Рішення № 84245246, 29.08.2019, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/3819/19

Справа №754/17321/14-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2019 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді - ЛІСОВСЬКОЇ О.В.

за участю секретаря - Макас Л.О.

представника позивача Шкурака А.І.

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Кредитної спілки "Істок" до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач КС «Істок» звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, мотивуючи свої вимоги тим, що 08.05.2014 року між КС "Істок" та ОСОБА_2 був укладений Кредитний договір №ДК2-167. В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 08.05.2014 року між КС "Істок" та ОСОБА_3 був укладений договір поруки №ДП2-167 ДП1. Відповідно до умов Кредитного договору Кредитна спілка надала відповідачу ОСОБА_2 кредит в сумі 35 000, 00 грн. на строк користування до 10.05.2016 року із сплатою 33,5% річних. 26.06.2014 року між КС "Істок" та ОСОБА_2 був укладений додатковий договір №1 до кредитного договору №ДК2-167 від 08.05.2014 року, відповідно до умов якого відсоткова ставка за договором становить 134% річних. Позивач свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а відповідач кредит та відсотки за кредитом не сплачує. На підставі викладеного позивач звертається до суду з даним позовом, в якому просить стягнути з відповідачів солідарно борг за договором кредиту в сумі 107630 грн. 75 коп., а також судові витрати.

Заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 09.02.2015 року задоволено позовні вимоги Кредитної спілки "Істок" до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на користь КС "Істок" заборгованість за Кредитним договором в загальній сумі 107630, 75 грн., а також витрати по сплаті судового збору в сумі 1076, 31 грн.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 17.12.2018 року заочне рішення Деснянського районного суду м. Києва від 09.02.2015 року по цивільній справі за позовом Кредитної спілки "Істок" до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості скасовано і призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.

В судовому засіданні представник позивача просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - у судовому засіданні позовні вимоги не визнала. Пояснила, що відповідач ОСОБА_3 визнає ту обставину, що КС надала відповідачу ОСОБА_3 кредит в сумі 35000, 00 грн. Проте, з листопада 2014 року відповідачі знаходились, як військовослужбовці, у зоні АТО, а тому з моменту призову по мобілізації і до закінчення особливого періоду Кредитною спілкою не повинні були нараховуватись штрафні санкції та відсотки за користування кредитом. Крім того, із заробітної плати ОСОБА_2 утримано та перераховано на користь КС «Істок» борг в сумі 11018, 02 грн., а з заробітної плати ОСОБА_3 утримано та перераховано КС «Істок» борг в сумі 79937, 96 грн., що значно перевищує суму боргу за тілом кредиту. На підставі викладеного представник відповідача просить суд відмовити в задоволені позову в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки не повідомив. Суд вважає можливим розглядати справу у відсутність відповідача, за наявних у справі матеріалів.

Вислухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги КС "Істок" задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Судом встановлено, що 05.05.2014 року між Кредитною спілкою «Істок» та ОСОБА_2 укладений кредитний договір № ДК2-167.

Відповідно до умов Договору позивач надав ОСОБА_3 кредит у розмірі 35 000, 00 грн. із строком повернення до 10.05.2016 року, при цьому відповідач ОСОБА_3 повинен був щомісячно повертати кредит із сплатою 33, 5% річних (а.с.14).

Відповідно до видаткового касового ордеру від 08.05.2014 року ОСОБА_2 особисто отримав від КС «Істок» грошові кошти у розмірі 35 000, 00 грн. (а.с.33).

26.06.2014 року між КС "Істок" та ОСОБА_2 був укладений додатковий договір №1 до кредитного договору №ДК2-167 від 08.05.2014 року, відповідно до умов якого відсоткова ставка за договором становить 134% річних.

В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 08.05.2014 року між КС "Істок" та ОСОБА_3 був укладений договір поруки №ДП2-167 ДП1, відповідно до умов якого Поручитель відповідає перед кредитором всім своїм майном за повне та своєчасне виконання всіх зобов`язань Позичальника, передбачених умовами Кредитного договору (а.с. 16-17).

Згідно із п. 1.3 Договору поруки зобов`язання поручителя перед кредитором є безумовними і ніяких інших умов, крім передбачених цим Договором та кредитним договором, не потребують.

Відповідно до п. 2.1 Договору поруки у випадку невиконання або неналежного виконання Позичальником взятих на себе зобов`язань по кредитному договору, Поручитель та інші особи, які дали поруку по кредитному договору, відповідають перед Кредитором солідарно, нарівні з Позичальником, за повернення суми кредиту та нарахованих відсотків, відшкодування збитків, у відповідності до ст. ст. 553-559 ЦК України.

Статтею 554 ЦК України визначено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до умов кредитного договору погашення Кредиту та сплата відсотків за його користування здійснюється в порядку та строки згідно Графіку повернення Кредиту і сплати відсотків. Однак дані зобов`язання виконані не були.

У зв`язку із невиконанням відповідачами своїх зобов`язань за кредитним договором, на адресу відповідачів були направлені листи - попередження про наявність заборгованості та з вимогою погашення кредиту, але дані листи були повернуті за закінченням встановленого строку зберігання.

09.10.2014 року відповідачем ОСОБА_2 до Кредитної спілки було подано заяву, в якій він визнавав наявність заборгованості, а також зазначав про погашення боргу частинами, при цьому до 15.10.2014 року зобов`язався сплатити платіж у розмірі 2436 грн.

Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором № ДК2-167 від 05.05.2014 року сума боргу ОСОБА_2 становить 107630, 75 грн., що складається з суми кредиту у розмірі 35000, 00 грн., відсотків у розмірі 72630, 75 грн. (а.с.34).

