Рішення № 84269783, 16.09.2019, Нововодолазький районний суд Харківської області

справа № 631/1904/16-ц

провадження № 2/631/81/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2019 року селище міського типу Нова Водолага

Нововодолазький районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Трояновської Т. М.,

за участю секретаря судового засідання М`ячиної Ю.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань приміщення Нововодолазького районного суду Харківської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Нововодолазької селищної ради Нововодолазького району Харківської області про визнання права власності в порядку спадкування,

ВСТАНОВИВ

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся до Нововодолазького районного суду Харківської області з позовною заявою до Ордівської сільської ради Нововодолазького районну Харківської області, яку в подальшому відповідно до ухвали суду від 31 жовтня 2018 року замінено правонаступником - Нововодолазькою селищною радою Харківської області, в якій з урахуванням уточненої позовної заяви просив визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_3 на житловий будинок загальною площею 45,4 кв.м. (житловою площею 23,6 кв.м., допоміжною площею 21,8 кв.м.) з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача - ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданого Ордівською сільською радою Нововодолазького району Харківської області.

16 листопада 2000 року ОСОБА_3 склала заповіт, відповідно до якого все своє майно заповіла ОСОБА_1 . Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина на майно померлої до складу якої входить житловий будинок з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач фактично прийняла спадщину після смерті матері шляхом вступу в володіння та користування спадковим майном, оскільки проживала разом зі спадкодавцем по день її смерті.

При зверненні до державної нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом позивач отримала відмову, оскільки не надала правовстановлюючі документи на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку із чим вимушена звернутися до суду за захистом своїх цивільних прав.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.08.2017 року головуючим суддею визначено суддю Пархоменко І.О.

Ухвалою від 22.08.2017 року справу було прийнято до провадження суддею Пархоменко І. О.

Строк відрядження судді Пархоменко І.О. закінчився 06.08.2018 року, цивільна справа по суті не розглянута.

Розпорядженням керівника апарату суду № 839 від 18.09.2018 року призначено повторний автоматизований розподіл судової справи й згідно відповідному протоколу від 18.09.2018 року справу з єдиним унікальним № 631/1904/16-ц (провадження № 2/631/130/18) передано до розгляду судді Трояновській Т.М.

Ухвалою від 18 вересня 2018 року справу прийнято до провадження суддею Трояновською Т.М. та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

31 жовтня 2018 року під головуванням судді Трояновської Т. М. замінено відповідача по справі - Ордівську сільську раду Нововодолазького районну Харківської області, правонаступником - Нововодолазькою селищною радою Харківської області.

Ухвалою від 19 лютого 2019 року закрите підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Позивач ОСОБА_4 та її представник у судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи були сповіщені завчасно відповідно до вимог статті 128 Цивільного процесуального кодексу України. Скориставшись своїм правом, передбаченим частиною 3 статті 211 Цивільного процесуального кодексу України,через канцелярію суду представник позивача - ОСОБА_15 надав заяву, зареєстровану за вхідним № 1885/19-вх, в якій просив суд задовольнити позовні вимоги ОСОБА_4 в повному обсязі, слухання справи провести за його відсутності та відсутності позивача (а. с. 130).

Відповідач - голова Нововодолазької селищної ради Харківської області Єсін О.С. у судове засідання також не прибув. Про дату, час і місце засідання відповідач повідомлявся належним чином відповідно до приписів Цивільного процесуального кодексу України, про причини неявки не повідомив, однакчерез канцелярію суду надав заяву, зареєстровану за вхідним № 1885/19-вх, згідно якої просив розгляд справи здійснювати без участі представника відповідача, зазначивши, що не мають заперечень проти задоволення позову (а. с. 112).

Відповідно до положень частини 1 статті 223 Цивільного процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь - якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Крім того, частиною 3 статті 211 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що особи, які беруть участь у справі, мають право заявити клопотання про розгляд справи за їх відсутності. Про наявність такого клопотання у сторін та третьої особи свідчать їх відповідні заяви, долучені до матеріалів справи.

