Рішення № 84262309, 12.09.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

12 вересня 2019 року справа №826/17784/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 )доГенеральної прокуратури України (далі по тексту - відповідач)третя особаМіністерство юстиції України (далі по тексту - третя особа)про1) скасування наказу Генерального прокурора України від 23 жовтня 2014 року №2489-ц про звільнення ОСОБА_1 з посади старшого помічника Генерального прокурора України з особливих доручень Апарату Генерального прокурора України Генеральної прокуратури України; 2) поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого помічника Генерального прокурора України з особливих доручень Апарату Генерального прокурора України Генеральної прокуратури України; 3) стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 24 жовтня 2014 року і до моменту фактичного поновлення на публічній службі; 4) зобов`язання відповідача проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади"В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом, оскільки вважає незаконним своє звільнення, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що оскаржуваний наказ відповідачем прийнято всупереч положенням Конституції України, міжнародним договорам, Конвенції, практиці Європейського суду з прав людини та чинному законодавству України, з огляду на те, що застосування до позивача положень Закону України "Про очищення влади" не відповідає міжнародним стандартам забезпечення прав людини при здійсненні люстраційних процесів, обмежує право позивача на працю та доступ до державної служби.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 листопада 2014 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/17784/14, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Відповідачем у письмових поясненнях зазначено, що оскаржуваний наказ прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Законами України "Про прокуратуру" та "Про очищення влади", оскільки звільнення позивача відбулося зважаючи на те, що норми Закону України "Про очищення влади" мають імперативний характер та підлягають безумовному виконанню уповноваженими органами, їх посадовими особами, у встановлений строк, враховуючи, що ОСОБА_1 сукупно більше одного року обіймав посаду, яку визначено пунктом 7 частини першої статті 3 Закону України "Про очищення влади".

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 грудня 2014 року, клопотання представника ОСОБА_1 про звернення до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності окремих положень Закону України "Про очищення влади" задоволено та ухвалено звернутись до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності окремих положень Закону України "Про очищення влади" (опублікований у виданні "Голос України" від 15 жовтня 2014 року №198) положенням Конституції України, а саме: пункту 8 частини першої статті 3, частини третьої статті 1, пункту 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про очищення влади" положенням статті 8, частини другої статті 19, статті 21, частин другої та третьої статті 22, частин другої та третьої статті 24, частини першої статті 38, частини першої статті 43, статті 58, частини другої статті 61, статті 62, частини першої статті 64 Конституції України в їх системному взаємозв`язку.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 грудня 2014 року зупинено провадження в адміністративній справі №826/17784/14 до вирішення Верховним Судом України питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності окремих положень Закону України "Про очищення влади" Конституції України, питання про що порушено в ухвалі Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 грудня 2014 року в адміністративній справі №826/17784/14.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 червня 2019 року поновлено провадження у справі №826/17784/14 та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та проведення судового засідання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 червня 2019 року відмовлено Генеральній прокуратурі України у задоволенні клопотання про розгляд справи в порядку загального провадження.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 липня 2019 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Міністерство юстиції України та запропоновано останньому подати письмові пояснення щодо позовної заяви.

Третя особа подала письмове пояснення, в якому зазначила про законність процедури люстрації та про те, що звільнення позивача відбулося відповідно до норм законодавства України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

Судом встановлено, що наказом Генеральної прокуратури України від 29 листопада 2010 року №3736ц державного радника юстиції другого класу Банчука М.В. призначено заступником начальника Головного управління представництва в суді, захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень Генеральної прокуратури України.

Наказом Генеральної прокуратури України від 25 лютого 2014 року №136ц державного радника юстиції другого класу Банчука М.В. призначено заступником Генерального прокурора України, звільнивши його з посади заступника начальника Головного управління представництва в суді, захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень Генеральної прокуратури України та затверджено членом колегії.

Згідно наказу Генеральної прокуратури України від 07 липня 2014 року №1325ц позивача призначено старшим помічником Генерального прокурора України з особливих доручень Апарату Генерального прокурора України Генеральної прокуратури України, звільнивши його з посади заступника Генерального прокурора України та увільнивши від виконання обов`язків члена колегії Генеральної прокурори України.

