог зазначила, що вона є троюрідною сестрою померлої ОСОБА_4 , та постійно, з 1995 року, після смерті її батька, ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживала з померлою за адресою: АДРЕСА_1 в будинку належному її сестрі на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом № 1-1076 від 12 вересня 1997 року та розташованому на земельній ділянці, також перебуваючій у власності її померлої сестри ОСОБА_4 на підставі Державного акту про право приватної власності на землю №2826 від 01 грудня 1997 року.

Весь цей період з 1995 року і по теперішній час вони з сестрою проживали спільно однією сім`єю та вели спільне господарство. Після її смерті вона, ОСОБА_3 , організувала її поховання, розпорядилася її речами, фактично вступила в володіння та управління всім її спадковим майном і прийняла спадщину. До цього часу її не оформила через відсутність грошових коштів, однак продовжую проживати в спірному будинку.

29 серпня 2014 року вона дізналася від представників Виконкому Нікопольської міської ради, які навідалися до її будинку про існування рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 червня 2014 року та визнання цього спірного будинку АДРЕСА_1 - відумерлою спадщиною.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 лютого 2016 року зазначене рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області було скасовано.

Ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області було залишено в силі ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 липня 2016 року.

До того ж, Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 жовтня 2015 року, Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 лютого 2016 року та Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 липня 2016 року були встановлені обставини які мають значення для справи, а саме те, що вона, ОСОБА_3 , є троюрідною сестрою померлого спадкодавця ОСОБА_4 , постійно з 1995 року до дня смерті з померлою та по теперішній час проживає у спадковому будинку АДРЕСА_1 , вела зі спадкодавцем спільне господарство та фактично прийняла спадщину.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України: «Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини».

Відповідно до ст. 1218 ЦК України: «До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті».

Відповідно до ст. 1225 ЦК України: «Право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені.

До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом».

Житловий будинок АДРЕСА_1 в власті належав спадкодавцю ОСОБА_4 на праві власності на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом № 1-1076 від 12 вересня 1997року.

Земельна ділянка площею 0,1284 гектарів розташована за адресою АДРЕСА_1 належала спадкодавцю ОСОБА_4 на праві власності на підставі Державного акту на право приватної власності на землю № 2826 від 01 грудня 1997року.

Відповідно до ст. 1264 ЦК України: «У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини».

Відповідно до ст. 1265 ЦК України: «У п`яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення.

Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа».

Позивач зазначає, що вона є троюрідною сестрою померлої ОСОБА_4 та проживала разом з нею до дня її смертіпонад п`яти років. Відповідно до ст. 1268 ЦК України: «Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням.

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини».

На час відкриття спадщини вона постійно проживала зі спадкодавцем та фактично прийняла спадщину.

Всі ці обставини встановлені Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 жовтня 2015 року, Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 лютого 2016 року та Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 липня 2016 року.

Просить суд встановити факт спільного постійного проживання ОСОБА_3 та померлого спадкодавця ОСОБА_4 на час відкриття спадщини, однією сім`єю, більше п`яти років, з 1995 року, як сестер за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати за нею, ОСОБА_3 , в порядку спадкування за законом, право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , що належав спадкодавцю ОСОБА_4 на праві власності на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом № 1-1076 від 12 вересня 1997 року.

Визнати за нею, ОСОБА_3 , в порядку спадкування за законом, право власності на земельну ділянку площею 0,1284 гектарів розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , що належала спадкодавцю ОСОБА_4 на праві власності на підставі Державного акту на право приватної власності на землю № 2826 від 01 грудня 1997 року.

Представником відповідача по справі ОСОБА_2 подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого вона зазначила, що позовна заява, є необґрунтованою, безпідставною та такою що не підлягає задоволенню, оскільки Позивачем не надано до суду належних та допустимих доказів на обґрунтування факту проживання зі спадкодавцем однією сім`єю (підтвердження взаємних прав та обов`язків між Позивачем та спадкодавцем, підтвердження ведення спільного побуту) у розумінні положень частини другої статті 3 Сімейного кодексу України.

Основною ознакою проживання спадкоємця однією сім`єю зі спадкодавцем є систематичне ведення з ним спільного господарства, тобто прийняття участі у спільних витратах, спрямованих на забезпечення життєдіяльності сім`ї. При цьому важливим є проживання в одному приміщенні зі спадкодавцем.

