Вирок № 84201554, 12.09.2019, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

№ 314/4030/15-к

1-кп/336/154/2019

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2019 року колегія суддів Шевченківського районного суду м. Запоріжжя у складі:

головуючого - судді Щасливої О.В.,

суддів Дацюк О.І., Дмитрюк О.В.,

при секретарі Морозовій В.М.,

з участю прокурора Турченко І.Г.,

представника потерпілого - адвоката Багмута Г.В.,

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

захисника - адвоката Валочкіна В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Юрківка Оріхівського району Запорізької області, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, неодруженого, непрацюючого, що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , на час винесення вироку тимчасово проживає за адресою: АДРЕСА_2 , судимого:

вироком Ленінського районного суду м. Харкова від 13.06.2000 року за ч. 2 ст. 140 КК України в редакції 1960 року до чотирьох років шести місяців позбавлення волі, звільненого з місць позбавлення волі 14 липня 2004 року у зв`язку з відбуттям строку покарання;

вироком Запорізького районного суду Запорізької області від 28.12.2005 року за ч. 2 ст. 286 КК України до чотирьох років шести місяців позбавлення волі, звільненого від відбування покарання з випробуванням тривалістю в три роки;

вироком Оріхівського районного суду Запорізької області від 01.06.2006 року за ч. 3 ст. 185 КК України до п`яти років позбавлення волі, звільненого від відбування покарання з випробуванням тривалістю в три роки;

вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 07.06.2007 року за ч. 2 ст. 185 КК України до п`яти років одного місяця позбавлення волі, звільненого з місць позбавлення волі 6 липня 2012 року у зв`язку з відбуттям строку покарання;

вироком Баришівського районного суду Київської області від 15.02.2016 року за ч. 2 ст. 289 КК України до п`яти років позбавлення волі,

обвинуваченого за ч. 3 ст. 289 КК України,

В С Т А Н О В И Л А:

Обвинувачений, який має судимості за вчинення кримінально караних діянь проти чужої власності та проти громадського порядку, до його засудження вироком Баришівського районного суду Київської області від 15.02.2016 року за незаконне заволодіння транспортним засобом вчинив аналогічний злочин за таких обставин.

Близько 17-00 години 17 травня 2015 року обвинувачений, який з 22 квітня 2015 року до вказаної дати проходив стажування за спеціальністю тракториста в товаристві з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Нива», керуючись умислом на незаконне заволодіння транспортним засобом, під час здійснення сільськогосподарських робіт з культивування земельної ділянки на ввіреному йому тракторі МТЗ 892, державний номер НОМЕР_1 , який належить ТОВ «Агрофірма «Нива», на полі неподалік від села Матвіївка Вільнянського району Запорізької області поруч з автодорогою Харків-Сімферополь припинив виконання цих робіт та спрямував означений транспортний засіб в бік с. Наталіївка Запорізького району Запорізької області до станції «Тридцять другий кілометр» Запорізької залізниці, що розташована в с. Приморському Василівського району Запорізької області. В зазначеному місці обвинувачений продав вказаний транспортний засіб сторонній особі за 20000 грн., отримавши які, розпорядився ними на власний розсуд.

Описаними діями товариству з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Нива» спричинено майнову шкоду в сум 186000 грн., яка за змістом ст. 289 КК України є великою матеріальною шкодою.

Висновки суду про винуватість обвинуваченого у вчиненні описаних дій грунтуються на безпосередньо досліджених колегією суддів доказах, до яких відносяться:

Показання ОСОБА_1 в судовому засіданні, згідно з якими 22-23 квітня 2015 року він влаштувався на роботу в агрофірму, власником якої, як він вважав, є ОСОБА_2 , за спеціальністю тракториста. 10 травня 2015 року в мережі інтернет познайомився з ОСОБА_3 , який розмістив оголошення про купівлю пального для транспортних засобів. Обвинувачений, у якого виник умисел на заволодіння трактором, на якому він працював, адресував ОСОБА_3 пропозицію купити у нього цей транспортний засіб, у зв`язку з чим, отримавши згоду ОСОБА_3 , зустрівся з останнім в лісосмузі за вказаною адресою, де відчепив трактор від культиватора та продав ОСОБА_3 за 20000 грн., запевнивши набувача, що трактор відчужується на законних підставах, розшукувати його ніхто не буде.

У вчиненні злочину обвинувачений розкаявся. Заявив, що повністю усвідомив протиправність вчинених дій та щиро жалкує про те, що сталося.

Представник потерпілого ОСОБА_2 пояснив суду, що є директором товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Нива», де в означений в обвинуваченні час був працевлаштований обвинувачений. В день, до якого відноситься подія злочину, він супроводив ОСОБА_1 до місця здійснення робіт з культивації земель, звідки обвинувачений протягом певного часу робив телефонні дзвінки, розповідаючи про те, як проходить культивація. Ввечері з місця дислокації тракторної бригади надійшло повідомлення про відсутність трактора, яким керував ОСОБА_1 , а також про знайдений в лісосмузі культиватор. Співробітники агрофірми прибули до місця проживання обвинуваченого, оглянули відеозапис в кафе, який містив запис зустрічі ОСОБА_1 з ОСОБА_3 , а потім зв`язались з ОСОБА_3 , який на час описаних подій займався фермерством. ОСОБА_3 написав розписку з зобов`язанням повернути транспортний засіб, проте не зробив цього до теперішнього часу. Ринкова вартість трактора обчислюється сумою в 326500 грн.

Під час з`ясування обставини справи судом в порядку ст. 358 КПК України досліджені такі фактичні дані, які надані стороною обвинувачення:

заява директора товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Нива» про притягнення причетної до заволодіння трактором «Беларусь 892» з реєстраційним номером НОМЕР_1 особи до відповідальності (а. с. 41 т. 3)і;

довідка товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Нива» про перебування на балансі цього суб`єкта господарювання означеного трактора (а. с. 42 т. 3);

довідка товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Нива» про балансову вартість трактора «Беларусь 892», реєстраційний номер НОМЕР_1 (а. с. 43 т. 3);

наказ про призначення на посаду директора товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Нива» ОСОБА_2 (а. с. 44 т. 3);

протокол огляду місця події, яким є земельна ділянка біля с. Матвіївка Вільнянського району Запорізької області, зі слідами тракторних шин та фототаблиці до протоколу огляду (а. с. 53-55 т. 3);

протокол слідчого експерименту від 24.06.2015 року з участю обвинуваченого ОСОБА_1 , в ході якого той розповів про обставини вчинення кримінально караних дій на місці події (а. с. 56-58 т. 3).

Наведені докази підтверджують фактичні обставини справи, викладені у вироку, які не оспорюються сторонами, тому приймаються судом на користь обвинувачення, визнаного доведеним.

Через визнання всіма учасниками кримінального провадження фактичних обставин справи зі згоди учасників провадження суд в засіданні 3 вересня 2019 року постановив про зміну обсягу і порядку дослідження доказів та недоцільність в силу ч. 3 ст. 349 КПК України дослідження інших фактичних даних щодо обставин, які ніким не оспорюються.

При цьому суд з`ясував, чи правильно розуміють учасники провадження ці обставини, чи добровільна їх позиція, а також роз`яснив їм наслідки дослідження доказів в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України і переконався в правильності усвідомлення ними цих наслідків.

Суд кваліфікує дії обвинуваченого за ч. 3 ст. 289 КК України як незаконне заволодіння траснпортним засобом, вчинене повторно, що завдало великої матеріальної шкоди.

При призначенні покарання суд у відповідності до ст. 65 КК України виходить із ступеня тяжкості вчиненого діяння, особи винного, обставин, що пом`якшують та обтяжують його покарання.

Як випливає із змісту ч. 2 ст. 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.

За змістом роз`яснення п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

З наведених положень закону про кримінальну відповідальність і роз`яснень постанови Пленуму Верховного Суду України випливає, що в усякому випадку призначення покарання суди повинні враховувати перелічені в законі обставини і керуватись лише загальними засадами призначення покарання (ст. 65 КК), призначаючи покарання конкретній особі за конкретне кримінальне правопорушення, максимально індивідуалізуючи покарання. а визначення міри покарання, що може бути призначене обвинуваченому, та потреби у його відбуванні, є важливою вимогою, якою передбачається, що кримінальна відповідальність персоніфікована: вона настає лише щодо певної особи, яка вчинила злочин.

Тому призначення покарання повинно максимально сприяти досягненню мети покарання, якою, як зазначено є не лише кара, а й виправлення засудженого.

З урахуванням наведених положень законодавства при призначенні покарання суд враховує, що ОСОБА_1 скоїв особливо тяжкий злочин, який характеризує повторне вчинення дій, що утворюють диспозицію частини статті обвинувачення.

Враховує суд і наявність у обвинуваченого судимостей за вчинення корисливих злочинів, кримінально караного діяння проти громадського порядку, що характеризують його як особу, схильну до вчинення кримінально караних діянь, та свідчать про певний ступінь його соціальної небезпеки.

Наведені судом обставини не дають підстав для застосування щодо ОСОБА_1 інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Разом з цим суд бере до уваги і зміст обвинувачення, яке утворює один епізод заволодіння траснпортним засобом, спосіб вчинення зазначених дій, який не поєднаний із псуванням запорів, пошкодженням майна для досягнення мети доступу до нього, а вчинений шляхом вільного доступу до матеріальних цінностей.

У вчиненому обвинувачений щиро покаявся, активно сприяв суду у встановленні фактичних обставин справи.

Перелічені обставини суд визнає такими, що пом`якшують покарання обвинуваченого.

Сукупність згаданих пом`якшуючих обставин, відомості про особу винного, який позитивно характеризується за місцем проживання, дають суду підстави для призначення мінімального покарання у вигляді позбавлення волі, передбаченого санкцією частини статті обвинувачення, а при призначення покарання за сукупністю злочинів - для застосування принципу поглинення менш суворого покарання більш суворим.

Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину та особі правопорушника випливає з ст. 61 Конституції, відповідно до якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а також з принципу правової держави, з суті конституційних прав та свобод людини і громадянина.

Призначення такого покарання, яке, як зазначено, має бути індивідуальним щодо кожної особи і має на меті не лише кару, на думку колегії суддів, відповідатиме цілям покарання.

З наведених міркувань виходить суд, ухвалюючи про незастосування додаткового покарання у виді конфіскації майна, яке передбачене санкцією частини статті обвинувачення як альтернативне.

Обставиною, що обтяжує покарання ОСОБА_1 , є рецидив злочинів, тобто наявність судимостей за інші кримінально карані діяння.

Строк попереднього тримання обвинуваченого, а також періоди його перебування під час відбування покарання, призначеного вироком Баришівського районного суду Київської області від 15.02.2016 року, в установах попереднього ув`язнення у відповідності до ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону України № 838-УШ від 26 листопада 2015 року належить зарахувати в строк покарання ОСОБА_1 з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі, хоча вказаний Закон і втратив чинність 21 червня 2017 року, з урахуванням таких міркувань.

Відповідно до ст. 8 Основного Закону в Україні визнається і діє принцип верховенства права, яке є і однією з засад кримінального провадження відповідно до ст. ст. 7, 9 КПК України.

Законодавство України про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права (ст. 3 КК України).

Злочинність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння згідно із ч. 2 ст. 4 КК України.

В силу ч. 1 ст. 5 КК України закон про кримінальну відповідальність, що скасовує злочинність діяння, пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.

Якщо після вчинення особою діяння, передбаченого цим Кодексом, закон про кримінальну відповідальність змінювався кілька разів, зворотну дію в часі має той закон, що скасовує злочинність діяння, пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи (ч. 4 ст. 5 КК України).

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону України № 838-УШ від 26 листопада 2015 року зарахування судом строку попереднього ув`язнення у разі засудження до позбавлення волі в межах того самого кримінального провадження, у межах якого до особи було застосовано попереднє ув`язнення, провадиться з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Законом України № 2046-УП від 18 травня 2017 року, який набув чинності 21 червня 2017 року, частину 5 ст. 72 КК України викладено в такій редакції: "попереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті".

Таким чином, суд констатує, що після вчинення обвинуваченим злочину закон про кримінальну відповідальність в частині зарахування строку попереднього тримання до строку покарання змінювався кілька разів, тому у відповідності до ч. 4 ст. 5 КК України вважає за необхідне застосувати положення того закону, який пом`якшує становище обвинуваченого, тобто положення ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону України № 838-УП від 26 листопада 2015 року.

Подібна позиція, відповідно до якої у випадку, якщо особа вчинила злочин до 20 червня 2017 року включно, під час зарахування попереднього ув`язнення у строк покарання застосовуються положення частини 5 статті 72 КК України в редакції Закону № 838-УШ в силу як прямої, так і зворотньої дії кримінального закону в часі, висловлена в постанові Верховного Суду України в справі № 663/537/17 і суд вважає за необхідне застосувати її положення при вирішенні аналогічних правовідносин.

Цивільний позов в кримінальному провадженні вирішений шляхом отримання пояснень представника цивільного позивача, цивільного відповідача.

В обґрунтування позовних вимог представник цивільного позивача пояснив, що вартість спричиненої йому шкоди обчислюється сумою в 442500 грн. і складається з ринкової вартості майна, яким незаконно заволодів обвинувачений, в сумі 326500 грн. та збитків, які поніс цивільний позивач у зв`язку з орендою іншого трактора, в сумі 116000 грн.

Цивільний відповідач позовні вимоги визнав у повному обсязі.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши надані ними докази, суд знаходить позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню, виходячи з таких міркувань.

Відповідно до роз`яснень постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 31.03.1989 року «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування майнової шкоди, спричиненої злочином, і стягнення безпідставно набутого майна» при розгляді цивільного позову в кримінальній справі суд може керуватися відповідними нормами цивільного і цивільного процесуального законодавства.

Загальні підстави відшкодування майнової шкоди внормовані статтею 1166 ЦК Украины, згідно з якою шкода підлягає стягненню в повному обсязі особою, яка її спричинила, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній зв`язок і наявна вина вказаної особи.

В силу ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування, а збитками за змістом цієї норми матеріального закону є втрати, яких особа зазнала, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Підстави для прийняття визнання позову внормовані статтею 206 ЦПК України.

Оскільки визнання ОСОБА_1 позову не суперечить закону, не порушує нічиї права та інтереси, суд вбачає всі передумови для прийняття визнання позову та його задоволення.

Відомостей про процесуальні витрати на судові експертизи, як і про речові докази, суду не надано.

Хоча видатки з отримання правової допомоги і становлять процесуальні витрати, які за змістом ст. 124 КПК України належить покласти на обвинуваченого у випадку ухвалення обвинувального вироку, проте умовою для такого стягнення в силу згаданої ст. 124 КПК є їх документальне підтвердження, у зв`язку з чим у відсутність доказів про сплату потерпілим 13240 грн. за отримання правової допомоги адвоката, які він просить стягнути з обвинуваченого, суд не вбачає підстав для задоволення цієї вимоги.

Керуючись ст. ст. 373, 374 КПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

ОСОБА_1 визнати винуватим у вчиненні злочину, що передбачений ч. 3 ст. 289 КК України, та призначити покарання у виді семи років позбавлення волі без конфіскації майна.

У відповідності до ч. 4 ст. 70 КК України покарання за сукупністю злочинів призначити щляхом поглинення менш суворого покарання, визначеного вироком Баришівського районного суду Київської області від 15.02.2016 року, більш суворим, призначеним цим вироком, у виді семи років позбавлення волі без конфіскації майна.

Початок строку покарання обчислювати з моменту затримання обвинуваченого за підозрою у вчиненні злочину, а саме: з 26 листопада 2015 року.

У відповідності до вимог частини 5 ст. 72 КК України в редакції Закону України № 838-УШ від 26 листопада 2015 року зарахувати в строк покарання ОСОБА_1 строк його перебування в умовах попереднього тримання з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі в період з 27 травня 2015 року по 21 листопада 2015 року включно, а також періоди його перебування в установах попереднього ув`язнення під час відбування покарання у зв`язку з участю в розгляді кримінального провадження з 20 червня 2016 року по 23 липня 2017 року та з 23 липня 2018 року по день набрання цим вироком законної сили включно.

Застосувати до обвинуваченого до набрання вироком законної сили запобіжний захід у виді тримання під вартою.

Цивільний позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Нива», ЄДРПОУ 30719778, у відшкодування майнової шкоди 442500 грн.

На вирок суду може бути подана апеляція до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а обвинуваченим - в той же строк з дня отримання копії вироку.

Копія вироку не пізніше наступного дня буде направлена учасникам провадження, які не були присутніми в судовому засіданні під час його проголошення.

Головуючий О.В. Щаслива

Судді О.І. Дацюк

О.В. Дмитрюк