На підставі статті 4 Закону України "Про очищення влади" 21 жовтня 2014 року ОСОБА_1 подав Генеральному прокурору України заяву, у якій повідомив про відсутність підстав для застосування до нього заборони, передбаченої Законом України "Про очищення влади" та надав згоду на проходження перевірки та оприлюднення відомостей відповідно до вимог цього закону.

23 жовтня 2014 року Генеральним прокурором України, керуючись статтею 15 Закону України "Про прокуратуру" та вимогою пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про очищення влади", на підставі довідки про результати вивчення особової справи позивача, прийнято наказ №2489-ц, яким державного радника юстиції другого класу ОСОБА_1 звільнено з посади старшого помічника Генерального прокурора України з особливих доручень Апарату Генерального прокурора України Генеральної прокуратури України у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 72 статті 36 Кодексу законів про працю України.

Окружний адміністративний суд міста Києва, виходячи з меж позовних вимог, звертає увагу на наступне.

У відповідності до пункту 72 статті 36 Кодексу законів про працю України підставами припинення трудового договору є підстави, передбачені Закон України "Про очищення влади".

Правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні визначає Закон України "Про очищення влади".

Частинами першою-третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади" передбачено, що очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.

Протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.

Пунктом 7 частини першої статті 2 Закону України "Про очищення влади" встановлено, що заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо посадових та службових осіб органів прокуратури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України, Національного банку України.

У відповідності до пункту 7 частини першої статті 3 Закону України "Про очищення влади" заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року - керівника, заступника керівника самостійного структурного підрозділу центрального органу (апарату) Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що обов`язковою умовою застосування заборони, передбаченої Законом України "Про очищення влади", є факт перебування працівника сукупно не менше одного року у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року на посаді керівника, заступника керівника самостійного структурного підрозділу центрального органу (апарату) Генеральної прокуратури України.

Дослідивши матеріали справи, у тому числі копію трудової книжки ОСОБА_1 , судом встановлено, що останній у період з 29 листопада 2010 року по 22 лютого 2014 року обіймав посаду заступника начальника Головного управління представництва в суді, захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень Генеральної прокуратури України.

Згідно довідки про результати вивчення особової справи щодо застосування заборон, визначених Законом України "Про очищення влади" від 17 жовтня 2014 року, ОСОБА_1 обіймав сукупно, не менше одного року (3 роки 2 місяці) посаду заступника начальника Головного управління представництва в суді, захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень Генеральної прокуратури України, яка віднесена до категорії керівника, заступника керівника самостійного структурного підрозділу центрального органу (апарату) Генеральної прокуратури України.

Згідно частини першої статті 8 Закону України "Про прокуратуру" Генеральна прокуратура України організовує та координує діяльність усіх органів прокуратури з метою забезпечення ефективного виконання функцій прокуратури.

Частиною третьою статті 8 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що у структурі Генеральної прокуратури України утворюються департаменти, управління, відділи, а також Генеральна інспекція. Управління та відділи можуть бути самостійними або входити до складу департаменту (управління). Положення про самостійні структурні підрозділи Генеральної прокуратури України затверджуються Генеральним прокурором.

Наказом Генерального прокурора України від 12 квітня 2012 року №35 затверджено Регламент Генеральної прокуратури України (далі по тексту - Регламент).

Відповідно до Положень про Головне управління представництва в суді, захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень, затверджених наказами Генерального прокурора України від 02 вересня 2008 року №50 та від 16 лютого 2011 року №17 (чинні, у відповідні періоди перебування позивача на посаді), Головне управління представництва в суді, захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень є самостійним структурним підрозділом Генеральної прокуратури України, яке діє відповідно до Закону України "Про прокуратуру", Регламенту, наказів, розпоряджень і вказівок Генерального прокурора України, а також цього Положення.

Пунктом 1.1 Положення про Головне управління представництва в суді, захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 28 лютого 2013 року №31, передбачено, що Головне управління представництва в суді, захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень є самостійним структурним підрозділом, підпорядкованим заступнику Генерального прокурора України згідно з розподілом обов`язків між керівниками Генеральної прокуратури України.

Відповідно до частини третьої статті 14 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції, яка діяла на час звільнення позивача) структуру Генеральної прокуратури України та Положення про її структурні підрозділи затверджує Генеральний прокурор України.

