Рішення № 84289287, 17.09.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

17 вересня 2019 р. Справа № 120/2243/19-а

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук Максим Петрович, розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці про визнання протиправними дій, рішення та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці про визнання протиправними дії щодо припинення виплати пенсії, визнання протиправною бездіяльність щодо не поновлення виплати пенсії, зобов`язання здійснити перерахунок пенсії, поновити та виплатити недоотриману пенсію за віком з моменту її припинення.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що до грудня 1994 року проживав в місті Вінниці. Надалі виїхав на постійне місце проживання до Ізраїлю, де перебуває на консульському обліку посольства України в державі Ізраїль. При цьому, призначену по закону пенсію не отримує. З метою реалізації свого права на поновлення пенсії звернувся до відповідача із заявою про поновлення йому виплати пенсії, однак пенсійний орган листом відмовив у поновленні виплати пенсії, з підстав відсутності міждержавної пенсійної угоди між Україною та Ізраїлем, у зв`язку з чим позивач вважає, що відповідачем порушено його конституційне право як громадянина України на отримання пенсії.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечує та зазначає, що позивачем порушено строк звернення до суду. Виплата пенсії за віком була припинена у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання до Ізраїлю. При цьому, умовою для поновлення виплати пенсії є фактичне проживання пенсіонера в межах території України. Однак, згідно даних паспорта громадянина України для виїзду за кордон, позивач постійно проживає в Ізраїлі. При цьому, на даний час з Ізраїлем не укладено міжнародного договору щодо питання пенсійного забезпечення таким особам.

Також, відповідачем повідомлено про те, що ім`я пенсіонера в довіреності, посвідченні особи, не співпадає з ім`я в копіях трудових книжок та копії посвідки про народження.

Крім того, представником позивача подано відповідь на відзив, який суд не бере до уваги, оскільки згідно приписів ч. 3 ст. 263 КАС України у справах, визначених ч. 1 цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.

Суд, перевіривши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується копією довідки від 08.11.2018 року ДМС України у Вінницькій області, із зазначенням того, що відомості про припинення громадянства України ОСОБА_1 відсутні.

Позивач до грудня 1994 року проживав в місті Вінниці.

При досягненні пенсійного віку та наявності 37 років страхового стажу ОСОБА_1 призначена пенсія за віком, яка виплачувалась йому Ленінським райсобезом м. Вінниці.

В грудні 1994 року ОСОБА_1 виїхав на постійне місце проживання до Ізраїлю, де був прийнятий на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль, де і по теперішній час проживає.

09.11.2018 року та 13.12.2018 року позивач, через свого представника, звернувся із заявою до управління Пенсійного фонду про поновлення пенсії, при цьому надавши усі необхідні документи для поновлення пенсії.

29.12.2018 року управлінням Пенсійного фонду листом від 29.12.2018 року за № 4410/11-32-2/03 відмовлено у поновленні виплати раніше призначеної пенсії вказавши, що ст. 47 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачена виплата пенсії за місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України. Пенсійне забезпечення осіб, які виїхали за межі України, здійснюється згідно з міжнародними угодами, укладеними Україною з іншими державами. В зазначених угодах передбачається порядок розрахунку пенсій, зарахування стажу кожною стороною та умови виплати пенсії. На даний час між Україною та Ізраїлем не укладено договір про пенсійне забезпечення громадян при їх переселенні в межах цих держав.

Надаючи правову оцінку матеріалам справи, суд виходить з наступного.

Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених Законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створення мережі державних, комунальних, приватних закладів по догляду за непрацездатними.

Стаття 24 Конституції України, гарантує громадянам України рівність конституційних прав незалежно від місця проживання. Крім того, Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (ч. 3 ст. 25 Конституції України).

Згідно із ч. 1 ст. 7 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" загальнообов`язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами: рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов`язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Тобто, кожен громадянин України має право на вибір місця свого проживання із збереженням всіх конституційних прав.

Рішенням Конституційного суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 визнано неконституційними п. 2 ч. 1 ст. 49 та друге речення ст. 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Згідно рішення Конституційного Суду України право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Європейський суд з прав людини у п. 51 рішення у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 02.02.2014 року, зазначив, що право на отримання пенсії, як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України.

Крім того, Україна гарантує піклування та захист громадян, які перебувають за її межами (ч. 3 ст. 25 Конституції України).

Отже, громадянин України, проживаючи в Ізраїлі, має такі ж самі конституційні права, як і громадян України, який проживає на території України.

Згідно із ст. 4 Закону України "Про прожитковий мінімум" прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій.

В ст. 5 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Згідно із абз. 3 ч. 2 ст. 27 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" розмір пенсії за віком, обчислений за раніше діючим законодавством, підвищується з дня набрання чинності цим Законом до дня її призначення в порядку, передбаченому ч. 2 ст. 42 цього Закону.

Згідно із ч. 3 ст. 42 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, обчислений відповідно до ст. 28 цього Закону (крім пенсіонерів, які працюють (провадять діяльність, пов`язану з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування). Перерахунок пенсії проводиться з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.

Згідно із ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення-встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Зазначений Закон України визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, в тому числі пенсії.

В ст. 43 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що перерахунок пенсій за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника, за вислугу років, призначених до набрання чинності цим Законом, здійснюється за нормами цього Закону на підставі документів про вік, страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час перерахунку в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло раніше, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

Як зазначено вище, Управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці листом від 29.12.2018 року № 4410/11322/03 відмовило ОСОБА_1 в поновленні виплати раніше призначеної пенсії вказавши, що ст. 47 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачена виплата пенсії за місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України.