За таких обставин, приймаючи до уваги те, що підстав для визнання явки учасників справи обов`язковою для надання особистих пояснень не має, суд вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, при цьому відповідно до частини 2 статті 247 Цивільного процесуального кодексу України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Вивчивши доводи уточненої позовної заяви, всебічно, повно та об`єктивно з`ясувавши всі обставини справи в межах заявлених вимог, перевіривши їх доказами, які були безпосередньо досліджені у судовому засіданні, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить з наступних підстав та мотивів.

Вирішуючи спірні правовідносини суд виходить з того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України).

Відповідно до положень частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. При цьому, розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках (частина 1 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України).

При цьому частиною 1 статті 77 вказаного нормативно - правового документа визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Частина 2 статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Аналогічні приписи передбачені частиною 3 статті 12 та частиною 1 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до яких кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього кодексу.

Частиною 2 статті 77 та частиною 1 статті 82 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Із матеріалів справи судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Ордівка Нововодолазького району Харківської області у віці 62 років померла ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданого Ордівською сільською радою Нововодолазького району Харківської області, актовий запис № 21 (а.с.10).

Відповідно до частини 1 статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Вирішуючи даний спір, суд виходить з положень пунктів 4 та 5 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України в яких встановлено, що Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто з 01.01.2004 року. Правила книги шостої Цивільного кодексу України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

Так, частина 1 статті 58 Конституції України закріплює загальновизнаний принцип права, відповідно до якого закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

У рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року №1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів наголошується на тому, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно - правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності.

Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності.

Принцип неприпустимості зворотної дії в часі нормативних актів знайшов своє закріплення в міжнародно-правових актах, зокрема і в Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (стаття 7).

Водночас Конституція України передбачає зворотну дію законів та інших нормативно-правових актів у часі у випадках, лише у випадку коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи.

Саме таких висновків щодо застосування положень статті 58 Конституції України дійшов Верховний Суд України у постанові від 22 лютого 2017 року у справі № 592/1809/15-ц.

Згідно пункту 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинний на той час закон, зокрема, відповідні правила ЦК Української РСР 1963 року, у тому числі щодо прийняття спадщини, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 1 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим кодексом.

Стаття 525 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року визначено, що часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця.

Враховуючи те, що днем смерті ОСОБА_3 є ІНФОРМАЦІЯ_1 , як зазначено в копії свідоцтва про смерть, то саме ця дата є днем відкриття спадщини. А отже, до даних спірних правовідносин слід застосовувати положення Цивільного кодексу Української РСР 1963 року.

Відповідно до статті 527 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті і народженні після його смерті.

Родинний зв`язок між позивачем ОСОБА_1 та померлою ОСОБА_3 підтверджується свідоцтвом про народження позивача серії НОМЕР_2 , виданого 29 листопада 1961 року Пономаренковською сільською радою депутатів трудящихся Харківського району Харківської області, актовий запис № 76, в якому на російській мові зазначено батько позивача - ОСОБА_6 , мати - ОСОБА_7 (а. с. 7). З копії свідоцтва про одруження серії НОМЕР_3 , виданим 10 квітня 1973 року Ордівським сільським РАЦС Нововодолазького району Харківської області вбачається, що 10 квітня 1973 року ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уклала шлюб з ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5, та змінила прізвища з « ОСОБА_9 » на « ОСОБА_10 » (а. с. 13).

У статті 524 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року визначено, що спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

З матеріалів справи судом встановлено, що за життя ОСОБА_3 визначила своїх спадкоємців шляхом складання заповіту.

Так, згідно змісту заповіту, посвідченого 16 листопада 2000 року секретарем Ордівської сільської ради Нововодолазького району Харківської області Горбатенко Т. О. та зареєстрованого в реєстрі за № 35, ОСОБА_3 на випадок своєї смерті зробила наступне заповітне розпорядження: все своє майно, де б воно не знаходилось і з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що буде їй належать на день смерті і на що вона за законом буде мати право, заповіла ОСОБА_1 (а. с. 14).

Вказаний заповіт відповідно до Інформаційних довідок зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) № 45724772 від 09.11.2016 року та № 50898758 від 13.02.2018 року, сформованих та наданих Нововодолазькою державною нотаріальною конторою в Харківській області від 10.11.2016 року № 817/01-16 та від 13.02.2018 року за № 79/01-16, на час розгляду справи у суді є чинним, зареєстрований у спадковому реєстрі за № 45003480 (у реєстрі нотаріальних дій за № 35), посвідчений 16.11.2000 року Ордівською сільською радою Нововодолазького району Харківської області (а.с. 37, 67).

З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити, що статтю 534 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям. Заповідач може у заповіті позбавити права спадкоємства одного, кількох або всіх спадкоємців за законом.

Як вбачається з матеріалів справи, до складу спадкового майна, на яке ОСОБА_3 за життя мала право власності входить житловий будинок з надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Вирішуючи даний спір, суд виходить з положень статті 548 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року, яка передбачає, що для прийняття спадщини необхідно щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 549 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном .

Як зазначив Верховний Суд у своїй постанові від 10.01.2019 року у справі № 2 - 504/10, про фактичне прийняття спадщини може свідчити спільне проживання спадкоємця з померлим безпосередньо перед його смертю, наявність у спадкоємця документів померлого, квитанцій, свідоцтв, тощо.

У пункті 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.06.1983 року № 4 «Про практику розгляду судами України справ про спадкування», якщо в шестимісячний строк позивач вступив в управління або володіння спадковим майном або його частиною, суд з цих підстав вирішує питання про визнання права на спадкове майно, а не про продовження пропущеного строку.

Згідно довідки № 220, виданої 13 вересня 2016 виконавчим комітетом Ордівської сільської ради Нововодолазького району Харківської області, встановлено, що померла ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2, постійно проживала за адресою: АДРЕСА_1 , разом із ОСОБА_1 , 1961 року народження, яка є спадкоємицею цього домоволодіння(а. с. 16).

Відповідно до акту депутата округу № 23 Нововодолазької селищної ради Нововодолазького району Харківської області ОСОБА_11 , зареєстрованого 02 липня 2019 року за вихідним № 543 та складеного в присутності двох свідків - ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , з`ясовано, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , яка була власником домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично спадщину прийняла її донька - ОСОБА_1 , 1961 року народження, яка доглядала та підтримувала в належному стані житловий будинок, обробляла земельну ділянку, на якій розташовано домоволодіння та господарські будівлі(а. с. 135).

Спадкоємців, які б мали право на обов`язкову долю у спадщині відповідно до статті 535 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року судом не встановлено.

З Інформаційних довідок зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) № 45724787 від 09.11.2016 року та № 50898792 від 13.02.2018 року, сформованих та наданих Нововодолазькою державною нотаріальною конторою в Харківській області від 10.11.2016 року № 817/01-16 та від 13.02.2018 року за № 79/01-16, вбачається, що спадкова справа після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , не заводилась, заяв про прийняття спадщини не надходило (а.с. 38, 66).

Чоловік спадкодавця та вітчим позивача - ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 , виданого 19 січня 2010 року Ордівською сільською радою Нововодолазького району Харківської області (а. с. 15, 108). Мати спадкодавця та відповідно бабуся позивача - ОСОБА_14 померла ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 , виданого Ордівською сільською радою Нововодолазького району Харківської області 17 листопада 2001 року (а.с. 8).

Як вбачається із матеріалів справи постановою державного нотаріуса Нововодолазької державної нотаріальної контори Харківської області Змієвської Т.М. від 27 жовтня 2016 року за вихідним № 765 ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на житловий будинок з надвірними будівлями, в зв`язку із відсутністю правовстановлюючого документа на спадкове майно (а.с.24).

Згідно положень статті 41 та статті 55 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Права людини і громадянина захищаються законом. Кожен має право будь - якими не забороненими законом способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Частиною 1 статті 6 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року встановлено перелік способів захисту цивільних прав шляхом: визнання цих прав; відновлення становища, яке існувало до порушення права, і припинення дій, які порушують право; присудження до виконання обов`язку в натурі; компенсації моральної шкоди; припинення або зміни правовідношення; стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків, а у випадках, передбачених законом або договором, - неустойки (штрафу, пені), а також іншими засобами, передбаченими законом.

