Рішення № 84220833, 13.09.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2019 року Справа № 160/7861/19

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіКонєвої С.О. при секретарі судового засіданняЗіненко А.О. за участю представників сторін: від позивача: від відповідача: ОСОБА_1 . Савенко О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Чечелівського відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови від 10.07.2019р., -

ВСТАНОВИВ:

12.08.2019р. ОСОБА_3 звернувся з адміністративним позовом до Чечелівського відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області та просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Корчемкіної М.В. від 10.07.2019р., що постановлена у виконавчому провадженні №51576881 про стягнення з позивача виконавчого збору в розмірі 5162,97 дол. США;

- судові витрати стягнути з відповідача.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що постанова про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні №51576881 мала бути винесена зі спливом семиденного строку з дня відкриття даного виконавчого провадження, тобто 15.07.2016р., а отже оспорювана постанова від 10.07.2019р. є неправомірною, оскільки державним виконавцем пропущено строк для її ухвалення, визначений Законом №606-ХІV та нормами Закону №1404-VІІІ не передбачено права державного виконавця на стягнення виконавчого збору у разі, якщо було пропущено встановлений законом строк для його стягнення в період дії Закону №606-ХІV. Окрім того, позивач вказує на те, що ним укладено договір про надання правової допомоги №33 від 16.05.2019р., вартість правових послуг визначена додатковою угодою №2 від 01.08.2019р. до вказаного договору та згідно акту приймання-передачі №1 адвокатським бюро надано позивачеві послуги на загальну суму 3000,00 грн., які підлягають стягненню з відповідача відповідно до ст.ст.132,134 Кодексу адміністративного судочинства України, при цьому, позивач зазначає, що він ще очікує понести витрати на правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн., тобто всього - 9000,00 грн.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, у відзиві на позов просив відмовити у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі посилаючись на те, що державний виконавець здійснив всі дії в межах чинного законодавства України та виніс оспорювану постанову від 10.07.2019р. про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні ВП №51576881 відповідно до норм ст.ст. 27, 40 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с.51-54).

У ході судового розгляду справи судом встановлені наступні обставини у даній справі.

Постановою державного виконавця Красногвардійського відділу державної виконавчої служби міста Дніпропетровська Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області від 07.07.2016р. було відкрито виконавче провадження ВП №51576881 з примусового виконання виконавчого листа Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська №204/6632/14 від 12.06.2015р., за яким постановлено стягнути з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» борг у розмірі 51629,70 доларів США та 38400,00 грн., встановлено строк для добровільного виконання боржником вимог виконавчого документу до 13.07.2016р. та у п.3 вказаної постанови зазначено, що при невиконанні рішення в наданий для добровільного виконання строк виконати його в примусовому порядку зі стягненням з боржника виконавчого збору та витрат, пов`язаних з провадженням виконавчих дій, що підтверджується змістом копії вказаної постанови (а.с.37,59).

17.08.2016р., у зв`язку із невиконанням виконавчого листа, з метою забезпечення стягнення та усунення можливостей здійснення відчуження майна боржника, державним виконавцем була прийнята постанова про арешт майна боржника, що підтверджується Інформацією про виконавче провадження, наданою позивачем із ЄДРВП (а.с.38-41).

01.09.2016р. державним виконавцем було зупинено виконавче провадження на підставі п.1 ч.1 ст.38 Закону України «Про виконавче провадження» №606 до розгляду справи по суті, що підтверджується вищенаведеною Інформацією про виконавче провадження (а.с.38-41).

Постановами державного виконавця від 10.07.2019р. було поновлено виконавче провадження ВП №51576881 та повернуто виконавчий документ стягувачу, у зв`язку із надходженням від ПАТ «ПУМБ» заяви №КНО-44.2.4/482 від 17.05.2019р. про повернення виконавчого документа стягувачу без подальшого виконання, відповідно до ч.5, ст.35, п.1 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» №1404, що підтверджується змістом копій відповідних постанов та Інформацією про виконавче провадження (а.с.38-41,58,62-63).

Окрім того, 10.07.2019р. державним виконавцем у ВП №51576881 на підставі ст.ст. 3, 27, 40 Закону України «Про виконавче провадження» №1404 від 02.06.2016р. була прийнята постанова про стягнення з боржника - ОСОБА_3 виконавчого збору у розмірі 5162,97 доларів США, що підтверджується її копією, наявною у справі (а.с.35-36,56).

Даний спір виник у зв`язку з незгодою позивача з оспорюваною постановою від 10.07.2019р., що постановлена у виконавчому провадженні №51576881 про стягнення з позивача виконавчого збору в розмірі 5162,97 дол. США у зв`язку з чим позивач просить визнати її протиправною та скасувати посилаючись на те, що вона прийнята з порушенням норм Законів №606 та №1404.

Заслухавши учасників справи, які брали участь у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

На момент відкриття виконавчого провадження ВП №51576881 (07.07.2016р.) та його зупинення (01.09.2016р.) умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначалися Законом України «Про виконавче провадження» №606-XIV від 21.04.1999р. (далі - Закон №606).

Згідно до ч.2 ст.25 Закону №606 було визначено, що державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п`ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

У відповідності до п.1 ч.1 ст.38 Закону №606 виконавче провадження може бути зупинено, зокрема, у разі звернення державного виконавця до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про роз`яснення рішення, що підлягає виконанню, про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення чи зміну способу і порядку виконання.

Згідно до ч.4, ч.5 ст.39 Закону №606 було встановлено, що протягом строку, на який виконавче провадження зупинено, виконавчі дії не провадяться.

Після усунення обставин, які стали підставою для зупинення виконавчого провадження, державний виконавець протягом трьох днів з моменту, коли йому стало про це відомо, зобов`язаний своєю постановою поновити виконавче провадження за власною ініціативою або за заявою стягувача.

Частиною 1 ст.28 Закону №606 визначено, що у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача.

Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.

З 05.10.2016р. набрав чинності Закон України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016р. (далі - Закон №1404).

Пунктом 7 Розділу ХІІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №1404 встановлено, що виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

У відповідності до ч.2 ст.27 Закону №1404 виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.37 виконавчий документ повертається стягувачу, якщо, зокрема, стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.

Згідно до вимог ч.3 ст.40 Закону №1404 встановлено, що, зокрема, у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 37 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Аналізуючи вказані вищенаведені норми можна дійти висновку, що п. 7 Розділу ХІІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №1404, який набрав чинності 05.10.2016р., встановлені умови застосування норм попереднього Закону №606, якими було передбачено можливість завершення державним виконавцем лише виконавчих дій, які були розпочаті до набрання чинності Законом №1404, водночас, у другому реченні наведеного пункту встановлено, що після набрання чинності Закону №1404 виконавчі дії повинні здійснюватися тільки за нормами Закону №1404.

Отже, слід дійти висновку, що виконавчі дії з примусового виконання виконавчого провадження ВП №51576881, які були розпочаті (після поновлення) 10.07.2019р., обґрунтовано були вчинені державним виконавцем за нормами Закону №1404, виходячи з аналізу змісту речення другого п. 7 Розділу ХІІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №1404.

При цьому, за нормами ч.3 ст.40 Закону №1404 законодавець зобов`язав державного виконавця, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, стягнути з боржника виконавчий збір за умови, якщо такий виконавчий збір не було стягнуто раніше.

За таких обставин, державний виконавець зобов`язаний стягнути з боржника виконавчий збір у разі якщо такий виконавчий збір не було стягнуто раніше, а тому, з огляду на викладене, посилання позивача на те, що відповідачем було пропущено строк для стягнення виконавчого збору спростовуються наведеними нормами ч.1 ст.28 Закону №606 та ч.3 ст.40 Закону №1404.

Так, як свідчать матеріали справи, державним виконавцем у межах виконавчого провадження ВП №51576881 у період з 01.09.2016р. по 10.07.2019р. виконавчі дії з примусового виконання виконавчого провадження не вчинялися та вказане виконавче провадження було зупинено, що підтверджується змістом Інформації про виконавче провадження (а.с. 38-41).

За таких обставин, можна дійти висновку, що у даному випадку, з урахуванням того, що виконавчі дії були зупинені та не здійснювалися, а в період зупинення виконавчого провадження набрали чинності норми Закону №1404, державний виконавець правомірно розпочав проведення виконавчих дій з примусового виконання виконавчого провадження, які полягають у поновленні виконавчого провадження, розгляду заяви стягувача про повернення виконавчого документу, прийнятті постанови про закінчення виконавчого провадження та оспорюваної постанови про стягнення з боржника виконавчого збору за нормами Закону №1404, оскільки саме п.7 Розділу ХІІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №1404 передбачено, що після набрання чинності Законом №1404 всі виконавчі дії здійснюються відповідно до Закону №1404.

За викладеного, у відповідача не було обґрунтованих правових підстав для завершення виконавчого провадження ВП №51576881 саме за нормами Закону №606, оскільки на момент втрати ним чинності виконавчі дії відповідачем з примусового виконання виконавчого провадження ВП №51576881 станом на 05.10.2016р. не здійснювалися.

При цьому, слід зазначити, що повноваження державного виконавця по стягненню виконавчого збору у виконавчому провадженні у зв`язку з поверненням виконавчого документа стягувачу не є його правом, а є його обов`язком.

Зазначеної правової позиції дотримується і Верховний Суд у своїй постанові від 07.03.2018р. по справі №750/7624/17.

Згідно ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Також слід зазначити, що як нормами ст.28 Закону №606, так і ч.3 ст.40 Закону №1404 передбачено обов`язок державного виконавця стягнути з боржника виконавчий збір у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача, що спростовує твердження позивача, що державним виконавцем пропущено строк для стягнення виконавчого збору в період дії Закону №606, так як і ст.28 цього Закону передбачено обов`язок державного виконавця стягнути виконавчий збір незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених Законом №606.

Таким чином, із наведеного, суд приходить до висновку, що ні норми Закону №606, ні норми Закону №1404 не звільняють боржника від обов`язку сплати виконавчого збору за умови повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

В той же час, і ч.1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов`язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.

Проте, представником позивача не було надано суду жодних належних, достатніх та допустимих доказів, які б свідчили про протиправність оспорюваної постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору від 10.07.2019р. у ВП №51576881, з урахуванням вищенаведених норм законодавства, встановлених судом обставин у справі та вищенаведеної правової позиції Верховного Суду.

Є безпідставними та відхиляться судом посилання представника позивача на те, що державним виконавцем пропущено строк для ухвалення оспорюваної постанови, визначений Законом №606-ХІV та нормами Закону №1404-VІІІ не передбачено права державного виконавця на стягнення виконавчого збору у разі, якщо було пропущено встановлений законом строк для його стягнення в період дії Закону №606-ХІV, оскільки як норми Закону №606, так і норми Закону №1404 встановлено обов`язок державного виконавця своєю постановою стягнути з боржника виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню у зв`язку із поверненням виконавчого документа стягувача на підставі письмової заяви стягувача, що свідчить про дотримання державним виконавцем строків винесення оспорюваної постанови.

Не можуть бути прийняті в якості належних та допустимих доказів на підтвердження пропущення строку винесення оспорюваної постанови про стягнення виконавчого збору відомості щодо стягнення виконавчого збору в іншому виконавчому провадженні за нормами Закону №606 (ВП №51576971), на які позивач посилається у позові, оскільки вказане спростовується вищенаведеним аналізом змісту ч.1 ст.28 Закону №606 та ч.3 ст.40 Закону №1404 та відповідно до ч.1 ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, тоді як зазначені відомості жодної інформації щодо обставин, які підтверджують заявлені позивачем вимоги не містить.

Разом з тим, відповідачем надано суду достатньо доказів, які свідчать про правомірність прийняття оспорюваної постанови про стягнення виконавчого збору з урахуванням вимог ст.ст. 73-77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, перевіривши дії відповідача щодо прийняття оспорюваної постанови про стягнення виконавчого збору, суд приходить до висновку, що відповідач, при винесенні оспорюваної постанови від 10.07.2019р. у виконавчому провадженні ВП №51576881 про стягнення з боржника - ОСОБА_3 виконавчого збору, діяв у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, обґрунтовано та з врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем при прийнятті оспорюваної постанови не були порушені права та інтереси позивача.

За викладених обставин, у адміністративного суду відсутні обґрунтовані правові підстав для задоволення даного адміністративного позову у зв`язку з чим у його задоволенні позивачеві слід відмовити повністю.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що судові витрати понесені позивачем, підлягають стягненню з бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень лише при задоволенні позову позивача, який не є суб`єктом владних повноважень згідно до вимог ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Проте, враховуючи, що суд не знайшов підстав для задоволення даного адміністративного позову, судові витрати понесені позивачем покладаються на позивача за нормами ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 до Чечелівського відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови від 10.07.2019р. - відмовити повністю.

Судові витрати покласти на позивача згідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції протягом десяти днів з дня проголошення рішення відповідно до вимог статті 295, 287 Кодексу адміністративного судочинства України та у порядку, встановленому п.п.15.1 п.15 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва