Рішення № 84301908, 10.09.2019, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/9801/17

Провадження № 2/752/577/19

РІШЕННЯ

Іменем України

заочне

10.09.2019 року Голосіївський районний суд м. Києва

в складі головуючого судді Чередніченко Н.П.

з участю секретаря Шевчук М.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 про повернення земельної ділянки, -

ВСТАНОВИВ:

В травні 2017 року заступник прокурора м. Києва звернуся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 , в якому просив зобов`язати відповідача повернути земельну ділянку по АДРЕСА_1 територіальній громаді м. Києва в особі Київської міської ради, привівши її у придатний до використання стан, шляхом звільнення від розміщених на ній будівель та споруд, у тому числі житлового будинку, загальною площею 38,7 кв.м.

В обґрунтування позову зазначено, що рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 01.02.2016 року у справі № 760/22876/15-ц задоволено позов ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , та визнано за ОСОБА_5 право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 , загальною площею 38,7 кв.м та житловою площею 15,7 кв.м. На підставі зазначеного рішення суду 24.02.2016 року житловий будинок було зареєстровано за ОСОБА_5 . Разом із цим, рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 01.02.2016 року було оскаржено прокуратурою м. Києва та рішенням Апеляційного суду м. Києва від 19.01.2017 року, рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 01.02.2016 року в частині визнання права власності за ОСОБА_5 на житловий будинок АДРЕСА_1 було скасовано та ухвалено нове, яким в задоволенні позову було відмовлено. Суд апеляційної інстанції в своєму рішенні зазначив про те, що позивачами, в тому числі, ОСОБА_5 не надано підтверджуючих документів, що вони є землекористувачами земельних ділянок, на яких розташоване спірне майно, а також відсутні докази прийняття нерухомого майна в експлуатацію. Водночас, згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно житловий будинок, загальною площею 38,7 кв.м по АДРЕСА_1 07.11.2016 року було зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 07.11.2016 року, укладеного із ОСОБА_5 та посвідчений нотаріусом. Позивач вказує, що зазначена земельна ділянка, на якій незаконно збудовано вищезазначене майно підлягає поверненню територіальній громаді м. Києва в особі Київської міської ради шляхом звільнення від розміщених на ній будівель та споруд, оскільки, будь-яких рішень про передачу у власність або користування зазначеної земельної ділянки КМР не приймалось, а також відсутній план зонування та/або детальний план території. Зазначена земельна ділянка на праві комунальної власності належить територіальній громаді міста та виключно КМР має право розпоряджатись нею. Оскільки, житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , було побудовано на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, зазначений об`єкт за ч. 1 ст. 367 ЦК України є самочинно збудований. При цьому рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 01.02.2016 року у справі № 760/22876/15-ц на підставі якого було проведено первинну реєстрацію нерухомого майна було скасовано. З огляду на викладене, позивач в інтересах Київської міської ради звернувся до суду за даним позовом, оскільки, теперішній незаконний користувач земельної ділянки зобов`язаний повернути її КМР у придатному для використання стані шляхом звільнення від розміщених на ній будівель і споруд.

Представники позивача та Київської міської ради в судовому засіданні позов підтримали в повному обсязі та просили його задовольнити з викладених в ньому підстав.

Відповідач в судове засідання повторно не з`явився. Явку свого представника не забезпечив. Судом про розгляд справи повідомлявся належним чином. З будь-якими клопотаннями до суду не звертався, в зв`язку з чим суд вважає за можливе розглянути справу без його участі, а також суд ухвалив про заочний розгляд справи.

Суд, вислухавши пояснення прокурора та представника КМР, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню за наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За правилами, встановленими частиною 1 статті 5 ЦПК, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст. 13 Конституції України, земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Стаття 14 Конституції України визначає, що земля, є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Згідно з цим визначається і суспільна небезпечність посягань на землю.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом встановлено, що рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 01.02.2016 року у справі № 760/22876/15-ц задоволено позов ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про визнання договору інвестування будівництва житлових будинків розірваними, визнання права власності на житлові будинки, та визнано, зокрема, за ОСОБА_5 право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 , загальною площею 38,7 кв.м та житловою площею 15,7 кв.м.

На підставі зазначеного рішення суду 24.02.2016 року житловий будинок було зареєстровано за ОСОБА_5 .

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, житловий будинок, загальною площею 38,7 кв.м по АДРЕСА_1 07.11.2016 року було зареєстровано за ОСОБА_1 , відповідачем у справі, - на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 07.11.2016 року, укладеного із ОСОБА_5 .

Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 01.02.2016 року було оскаржено Прокуратурою м. Києва та рішенням Апеляційного суду м. Києва від 19.01.2017 року, рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 01.02.2016 року в частині, зокрема, визнання права власності за ОСОБА_5 на житловий будинок АДРЕСА_1 було скасовано та ухвалено нове, яким в задоволенні позову було відмовлено.

Суд апеляційної інстанції в своєму рішенні зазначив про те, що позивачами, в тому числі, ОСОБА_5 не надано підтверджуючих документів, що вони є землекористувачами земельних ділянок, на яких розташоване спірне майно, а також відсутні докази прийняття нерухомого майна в експлуатацію.

Постановою Верховного Суду від 11.02.2019 року, рішенням Апеляційного суду м. Києва від 19.01.2017 року та додаткове рішення Апеляційного суду м. Києва від 02.03.2017 року було залишено без змін.

Крім того, встановлено, що відповідно до листа Департаменту земельних ресурсів від 22.07.2016 року № 057021-14379, за даними міського земельного кадастру зареєстровано документацію із землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилого будинку, зокрема, на земельну ділянку, площею 0,10 га по АДРЕСА_1 за гр. ОСОБА_5 Однак, на вказану територію відсутній план зонування або детальний план території, розроблені та затверджені відповідно до вимог закону, обстеження земельної ділянки не проводилось та рішення КМР не приймались.

Відповідно до листа Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва від 06.04.2017 року № 073-3010, було встановлено, що департамент станом на час надання відповіді на запит Прокуратури м. Києва не видавав, не реєстрував документів, що дають право на виконання підготовчих, будівельних робіт та засвідчують готовність до експлуатації об`єкта будівництва по АДРЕСА_1 .

Відповідно до акта обстеження земельної ділянки № 17-0788-01 від 30.05.2017, складеного Департаментом земельних ресурсів КМДА, було встановлено, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 частково огороджена парканом та використовується ОСОБА_1 для обслуговування житлового будинку. КМР за поданням Департаменту земельних ресурсів рішень щодо передачі зазначеної земельної ділянки у власність чи користування не приймала.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді.

В ході розгляду справи № 760/22876/15-ц були встановлені порушення вимог земельного законодавства при розпорядженні землею, що безпосередньо спричиняє шкоду інтересам держави в особі Київської міської ради, а тому позивачем було прийнято рішення про звернення до суду з даним позовом в інтересах держави в особі КМР.

Відповідно до частини другої статті 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, в якому зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення.

До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Органам, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною третьою статті 123 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Згідно із вимогами ст. 124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Право оренди земельної ділянки (стаття 93 Земельного кодексу України) - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до вимог ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни і юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Згідно з положеннями ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними, є самовільним зайняттям земельної ділянки.

Згідно зі ст. ст. 125,126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Статтею 212 Земельного кодексу України визначено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок проводиться за рішенням суду.

Згідно зі ст. 211 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за самовільне зайняття земельних ділянок.

Стаття 152 Земельного кодексу України передбачає, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

З аналізу наведених вимог закону можна дійти висновку про те, що право власності та користування землею набувається і реалізується в порядку та на підставах, визначених Конституцією України (ст.ст. 13, 14), Земельним кодексом України (ст.ст. 78, 81, 92, 93, 116, 118, 122, 123, 124), а також іншими законами (Законом України «Про оренду землі», Цивільним кодексом України тощо).

В ході розгляду справи стороною позивча доведено, що спірна земельна ділянка використовується без достатніх правових підстав, а тому вони має бути повернута законному власнику, в особі Київської міської ради.

Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стороною відповідача обґрунтування позову не спростовано, та будь-яких доказів на підтвердження правомірності зайняття земельної ділянки не надано, та судом в ході розгляду справи не здобуто.

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що відповідач самовільно займає земельну ділянку, на якій розташований самовільно збудований житловий будинок, про що не надано заперечень, та повернення земельної ділянки можливо лише за рішенням суду, суд вважає позов обґрунтованим, законним та таким, що підлягає задоволенню.

В порядку ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судовий збір.

Керуючись ст. ст. 19, 81, 141, 200, 263-265, 280-284 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Позов Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 про повернення земельної ділянки, - задовольнити.

Зобов`язати ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ), - повернути земельну ділянку по АДРЕСА_1 територіальній громаді м. Києва в особі Київської міської ради, привівши її у придатний до використання стан, шляхом звільнення від розміщених на ній будівель та споруд, у тому числі житлового будинку, загальною площею 38,7 кв.м.

Стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ), - на користь Прокуратури м. Києва судовий збір в розмірі 1600 (одна тисяча шістсот) грн. 00 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Головуючий Н.П. Чередніченко