Тобто, за змістом статті 6 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема, з позовом про визнання права.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно положень статті 560 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року спадкоємці, закликані до спадкоємства, можуть одержати в державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини свідоцтво про право на спадщину.

Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям за законом після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини.

При спадкоємстві як за законом, так і за заповітом свідоцтво може бути видане і раніше закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини, якщо в державній нотаріальній конторі є дані про те, що, крім осіб, що заявили про видачу свідоцтва, інших спадкоємців немає (частина 1 та частина 2 статті 561 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року).

В ході судового розгляду справи встановлено, що підставою для відмови органом нотаріату у видачі свідоцтва про право власності на спадщину за заповітом на житловий будинок з надвірними будівлями слугувала відсутність правовстановлюючого документу на будинок.

Відповідно до виписки з погосподарської книги, наданої Ордівським старостинським округом № 4 Нововодолазької селищної ради Нововодолазького району Харківської області 05 грудня 2018 року за № 350 встановлено, житловий будинок з надвірними будівлями, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , належав померлій ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2, відповідно до записів в погосподарській книзі № 3 Ордівської сільської ради на 2016 - 2020 роки номер об`єкта погосподарського обліку 020160-1. Побудовано житловий будинок у 1960 році, площа земельної ділянки для будівництва, обслуговування житлового будинку, по господарських будівель - 0,25 га (а.с. 105).

Згідно технічного паспорту на житловий будинок, виданого Комунальним підприємством «Нововодолазьке архітектурно - інвентаризаційне бюро» від 13 вересня 2016 року, інвентаризаційна справа № 380, вищевказаний житловий будинок з надвірними будівлямизбудований у 1960 році та складається з житлового будинку літера «А-1», загальною площею 45,4 кв.м., житловою площею 23,6 кв.м., допоміжною площею 21,8 кв.м., веранди - літера «а», тамбура - літера «а1», літньої кухні - літера «Б», навіса - літера В», погрібу - літера «Г», сараю - літера «Д», огорожі - літери «N», «N1», хвіртки - літера «N2» та колодязя - літера «К» (а.с. 17 - 22).

З цього приводу суд вважає за необхідно зазначити, що пункт 6 Інструкція «Про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української PCP» від 31.01.1966 року, передбачав, що не підлягали реєстрації будинки та домоволодіння, що розташовані в сільських населених пунктах, які адміністративно підпорядковані містам або селищам міського типу.

Відповідно до норм законодавства, які діяли станом на 1980 рік, виникнення права власності на будинок в сільській місцевості не було пов`язано з видачею правовстановлюючого документу та його реєстрацією. Також на період будівництва житлового будинку, яке тривало у 1960 році, не потрібно було введення об`єкту до експлуатації, що підтверджено листом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 23.03.1999 року № 12/5-126, в якому роз`яснюється, як потрібно реєструвати об`єкти нерухомості збудовані до 05.08.1992 року.

Згідно листа Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 травня 2013 року № 24-753/04-13, по об`єктах, що збудовані до 05 серпня 1992 року, тобто до прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 05 серпня 1992 року № 449, якою встановлено порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, при їх реєстрації для оформлення права власності, одним із документів є висновок про технічний стан будинку (будівлі), що складається БТІ. Виходячи із змісту наведених нормативних актів, громадяни, які збудували житлові будинки до 05 серпня 1992 року, могли, за умови прийняття їх в експлуатацію відповідними комісіями, отримати правовстановлюючі документи на будинок, навіть якщо його споруджено самовільно (самочинно) на земельній ділянці, яка перебуває в їх законному користуванні або у приватній власності. За наявності відповідних доказів судами може визнаватися право власності в порядку спадкування на спірні будинки, збудовані до 05 серпня 1992 року, на які спадкодавцем не було отримано правовстановлюючі документи.

