Ухвала суду № 84257451, 12.09.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

УХВАЛА

м. Вінниця

12 вересня 2019 р. Справа № 120/2181/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Богоноса Михайла Богдановича, розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій та рішень протиправними, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ

В провадженні Вінницького окружного адміністративного суду знаходиться адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 08 липня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду.

Під час розгляду справи суд дійшов висновку про пропуск позивачем строку для звернення до адміністративного суду щодо частини позовних вимог. При цьому, підставою для такого висновку стали наступні мотиви.

Особливості застосування строків звернення до адміністративного суду врегульовані статтею 122 КАС України.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 122 КАС України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків спрямоване на досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого правовідносини можуть вважатися спірними.

До таких висновків дійшов і Конституційний Суд України у своєму рішенні №17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року, у якому визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Як свідчать обставини справи, представник позивача звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з метою захисту прав та інтересів ОСОБА_1 шляхом надіслання адміністративного позову із доданими до нього документами через засоби поштового зв`язку 02.07.2019 року (а.с. 110).

Однією із позовних вимог є вимога про визнання протиправним та скасування рішення органу Пенсійного фонду від 02.01.2019 року, яким ОСОБА_1 відмовлено у поновленні виплати пенсії. Представник позивача зазначив, що про оскаржуване рішення позивач дізнався 11.01.2019 року. Доказів іншого відповідачем не надано.

Відтак, зважаючи на приписи частини 2 статті 122 КАС України, представник позивача не пропустив шестимісячний строк звернення до адміністративного суду в частині позовних вимог про оскарження рішення відповідача, який в даному випадку обчислюється з дня, коли особа дізналася про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, адже про порушення прав та інтересів позивача її представнику стало відомо з моменту отримання ним листа Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 02 січня 2019 року № 04/09-37/021 (а.с.63-64).

Водночас, адміністративний позов містить також і позовну вимогу про зобов`язання відповідача поновити позивачу виплату пенсії за віком, починаючи із липня 2017 року. Про те, що на правовідносини, які виникли, в частині поновлення виплати пенсії поширюється інститут строків звернення до адміністративного суду вказує й судова практика Верховного Суду (зокрема, постанова від 31 січня 2019 року у справі № 520/9721/16-а, постанова від 03 квітня 2019 року у справі № 266/804/15-а, постанова від 12 березня 2019 року у справі № 441/1239/17, постанова від 12 березня 2019 року у справі № 308/6229/16-а).

Звертаючись до суду із вказаною вимогою представником позивача не дотримано строку звернення до адміністративного суду, що передбачений частиною 2 статті 122 КАС України.

Відповідно до ч. 3 ст. 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Як на обставини, що можуть вказувати на поважність причин пропуску позивачкою строку звернення до суду її представник зіслався на те, що ОСОБА_1 є особою похилого віку яка постійно проживає за кордоном.

Однак, на переконання суду, причини пропуску строку звернення до адміністративного суду можуть бути визнані поважними, якщо обставини, які зумовили такі причини є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення позивача та пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду з позовом.

Аналогічні висновки містяться і в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 819/1224/15-а, і в ухвалі Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2018 року у справі № 806/2436/18.

Отже, вказані представником позивача причини не можуть бути визнані поважними, оскільки існування зазначених обставин не свідчить про наявність у позивачки перешкод для звернення до суду, зокрема у спосіб який нею використано при поданні позовної заяви, що розглядається.

Рішенням Конституційного суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Таким чином, з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009 (07.10.2009 року) виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону, а позивач повинна була дізнатися про порушення свого права. При обґрунтуванні такого висновку, судом враховується, що порівняльний аналіз термінів «дізнався» та «повинен дізнатися», що містяться в ч. 2 ст. 122 КАС України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав. Відтак, з цього часу (07.10.2009 року) орган Пенсійного фонду України мав відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, а для позивача розпочинається відлік строку звернення до суду.

Судом враховується, що поновлення права на виплату пенсії здійснюється не автоматично, а передбачає виконання ряду процедурних дій, пов`язаних з поновленням виплат, серед яких: подання заяви про поновлення виплати з дотриманням строків звернення, наявність документів, які підтверджують факт призначення пенсії, припинення її виплати чи право на поновлення її виплати.

Тому, у випадку вирішення спору про поновлення права на виплату пенсії, суд за наявності підстав, може зобов`язати відповідача поновити позивачу виплату пенсії за віком у межах шестимісячного строку звернення до суду, але не раніше дня звернення із заявою про поновлення виплати пенсії.

При цьому суд не приймає до уваги аргументи сторони позивача із посиланням на статтю 46 Закону № 1058, частиною другої якої визначено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь - якими строками з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, оскільки в даному випадку пенсія позивачці не нараховувалася.

З огляду на вищевказане, з урахуванням часу звернення ОСОБА_1 з позовом до суду (02 липня 2019 року), позовні вимоги в частині поновлення виплати їй пенсії за період із липня 2017 року по 01.01.2019 року включно, підлягають залишенню без розгляду.

Керуючись ст. ст. 122, 123, 194, 205, 240, 243, 248, 250 КАС України,

УХВАЛИВ

Позовну заяву ОСОБА_1 в частині позовних вимог про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області провести ОСОБА_1 поновлення та виплату пенсії за віком з липня 2017 року по 01.01.2019 року шляхом поновлення її відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів залишити без розгляду.

Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 256 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Богоніс Михайло Богданович