Окрім того, Позивачем не надано і інших належних та допустимих доказів, які підтверджують спільне проживання та ведення побуту, а саме: доказів сплати побутових послуг, інших витрат на утримання будинку, купівлі продуктів харчування, ліків, не надано і доказів хвороби спадкодавця та відомостей про необхідність стороннього догляду у зв`язку зі станом її здоров`я.

Позивачем в підтвердження факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем - ОСОБА_4 в позовній заяві присвячено лише одне речення, а доказів, які підтверджують нібито зазначені відносини взагалі відсутні.

Крім того, в процесі розгляду зазначеної справи представниками Відповідача заявою від 23.08.2018 р. було залучено до справи докази, які безспірно спростовують вимоги Позивача, зміст даних документів (доказів) свідчить про те, що здоров`я ОСОБА_4 в останні місяці її життя знаходилось в край важкому стані. Однією із причин смерті стала гангрена обох нижніх кінцівок - ніг в результаті переохолодження, оскільки ОСОБА_4 сама проживала в будинку відключеному в зимовий період від мереж опалення і не могла за собою доглядати та забезпечити собі власну безпеку.

Крім того, організація та проведення поховання ОСОБА_4 здійснювалось ОСОБА_6 (у якої знаходяться оригінали документів) та за її рахунок, яка і отримала свідоцтво про смерть померлої.

Звертає увагу суду і на той факт що, контролером водоканалу ОСОБА_7 09.07.2012 року складено акт про неможливість зняття показників обліку води в будинку по АДРЕСА_1 ., після смерті ОСОБА_4 в даному будинку ніхто не проживає, територія на якій розташований будинок занедбана.

18.05.2018 р. працівниками 1-го відділення 28 державно пожежно-рятувальної частини складено акт про пожежу будинку розташованого в АДРЕСА_1 .

Вважає, що надані відповідачем докази спростовують твердження позивача щодо спільного проживання однією сім`єю, веденні спільного господарства з ОСОБА_4 , організації та поховання померлої, а також постійного проживання у спірному будинку з 1995 року по теперішній час.

Просить суд відмовити ОСОБА_3 в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги ОСОБА_8 підтримав та просив їх задовольнити у повному обсязі. Зазначивши, що в позовній заяві помилково вказано те, що спірний будинок знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , просив вважати даний факт опискою тоді, як справжня адреса домоволодіння - АДРЕСА_1 . За результатами розгляду справи зазначив, що і строк, до якого проживала позивач ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_1 , також зазначено помилково, а саме вказав, що вона проживала за вказаною адресою до 2014 року а не як зазначено у позові – «До цього часу». Крім того просив суд не брати до уваги показання свідка ОСОБА_6 , та визнати її допит як недопустимий доказ, так як вона допитана з порушенням норм ЦПК, а саме в режимі відеоконференції, що не передбачено діючим ЦПК.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала, зазначила, що за ОСОБА_4 . весь час проживала одна, родичів у неї не було, померла вона від гангрени ніг, що було наслідком проживання її у будинку, який був відключений від опалення. Ніяких родичів у неї не було. Останні свої дні ОСОБА_4 проживала у своєї знайомої ОСОБА_6 , яка і доглядала її до смерті. Похованням та поминальними обідами також займалась ОСОБА_6 , про що свідчить пакет документів, наданих суду. 16 квітня 2014 року рішенням Нікопольського міськрайонного суду спадщину, яка відкрилась після смерті ОСОБА_4 визнано відумерлою спадщиною, за заявою прокурора, який звернувся до суду в інтересах Нікопольської міської ради Дніпропетровської області. В подальшому вказане рішення було скасовано за скаргою ОСОБА_3 , яка взагалі ніякого відношення до спадкового майна та до померлої немає. Просила суд в задоволенні позову відмовити у повному обсязі, зазначила, що після смерті ОСОБА_4 в її будинку ніхто не проживав, в будинку відбулась пожежа, оригінали документів на майно ймовірно були кимось викрадені.

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_10 це мати його друга, вона дійсно проживала за адресою АДРЕСА_1 зі своєю сестрою. Він неодноразово заїжджав до неї в гості. Проживала за вказаною адресою з 1995 року по 2014 рік.

Свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні пояснив, що він знайомий сина ОСОБА_3 , яка проживала за адресою АДРЕСА_1 зі своєю троюрідною сестрою. Проживала за вказаною адресою з 1994 року по 2014 рік, потім переїхала на іншу адресу.