Згідно із ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до вимог ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однією із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно із ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. А положення ст. 599 ЦК України, передбачають, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю позику (кошти в такій же сумі) у термін і в порядку, що встановлені договором.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк чи інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі і на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити відсотки.

Як встановлено при розгляді справи, відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з листопада 2014 року проходили військову службу у зоні АТО.

Так, згідно Наказу Командувача сухопутних військ Збройних Сил України від 03.11.2014 року майор ОСОБА_3 , офіцер автомобільної служби озброєння вибув в чергову відпустку на 30 діб з 01 по 30.11.2014 року (а.с. 94).

Відповідно до витягу з Наказу командувача сухопутних військ збройних сил України №227 від 25.11.2014 року майор ОСОБА_3 , офіцер автомобільної служби озброєння, вибув до штабу АТО з метою прийняття участі в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей в складі сектору «С».

Згідно витягу з Наказу керівника сектору «С» м. Дебальцеве від 26.11.2014 року №116, майора ОСОБА_3 вважати таким, що 26.11.2014 року прибув до складу сил та засобів сектору «С», які залучаються та беруть безпосередню участь в Антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей. Підстава: посвідчення про відрядження №116/1164 від 24.11.2014.

З відрядження ОСОБА_3 повернувся 02.03.2015 року, що підтверджується Наказом Командувача Сухопутних військ ЗСУ від 02.03.2015 №21 про прибуття та виконання службових обов`язків.

Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» визначено основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до вимог ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов`язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.

Національний банк України у своєму листі від 2 вересня 2014 № 18-112/48620 надав роз`яснення, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21.08.2014 №322/2/7142. Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною. Зазначені документи можуть видаватися родинам військовозобов`язаних та резервістів для пред`явлення їх за місцем вимоги.

Вищезазначена частина Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» поширюється на всіх військовослужбовців з початку і до закінчення особливого періоду, який не обмежується районом проведення АТО.

Початком особливого періоду на території України є дата набрання чинності Законом України від 17.03.2014 № 1126-VII, яким затверджено Указ Президента України від 17.03.2014 № 303 «Про часткову мобілізацію», тобто 18 березня 2014 року.

Таким чином, відповідачі, як військовослужбовці, мають визначене цим Законом право на не нарахування з 03.11.2014 року штрафних санкцій та пені за невиконання своїх зобов`язань за кредитними договорами, а також на не нарахування процентів за користування кредитом.

Як встановлено при розгляді справи, відповідачі є особами, на яких поширюється дія Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», що підтверджується відповідними документами, а початком особливого періоду на території України є 18 березня 2014 року.

З урахуванням викладеного вище та вимог діючого законодавства, суд вважає, що позовні вимоги у частині стягнення з відповідачів відсотків є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідачів боргу за кредитним договором, то слід зазначити наступне.

Відповідно до Довідки від 26.11.2018 року Військовою частиною А0105 здійснювалися щомісячні відрахування відносно ОСОБА_3 за виконавчим листом № 2/504 від 23.02.2015 року. Загальна сума, що була утримана з ОСОБА_3 , а період з березня 2016 року по листопад 2018 року становить 79937, 96 грн. (а.с.170).

Відповідно до Довідки Військовою частиною А0105 здійснювалися щомісячні відрахування відносно ОСОБА_2 за виконавчим листом № 2-504/2015, утримана сума становить за період з 01.12.2015 року по 30.09.2016 року 11018, 02 грн. (а.с.172).

Як вбачається з листа Шевченківського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві ВП № 48499451 з виконання виконавчого листа № 2-504/2015 від 23.02.2015 року Деснянського районного суду м. Києва про солідарне стягнення з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 боргу в сумі 107630, 75 грн., судового збору в сумі 1076, 31 грн. на користь КС «Істок» з заробітної плати ОСОБА_3 утримано та перераховано КС «Істок» борг в сумі 82726, 55 грн. Виконавче провадження закінчено на підставі п. 5 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с.10 т. 2).

Враховуючи викладене вище, вимоги діючого законодавства, суд вважає, що сума боргу за договором відповідачами сплачена у повному обсязі, а тому підстав для задоволення позову у цій частині немає.

Що стосується тверджень представника позивача про невідповідність наданих військовою частиною та відділом ДВС даних щодо сплати, а також про те, що вказані у документах суми сплачувалися за іншим договором та іншим виконавчим провадження, то судом вони до уваги не приймаються, оскільки не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи та були спростовані належними та допустимими доказами.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтями 10-13 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до вимог ст. 76-83 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1 ) письмовими, речовими і електронними доказами; 2 ) висновками експертів; 3 ) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Проаналізувавши вищевказані норми діючого законодавства та встановлені у справі докази та обставини, суд вважає, що позивачем не надано достатньо доказів на підтвердження підстав для стягнення з відповідачів суми боргу, а тому суд вважає позовні вимоги Кредитної спілки безпідставними та необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 19, 81, 141, 258-260, 263-265 ЦПК України, ст. 203, 215, 257, 267, 526, 527, 530, 1050, 1054 ЦК України, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Кредитної спілки "Істок" до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Деснянський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Позивач: Кредитна спілка «Істок», ЄДРПОУ 26364449, МФО 300346, п/р НОМЕР_1 в ПАТ «Альфа-банк», місцезнаходження: м. Одеса, пр. Адміральський, 7, к. 2.

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення був виготовлений 12 вересня 2019 року.

Суддя О.В.Лісовська