Як вбачається, чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством не передбачалося створення та існування у структурі Генеральної прокуратури України саме самостійних структурних підрозділів центрального органу (апарату). Тому суд критично оцінює посилання на норми вищенаведених Положень про структурний підрозділ, де працював позивач, як на такі, що не відповідають законодавству в частині визначення цього підрозділу як самостійного.

Таким чином, суд приходить до висновку, що Головне управління представництва в суді, захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень не є самостійним структурним підрозділом центрального органу (апарату) Генеральної прокуратури України у розумінні вимог Закону України "Про очищення влади", а займана позивачем посада не відноситься до тих посад, перелік яких визначено пунктом 7 частини першої статті 3 цього Закону.

У свою чергу, відповідачем у довідці про результати вивчення особової справи щодо застосування заборон, визначених Законом України "Про очищення влади" від 17 жовтня 2014 року не надано оцінку відповідності посади позивача посаді, на яку розповсюджується заборона, передбачена Законом України "Про очищення влади".

При цьому, керуючись принципом верховенства права, одним із суттєвих елементів якого є принцип правової визначеності, який Європейський суд з прав людини відносить до загальних принципів європейського права, суд звертає увагу на наступне.

Так, Конституційний Суд України в рішенні від 29 червня 2010 року у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу восьмого пункту 5 частини першої статті 11 Закону України "Про міліцію" зазначив, що "одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями".

Конституційний Суд України у Рішенні від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005 вказав, що із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово звертав увагу на необхідність дотримання принципу правової визначеності, зокрема, у рішенні по справі "Ольссон проти Швеції" Європейський суд з прав людини вказує, що норма національного закону не може розглядатися як "право", якщо її не сформульовано з достатньою точністю так, щоб громадянин мав змогу, якщо потрібно, з відповідними рекомендаціями, до певної міри передбачити наслідки, що її може потягнути за собою вчинена дія".

В справі "Сєрков проти України" суд роз`яснив, що відповідне національне законодавство має бути чітким, узгодженим та відповідати вимозі "якості" закону, що виключало б його суперечливе тлумачення.

Також, у справі "Стіл та інші проти Сполученого Королівства" Європейський суд з прав людини наголосив, що вимога пункту 2 статті 10 Конвенції про те, що обмеження здійснення свободи вираження поглядів, яке має бути встановлене законом, є рівнозначною вимозі, передбаченій у пункті 1 статті 5 про те, що будь-яке позбавлення свободи має бути законним. Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба з належною порадою, передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, які може спричинити певна дія. Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом", у пункті 1 статті 5 зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, а й те, що будь-яке позбавлення свободи відповідає меті статті 5 і не є свавільним.

Суд звертає увагу на те, що Законом України "Про очищення влади" передбачено виключний перелік посад, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація).

Водночас, виходячи зі змісту пункту 7 частини першої статті 2 Закону України "Про очищення влади", посада позивача не відноситься до посад, щодо яких застосовуються заборони, встановлені цим Законом.

Окрім того, звільнення на підставі положень Закону України "Про очищення влади" передбачає ще одну процедуру, яка полягає у проведенні перевірки особи та можливість її звільнення за результатами такої перевірки.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України "Про очищення влади" органом, уповноваженим на забезпечення проведення перевірки, передбаченої цим Законом, є Міністерство юстиції України. Міністерство юстиції України в місячний строк з дня набрання чинності цим Законом розробляє та подає на затвердження Кабінету Міністрів України: 1) перелік органів, що здійснюють перевірку достовірності відповідних відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою та четвертою статті 1 цього Закону, згідно з їх компетенцією; 2) порядок проведення перевірки, передбаченої цим Законом; 3) план проведення перевірок по кожному органу державної влади та органу місцевого самоврядування, підприємству, в якому працюють особи, зазначені у пунктах 1-10 частини першої статті 2 цього Закону, відповідно до черговості, визначеної частиною шостою цієї статті.

Частиною четвертою цієї статті визначено, що організація проведення перевірки осіб (крім суддів та осіб, зазначених в абзаці третьому цієї частини) покладається на керівника відповідного органу, до повноважень якого належить звільнення з посади особи, стосовно якої здійснюється перевірка.

Перевірка по кожному органу, в якому працюють особи, зазначені у пунктах 1-10 частини першої статті 2 Закону, має здійснюватись відповідно до встановленого цим Законом порядку.

