Ухвала суду № 84167623, 10.09.2019, Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 212/7630/18

1-кп/212/250/19

У Х В А Л А

10 вересня 2019 року м. Кривий Ріг

Жовтневий районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі: головуючого судді Пустовіта О.Г., за участю секретаря судового засідання Мігрін Н.С., прокурора Потєшного М.В., захисників – адвокатів Яковлева Д.С., Лапшина М.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі обвинувальний акт у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , обвинувачених у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 185 КК України,

встановив:

В провадженні Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області перебуває кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.185 КК України.

В судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинувачених, оскільки вважає, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів, застосованих до обвинувачених не може запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.

Також прокурор зазначає, що обвинувачений ОСОБА_1 у 2017 році був засуджений за скоєння аналогічних злочинів, та судом йому було застосовано покарання з іспитовим строком. Однак ОСОБА_1 продовжив злочинну діяльність, та у період іспитового строку вчинив кілька умисних корисливих злочинів. Також, під час проведення досудового розслідування, стосовно обвинуваченого ОСОБА_1 було обрано запобіжний захід у виді домашнього арешту, однак обвинувачений, нехтуючи довірою суду, продовжив злочинну діяльність щодо скоєння умисних корисливих злочинів, та його було затримано в порядку ст. 208 КПК України одразу після вчинення крадіжки. Таким чином існують ризики, передбачені ст. 177 КПК України, та підстав для обрання більш м`якого запобіжного заходу не має.

Щодо обвинуваченого ОСОБА_2 , прокурор вказує, що також існують ризики, передбачені ст. 177 КПК України, оскільки ОСОБА_2 не має постійного мешкання та реєстрації в місті Кривому Розі, не має сім`ї, що підтверджує відсутність міцних соціальних зв`язків обвинуваченого.

Обвинувачений ОСОБА_1 заперечував проти продовження строку тримання під вартою, додатково пояснив, що на його утриманні перебуває дружина та малолітня дитина, також на його утриманні перебуває його бабуся ОСОБА_3

Обвинувачений ОСОБА_2 також заперечував проти продовження строку отримання під вартою, зазначив, що здоров`я не дозволяє йому перебувати під вартою та на даний час він потребує невідкладної швидкої допомоги.

Захисники Лапшин М.Л. та Яковлев Д.С. заперечували про продовження раніше обраного запобіжного заходу обвинуваченим у вигляді тримання під вартою та просили суд обрати відносно обвинувачених цілодобовий домашній арешт.

Заслухавши думку учасників судового провадження, вивчивши матеріали обвинувального акту, суд вважає можливим продовжити запобіжний захід обвинуваченим у виді тримання під вартою, виходячи із наступного.

Судом встановлено, що ухвалою Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21.02.2019 року обвинуваченому ОСОБА_1 судом обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою, та в подальшому строк тримання під вартою було неодноразово продовжено, останній раз ухвалою суду від 31 липня 2019 року.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21.02.2019 року обвинуваченому ОСОБА_2 судом обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою, та в подальшому строк тримання під вартою було неодноразово продовжено, ухвалою суду від 31 липня 2019 року.

Відповідно до ч.3 ст.331 КПК України, незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

До спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Відповідно до ч.1 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про продовження /зміну/ запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставин, які свідчать про: наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачений ст. 177 КПК України, і на які вказує прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам зазначених прокурором.

Стаття 177 КПК передбачає, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків.

Водночас, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом 1 статті 5 Європейської конвенції з прав людини і основоположних свобод визначає, що кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.

У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26.07.2001 р. ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Відповідно до рішення ЄСПЛ від 12.03.2013 року у справі «Волосюк проти України» тяжкість обвинувачення може бути достатньою причиною разом з іншими для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Тобто, у розумінні практики Європейського суду з прав людини сама тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.

Також у рішенні «Харченко проти України», ЄСПЛ зазначив, що тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості.

Зважаючи на викладене, суд все ж приходить до висновку, що обставини, на які посилався слідчий суддя при обранні обвинуваченому запобіжного заходу, а суд при продовженні дії запобіжного заходу, не змінилися. Жоден із більш м`яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.

При цьому суд зазначає, що сама тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченим, не є основною чи безпосередньою підставою для тримання під вартою, а оцінюється в сукупності з наявними ризиками, передбаченими ст. 177 КПК України.

Розглядаючи можливість альтернативних запобіжних заходів, суд вважає їх такими, що не здатні забезпечити належну процесуальну поведінку обвинувачених, тобто застосування більш м`яких запобіжних заходів до обвинувачених на даний час неможливе, ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, не зменшилися.

Обставини особистого життя та соціальної адаптації у суспільстві свідчать про наявність певних ознак нестабільного характеру поведінки обвинувачених у звичайному житті, що дає підстави стверджувати те, що домашній арешт не забезпечить належних гарантій здатності обвинувачених самостійно дотримуватись належної процесуальної поведінки без додаткових стимулюючих факторів.

Оцінюючи всі встановлені під час розгляду клопотання обставини, враховуючи ризик втечі, зумовлений тяжкістю покарання за інкримінованими їм злочинами та обґрунтованість підозри, яка встановлена (та не спростована) при застосуванні запобіжного заходу, суд вважає, що на даний час більш м`які запобіжні заходи не будуть достатніми та не забезпечать належної процесуальної поведінки обвинувачених.

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.

Вирішуючи питання про продовження строків тримання під вартою, суд оцінює в сукупності всі обставини, у тому числі суспільну небезпечність злочинів, які інкримінуються обвинуваченим, дані про особу обвинувачених, наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які суд вважає доведеними, виходячи з обставин вчинення злочинів, інкримінованих обвинуваченим. Із зазначених підстав суд приходить до висновку про продовження існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які стали підставою для обрання запобіжного заходу та виправдовують тримання особи під вартою.

Застосування більш м`якого запобіжного заходу відносно обвинувачених ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , є недостатнім, оскільки вони, обвинувачуються у вчиненні тяжких злочинів, і заявлені при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ризики не зменшились, перебуваючи на волі обвинувачені, а саме ОСОБА_1 порушив покладені на нього Законом процесуальні обов`язків та продовжив злочину діяльність.

Обставин, передбачених ч.2 ст.183 КПК України, які є перешкодою для продовження обвинуваченим ОСОБА_1 та ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою немає.

Будь-яких даних, що свідчили б про зменшення чи відсутність ризиків передбачених ст. 177 КПК України для застосування стосовно обвинувачених більш м`якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою та можливості скасування раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, в судовому засіданні не встановлено.

Суд, виходячи з усіх обставин провадження, вважає, що у кримінальному провадженні відсутні підстави для скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою чи зміни запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на більш м`який, приходить до висновку щодо необхідності продовжити обвинуваченим строк тримання під вартою до двох місяців.

Керуючись ст. ст. 176-178, 183, 314-317, 369 КПК України, суд –

постановив:

Продовжити строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.185 КК України на строк до 60 днів, а саме до 08 листопада 2019 року, включно.

Продовжити строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , обвинуваченого у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.185 КК України, на строк до 60 днів, а саме до 08 листопада 2019 року, включно.

У задоволенні клопотання обвинувачених та захисників про обрання більш м`якого запобіжного заходу у виді домашнього арешту – відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом семи днів з дня її проголошення.

Суддя: О. Г. Пустовіт