Частиною 3 статті 3 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952 - ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди, на момент будівництва спірного будинку, який належав спадкодавцю ОСОБА_3 , регулювалася зокрема положеннями Цивільного кодексу УРСР 1963 року, Законом України від 07 лютого 1991 року № 697-ХІІ «Про власність», Законом України від 07 грудня 1990 року № 553-ХІІ «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування», Законом України від 25 грудня 1974 року «Про державний нотаріат» та підзаконними нормативними актами, зокрема такими, як постановою Ради Міністрів Української РСР від 11 березня 1985 року № 105 «Про порядок обліку житлового фонду в Українській РСР», «Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів», затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 13 квітня 1979 року за № 112/5, «Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів», затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року № 5-24-26, «Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР», затвердженої заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, «Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР», затвердженою наказом Міністра юстиції Української РСР від 31 жовтня 1975 року № 45/5, «Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих», затвердженою наказом Міністра юстиції УРСР від 19 січня 1976 року № 1/5,«Тимчасовим положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно», затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року № 7/5 і зареєстроване в Міністерстві юстиції 18.02.2002 року за № 157/6445 (з подальшими змінами), які передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності Цивільним кодексом України та Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

За змістом пункту 62 «Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР», затвердженою наказом Міністра юстиції Української РСР від 31 жовтня 1975 року № 45/5, підтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, які видавалися в тому числі і на підставі записів у погосподарських книгах.

Додатками № 32 та № 33 до «Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих» було затверджено зразки довідок про право власності колгоспного (селянського) двору на жилий будинок та про право власності робітника чи службовця на жилий будинок.

За змістом зазначених нормативних актів виникнення права власності на житлові будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права.

До компетенції виконкомів місцевих рад відносилось також питання узаконення цих будівель та внесення записів про право власності на будинки за громадянами у погосподарські книги місцевих рад.

Погосподарські книги є особливою формою статистичного обліку, що здійснюється в Україні (Української РСР) із 1979 року. В погосподарських книгах при визначенні року побудування зазначається рік введення в експлуатацію будинку.

На виконання постанови Ради Міністрів УРСР від 11 березня 1985 року № 105 «Про порядок держаного обліку житлового фонду» у 1985-1988 роках сільськими, селищними, районними радами народних депутатів ухвалювалось рішення щодо оформлення права власності та реєстрації будинків у бюро технічної інвентаризації за даними погосподарських книг сільських, селищних рад із додатками списків громадян, яким ці будинки належали.

Проте, незважаючи на внесення записів у погосподарські книги, померла ОСОБА_3 своє право власності у бюро технічної інвентаризації не оформив.

Органи, які були уповноважені здійснювати видачу правовстановлюючих документів на нерухоме майно, визначалися відповідно до положень Переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких провадиться реєстрація будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, доданого до «Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР», що була затверджена Міністерством комунального господарства Українського РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу України від 13 грудня 1995 року № 56, та передбачала обов`язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь у межах міст і селищ (п. 4 Інструкції), в тому числі й на підставі записів у погосподарських книгах (п. 20 Інструкції).

У період чинності зазначеної Інструкції державна реєстрація нерухомого майна не проводилась в сільській місцевості. Право власності на нерухоме майно, що знаходиться в сільській місцевості, зокрема може бути підтверджено довідкою виконавчого комітету відповідної місцевої ради.

Тобто записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.

Такі випадки характерні для сільської місцевості, де право власності на житловий будинок підтверджується лише записом в погосподарській книзі сільської ради та тривалим фактом володіння цим майном особою, яка померла.

Таким чином, факт належності житлового будинку з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 підтверджується випискою з погосподарської книги № 3 Ордівської сільської ради на 2016 - 2020 роки, наданою Ордівським старостинським округом № 4 Нововодолазької селищної ради Нововодолазького району Харківської області 05 грудня 2018 року за № 350 (а.с. 105).

