Ухвала суду № 84245145, 09.09.2019, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/7937/17

Провадження №: 1-кс/752/7265/19

У Х В А Л А

09.09.2019 року слідчий суддя Голосіївського районного суду міста Києва Хоменко В.С., при секретарі Павлюх П.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Щоголева О.Б. про скасування арешту майна накладеного ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 06.11.2017 року в рамках кримінального провадження №32012110070000045 від 04.12.2012 року, -

ВСТАНОВИВ:

до слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва надійшло клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Щоголева О.Б. про скасування арешту майна накладеного ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 06.11.2017 року на об`єкт нерухомого майна - нежиле приміщення загальною площею 211,90 кв. м., у тому числі з №1 по №8 (групи приміщень №9), площею 191,70 кв. м., місця спільного користування 20,20 кв.м. (літера А) в АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , у кримінальному провадженні № 32012110070000045.

В обґрунтування клопотання зазначено, що 06.11.2017 року ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва було задоволено клопотання прокурора першого відділу процесуального керівництва управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури м. Києва Жила О.Б. за матеріалами досудового розслідування внесеного до ЄРДР за № 32012110070000045 від 04.12.2012 року, та накладено арешт на об`єкт нерухомого майна яке вже 10 років належить ОСОБА_1 . на підставі договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 21.07.2008 року.

За час дії арешту - 20 місяців, слідчі не здійснили жодних слідчих дій, а саме кримінальне провадження за матеріалами досудового розслідування внесеного до ЄРДР за № 32012110070000045 від 04.12.2012 року - триває вже 6,5 років.

Посилається на те, що не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів. Заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна, (ч. 10-11 ст.170 КПК України).

Вважає, що при зверненні з клопотанням про арешт майна прокурором не було доведено, що майно, на яке він просив накласти арешт, є предметом злочину. Крім того, ні клопотання, ні матеріали провадження, ні ухвала в цілому не містять доказів того, що накладення арешту було необхідним для досягнення цілей, визначених ч. 2 ст. 170 КПК України. Також, прокурором не надано жодних доказів, які б могли бути підставою для накладення арешту на майно, в тому числі щодо його конфіскації у майбутньому.

Також, власник майна, на яке накладено арешт, не має жодного відношення до обставин, за якими здійснюється досудове розслідування, та майно не відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України. Також відсутні і докази, того що об`єкт нерухомого майна, на який накладено арешт, та який належить ОСОБА_1 , набутий кримінально протиправним шляхом або є предметом кримінального правопорушення, а отже відсутні правові підстави для арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.

На підставі зазначеного, вважає, що арешт на майно накладено з порушенням ст. 171 КПК України за відсутні правових підстав для накладення арешту.

Звертає увагу суду що з 04.12.2012 року та по теперішній час у слідства відсутні будь-які законні підстави вважати, що арештоване майно є знаряддям кримінального правопорушення, отримане протиправним шляхом, було об`єктом протиправних дій або зберегло на собі сліди кримінального правопорушення.

Адвокат Щоголев О.Б. в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд клопотання за його відсутності та просив клопотання задовольнити з викладених підстав.

Від прокурора Жила О.Б. надійшла заява про розгляд клопотання за його відсутності.

Дослідивши матеріали клопотання, заслухавши пояснення адвоката та прокурора, приходжу до наступних висновків.

Із матеріалів клопотання вбачається, що в рамках кримінального провадження №32012110070000045 ухвалою слідчого судді від 06.11.2019 р. накладено арешт на об`єкт нерухомого майна - нежиле приміщення загальною площею 211,90 кв. м., у тому числі з №1 по №8 (групи приміщень №9), площею 191,70 кв. м., місця спільного користування 20,20 кв.м. (літера А) в АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 .

Відповідно до ст. 174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Так,статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Згідно ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».

Між тим, статтею 28 КПК України передбачено, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Критерії для визначення розумності строків кримінального провадження визначені ч. 3 ст. 28 КПК України, однак він має бути об`єктивно необхідним для прийняття процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, продовження заходів забезпечення кримінального провадження, як упродовж досудового розслідування так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження, відповідно зі спливом певного часу орган досудового розслідування має навести додаткові доводи в обґрунтування наявних ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у права особи в тому числі щодо позбавлення або обмеження права власності.

Окрім того, Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98).

Із матеріалів клопотання вбачається, що кримінальне провадження в якому здійснено арешт майна ОСОБА_1 відкрито ще у 2012 році, проте за період, що складає більше 6-ти років органом досудового розслідування не здобуто будь-яких доказів, які вказують на те, що майно на яке накладено арешт добуте злочинним шляхом. До цього часу вказане кримінальне провадження не завершене, будь-хто до відповідальності не притягнутий, питання стягнення вказаного майна в будь-який спосіб не вирішено.

Враховуючи викладене, слідчий суддя дійшов висновку, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба, а тому клопотання про скасування арешту майна підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2,7,16,28, 174, 309, 392, 532 КПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Щоголева О.Б. про скасування арешту майна накладеного ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 06.11.2017 року в рамках кримінального провадження №32012110070000045 від 04.12.2012 року - задовольнити.

Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 06.11.2017 в рамках кримінального провадження №32012110070000045, на об`єкт нерухомого майна - нежиле приміщення загальною площею 211,90 кв. м., у тому числі з №1 по №8 (групи приміщень №9), площею 191,70 кв. м., місця спільного користування 20,20 кв.м. (літера А) в АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя Хоменко В.С.