Проведення перевірки насамперед має за мету, визначену у статті 1 Закону України "Про очищення влади", а саме: виявити осіб, що брали участь в управлінні державними справами, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України Виктором Януковичем, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.

Результати такої перевірки підлягають викладенню у висновку, який є обов`язковим, як і ознайомлення з ним особи, щодо якої проводилась перевірка. Такий висновок може бути оскаржений до суду відповідно до статті 5 Закону України "Про очищення влади".

Планом проведення перевірок відповідно до Закону України "Про очищення влади", затвердженим розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року №1025-р, передбачено у період з листопада 2014 року по січень 2015 року провести відповідно до Закону України "Про очищення влади" перевірку щодо: Міністра юстиції, його першого заступника та заступників, посадових і службових осіб апарату Мін`юсту, керівників та заступників керівників територіальних органів Мін`юсту, Міністра внутрішніх справ, його першого заступника та заступників, посадових і службових осіб апарату МВС, Голови ДФС, його першого заступника та заступників, посадових і службових осіб апарату ДФС, керівників територіальних органів ДФС, їх перших заступників та заступників, Голови СБУ, його першого заступника та заступників, посадових і службових осіб Центрального управління СБУ, Голови ДСА, його першого заступника та заступників, посадових і службових осіб ДСА, начальників територіальних управлінь ДСА, Генерального прокурора України, його першого заступника та заступників, посадових і службових осіб Генеральної прокуратури України.

Як встановлено судом вище, оскаржуваний наказ прийнято 23 жовтня 2014 року, тобто до початку проведення перевірки, що свідчить про те, що перевірка відповідно до Закону України "Про очищення влади" стосовно ОСОБА_1 не проводилась, висновок про результати такої перевірки, яким встановлено недостовірність відомостей, визначених частиною п`ятою статті 5 Закону України "Про очищення влади" та який може бути підставою для звільнення, не складався.

У взаємозв`язку з наведеним вище Окружний адміністративний суд міста Києва також зазначає про наступне.

Згідно з положеннями статті 1, статті 3, частини другої статті 6, частин першої та другої статті 8 Конституції України Україна є демократичною, правовою державою, у якій визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основ Конституції України і повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії; органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України; відповідно до Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 43 Конституції України зокрема передбачено, що держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Як зазначив Конституційний Суд України у абзаці третьому підпункту 6.1.1 підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини рішення від 29 січня 2008 року №2-рп/2008 у справі за конституційним поданням 52 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про особливості звільнення з посад осіб, які суміщають депутатський мандат з іншими видами діяльності" та конституційним поданням 89 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень пункту 2 частини другої статті 90 Конституції України, статті 5 Закону України "Про особливості звільнення з посад осіб, які суміщають депутатський мандат з іншими видами діяльності" (справа про звільнення народних депутатів України з інших посад у разі суміщення), право на працю є природною потребою людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Наведені конституційні гарантії щодо реалізації права на працю, відповідно, поширюються і на публічну службу.

Законом України "Про очищення влади" визначено правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні.

Як зазначено вище, відповідно до частини другої статті 1 Закону України "Про очищення влади" очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.

За загальний визначенням під поняттям "принцип" (від лат. principium - начало, основа) розуміється головне, важливе, суттєве, неодмінне.

Принципи права - це основні ідеї, вихідні положення, які закріплені в законі, мають загальну значущість, вищу імперативність (веління) і відображають суттєві положення права.

Виходячи з наведеного, вбачається, що частиною першою та другою статті першої Закону України "Про очищення влади" визначено базові, основоположні принципи очищення влади та надано визначення терміну "очищення влади", виходячи з яких і застосовуються інші норми цього Закону до конкретних обставин та осіб у їх системному взаємозв`язку з принципами їх застосування, тобто дотримання вказаних принципів є передумовою застосування наслідків, передбачених цим Законом.

При цьому, відповідно до частини другої статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.

Згідно із Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Протоколу №1 та Протоколів №№2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Відповідно до пункту 12 резолюції Парламентської Асамблеї ради Європи №1096 (1996) люстрація або інші адміністративні заходи, які запроваджує держава, будуть сумісними з принципами демократичної та правової держави лише якщо дотримано критеріїв стосовного того, щоб принцип вини був індивідуальним, а не колективним, і мав бути встановлений у кожному конкретному випадку.

