Рішення № 84186103, 10.09.2019, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" вересня 2019 р. м. Київ Справа № 911/1920/19

Розглянувши матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Софттрейд»

до Обухівської районної ради Київської області

за участю третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Українка»

прo визнання недійсним рішення

Суддя А.Ю. Кошик

При секретарі судового засідання: Фроль В.В.

За участю представників:

позивача: ОСОБА_1 О.Є.

відповідача: не з`явився

третьої особи: Рудик ОСОБА_2 В.

Обставини справи:

Господарським судом Київської області розглядається справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Софттрейд» (надалі – позивач) до Обухівської районної ради Київської області (надалі – відповідач), за участю третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Українка» (надалі – третя особа) прo визнання частково недійсним рішення.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 31.07.2019 року відкрито провадження у справі № 911/1920/19 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 20.08.2019 року.

У зв`язку з викликом судді А.Ю. Кошика до Вищої ради правосуддя, підготовче засідання, призначене на 20.08.2019 року не відбулося. Ухвалою Господарського суду Київської області від 12.08.2019 року підготовче засідання перенесено на 29.08.2019 року.

У підготовчому засіданні 29.08.2019 року представник позивача позовні вимоги підтримав.

Відповідач та третя особа, належним чином повідомлені про дату, час і місце підготовчого засідання, у підготовче засідання 29.08.2019 року не з`явилися.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу, зокрема, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Враховуючи, що судом під час підготовчого судового засідання 29.08.2019 року вирішено питання, зазначені в ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України та вчинено усі необхідні дії, передбачені ст. 177 Господарського процесуального кодексу України, з метою забезпечення правильного, своєчасного та безперешкодного розгляду справи по суті, суд за результатами підготовчого засідання постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 10.09.2019 року.

В судовому засіданні 10.09.2019 року представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача в судове засідання повторно не з`явився, представник третьої особи в судовому засіданні позовні вимоги визнав.

Відповідно до ч.4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення та постанови приймаються, складаються і підписуються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

Відповідно до ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України рішення суду проголошується у судовому засіданні, яким завершується розгляд справи, публічно, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд може проголосити лише вступну та резолютивну частини рішення.

У зв`язку з чим, в судовому засіданні 10.09.2019 року судом закінчено розгляд справи та за результатами оцінки поданих сторонами доказів, у нарадчій кімнаті, прийнято рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази та оцінивши їх в сукупності, суд ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з викладених у позові обставин, Товариством з обмеженою відповідальністю «Софттрейд», посилаючись на набуття права власності на нерухоме майно - Будинок побуту « ІНФОРМАЦІЯ_1 », який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , будинок 6, подано позов до Обухівської районної ради Київської області про визнання частково недійсним рішення Виконавчого комітету Обухівської районної ради народних депутатів «Про розмежування майна комунальної власності» №183 від 06.05.1992 року, зокрема, в частині передачі Українській міській раді Обухівського району Київської області в комунальну власність Будинку побуту «Українка», який розташований за адресою: Київська область, Обухівський район, місто Українка, вулиця Юності, будинок 6.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що як йому стало відомо, на виконання рішення Облвиконкому від 27.01.1992 року №11 «Про розмежування майна комунальної власності області», відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 року №311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)», Виконавчий комітет Обухівської районної ради народних депутатів 06.05.1992 року прийняв рішення № 183 «Про розмежування майна комунальної власності», на підставі якого Українській міській раді Обухівського району Київської області передано в комунальну власність Будинок побуту «Українка», який розташований за адресою: АДРЕСА_1 область АДРЕСА_1 район АДРЕСА_1 , вулиця АДРЕСА_1 , будинок 6.

Позивач зазначає про незаконність відповідного рішення Виконавчого комітету Обухівської районної ради народних депутатів від 06.05.1992 року №183 «Про розмежування майна комунальної власності» в частині передання Українській міській раді Обухівського району Київської області в комунальну власність Будинку побуту «Українка», який розташований за адресою: Київська область, Обухівський район, місто Українка, вулиця Юності, будинок 6 (надалі – спірне рішення).

Як зазначає позивач, спірне рішення Виконавчого комітету Обухівської районної ради народних депутатів від 06.05.1992 року №183 «Про розмежування майна комунальної власності» прийнято поза межами визначеної компетенції та без достатніх правових підстав, оскільки відповідним рішенням вирішено питання, які не належали до компетенції райвиконкому.

На момент прийняття Виконавчим комітетом Обухівської районної ради народних депутатів спірного рішення та підписання Акту передачі майна засади місцевого самоврядування визначались Законом УРСР «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування» від 07.12.1990 року №533-ХІІ, згідно з яким було визначено порядок розгляду і вирішення будь-яких питань, віднесених законодавством Української PCР до відання місцевого самоврядування, а також утворюваних ними органів (виконавчих, розпорядчих та інших органів).

Зокрема, було визначено, що виключно на пленарних засіданнях Ради народних депутатів вирішуються, зокрема, питання перерозподілу власності і окремих повноважень між Радами, а також передача окремих повноважень органам територіальної самоорганізації громадян (п. 16 ч. 2 ст. 19 Закону УРСР «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування»).

З введенням в дію Законом УРСР «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування» від 07.12.1990 №533-ХІІ та «Про власність» від 07.02.1991 року, Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову від 05.11.1991 року № 311 «Про розмежування державного майна України між згальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю», якою затверджено перелік державною майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності), та установлено, що державне майно України, крім майна, яке належить до комунальної власності, є загальнодержавною (республіканською) власністю, а також встановлено, що:

- розмежування майна між власністю областей, міст Києва та Севастополя і власністю районів, міст обласного підпорядкування, районів міст Києва та Севастополя провадиться облвиконкомами, Київським і Севастопольським міськвиконкомами з участю виконкомів нижчестоящих Рад народних депутатів;

- розмежування майна між власністю районів, міст обласного підпорядкування та власністю інших адміністративно-територіальних одиниць провадиться виконкомами районних і міських Рад народних депутатів з участю виконкомів районних у містах, міських районного підпорядкування, селищних і сільських Рад народних депутатів;

- передача державного майна, яке перебуває у віданні міністерств і відомств України, інших органів, уповноважених управляти державним майном, до складу комунальної власності, а також від однієї адміністративно-територіальної одиниці до іншої здійснюється безоплатно стосовно порядку, передбаченого постановою Ради Міністрів УРСР від 28.04.1980 року № 285 «Про порядок передачі підприємств, об`єднань, організацій, установ, будинків і споруд» з наступним повідомленням про це органів державної статистики, податкових та фінансових органів.

Однак, позивач зазначає про відсутність доказів, які свідчать про дотримання спірним рішенням Виконавчого комітету Обухівської районної ради народних депутатів «Про розмежування майна комунальної власності» від 06.05.1992 року №183 вищенаведених вимог законодавства в частині передачі у комунальну власність Української міської ради народних депутатів, зокрема Будинку побуту «Українка» та повідомлення про це органів державної статистики, податкових та фінансових органів, як того вимагала постанова Ради Міністрів УРСР від 28.04.1980 року № 285 «Про порядок передачі підприємств, об`єднань, організацій, установ, будинків і споруд».

Підтвердженням порушення порядку передачі майна в комунальну власність Виконкому Української міської ради є також лист Обухівської районної ради від 07.10.2008 року №478, в якому повідомляється, що Майновий комплекс будинку побуту Малого підприємства «Українка» Українській міській раді Обухівською районною радою не передавався, що свідчить про те, що відомості про це до органів державної статистики, податкових та фінансових органів не подавались.

Крім того, у відповідності до вищевказаних нормативно-правових актів не було вчинено необхідних, належних та своєчасних дій щодо фактичного прийняття спірного майна на баланс міської ради та його віднесення до комунальної власності саме Української міськради.

В свою чергу 12.05.1992 року наказом №67-В директора Обухівського райпобуткомбінату «Про утворення спільного підприємства «Українка», виробничий підрозділ Обухівського райпобуткомбінату Будинок побуту м. Українка перетворено в мале підприємство «Українка».

Наведеним Наказом від 12.05.1992 року №67-В на баланс Малого підприємства «Українка» передано: 1) будинок побуту: 2) обладнання; 3) інвентар: 4) товари прокату.

22.10.1994 року Фонд комунального майна Обухівського району в газеті «Обухівський край» (№83) опублікував пропозицію щодо приватизації Малого підприємства «Українка» (м. Українка, вул. Юності 6) як об`єкта малої приватизації.

27.10.1994 року до Фонду комунального майна Обухівського району надійша заява про реєстрацію товариства покупців трудового колективу Малого підприємства побутового обслуговування «Українка». Згідно підписного листа, доданого до заяви про реєстрацію товариства покупців (порядковий номер додатку 4), заява подавалась для придбання об`єкту приватизації, що знаходиться на балансі МП «Українка», а саме: будинку та обладнання.

28.10.1994 року наказом Фонду комунального майна Обухівського району №38 було прийнято заяву на реєстрацію товариства покупців - членів трудового колективу Малого підприємства «Українка», розташованого за адресою: 255401, м. Українка, вул. Юності, 6 та видано свідоцтво про реєстрацію зазначеного товариства та посвідчення голови товариства покупців.

02.11.1994 року товариство покупців - членів трудового колективу Малого підприємства побутового обслуговування «Українка» подало до Фонду комунального майна Обухівського району заяву про приватизацію, зазначивши в заяві об`єкт приватизації: Мале підприємство побутового обслуговування «Українка» (адреса місцезнаходження: 255401, м. Українка, вул. Юності. 6), та запропонований заявником спосіб приватизації об`єкта - викуп товариством покупців.

27.12.1994 року наказом Фонду комунального майна Обухівського району Київської області №48 затверджено акт оцінки вартості державного майна - цілісного майнового комплексу Малого підприємства побутового обслуговування «Українка», що приватизується, вартість якого станом на 01.11.1994 року згідно Методики оцінки вартості об`єктів приватизації та оренди, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.1993 року №717 становила 36 731 000,00 крб.

Затверджений акт оцінки вартості державного майна - цілісного майновою комплексу Малого підприємства побутового обслуговування «Українка» не містить відомостей про наявністьу цього підприємства майна, яке виключається із вартості приватизаційної маси.

Відповідно до п.8 Методики оцінки вартості об`єктів приватизації, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.1993 року № 717, цілісний майновий комплекс - це господарський об`єкт із закінченим циклом виробництва продукції (робіт, послуг). Пунктом 10 цієї Методики було встановлено, що до переліку майна об`єктів приватизації як цілісних майнових комплексів включаються: 1) основні засоби та інші позаоборотні активи (у тому числі незавершене будівництво); 2) оборотні засоби - запаси і затрати, кошти, розрахунки та інші активи. Приналежність майна до основних і оборотних засобів визначається відповідно до Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.1993 року № 250.

27.12.1994 року Фондом комунального майна Обухівського району Київської області та Товариством покупців - членів трудового колективу Малого підприємства «Українка» було укладено Договір купівлі-продажу державного майна Малого підприємства «Українка», за умовами якого Фонд комунального майна продає, а товариство покупців - членів трудового колективу Малого підприємства «Українка» купує державне майно /цілісного майнового комплексу/ Малого підприємства побутового обслуговування «Українка» шляхом викупу товариством покупців (на підставі наказу Фонду комунального майна району від 12.10.1994 року №35), Підприємство знаходиться за адресою: 255401, м. Українка, вул. Юності, 6.

Відповідно до п. 1.5 Договору купівлі-продажу право власності на продане державне майно цілісного майнового комплексу, що вказане в акті оцінки об`єкту приватизації за даним Договором переходить до покупця з моменту його нотаріального посвідчення і повної сплати визначеної вартості державного майна.

Покупець в місячний строк з моменту реєстрації приватизованого об`єкту оформляє договір оренди земельної ділянки, на якій розташоване до викупу майно підприємства (п. 3.3 договору кунівлі-продажу).

Вказаний договір від 27.12.1994 року посвідчено державним нотаріусом Української державної нотаріальної контори Антопченко A.B. та зареєстровано в реєстрі за №4485.

10.03.1995 року Фонд комунального майна Обухівського району звернувся до начальника обласного управління статистики з листом вх. № 10, у якому повідомив про укладення договору кунівлі-продажу державного майна та просив включити вказане підприємство до державного реєстру, після чого довідкою від 07.05.1992 року №29/721 Мале підприємство побутового обслуговування «Українка» було інформоване Київським обласним управлінням статистики про присвоєння йому ідентифікаційного коду.

25.01.1995 року Фонд комунального майна Обухівського району видав Товариству покупців - членів трудового колективу Малого підприємства побутового обслуговування «Українка» свідоцтво про власність, реєстраційний № 8 на майно цілісного майнового комплексу Малого підприємства побутового обслуговування «Українка», на підставі Договору купівлі-продажу від 27.12.1994 року, укладеною між товариством покупців - членів трудового колективу малого підприємства побутового обслуговування «Українка» та Фондом комунального майна Обухівського району.

25.01.1995 року між Фондом комунального майна Обухівського району Київської області та Товариством покупців-членів трудового колективу Малого підприємства «Українка» складено акт передачі проданого майна, за яким Фонд комунальною майна передав, а Товариство покупців- членів трудового колективу Малого підприємства «Українка» прийняло майно цілісного майнового комплексу.

З акту передачі проданого майна вбачається, що з урахуванням зонального коефіцієнту ціна продажу основних засобів, запасів, витрат розрахунків та інших пасивів становила 5 034 000,00 крб., а разом з нематеріальними активами, не відображених в балансі 31 697 000,00 крб., що в цілому складає загальну вартість майна з урахуванням зонального коефіцієнту 36 731 000,00 крб.

26.01.1995 року Товариство покупців - членів трудового колективу Малого підприємства «Українка» перерахувало на рахунок Фонду комунального майна Обухівського району Київської області 36 73 1 000,00 крб., що підтверджується копією платіжного доручення.

20.06.1995 року Обухівською районною державною адміністрацією Київської області проведено державну реєстрацію Товариства з обмеженою відповідальністю «Українка».

Згідно з п. 1.1. Статуту ТОВ «Українка» створено в результаті приватизації майна цілісного майнового комплексу товариством покупців - членів трудового колективу Малого підприємства побутового обслуговування «Українка» та здійснює свою діяльність як його правонаступник.

На підставі вищевказаного, 01.03.2013 року проведено державну реєстрацію права власності на цілісний майновий комплекс (будинок побуту), розташований за адресою: Київська обл., Обухівський р-н. м.Українка, вул. Юності. 6 за Товариством з обмеженою відповідальністю «Українка», що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серії САБ №708820 від 01.03.2013 року та копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майтю від 01.03.2013 року.

04.04.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Українка» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Софттрейд» (покупець) було укладено Договір купівлі-продажу нерухомого майна, за яким продавець зобов`язався передати майно у приватну власність покупцю, а покупець зобов`язався прийняти майно і сплатити за нього обумовлену грошову суму.

Згідно з п. 1.1.1. за цим договором відчужується наступне нерухоме майно: цілісний майновий комплекс, будинок побуту, літера А, що знаходиться за адресою: Київська область, Обухівський район, місто Українка, вул. Юності, 6.

Майно належить продавцю на праві приватної власності на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, індексний номер: 901236, від 01.03.2013 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомості майна: 16028932231, виданого Реєстраційною службою Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області (п. 1.1.2. Договору).

Згідно довідки 03/05/1910 від 01.04.2013 року, виданої Управлінням Держземагенства в Обухівському районі Головного управління Держземагенства у Київській області відчужуваний комплекс знаходиться на земельній ділянці (кадастровий номер: 322315101000:031:0021) загальною площею 0,1444 га, яка відноситься до земель комунальної власності.

Відповідно до п.3.4 Договору право власності на майно переходить від продавця до покупця з моменту нотаріального посвідчення та державної реєстрації цього договору.

Вказаний Договір був нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гамаль І.М. та зареєстрований у реєстрі за №782.

04.04.2013 року право власності на зазначений вище цілісний майновий комплекс зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю «Софттрейд», що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13.10.2015 року.

З огляду на викладене, позивач стверджує, що цілісний майновий комплекс (будинок побуту), розташований за адресою: Київська обл., Обухівський р-н, м. Українка, вул. Юності, 6 було приватизовано в установленому порядку трудовим колективом і згодом придбано позивачем.

Наведені обставини свідчать, що будинок побуту не передавався до комунальної власності територіальної громади Української міської ради, оскільки рішення Виконавчого комітету Обухівської районної ради народних депутатів «Про розмежування майна комунальної власності» №183 від 06.05.1992 року щодо передачі цього манна у комунальну власність виконкому Української міської ради народних депутатів, зокрема будинку побуту, прийняте з порушенням чинного на той час законодавства і таке рішення Райвиконкому фактично не було виконано у встановлений в ньому спосіб.

Позивач зазначає, що відповідне майно весь час використовувалось трудовим колективом будику побуту, який продовжував здійснювати діяльність в будинку побуту та провів приватизацію відповідного майна, згодом після придбання будинку побуту майно перебувало у фактичному володінні та користуванні позивача, як нового власника майна.

В той же час, як стало відомо позивачу після придбання майна, 11.02.2010 року територіальній громаді м. Українка в особі Української міської ради на підставі рішення виконкому Української міської ради №36 від 10.02.2010 року видано свідоцтво серії САВ №408262 на право комунальної власності на нежитлову будівлю площею 1436,0 кв.м, розташовану за адресою: Київська обл., Обухівський р-н, м. Українка, вул. Юності, 6.

Відповідне рішення Виконкому Української міської ради прийняте на підставі рішення виконавчого комітету Обухівської районної ради народних депутатів «Про розмежування майна комунальної власності» №183 від 06.05.1992 року, згідно з яким Обухівська районна рада народних депутатів вважала, що будинок побуту належить їй і у неї є безумовні права розпорядження відповідним майном.

З метою з`ясування фактичних обставин щодо придбаного позивачем майна, останній 15.07.2019 року, як власник та фактичний володілець майна, звертався до Обухівської районної ради про скасування рішення Виконавчого комітету Обухівської районної ради народних депутатів від 06.05.1992 року № 183 «Про розмежування майна комунальної власності» в частині передання Українській міській раді Обухівського району Київської області в комунальну власність Будинку побуту «Українка», який розташований за адресою: Київська область, Обухівський район, місто Українка, будинок 6.

Обухівська районна рада, розглянувши вимогу позивача, 18.07.2019 року листом №100/02-03/482 відмовила в задоволенні та запропонувала звернутись до суду із відповідним позовом.

Позивач зазначає, що існування рішення, яке слугувало підставою для реєстрації за іншою особою права власності на придбане ним майно, порушує його права та законні інтереси і є неправомірним.

Відповідач в ході розгляду спору позовні вимоги не заперечив та не спростував, в судові засідання не з`являвся, пояснень по суті спору не надав.

Відповідно до ч.4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 2. п. 10 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» майно, передане до комунальної власності областей і районів, а також набуте на інших законних підставах, є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, управління яким відповідно до Конституції України здійснюють районні і обласні ради або уповноважені ними органи. Відчуження зазначеного майна здійснюється лише за рішенням власника або уповноваженого ним органу.

Частиною 3 ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

Відповідно до пункту 10 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Частиною 1 ст.393 Цивільного кодексу України встановлено, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, або органом місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним і скасовується.

На виконання вимог ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України позивачем обґрунтовано дотримання строку давності для звернення з даним позовом. Зокрема, зазначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Про порушення своїх прав позивачу стало відомо тільки 18.07.2019 року зі змісту листа Обухівської районної ради №100/02-03/482 від 18.07.2019 року про відмову в задоволенні вимоги про скасування рішення виконавчого комітету Обухівської районної ради народних депутатів від 06.05.1992 року №183 «Про розмежування майна комунальної власності» в частині передан ня Українській міській раді Обухівського району Київської області в комунальну власність Будинку побуту «Українка», який розташований за адресою: Київська область. Обухівський район, місто Українка, будинок 6.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані учасниками провадження докази та пояснення, враховуючи відсутність заперечень відповідача та не заявлення ним про застосування строку давності, судом встановлено наступні обставини, які свідчать про невідповідність спірного рішення вимогам чинного законодавства та визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Як визначено Постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 року № 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)», відповідно до постанов Верховної Ради УРСР від 8 грудня 1990 р. «Про порядок введення в дію Закону Української РСР «Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування», від 26 березня 1991 р. «Про введення в дію Закону Української РСР «Про власність» Кабінет Міністрів України постановив:

1. Затвердити перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності), що додається.

Установити, що державне майно України, крім майна, яке належить до комунальної власності, є загальнодержавною (республіканською) власністю.

2. Міністерствам і відомствам України, органам, уповноваженим управляти державним майном, здійснити до 1 січня 1992 р. передачу державного майна, яке перебуває у їх віданні, до комунальної власності згідно із затвердженим цією постановою переліком.

