Рішення № 84358455, 19.09.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/1147/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2019 року м. Одеса

У залі судових засідань № 11

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Балан Я.В.,

при секретарі судового засідання - Довгальової Г.Г.,

за участю сторін:

позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Тарановський Р.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, за правилами загального позовного провадження, адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Одеській області, про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою звернувся ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Одеській області, про:

визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДФС в Одеській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-301114-51 від 16 листопада 2018 року;

зобов`язання Головного управління ДФС в Одеській області виключити з інтегрованої автоматизованої системи «Податковий блок» запис про заборгованість фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , зі сплати єдиного соціального внеску у сумі 15819,54 гривень.

Адміністративний позов мотивовано наступним.

На думку ОСОБА_1 , наразі, Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» №2464 від 08.07.2010 року, однозначно та буквально не врегульовано відносини щодо нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування при одночасному перебуванні фізичної особи у трудових відносинах та здійсненні незалежної професійної діяльності.

Вказує, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат за діючими видами соціального страхування; вказана мета досягається шляхом сплати мінімального страхового внеску. На переконання позивача, сплата ним єдиного соціального внеску як фізичною особою – підприємцем та сплата такого внеску роботодавцем є фактично подвійною сплатою єдиного соціального внеску. Позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за період, за який сформована оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець у розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску позивачам, як фізичною особою – підприємцем.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 17 травня 2019 року, вищезгадану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито загальне позовне провадження по справі.

04 липня 2019 року, ухвалою занесеною до протоколу судового засідання, вирішено продовжити строк підготовчого провадження на тридцять днів.

13 серпня 2019 року, закрито підготовче засідання по справі та призначено справу до судового розгляду суті.

У встановлений судом строк, відповідач надав відзив (вх.№ЕП/4250/19 від 07.06.2019р.) на позовну заяву (а.с.85-87).

Відзив обґрунтований наступним.

ОСОБА_1 , як фізична особа-підприємець, зобов`язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок незалежно від суми отриманого доходу (прибутку), у розмірі не менше мінімального страхового внеску. Однак, позивач свого обов`язку зі сплати ЄСВ не виконав, внаслідок чого у нього виникла заборгованість (недоїмка) у розмірі 15819,54 гривень.

Головне управління ДФС в Одеській області не погоджується з твердженням позивача, що сплата ЄСВ здійснюється подвійно, оскільки, за позивача, як за фізичну особу, ЄСВ сплачує саме роботодавець, як за найманого працівника. З огляду на викладене, відповідач вважає оскаржуване рішення правомірним, та таким, що не підлягає скасуванню.

У поясненнях (вх.№28964/19 від 13.08.2019р.) Головне управління ДФС в Одеській області наголошує, що відповідно до картки платника податків ОСОБА_1 , 19.02.2019 року, було здійснено припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 , але не знято з обліку контролюючого органу. Позивачем не було подано відповідних документів для зняття з обліку, зокрема, ліквідаційної податкової декларації, та станом на теперішній час ФОП ОСОБА_1 , має заборгованість по сплаті ЄСВ (а.с.104-105).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

ОСОБА_1 , згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань зареєстрований фізичною особою-підприємцем з 21.10.2002 року (а.с.13), перебуває на податковому обліку у ДПІ Малиновського району міста Одеси, є платником єдиного податку, без найманих працівників (2 категорія). Свідоцтво про загальнообов`язкове державне соціальне страхування №2786110311 від 01.10.2002 року (а.с.14). Основний вид діяльності ФОП ОСОБА_1 , згідно код Квед:74.14.0 Консультування з питань комерційної діяльності та управління (а.с.95-97).

З 31.08.2003 року, ОСОБА_1 , працює в Одеському юридичному інституті Національного університету внутрішніх справ. Наразі, займає посаду завідуючого кафедри трудового, земельного та екологічного права Одеського державного університету внутрішніх справ, що підтверджується копією трудової книжки позивача (а.с.15-16, 38).

16.11.2018 року, Головним управлінням ДФС в Одеській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-30114/51, згідно якої, за фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 , на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів рахується заборгованість зі сплати єдиного соціального внесу у розмірі 15819,54 гривень (а.с.21).

Вважаючи безпідставним нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування, а вимогу про сплату боргу (недоїмки) такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА ВИСНОВКИ СУДУ

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» №2464-VI від 08.07.2010 року (далі – Закон України №2464-VI).

