Рішення № 84166028, 02.09.2019, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/14543/18

Провадження № 2/752/2134/19

РІШЕННЯ

Іменем України

02.09.2019 року Голосіївський районний суд м. Києва

в складі головуючого судді Чередніченко Н.П.

з участю секретаря Шевчук М.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», Комунального підприємства «Центр розвитку та інвестицій Васильківського району в особі державного реєстратора Попової Олександри Валеріївни про визнання недійсною державну реєстрацію прав та їх обтяжень, -

ВСТАНОВИВ:

В липні 2018 року позивач ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до відповідачів ПАТ «Укрсоцбанк», Комунального підприємства «Центр розвитку та інвестицій Васильківського району в особі державного реєстратора Попової О.В. про визнання недійсною державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відповідно до якого просив суд визнати недійсним з моменту вчинення державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 40916977 від 02.05.2018 16:41:09, про реєстрацію права власності ПАТ «Укрсоцбанк» на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову зазначено, що предметом даного позову є визнання недійсним та скасування рішення державного реєстратора Попової О.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень права власності ПАТ «Укрсоцбанк» на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , тобто позовні вимоги стосуються правочину, що регулює право власності та інші майнові права на предмет нерухомості. Так, 19.09.2008 року між ТОВ «УніКредитБанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір кредиту № MRTG-000000014587, відповідно до якого банк надав позивачу грошові кошти в розмірі 40000,00 доларів США на придбання квартири АДРЕСА_1 , а позивач зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за його користування. З метою належного виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 19.09.2008 року між між ТОВ «УніКредитБанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір № MRTG-000000014587/S, відповідно до якого позивач передав відповідачу нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , що належала позивачу на праві власності. Зазначена квартира є єдиним житлом позивача, та встановлена відповідачем позивачу сума заборгованості не відповідає дійсності, про що позивач належним чином повідомив відповідача. Однак, 02.05.2018 року о 16:41:09 суб`єктом державної реєстрації КП «Центр розвитку та інвестицій Васильківського району, державним реєстратором Поповою О.В. було винесено рішення про державну реєстрацію, індексний номер 40916977, відповідно до якого право власності на зазначену квартиру було зареєстровано за ПАТ «Укрсоцбанк». Позивач вказує, що всупереч вимог законів, зокрема, Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Закону України «Про іпотеку», - було проведено стягнення спірної квартири шляхом набуття банком, як іпотекодержателем, права власності на майно, передане в іпотеку, а також прийняте рішення про державну реєстрацію. Так, банком не було подано державному реєстратора достатніх та належних документів для проведення відповідної реєстрації, а тому, на думку позивача, в силу ст.ст. 203, 215, 217 ЦК України, правочин - державна реєстрація прав та обтяжень має бути визнана недійсною, в зв`язку з чим позивач звернувся до суду за захистом своїх прав за даним позовом.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити з викладених в позові підстав.

Представник відповідача - ПАТ «Укрсоцбанк» в судовому засідання позов не визнав та просив в його задоволенні відмовити, посилаючись на письмові заперечення. Одночасно вказав, що стороною позивача обрано невірний спосіб захисту, що є також підставою для відмови в задоволенні позову.

Відповідач - КП «Центр розвитку та інвестицій Васильківського району в особі державного реєстратора Попової О.В. в судове засідання явку свого представника не забезпечив. Про розгляд справи повідомлявся належним чином. З будь-якими клопотаннями до суду не звертався. Відзив на позов не подано, в зв`язку з чим суд вважає за можливе розглянути справу без його участі.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що в задоволенні позову слід відмовити за наступних підстав.

Судом встановлено та не заперечувалось сторонами у справі те, що 19.09.2008 року між ТОВ «УніКредитБанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про іпотечний кредит № MRTG-000000014587, відповідно до якого банк надав позивачу грошові кошти в розмірі 40000,00 доларів США на придбання квартири АДРЕСА_1 , а позивач зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за його користування.

19.09.2008 року між між ТОВ «УніКредитБанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір № MRTG-000000014587/S, відповідно до якого позивач передав відповідачу нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , що належала позивачу на праві власності.

Зазначені договори є чинними та на час розгляду справи докази на підтвердження їх недійсності (нікчемності) матеріали справи не містять.

02.05.2018 року о 16:41:09 суб`єктом державної реєстрації КП «Центр розвитку та інвестицій Васильківського району - державним реєстратором Поповою О.В. було винесено рішення про державну реєстрацію, індексний номер 40916977, відповідно до якого право власності на зазначену квартиру було зареєстровано за ПАТ «Укрсоцбанк».

Вирішуючи спір про визнання недійсною державну реєстрацію, вчинену державним реєстратором, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому стаття 37 Закону України «Про іпотеку» не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.

Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді.

Можна констатувати, що чинним законодавством передбачене право оспорити в суді державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за іпотекодавцем, набутого в позасудовому порядку.

Разом з тим у частині першій статті 38 згаданого Закону право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві може бути передбачено в рішенні суду або договорі про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідному застереженні в іпотечному договорі).

Можливість реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет іпотеки передбачена у статті 3 Закону України від 07 липня 2004 року № 1953-ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Статтею 18 вказаного Закону передбачений порядок проведення державної реєстрації прав.

Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та процедура державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Державні реєстратори зобов`язані надавати до відома заявників інформацію про перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав.

Згідно з пунктами 6, 9, 12, 18, 19, 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб`єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених цим Порядком.

Разом із заявою заявник подає оригінали документів, необхідних для відповідної реєстрації, та документи, що підтверджують сплату адміністративного збору та/або внесення плати за надання інформації з Державного реєстру прав.

Розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який установлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на це саме майно, а також відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства та відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями.

За результатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації.

Державний реєстратор за результатом прийнятого рішення щодо державної реєстрації прав відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав.

Для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя в разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови в державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.

Тобто для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 13.06.2018 року №74838788 (справа №757/14247/13-ц), яка відповідно до статті 263 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) підлягає врахуванню судом.

Викладене, а також відсутність в матеріалах справи достатніх доказів, - безумовно свідчить про те, що стороною позивача поза розумним сумнівом не доведено те, що державним реєстратором безпідставно винесено рішення про державну реєстрацію та відповідна реєстрація права власності за відповідачем була проведена незаконно.

Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За правилами, встановленими частиною 1 статті 5 ЦПК, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Способи захисту порушеного права визначено частиною 2 статті 16 ЦК, яка визначає, що такими способами можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Аналіз приведених норм дає підстави дійти висновку про те, що до суду за захистом порушеного права може звернутися будь-яка особа, яка вважає, що її права, свободи чи інтереси порушено.

При цьому процес такого захисту у суді обмежено законодавцем принципом диспозитивності, згідно з яким захист здійснюється виключно у межах заявлених вимог, на підставі наданих доказів і з суворим дотримання приписів статті 16 ЦК.

Відповідно до положень ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1)визнання права; 2)визнання правочину недійсним; 3)припинення дії, яка порушує право; 4)відновлення становища, яке існувало до порушення; 5)примусове виконання обов`язку в натурі; 6)зміна правовідношення; 7)припинення правовідношення; 8)відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9)відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10)визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Ким або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках, а також суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу.

Судом встановлено, що позивач звернувся до суду з позовною вимогою про визнання недійсною державної реєстрації права на предмет іпотеки за ПАТ «Укрсоцбанк», яка була здійснена державним реєстратором.

Між тим, сторона позивача не звернула увагу на те, що після внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно належним способом захисту порушеного права є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію, яке вичерпало свою дію, а скасування запису про проведену державну реєстрацію відповідного права.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 року №79543762 (справа №755/9555/18), яка відповідно до статті 263ЦПК підлягає врахуванню судом.

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що позивачем вимог про скасування запису про проведену державну реєстрацію відповідного права не пред`явлено, та суд позбавлений можливості вийти за межі позовних вимог, а в ході розгляду справи, останні, змінені (уточнені) не були, суд вважає, що позивачем для захисту своїх прав обрано невірний спосіб захисту, в зв`язку з чим позов є необґрунтованим та в його задоволенні слід відмовити.

В порядку ст. 141 ЦПК України, судовий збір слід залишити за позивачем по фактично понесеному.

Керуючись ст.ст. 5, 7, 10-13, 19, 23, 76-81, 89, 209-211, 213, 223, 228, 229, 258, 259, 263 - 265 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

в задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», Комунального підприємства «Центр розвитку та інвестицій Васильківського району в особі державного реєстратора Попової Олександри Валеріївни про визнання недійсною державну реєстрацію прав та їх обтяжень, - відмовити.

Судовий збір залишити за ОСОБА_1 по фактично понесеному.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана до Київського апеляційного суду через Голосіївський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється від дня складення повного судового рішення. Рішення набирає законної сили, якщо протягом вказаних строків не подана апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст судового рішення складено 09.09.2019 року.

Головуючий Н.П. Чередніченко