У пунктах 62, 63 Проміжного висновку щодо Закону України "Про очищення влади" (Закон "Про люстрацію") від 16 грудня 2014 року №788/2014 (СDL-АD (2014)044) Венеціанська комісія зазначила, що відповідно до Керівних принципів, люстрація має бути спрямована тільки проти осіб, які відіграли важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини або які обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини; ніхто не може бути предметом люстрації виключно через особисті думки і переконання; свідомі співробітники можуть бути люстровані тільки якщо їх дії насправді нанесли шкоду іншим, і вони знали або повинні були знати про це. Крім того, особи, які були молодшими за 18 років під час відповідних дій, добровільно відмовилися від членства, зайнятості або представництва у відповідній організації до переходу до демократичного режиму, або які діяли з примусу, повинні бути звільнені від люстрації.

Нарешті, як зазначено в статті 1.2 Закону "Про люстрацію", "люстрація має бути заснована на принципі індивідуальної (не колективної) відповідальності".

З наведеного вбачається, що люстрація застосовується до осіб, які, перебуваючи на конкретній посаді в органах державної влади, відігравали важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини, обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини, вчинили певні правопорушення у наведеному контексті.

Отже, люстрація є видом юридичної відповідальності, а отже, при її проведенні має бути дотриманий індивідуальний характер такої відповідальності, тобто вина працівника має бути доведена в кожному конкретному випадку.

Разом з тим, під час розгляду справи, відповідачем не надано доказів того, що позивач своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснював заходи (та/або сприяв їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, тобто у даному випадку, відповідачем не доведено дотримання основоположних принципів очищення влади, визначених Законом України "Про очищення влади".

Таким чином, враховуючи, що посада позивача не відноситься до посад, перелік яких визначено пунктом 7 частини першої статті 3 Закону України "Про очищення влади", з огляду на недоведеність того, що позивач здійснював заходи, спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено правомірності застосування до позивача заборон, передбачених цим законом та звільнення позивача, у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 72 статті 36 Кодексу законів про працю України, що, у свою чергу, свідчить про протиправність прийняття оскаржуваного наказу та про задоволення позовних вимог у цій частині.

Відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Враховуючи неправомірність прийняття відповідачем наказу від 23 жовтня 2014 року №2489-ц про звільнення ОСОБА_1 з посади старшого помічника Генерального прокурора України з особливих доручень Апарату Генерального прокурора України Генеральної прокуратури України, ? прийшов до висновку, що задоволенню також підлягають вимоги ОСОБА_3 в частині поновлення його на посаді старшого помічника Генерального прокурора України з особливих доручень Апарату Генерального прокурора України Генеральної прокуратури України.

В частині позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 24 жовтня 2014 року і до моменту фактичного поновлення на публічній службі, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини другої статті 235 Кодексу законів про працю, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок).

Із пункту 5 Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Пунктом 8 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).

Відповідно до абзацу третього пункту 8 Порядку середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 14 січня 2014 року №21-395а13.

Судом встановлено, що позивача звільнено 23 жовтня 2014 року (останній робочий день), відповідно сума виплат за два календарні місяці роботи, для розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу повинна обчислюватись виходячи з виплат за серпень 2014 року та вересень 2014 року.

Так, відповідно до довідки від 27 жовтня 2014 року, виданої Генеральною прокуратурою України, середня заробітна плата, яка обчислена виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи позивача складає 17 458,07 грн.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Інших документів, які б підтверджували розмір середньомісячного грошового забезпечення у справі не міститься.

Згідно додатку до листа Міністерства праці та соціальної політики України від 04 вересня 2013 року №9884/0/14-13 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2014 рік" кількість робочих днів у серпні 2014 року становить 20 днів, у вересні 2014 року - 22 робочих дні.

Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача складає 415,67 грн. (17 458,07 грн. (середня заробітна плата за останні два місяці роботи) ч42 (кількість робочих днів).

Виходячи із поняття вимушеного прогулу, кількість днів вимушеного прогулу визначається з дня звільнення та до винесення судом рішення про поновлення на роботі незаконного звільненого працівника, в даному випадку з 24 жовтня 2014 року по 09 вересня 2019 року.