При цьому, в зазначеному листі управлінням Пенсійного фонду зазначено про те, що ім`я пенсіонера ОСОБА_1 в довіреності посвідченній особою, у відповідності до картки платника податків не співпадає з ім`ям ОСОБА_1 в копіях трудової книжки та посвідки про народження.

Разом з тим, суд акцентує увагу на тому, що після призначення пенсії та виїзду за кордон, ОСОБА_1 взято подвійне ім`я, при цьому управлінням пенсійного фонду не надано жодних доказів, які б спростовували їх твердження, що ОСОБА_1 , якому було призначено пенсію в 1993 році та ОСОБА_1 , який звернувся за поновленням пенсії, є різними особами.

Тому суд вважає, що відповідач не довів порушення ОСОБА_1 . встановленого законом порядку звернення до органів Пенсійного фонду для поновлення виплати раніше призначеної пенсії.

Крім того, суд зазначає, що в даному випадку питання стосується не призначення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший, а відновлення припиненої виплати пенсії. Тому, в даному випадку процедура звернення до управління пенсійного фонду із заявою відповідного зразка застосована бути не може.

При цьому суд дійшов висновку про необхідність саме поновлення виплати пенсії, оскільки пенсія позивачу вже була призначена раніше.

Також, суд зазначає, що позивачем разом з позовом надавалася відповідь на запит від Державної міграційної служби України у Вінницькій області.

Докази припинення позивачем громадянства України відсутні.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Петриченко проти України" визнано порушення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у зв`язку з тим, що у цій справі національні суди не розглянули доводи заявника з прямим посиланням на ст. 46 Конституції України про те, що розмір його пенсії був нижчим від встановленого у відповідний час прожиткового мінімуму, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Положеннями ст. 7 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що загальнообов`язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов`язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Виходячи з наведених законодавчих норм позивачі, проживаючи в Ізраїлі, як громадяни України, мають такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція Україні та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.

Тобто, кожен громадянин України має право на вибір місця свого проживання із збереженням всіх конституційних прав.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 року визначено, що закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення ст. 24 Конституції України. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадян на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватись із такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа. Крім того, Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (ч. 3 ст. 25 Конституції України).

Таким чином, проживаючи в Ізраїлі, як громадяни України, позивачі мають такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист.

Обмеження щодо отримання пенсії за місцем проживання визнано дискримінаційним, рішенням Європейського суду у справі "Пічкур проти України" (Заява № 10441/06).

Таким чином з урахуванням прецедентної практики Європейського суду з прав людини та з метою не допущення дискримінації позивачів, як громадян України, які постійно проживають за кордоном та яким пенсія виплачувалась за місцем останнього проживання в Україні, суд приходить висновку про необхідність задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про зобов`язання управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці провести поновлення позивачу виплати пенсії за віком.

Проте суд не погоджується з посиланнями позивача на те, що виплата пенсії має бути поновлена з дня набрання чинності Рішення КСУ, тобто з 07.10.2009 року, з огляду на наступне.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові від 08.12.2015 року 2 справі № 21-5653а15, Верховний Суд України дійшов висновку, що вказані спори мають вирішуватись з урахуванням вимог ст. 99 та 100 КАС України.

При цьому, 03.10.2017 року Верховною Радою України прийнято Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", який набрав чинності 15 грудня 2017 року.

Строки звернення до суду врегульовані нормами ст. 122 (нова редакція статті 99) і 123 (нова редакція статті 100) КАС України.

Так, відповідно до ст. 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Тобто, чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Як було зазначено вище, ОСОБА_1 , звернувся до управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці із заявою про поновлення виплати пенсії 09.11.2018 року та 13.12.2018 року.

Відповідно до абз. 5 п. 1.7. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 року за №1566/11846, зі змінами, днем звернення за перерахунком пенсії, переведенням з одного виду пенсії на інший, поновленням виплати пенсії, тощо, вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами.

Судом встановлено, що у відповідача були підстави для відновлення виплати позивачу пенсії станом на дату звернення його представника із заявою від 09.11.2018 року, враховуючи вищенаведені висновки Конституційного Суду України.

Як вже зазначено вище, позивач має право на відновлення виплати її пенсії. Відповідно до ч. 1 ст. 45 Закону України "Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування", пенсія призначається з дня звернення за пенсією.

Аналізуючи норми Законодавства України, суд дійшов висновку, що права позивача підлягають захисту саме з дати звернення його представника із заявою про поновлення виплати пенсії, тобто з 09.11.2018 року, а позовні вимоги в частині зобов`язання УПФ поновити виплату позивачу пенсії за віком та провести її виплату за період з 07.10.2009 року задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , Ізраїль, ідент.номер НОМЕР_1 ) до управління Пенсійного фонду України в місті Вінниця (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, ЄДРПОУ 37979905) про визнання протиправними дій, рішення та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, зобов`язання вчинити дії, задовольнити частково.

Визнати протиправними дії щодо відмови у поновлені пенсії ОСОБА_1 , викладеної в листі управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці від 29.12.2018 року № 4410/11-32-2/03.

Зобов`язати управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 09.11.2018 року, відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", з проведенням індексації і компенсації втрати частини доходів.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя /підпис/ Альчук Максим Петрович

Згідно з оригіналом:

Суддя:

Помічник судді: