Ухвала суду № 84192011, 12.09.2019, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про залишення позовної заяви без руху

12 вересня 2019 року СєвєродонецькСправа № 360/3951/19

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Ірметова О.В., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Державної слуцжби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, -

ВСТАНОВИВ:

09 вересня 2019 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Державної слуцжби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області, яким просив суд:

- стягнути з відповідача, ГУ ДСНС України у Луганській області, на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час не своєчасно виплати компенсація за не використану щорічну основну відпустку за 2019 рік у розмірі 12291 грн. 43 коп;

- стягнути з відповідача, ГУ ДСНС України у Луганській області, на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 80161 грн. 05 коп;

- стягнути з відповідача, ГУ ДСНС України у Луганській області, на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час не своєчасної виплати грошового забезпечення, а саме: допомоги на оздоровлення у розмірі 115432 грн. 56 коп. та саму грошеву допомогу на оздоровлення у розмірі 15430 грн. 44 коп.

За приписами пунктів 3 та 6 частини першої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу, чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі (частина друга статті 171 КАС України).

Перевіривши матеріали адміністративного позову, суд встановив таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 161 КАС України, до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Згідно із ч. 2 ст. 132 КАС України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Суд зазначає, що саме ст.5 Закону України "Про судовий збір" визначає коло осіб (позивачів), які звільняються від сплати судового збору в усіх судових інстанціях.

Так, відповідно до п.1 ч.1 ст.5 цього Закону від сплати удового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Для встановлення наявності чи відсутності підстав для застосування приписів пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» необхідно визначити, чи входить середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні до структури заробітної плати, у справах про стягнення якої позивачі звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України (відповідно до преамбули цього Кодексу).

Згідно із частиною першою статті 3 та статтею 4 Кодексу законів про працю України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Так, відповідно до частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Водночас згідно зі статтею 1 Конвенції «Про захист заробітної плати» № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Суд зазначає, що позивач звертається до суду з вимогами щодо стягнення середнього заробітку за час не своєчасно виплати компенсація за не використану щорічну основну відпустку за 2019 рік, за час затримки виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, за час не своєчасної виплати грошового забезпечення, а саме: допомоги на оздоровлення, а також сама допомога на оздоровлення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 затверджено положення про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб.

На виконання п.3 цієї постанови, Міністерством внутрішніх справ України наказом від 20.07.2018 № 623 затверджена Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту (далі - Інструкція № 623).

Розділом XХVІІ Інструкції № 623 визначено грошове забезпечення та одноразова грошова допомога при звільненні зі служби цивільного захисту.

Суд звертає увагу, що ані постанова Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704, ані Інструкція № 623 не містять у собі нормативного врегулювання виплати компенсації за час затримки остаточного розрахунку. За таких обставин, до вказаних правовідносин слід застосовувати норми КЗпП України, які врегульовують дані питання, а саме статті 116 та 117.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 Кодексу законів про працю України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Водночас структура грошово забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту визначена п.3 Інструкції № 623, а саме грошове забезпечення складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

З наведених норм чинного законодавства вбачається, що середній заробіток за час затримки розрахунку за компенсаційними виплатами, щодо яких позивачем заявлені вимоги, за своєю правовою природою не є основним чи додатковим видом грошового забезпечення, тобто середній заробіток за час затримки розрахунку за компенсаційними виплатами не входить до структури заробітної плати (грошового забезпечення).

З огляду на викладене пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі – у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.

Такого ж правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про невідповідність позовної вимоги ст.161 КАС України а частині не надання суду доказів сплати судового збору.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України № 3674-VI судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Підпунктом 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України “Про судовий збір” визначено, що ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано: фізичною особою або фізичною особою - підприємцем - 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З огляду на розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01 січня 2019 року – 1921,00 грн, встановлений Законом України “Про Державний бюджет України на 2019 рік”, та ціни позову, суд дійшов висновку про необхідність сплати судового збору у розмірі 2233,15 грн.

Відповідно до частини першої статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Оскільки вищевказані обставини перешкоджають відкриттю провадження у справі, позовну заяву слід залишити без руху, з встановленням позивачу строку для усунення вказаних недоліків.

Керуючись статтею 133, 160, 161, 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Державної слуцжби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку - залишити без руху.

Запропонувати позивачу протягом 7-ми (семи) календарних днів з дати отримання даної ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом надання суду оригіналу документа про сплату судового збору в розмірі 2233,15 грн в доход Державного бюджету України за банківськими реквізитами: 22030101 Судовий збір (Державна судова адміністрація України, 050) отримувач коштів УК у м. Сєвєродон./М.СЄВЄРОД./22030101, рахунок отримувача 34312206084029, код отримувача 37944909, банк отримувача (МФО) 899998, відомча ознака “ 84” Окружні адміністративні суди.

Якщо недоліки позовної заяви не будуть усунуті позивачем у строк, встановлений судом, позовна заява буде повернута позивачеві та вважатиметься неподаною.

Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху невідкладно надіслати позивачу.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею та оскарженню в апеляційному порядку окремо від рішення суду не підлягає. Заперечення на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

СуддяО.В. Ірметова