3. Установити, що:

розмежування майна між власністю областей, міст Києва та Севастополя і власністю районів, міст обласного підпорядкування, районів міст Києва та Севастополя провадиться облвиконкомами, Київським і Севастопольським міськвиконкомами з участю виконкомів нижчестоящих Рад народних депутатів;

розмежування майна між власністю районів, міст обласного підпорядкування та власністю інших адміністративно-територіальних одиниць провадиться виконкомами районних і міських Рад народних депутатів з участю виконкомів районних у містах, міських районного підпорядкування, селищних і сільських Рад народних депутатів;

передача державного майна, яке перебуває у віданні міністерств і відомств України, інших органів, уповноважених управляти державним майном, до складу комунальної власності, а також від однієї адміністративно-територіальної одиниці до іншої здійснюється безоплатно стосовно порядку, передбаченого постановою Ради Міністрів УРСР від 28 квітня 1980 р. N 285 «Про порядок передачі підприємств, об`єднань, організацій, установ, будинків і споруд» (ЗП УРСР, 1980 р., N 5, ст. 43), з наступним повідомленням про це органів державної статистики, податкових та фінансових органів.

Підприємства, установи й організації, передані до комунальної власності, зберігають у 1991 році відносини з бюджетом, що були на момент передачі.

4. Раді Міністрів Кримської АРСР подати до 1 січня 1992 р. Кабінету Міністрів України пропозиції про склад майна Кримської АРСР.

5. Раді Міністрів Кримської АРСР, облвиконкомам, Київському та Севастопольському міськвиконкомам вносити в разі необхідності до Кабінету Міністрів України погоджені з Фондом державного майна України і Міністерством України у справах роздержавлення власності та демонополізації виробництва пропозиції про передачу до комунальної власності іншого майна, яке перебуває у загальнодержавній (республіканській) власності і не включено до затвердженого цією постановою переліку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 року № 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)» затверджено Перелік державного майна України, що передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності), згідно з яким у власність областей передано державне майно, зокрема об`єднання, управління, підприємства по ремонту і пошиттю взуття, одягу, трикотажних виробів, ремонту складної побутової техніки, включаючи радіотелевізійну апаратуру, по ремонту та виготовленню меблів, хімічній чистці одягу і пранню білизни, ремонту і будівництву житла, а також власних основних фондів, автотранспортні підприємства, підприємства по наданню фотопослуг, ритуальних послуг, лазні, прокатні пункти, побуткомбінати, перукарні, малі та інші державні підприємства, що обслуговують населення.

Пунктом 3 вищевказаної Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 року № 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)», передбачено, що розмежування майна між власністю областей, міст Києва та Севастополя і власністю районів, міст обласного підпорядкування, районів міст Києва та Севастополя провадиться облвиконкомами, Київським і Севастопольським міськвиконкомами з участю виконкомів нижчестоящих Рад народних депутатів; розмежування майна між власністю районів, міст обласного підпорядкування та власністю інших адміністративно-територіальних одиниць провадиться виконкомами районних і міських Рад народних депутатів з участю виконкомів районних у містах, міських районного підпорядкування, селищних і сільських Рад народних депутатів.

06.05.1992 року Виконавчий комітет Обухівської районної ради народних депутатів на виконання рішення Облвиконкому від 27.01.1992 року № 11 «Про розмежування майна комунальної власності області» та керуючись вищенаведеною Постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.1992 року № 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)», прийняв рішення № 183 «Про розмежування майна комунальної власності».

Згідно з п. 10 додатку до зазначеного рішення № 183 Українській міській раді Обухівського району Київської області (в комунальну власність) передано Будинок побуту « ІНФОРМАЦІЯ_1 », який розташований за адресою: Київська область АДРЕСА_2 Обухівський район АДРЕСА_2 місто АДРЕСА_1 вулиця Юності, 6.

Як вбачається зі змісту наведеного рішення Виконавчого комітету Обухівської районної ради народних депутатів п.1 здійснено розмежування майна комунальної власності між власністю області і району і прийнято у комунальну власність району та міських, селищних, сільських рад народних депутатів підприємства і організації згідно з додатком.

Пунктом 2 спірного рішення вказано фінансовому відділу райвиконкому при складенні проекту бюджету на 1992 рік врахувати зміни, які випливають із розмежування об`єктів комунальної власності між районом і місцевими радами народних депутатів, як по доходах, так і по видатках на їх утримання.

Пунктом 3 спірного рішення керівникам підприємств, установ та організацій вказано внести зміни до їх статутів і забезпечити перереєстрацію їх в райвиконкомі відповідно до чинного законодавства України.

Відповідне рішення прийнято Виконавчим комітетом Обухівської районної ради народних депутатів, підписано головою Виконакому та керуючим справами Виконкому.

Таким чином, з п. 1 спірного рішення Виконавчого комітету Обухівської районної ради народних депутатів вбачається, що виконкомом районної ради одноосібно здійснено розмежування майна комунальної власності між власністю області, району, міст та інших адміністративно-територіальних одиниць.

Однак, з огляду на абз.1 п. 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 року № 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)», повноваження щодо розмежування майна між власністю областей, міст Києва та Севастополя і власністю районів, міст обласного підпорядкування, районів міст Києва та Севастополя належали облвиконкомам, Київським і Севастопольським міськвиконкомам з участю виконкомів нижчестоящих Рад народних депутатів.

Крім того, відповідним п. 1 спірного рішення Виконавчого комітету Обухівської районної ради народних депутатів райвиконкомом одноосібно вирішено питання про прийняття в комунальну власність району та міських, селищних, сільських рад народних депутатів підприємств і організацій згідно з додатком, в тому числі п.10 якого вирішено питання про прийняття Українською міською радою Обухівського району Київської області у комунальну власність Будинок побуту « ІНФОРМАЦІЯ_1 », який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Однак, з огляду на п. 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 року № 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)», до відання виконкомів районних і міських Рад народних депутатів належали повноваження лише щодо розмежування майна між власністю районів, міст обласного підпорядкування та власністю інших адміністративно-територіальних одиниць, що також мало проводитись з участю виконкомів районних у містах, міських районного підпорядкування, селищних і сільських Рад народних депутатів, чого спірним одноосібним рішення райвиконосу не дотримано. З відповідного рішення не вбачається вирішення питання за участю міських Рад народних депутатів з участю виконкомів районних у містах, міських районного підпорядкування, селищних і сільських Рад народних депутатів.

Крім того, з огляду на зміст Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 року № 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)» відповідна постанова передбачала лише розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю), і не передбачала підстав та повноважень щодо вирішення питання про прийняття у комунальну власність району та міських, селищних сільських рад народних депутатів підприємства і організації.

Абзацом 3 п. 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 року № 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)» було визначено, що передача державного майна, яке перебуває у віданні міністерств і відомств України, інших органів, уповноважених управляти державним майном, до складу комунальної власності, а також від однієї адміністративно-територіальної одиниці до іншої здійснюється безоплатно стосовно порядку, передбаченого постановою Ради Міністрів УРСР від 28 квітня 1980 р. N 285 «Про порядок передачі підприємств, об`єднань, організацій, установ, будинків і споруд» (ЗП УРСР, 1980 р., N 5, ст. 43), з наступним повідомленням про це органів державної статистики, податкових та фінансових органів. згідно з додатком.

Однак, спірним рішення Виконавчого комітету Обухівської районної ради народних депутатів з порушенням компетенції та без достатніх правових підстав було вирішено питання про розмежування обласного майна та прийняття такого майна у комунальну власність фактично замість відповідних органів, в тому числі замість Української міської ради.

При цьому, Постанова Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 року № 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)» не передбачала вирішення питання про прийняття майна у комінальну власність відповідними місцевими органами.

В той же час, у відповідності до абз. 3 п. 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 року № 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)» питання про передачу державного майна, яке перебуває у віданні міністерств і відомств України, інших органів, уповноважених управляти державним майном, до складу комунальної власності, а також від однієї адміністративно-територіальної одиниці до іншої, не вирішувалось і відсутні докази такої передачі у відповідності до постанови Ради Міністрів УРСР від 28 квітня 1980 р. N 285 «Про порядок передачі підприємств, об`єднань, організацій, установ, будинків і споруд» (ЗП УРСР, 1980 р., N 5, ст. 43), з наступним повідомленням про це органів державної статистики, податкових та фінансових органів.

У зв`язку з чим, рішення Виконавчого комітету Обухівської районної ради народних депутатів від 06.05.1992 року №183 «Про розмежування майна комунальної власності» в частині передання Українській міській раді Обухівського району Київської області в комунальну власність Будинку побуту «Українка», який розташований за адресою: Київська область, Обухівський район, місто Українка, будинок 6 є незаконним, оскільки прийняте з порушенням компетенції та без достатніх правових підстав, порушує у відповідній частині права позивача, як особи, яка набула у власність спірне майно, і з огляду на ст.ст. 16, 21, 393 Цивільного кодексу України підлягає визнанню недійсним.

При цьому, з огляду на зміст ст.ст. 21, 393 Цивільного кодексу України та встановлені судом в ході розгляду спору обставини та зроблені висновки, наведений в прохальній частині позову спосіб захисту шляхом визнання недійсним рішення є тотожним наведеному у відповідних ст.ст. 21, 393 Цивільного кодексу України.

Держава як суб`єкт цивільно-правових відносин є спеціальним квазісуб`єктом який діє через систему органів державної влади за допомогою якої і здійснює свої повноваження власника в процесі державного і місцевого врядування. В чинному законодавстві та Європейській конвенції з прав людини закріплені положення та принципи захисту інтересів приватних власників від свавілля та не належного урядування державних і самоврядних органів.

Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод ратифікована Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №№ 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», і набрала чинності для України 11.09.1997 року.

Положеннями ст. 1 Протоколу №1 Європейської конвенції з захисту прав людини і основоположних свобод (04.11.1950 року) визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Виходячи зі змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини «Стретч проти Сполученого Королівства» від 24.06.2003 року майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. За висновком Суду в зазначеній справі «наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила». Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції».

У правовому висновку Верховного Суду України, зробленому в постанові від 18.09.2013 року, прийнятій за результатами розгляду заяви заступника Генерального прокурора України про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19.10.2012 року у справі за позовом Бердянського природоохоронного міжрайонного прокурора Запорізької області в інтересах держави в особі Бердянської міської ради про визнання державного акту на право власності на земельну ділянку недійсним, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку та повернення її (справа № 6-92цс13) зазначено таке: основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних приватних прав (наприклад, рішення від 23.09.1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», від 11.03.2003 року «Новоселецький проти України», від 01.06.2006 року «Федоренко проти України»). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі ст. 1. Зокрема, необхідно, щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Згідно ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіи, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності має бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Відповідно до правових позицій викладених з п.п. 68 - 71, 73 рішення Європейського Суду у справі «Рисовський проти України» № 29979/04) від 20.10.2011 року Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), n. 73). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (п. 71 Рішення). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові. Також Суд про процедуру, яка дозволяє державним органам ретроспективно позбавляти особистих прав, наданих помилково, без будь-якого відшкодування добросовісним правовласникам дійшов висновку, що їх (органів) повноваження з перегляду власних рішень, включаючи випадки виявлення помилки, не обмежено жодними часовими рамками, має суттєвий негативний вплив на юридичну визначеність у сфері особистих прав і цивільних правовідносин, що шкодить принципу «належного урядування» та вимозі «законності», закріпленим у статті 1 Першого протоколу.

Таким чином, суд враховує, що задоволення позову передбачатиме приведення правовідносин сторін у межі дії правового поля відповідно до вимог діючого законодавства, забезпечення рівності усім суб`єктам господарювання, які перебувають у аналогічних правовідносинах, адже держава, в першу чергу, має гарантувати рівність усіх фізичних та юридичних осіб шляхом встановлення одного механізму набуття майна у власність.

Як визначено ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу вимог ст. 74 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За наслідками розгляду спору суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відшкодування витрат по сплаті судового збору відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача в сумі 1921 грн. Керуючись ст. ст. 73, 74, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Софттрейд» до Обухівської районної ради Київської області, за участю третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Українка» прo визнання частково недійсним рішення задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним рішення виконавчого комітету Обухівської районної ради народних депутатів від 06.05.1992 року № 183 «Про розмежування майна комунальної власності» в частині передання Українській міській раді Обухівського району Київської області в комунальну власність Будинку побуту « ІНФОРМАЦІЯ_1 », який розташований за адресою: АДРЕСА_1 ., Обухівський р- АДРЕСА_3 .

АДРЕСА_4 . Стягнути з Обухівської районної ради Київської області (08700, Київська обл., м. Обухів, вул. Малишка, буд. 10, код ЄДРПОУ 04362705) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Софттрейд» (01042, м. Київ, бульв. Дружби народів, буд. 9, код ЄДРПОУ 32382514) 1921 грн. витрат по сплаті судового збору.

4. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання апеляційної скарги відповідно до ст. ст. 256-257 Господарського процесуального кодексу України з врахуванням п. 17.5 розділу ХІ Господарського процесуального кодексу України.

повний текст складено 12.09.2019 року

Суддя А.Ю. Кошик