Пунктом 2 статті 1 Закону України №2464-VI встановлено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 3 Закону України №2464-VI, збір та ведення обліку єдиного внеску здійснюються за принципами: законодавчого визначення умов і порядку його сплати; обов`язковості сплати; законодавчого визначення розміру єдиного внеску; прозорості та публічності діяльності органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску; захисту прав та законних інтересів застрахованих осіб; державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску; відповідальності платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов`язків.

Згідно з частини першою статті 4 Закону України №2464-VI, платниками єдиного внеску є, зокрема:

- роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами;

- фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Водночас, частиною четвертою статті 4 Закону України №2464-VI регламентовано, що особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

У матеріалах справи відсутні докази того, що позивач відноситься до категорій осіб, які отримують пенсію за віком чи до осіб з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 року.

Платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (пункт 1 частини 2 статті 6 Закону України №2464-VI).

Тобто обов`язок своєчасного нарахування та сплати єдиного внеску Законом України №2464-VI покладено саме на платника такого внеску.

Відповідно до положень частини першої статті 7 Закону України №2464-VI (у редакції, чинній на момент виникнення недоїмки), єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Викладене свідчить про те, що фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які одночасно є найманими працівниками, незалежно від отриманого доходу, не звільняються від обов`язку сплати єдиного внеску та подання обов`язкової звітності за себе, як фізичної особи-підприємця.

При цьому, абзацом другим пункту 2 частини першої статті 7 Закону України №2464-VI передбачено, що у разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково, як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця (пункт 5 частини 1 статті 1 Закону України №2464-VI).

Разом з тим, з 01.01.2018 Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII від 03.10.2017 року, внесено зміни до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI щодо звітного періоду змінивши його з року на квартал.

Таким чином, як до 01.01.2018, так і після, Законом України №2464-VI на платника єдиного внеску, який перебуває на загальній системі оподаткування, покладено обов`язок визначення та сплати єдиного внеску незалежно від того, отримано ним дохід у звітному періоді, чи ні.

Пунктом 1 Розділу 1 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 449 від 20.04.2015 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 року за №508/26953 (далі – Інструкція №449) встановлено, що дана Інструкція визначає процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів.

Згідно з пунктом 3 Розділу ІІІ Інструкції №449, для платників, зазначених у підпунктах 3 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 4 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, єдиний внесок встановлюється відповідно до Закону в розмірі 22 відсотків на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У 2017 році мінімальний страховий внесок складав 704,00 грн., що становить 22% від мінімальної заробітної плати (3200), а у 2018 році - 819,06 грн. (22% від 3723).

Відповідно до абзацу 3 частини восьмої статті 9 Закону України №2464-VI (у редакції, чинній до на момент виникнення недоїмки), платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Згідно з абзацом 3 частини восьмої статті 9 Закону України №2464-VI (у редакції, чинній після 01.01.2018 року), платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Частиною дванадцятою статті 9 Закону України №2464-VI визначено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Відтак, платник єдиного внеску, який перебуває на загальній системі оподаткування, у 2017 році має обов`язок зі сплати єдиного внеску в сумі 8448,00 гривень (704 гривень х 12) з терміном сплати до 09.02.2018 року, у 2018 році - 9828,72 гривень, який сплачується щоквартально по 2457,18 гривень (819,06 гривень х 3) з терміном сплати до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 Закону України №2464-VI, недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом .

Як вбачається з наданого Головним управлінням ДФС в Одеській області розрахунку до вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-30114-51 від 16 листопада 2018 року, у ОСОБА_1 , наявна заборгованість за 2017-2018 роки (19.10.2018 року) у розмірі 15819,54 гривень (а.с.88).

При цьому, суд звертає увагу позивача на те, що чинним законодавством України передбачено, що підприємницька діяльність фізичної особи-підприємця припиняється з моменту внесення до Державного реєстру запису про припинення такої діяльності за наслідками державної реєстрації такого припинення в порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» №755-IV від 15.05.2003 року.

З матеріалів справи вбачається, що запис до Державного реєстру про держану реєстрацію припинення підприємницької діяльності позивача як фізичної особи-підприємця внесено державним реєстратором лише 19.02.2019 року, проте, наразі, стан позивача, як фізичної особи-підприємця – «припинено, але не знято з обліку (кор не пусті)» (а.с.108).

Водночас, абзацом 2 підпунктом 65.10.8 пункту 65.10 статті 65 Податкового кодексу України визначено, що державна реєстрація (реєстрація) припинення підприємницької чи незалежної професійної діяльності фізичної особи або внесення до Державного реєстру запису про припинення такої діяльності фізичною особою не припиняє її зобов`язань, що виникли під час провадження підприємницької чи незалежної професійної діяльності, та не змінює строків, порядків виконання таких зобов`язань та застосування санкцій за їх невиконання.

Аналогічний зміст регламентовано у частині четвертій статті 6 Закону №2464-VI, згідно з якою у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця така фізична особа користується правами, виконує обов`язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску, в частині діяльності, яка здійснювалася нею як фізичною особою - підприємцем.

Тобто державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця не припиняє зобов`язань, які виникли у нього під час такої діяльності.

Відповідно до частини четвертої статті 25 Закону України №2464-VI, орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Суд вважає необґрунтованими та відхиляє доводи позивача про те, що він звільнений від сплати єдиного внеску, оскільки за нього, як за найманого працівника, підприємство, як податковий агент, здійснює сплату єдиного внеску, та зазначає, що спірною вимогою ОСОБА_1 , нараховано єдиний внесок, який він зобов`язаний сплачувати як фізична особа-підприємець відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» №2464-VI від 08.07.2010 року.

Фізичні особи-підприємці, в тому числі й ті з них, які одночасно працюють за трудовим договором і є найманими працівниками, не звільняються від обов`язків платника єдиного внеску, у тому числі обов`язку своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок за себе, як за фізичну особу-підприємця.

Водночас сплата єдиного внеску у цьому разі не здійснюється повторно, адже за фізичну особу-підприємця, яка працює найманим працівником, внесок сплачує страхувальник (роботодавець) за рахунок власних коштів.

До того ж, єдиний внесок в такому випадку сплачується різними платниками, у різних розмірах та з інших правових підстав, що додатково свідчить про відсутність факту подвійного стягнення до бюджету єдиного внеску.

Крім того, як вже зазначалося, застрахованою особою у розумінні положень Закону №2464-VI є фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.

Отже, Закон допускає одночасну сплату єдиного внеску як самим застрахованим, так і страхувальником.

Відтак та обставина, що позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець та одночасно працював в Одеському державному університеті внутрішніх справ, не впливає на правомірність нарахування йому єдиного внеску як фізичній особі-підприємцю та не звільняє від обов`язку зі сплати такого внеску у встановлених законом порядку та розмірі.

Водночас суд наголошує на тому, що у спірний період позивач мав статус платника єдиного внеску як фізична особа-підприємець та офіційно не припинив підприємницьку діяльність.

Доказів протилежного суду – не надано.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскаржувана ОСОБА_1 вимога про сплату боргу (недоїмки) прийнята Головним управлінням правомірно, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Оскільки, суд дійшов висновку про правомірність оскаржуваної вимоги, позовна вимога про зобов`язання Головного управління ДФС в Одеській області виключити з інтегрованої автоматизованої системи «Податковий блок» запис про заборгованість фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , зі сплати єдиного соціального внеску у сумі 15819,54 гривень, також не підлягає задоволенню.

Таким чином, на підставі ст. 8 КАС України, згідно якої усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст. 9 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з`ясувавши обставини у справі, перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, розподіл судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 173-183, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН2786110133) до Головного управління ДФС в Одеській області (65044, м. Одеса, вул. Семінарська 5, код ЄДРПОУ 39398646) про визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДФС в Одеській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-301114-51 від 16 листопада 2018 року; зобов`язання Головного управління ДФС в Одеській області виключити з інтегрованої автоматизованої системи «Податковий блок» запис про заборгованість фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , зі сплати єдиного соціального внеску у сумі 15819,54 гривень – відмовити.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, розподіл судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється.

Рішення набирає законної сили згідно статті 255 КАС України - після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду згідно статті 295 КАС України подається до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України, до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні скарги подаються учасниками справи через Одеський окружний адміністративний суд.

Повне рішення складено та підписано 19 вересня 2019 року.

Суддя Балан Я.В.

.