Також слід відмітити, що з Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах, селищах міського типу УРСР, затвердженої заступником Міністра комунального господарства Української УРСР 31 січня 1966 року, погодженої заступником Голови Верховного Суду УРСР від 15 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу України від 13 грудня 1995 року № 56 вбачається, що державній реєстрації підлягали лише будинки та домоволодіння в межах міст і селищ міського типу, будинки ж, розташовані у селах реєстрації не підлягали.

Згідно із положеннями Закону України «Про внесення змін до статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» щодо особливостей державної реєстрації прав власності на об`єкти нерухомого майна, закінчені будівництвом до 05 серпня 1992 року, статтю 19 указаного закону доповнено частиною З такого змісту: «Для здійснення державної реєстрації прав власності, з подальшою видачею відповідного свідоцтва про право власності, на об`єкти (індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них), що розташовані на територіях сільських рад та які закінчені будівництвом до 05 серпня 1992 року, проведення технічної інвентаризації не потребується. Документом, що замінює технічний паспорт у разі його відсутності, є виписка з погосподарської книги, яка надається виконавчим органом сільської ради (у разі, якщо такий орган не створений, - сільським головою) або відповідною архівною установою.

Державна реєстрація прав власності, з подальшою видачею відповідного свідоцтва про право власності, на об`єкти (індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них), що розташовані на територіях сільських рад та які закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року, щодо яких раніше не здійснювалася державна реєстрація прав власності, для осіб, за якими закріплені особові рахунки в погосподарських книгах відповідних сільських рад, здійснюється на підставі поданої заяви та виписки із зазначених книг, наданої виконавчим органом сільської ради (у разі, якщо такий орган нестворений, - сільським головою) або відповідною архівною установою, а також інших документів, визначених у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Тому, виникнення права власності на житлові будинки, споруди, зокрема, у сільській місцевості не залежало від державної реєстрації цього права.

Приписами частини 2 статті 9 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року та частиною 4 статті 25 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.

Право власності припиняється у разі смерті власника (пункт 11 частини 4 статті 346 Цивільного кодексу України), у зв`язку з чим позивач позбавлена можливості іншим чином, ніж у судовому порядку визнати за собою право власності на спадкове майно.

З огляду на викладене та у контексті приведених правових норм регулювання предмета спору, суд дійшов до переконання, що позовні вимоги знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, оскільки доведені належними та допустимими доказами та, відповідно, є такими, що підлягають до задоволення.

Позивач, звертаючись до суду із цим позовом, не вимагає компенсації (відшкодування) понесених нею і документально підтверджених судових витрат.

Керуючись статями 13, 44, 55 Конституції України, статями 6, 524, 525, 527, 529, 548, 549, 560, 561 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року, статями 1 - 5, 7, 10 - 13, 17, 19, 23, 42, 48, 58, 60, 62, 65, 67, 76 - 83, 89, 128, 131, 133, 141, 211, 214, 223, 227, 235, частиною 2 статті 247, пунктом 2 частини 1 та частиною 3 статті 258, статтями 259, 263 - 265, 268, частинами 5 та 11 статті 272, частинами 1 і 2 статті 273, частиною 1 статті 352, статтями 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Нововодолазької селищної ради Нововодолазького району Харківської області про визнання права власності в порядку спадкування - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , право власності в порядку спадкування за заповітом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 на житловий будинок загальною площею 45,4 кв. м., житловою площею 23,6 кв. м., допоміжною площею 21,8 кв. м., з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на житловий будинок літера «А-1», веранду літера «а», тамбур літера «а1», літню кухню літера «Б», навіс літера «В», погріб літера «Г», сарай літера «Д», огорожу літера «N», огорожу літера «N1», хвіртку літера «N2», колодязь літера «к».

Рішення може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У відповідності до підпункту 15 пункту 1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень Цивільного процесуального кодексу України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а саме Нововодолазький районний суд Харківської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 , місце проживання чи перебування: АДРЕСА_2 .

Відповідач: Нововодолазька селищна рада Нововодолазького району Харківської області, місцезнаходження: Харківська область, Нововодолазький район, селище міського типу Нова Водолага, вулиця Донця Григорія, будинок 14, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 04397997.

Суддя: Т. М. Трояновська