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні, проведеному в режимі відеоконференції, пояснила, що ОСОБА_4 була одинокою жінкою, весь час проживала одна, ніякі родичі з нею разом не проживали, спільне господарство не вели, за нею не доглядали, будинок був відключений від опалення, через що ОСОБА_4 отримала обмороження нижніх кінцівок, що в подальшому сприяло гангрені, яка і стала причиною смерті. Після захворювання вона забрала ОСОБА_4 з лікарні до себе додому та сама доглянула її до смерті, ніяких родичів у померлої не було, ніхто ніякої допомоги не надавав. Вона особисто займалася похованням ОСОБА_4 та отримала свідоцтво про смерть, оскільки рідних у неї не було.

Свідок ОСОБА_12 в судовому засіданні пояснила, що з ОСОБА_4 вона знайома з 1995 року. Вона з ОСОБА_4 підтримувала тісні стосунки, оскільки проживала по сусідству. ОСОБА_4 користувалась її холодильником, вона була одинокою жінкою, весь час проживала одна, ніякі родичі з нею разом не проживали, по господарству їй допомагали сусіди. Коли ОСОБА_4 вже не могла виходити з будинку то вона за нею доглядала. Будинок ОСОБА_4 був відключений від опалення та вона потрапила до лікарні. З лікарні її забрала до себе ОСОБА_6 та доглянула її до смерті. Похованням ОСОБА_4 займалась ОСОБА_6 .. Після смерті ОСОБА_4 в її будинку ніхто не проживає.

Заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, свідків, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

Згідно із ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Нормами ст. 41 Конституції України та ст. 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно положень ст. 41 Конституції України та ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У постанові № 5 Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» роз`яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до п.21 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» № 7 від 30.05.2008 року, при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом.

Згідно із ч. 1ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Відповідно до ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи.

Згідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст. 1218, 1220 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини, тобто на момент смерті спадкодавця, і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтею 1268 ЦК України визначено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

У відповідності до ст. 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Згідно із ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття.

Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

На підставі вимог статті 13 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у Передбачених цим Кодексом випадках.

Положенням ч. 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

На підставі досліджених доказів суд робить наступні висновки:

Посилання позивача на те, що вона з сестрою ОСОБА_4 1995 року проживали спільно однією сім`єю та вели спільне господарство. Після її смерті вона, ОСОБА_3 , організувала її поховання, розпорядилася її речами, та продовжує проживати в спірному будинку спростовуються як показаннями її представника, відповідно до яких він зазначив, що вона дійсно проживала у вказаному будинку, але до 2014 року, показаннями свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_12 , відповідно до яких вони зазначили, що спадкодавець була одинокою жінкою, весь час проживала одна, ніякі родичі з нею разом не проживали, спільне господарство не вели, догляд за нею не здійснювали, будинок був відключений від опалення, через що ОСОБА_4 отримала обмороження нижніх кінцівок, що в подальшому сприяло гангрені, яка і стала причиною смерті. Після захворювання з лікарні її до себе забрала ОСОБА_6 та доглянула до смерті, ніякі родичі не цікавились долею спадкодавця, ніякої допомоги не надавали. ОСОБА_4 сама підтверджувала їм, що в неї ніяких родичів немає, та вона була одинокою.

Твердження позивача в позовній заяві про те, що саме вона – ОСОБА_3 займалась організацією поховання ОСОБА_4 спростовуються договором – замовлення на організацію та проведення поховання від 05 червня 2012 року, відповідно до якого, договір на організацію поховання померлої ОСОБА_4 укладений між ОСОБА_6 (замовник) та КП «Ритуальна служба» НМР(виконавець) (а.с.91) та додатками до вказаного договору і чеком, відповідно до яких саме ОСОБА_6 сплатила 1471,16 грн. та 226,23 грн. за організацію поховання (а.с.92-93,93зв.), свідоцтвом про поховання № 865, відповідно до якого воно видано саме ОСОБА_6 (а.с.94), рахунками № НОМЕР_1 28, 573, на ім`я ОСОБА_6 , відповідно до яких нею сплачено кошти у сумі 1232 грн., 700 грн., 875 грн. за поминальні обіди (а.с.95,95зв.,96).

Факт того, що після смерті ОСОБА_4 , за адресою: АДРЕСА_1 ніхто не проживав підтверджується і актом КП «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства м. Нікополь» від 09 липня 2012 року № 00002787, відповідно до якого зазначено, що немає можливості зняти показники вимірювального приладу за адресою: АДРЕСА_1 , так як ніхто не проживає, абонент помер, город заріс бур`яном. Отже ствердження представника позивача, у судовому засіданні про те, що позивач проживала за вказаною адресою до 2014 року та ствердження самої позивачки у позові про те, що вона і до цього часу проживає за вказаною адресою є неправдивими.

Актом про пожежу від 18 травня 2018 року підтверджується, що за адресою: АДРЕСА_1 , 17 травня 2018 року о 16-00 год. відбулась пожежа, причина пожежі – необережне поводження з вогнем невстановленої особи, зазначено що до домоволодіння мався вільний доступ (а.с.98,98зв.).

На підставі вищевикладеного, суд вважає, що позивачем та її представником не надано належних доказів на підтвердження своїх позовних вимог, а обставини на які вони посилались повністю спростовані доказами наданими представником відеповідача та показаннями свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_12 ..

Наявність у позивача оригіналу Державного акту на право приватної власності на землю (а.с.6-7) та свідоцтва про право на спадщину за законом (а.с.8-9) не є доказом того, що ОСОБА_3 та померла спадкодавець ОСОБА_4 на час відкриття спадщини, проживали однією сім`єю, більше п`яти років, з 1995 року, як сестри за адресою: АДРЕСА_1 , та не є доказами, на підставі яких суд міг би визнати за ОСОБА_3 , в порядку спадкування за законом, право власності на спадкове майно, а є доказом лише належності спадкового майна померлій ОСОБА_4 ..

До показань свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_9 суд ставиться критично, оскільки вони є друзями сина ОСОБА_3 , тому суд не може розцінювати дані свідчення, як об`єктивні та незацікавлені.

Щодо посилання представника позивача на встановлення факту проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на час відкриття спадщини, однією сім`єю, більше п`яти років, який встановлений судами вищих інстанцій та у відповідність ч. 3 ст. 61 ЦПК України не підлягає доказуванню, - суд вважає за необхідне зазначити, що при вивченні тексту наданих судових рішень, встановлено, що за результатами розгляду справ факт проживання однією сім`єю ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не встановлювався, а зазначався як підстава на яку посилалась ОСОБА_3 при оскарженні судових рішень.

Клопотання представника позивача ОСОБА_1 про визнання допиту свідка ОСОБА_6 недопустимим доказом, так як вона допитана в режимі відеоконференції, що є грубим порушенням і не передбачено діючим ЦПК України, суд вважає таким, що не підлягає задоволенню, оскільки згідно ч.2 ст. 69 ЦПК України суд може дозволити свідку брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції незалежно від заперечень учасників справи, якщо свідок не може з`явитися до суду через хворобу, похилий вік, інвалідність або з інших поважних причин. ОСОБА_6 є особою похилого віку, пенсіонером, проживає в іншому АДРЕСА_3 саме в м АДРЕСА_1 , прибувала до Марганецького міського суду особисто, але розгляд справи не відбувся через неявку представника позивача ОСОБА_1 у судове засідання, на думку суду систематичне прибуття вказаного свідка до Марганецького міського суду, становило б їй незручності та додаткові витрати, пов`язані з придбанням квитка на дорогу в обидва кінці, тому суд враховуючи поважність наведених причин провів допит свідка в режимі відеоконференції у порядку передбаченому ч. 2 ст. 69 ЦПК України, отже на підставі вищевикладеного, суд вважає клопотання представника позивача про визнання допиту свідка ОСОБА_6 недопустимим доказом таким, що не підлягає задоволенню.

Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи по суті, суд дійшов висновку, що позивачем та її представником не надано суду доказів на підтвердження своїх позовних вимог, натомість представником відповідача належними доказами повністю спростовані обставини та факти на які посилається позивач у свої позовній заяві, тому суд вважає за необхідне в задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Щодо розподілу судових витрат пов`язаних з розглядом справи, то вони, відповідно до п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України, у разі відмови у задоволенні позову, покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 4,10,12,13,19,76,81,141,258,259,263-265,268,273,354-355 Цивільного процесуального Кодексу України, ст.ст. 1217,1218,1220,1221,1222, 1225,1258,1260,1264 ЦК України, суд-

У Х В А Л И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Нікопольської міської ради, третя особа: друга Нікопольська державна нотаріальна контора про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання права власності в порядку спадкування за законом - відмовити у повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору залишити за позивачем - ОСОБА_3 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через Марганецький міський суд Дніпропетровської області.

Дата складення повного судового рішення 20 вересня 2019 року.

Суддя: О. С. Янжула