Судом на підставі листів Міністерства праці та соціальної політики України "Про розрахунок норми тривалості робочого часу" встановлено, що кількість робочих днів за період з 24 жовтня 2014 року по 09 вересня 2019 року становить 1220 днів, а саме: з 24 жовтня 2014 року по 31 грудня 2014 року - 49 робочих днів; у 2015 році - 251 робочий день; у 2016 році - 251 робочий день; у 2017 році - 248 робочих днів; у 2018 році - 250 робочих днів; у 2019 році - 174 робочих днів.

З огляду на зазначене, середній заробіток за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 за період з 24 жовтня 2014 року по 12 вересня 2019 року становить 508 364,41 грн. (1223 днів х 415,67 грн. (середньоденна заробітна плата).

В частині позовних вимог про зобов`язання відповідача проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади", суд звертає увагу на наступне.

Частиною першою статті 7 Закону України "Про очищення влади" передбачено, що відомості про осіб, щодо яких встановлено заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" (далі - Реєстр), що формується та ведеться Міністерством юстиції України.

Порядок формування та ведення Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" (далі - Реєстр), а також надання відомостей з нього визначає Положення про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", затверджене наказом Міністерства юстиції України від 16 жовтня 2014 року №1704/5 (далі по тексту - Положення).

Пунктом 9 Положення встановлено, що реєстратори в межах своєї компетенції вносять до Реєстру та вилучають з нього у порядку, визначеному цим Положенням, відомості про осіб, щодо яких застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади", надають інформацію з Реєстру у випадках, визначених частиною другою статті 7 Закону України "Про очищення влади", виконують інші функції, передбачені цим Положенням.

Згідно пункту 4 Положення Держатель Реєстру - Міністерство юстиції України (далі - Держатель).

Положеннями пункту 5 розділу ІІ Положення зокрема передбачено, що підставою для вилучення з Реєстру відомостей про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади", є надходження до Реєстратора: обґрунтованого рішення про скасування результатів перевірки, яке свідчить про відсутність підстав для застосування до особи, яка проходила перевірку, заборон, визначених статтею 1 Закону України "Про очищення влади", від органу, який проводив перевірку; відповідного судового рішення, яке набрало законної сили; відповідних документів про смерть особи, відомості щодо якої внесені до Реєстру; інші випадки, визначені законом.

Виходячи зі змісту позовних вимог та наведених правових норм, суд звертає увагу на те, що чинним законодавством не передбачено можливості відкликання з Реєстру відомостей про застосування заборони, а встановлено, що за наявності відповідних підстав, такі відомості підлягають вилученню з Реєстру, з урахуванням чого позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягають).

Крім того, оскільки підставою для вилучення з Реєстру відомостей про позивача, є надходження до Реєстратора судового рішення у цій адміністративній справі, яке набрало законної сили, позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача вчинити дії є передчасними.

При цьому, суд звертає увагу на те, що Закон України "Про очищення влади" та Положення не визначають обов`язку щодо направлення відповідного судового рішення, яке набрало законної сили Реєстратору, саме відповідачем.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, матеріалами справи не доведено та не підтверджено правомірність прийняття оскаржуваного наказу, з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору в частині позовних вимог, які задоволені, судові витрати відшкодуванню не підлягають.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби, - виконуються негайно.

Беручи до уваги наведену процесуальну норму суд вважає, що рішення в частині поновлення позивача на посаді та стягнення суми заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора України від 23 жовтня 2014 року №2489-ц про звільнення ОСОБА_1 з посади старшого помічника Генерального прокурора України з особливих доручень Апарату Генерального прокурора України Генеральної прокуратури України.

3. Поновити ОСОБА_1 на посаді старшого помічника Генерального прокурора України з особливих доручень Апарату Генерального прокурора України Генеральної прокуратури України.

4. Стягнути з Генеральної прокуратури України середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24 жовтня 2014 року і до моменту прийняття судом рішення про поновлення на роботі - 12 вересня 2019 року у розмірі 508 364,41 грн. (п`ятсот вісім тисяч триста шістдесят чотири гривні сорок одна копійка).

5. В іншій частині адміністративного позову відмовити.

6. Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді на посаді старшого помічника Генерального прокурора України з особливих доручень Апарату Генерального прокурора України Генеральної прокуратури України та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах стягнення суми за один місяць.

Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 );

Генеральна прокуратура України (01011, місто Київ, вулиця Різницька, 13/15; ідентифікаційний код 00034051);

Міністерство юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, 13, ідентифікаційний код 00015622).

Суддя В.А. Кузьменко