Ухвала суду № 84293955, 16.09.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

16 вересня 2019 року м. Київ № 826/3546/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

В провадженні Окружного адміністративного суду міста Києва перебуває справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про:

- зобов`язання провести поновлення та виплату пенсії за віком з 07 жовтня 2009 року, шляхом призначення її знову, відповідно до норм Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в пенсійній справі, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

Позов ОСОБА_1 обґрунтувала тим, що право громадян, які постійно проживають за кордоном, на отримання ними пенсійних виплат встановлено рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 (рішення №25-рп/2009). З метою реалізувати своє право, як громадянка України, позивач звернулась до відповідача з заявою про поновлення їй пенсії за віком, яка була призначена у 1991 році та не виплачувалась, починаючи з 1999 року, проте Лівобережне об`єднане управління Пенсійного фонду України в місті Києві (правонаступником якого є Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві) відмовило їй у поновленні виплати пенсії.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09 липня 2003 року (Закон №1058-ІV) виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтею 51 цього Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням №25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону №1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Як зазначено в рішенні №25-рп/2009 оспорюваними нормами Закону №1058-ІVдержава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії, як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

Отже, позивач, як громадянка України, має право на виплату призначеної їй пенсії, проте з визначенням дати її відновлення в межах строків звернення до суду, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України (КАС України).

Таким чином, стосовно вимоги позивача щодо відновлення виплати пенсії з 07 жовтня 2009 року, суд зазначає наступне.

З дня набрання чинності рішенням №25-рп/2009, тобто з 07 жовтня 2009 року, виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону №1058-ІV. З цього часу відповідач був зобов`язаний відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Проте наявність обов`язку у відповідача відновити виплату пенсії не позбавляє позивача необхідності щодо захисту свого права. Отже, після прийняття та опублікування рішення №25-рп/2009 та не відновлення виплати пенсії позивачу, позивач повинна була дізнатися про порушення свого права, а відтак тоді і розпочався відлік строку звернення до суду.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 12 та 19 травня 2015 року (справи №№ 21-180а15, 21-168а15 відповідно), а також від 08 червня 2016 року (справа №21-174а16), Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 лютого 2018 року (справа №523/5348/17), 17 серпня 2018 року (справа № 667/1514/16-а), 12 березня 2019 року (справа №752/10522/16-а), та інших судових рішеннях.

Поновлення права на виплату пенсії здійснюється не автоматично, а передбачає виконання ряду процедурних дій, пов`язаних з поновленням виплати, серед яких: подання заяви про поновлення виплати з дотриманням строків звернення, наявність документів, які підтверджують факт призначення пенсії, припинення її виплати чи право на поновлення її виплати.

Згідно з частиною другою статті 99 КАС України (в редакції до 15 грудня 2017 року) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Статтею 100 цього Кодексу встановлено, що адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Відповідно до частини другої цієї статті позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

Отже, даний спір повинен розглядатися у межах звернення до адміністративного суду, тобто в межах шестимісячного строку.

Згідно з частинами першою, другою статті 122 КАС України (в редакції, чинній на момент звернення до суду) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

В свою чергу, частиною третьою статті 123 КАС України встановлено що, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Враховуючи, що з моменту виникнення підстав для поновлення конституційного права позивача на виплату пенсії (з дня набрання чинності рішенням №25-рп/2009) і до дня звернення представника позивача з заявою до пенсійного органу (10 серпня 2017 року) про відновлення її виплати, пенсія позивачу не нараховувалась, тобто положення частини першої статті 46 Закону №1058-IV не підлягають застосуванню, інших підстав для поновлення строку звернення до суду, які б можна було вважати поважними, позивачем не наведено, суд дійшов висновку про необхідність залишення позовних вимог ОСОБА_1 за період з 07 жовтня 2009 року по 25 серпня 2017 року включно без розгляду, оскільки позов поданий до суду 26 лютого 2018 року.

На підставі викладеного, керуючись статтями 122, 123, 240, 248 КАС України, суд

ухвалив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про зобов`язання вчинити дії за період з 07 жовтня 2009 року по 25 серпня 2017 року, - залишити без розгляду.

Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 256 КАС України і може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 292-297 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя О.М. Чудак